Рішення № 95842290, 29.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 року Справа № 160/617/21

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1964 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини А1964 (далі - відповідач, В/ч А1964), в якій просить:

- визнати протиправними дії військової частини А1964 (Код 08153571; 51270, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, смт. Гвардійське) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку з 29 липня 2020 року по 13 серпня 2020 року.

- зобов`язати військову частину А1964 (Код 08153571;51270, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, смт. Гвардійське) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку з 29 липня 2020 року по 13 серпня 2020 року однією сумою.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу у Військовій частині А1964 до 24.07.2020 року. Наказом командира Військової частини А1964 від 24.07.2020 року № 160 з 24.07.2020 року його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Згідно наказу командира Військової частини А1964 від 24.07.2020 року № 160 ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію в замін вартості предметів обмундирування в сумі 43795,574 грн., остаточний розрахунок по цій виплаті з позивачем проведений 13.08.2020 року, з запізнення на 20 днів після виключення зі списків особового складу. Позивач звернувся до командира Військової частини А1964 з заявою, в якій просив виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати вищевказаної компенсації по день фактичного розрахунку, проте у такій виплаті йому було відмовлено, оскільки компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, тому виплата середнього заробітку не передбачена. ОСОБА_1 вважає, що відмова відповідача у проведенні виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за неотримане речове майно порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, а дії відповідача в частині спірних правовідносин за цим позовом є протиправними. Посилався на правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року по справі № 240/12008/19 та Великої Палати Верховного Суду, наведені в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до яких компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України, а під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Наголошував на тому, що у іншій справі він вже просив виплатити середній заробіток за час затримки виплати основного розрахунку при звільненні з 25.07.2020 року по 28.07.2020 року, тому строк виплати середнього заробітку у цій справі слід обраховувати з 29.07.2020 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

18.02.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не визнає позовну заяву та просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що грошова компенсація за належні до видачі речі має разовий компенсаторний характер, у зв`язку з неотриманням позивачем речей, отже не є щомісячним періодичним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Зазначене свідчить про те, що виплата даної компенсації не може здійснюватися в порядку передбаченому ст. ст. 116, 117 КЗпП України. Згідно листа Міністерства соціальної політики від 24.07.2013 року №744/13/84-13 щодо поширення КЗпП на військовослужбовців зазначено, що: відповідно до Закону України від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (2232-12) "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань. Стаття 3 Кодексу законів про працю України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно правовими актами. Виходячи з наведеного відповідач вважає, що на військовослужбовців які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу в Військовій частині А1964 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 21.11.2015 року.

Наказом командира Військової частини А1964 (по особовому складу) №29-РС від 03 липня 2020 року позивача звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» п. 2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (у зв`язку з закінченням строку контракту).

Наказом командира Військової частини А1964 від 24.07.2020 року № 160 старшину ОСОБА_1 з 24.07.2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а також направлено для зарахування на військовий облік до Новомосковського ОМТЦК та СП Дніпропетровської області, наказано виплатити грошову компенсацію в замін вартості предметів обмундирування в сумі 43795,74 грн.

23.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини А1964 з заявою, в якій просив:

- повідомити, коли та в якій сумі була проведена виплата грошової компенсації в замін вартості предметів обмундирування, з наданням копій платіжних документів на підтвердження;

- виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати вищевказаної компенсації по день фактичного розрахунку.

Листом від 30.12.2020 року №2445 відповідач повідомив позивача, що йому було нараховано компенсації за невикористане речове майно в сумі 43795,74 грн., заявка на кошти по виплаті направлена до вищого довольчого органу 03.07.2020 року, на момент звільнення позивача у В/ч були відсутні кошторисні призначення та кошти на рахунку, тому наведену виплату було здійснено після надходження коштів на реєстраційний рахунок В/ч та зараховано на рахунок позивача 13.08.2020 року в сумі 43138,80 грн. за винятком військового збору. Також до відома позивача доведено, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статтей 116, 117 КзпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку компенсації за неотримане речове майно при звільненні.

Отже, виплата компенсації за невикористане речове майно була проведена позивачу лише 13.08.2020 року, що підтверджується листом відповідача від 30.12.2020 року №2445, відомостями розподілу виплат В/Ч А1964 та підтверджено позивачем у позовній заяві.

Вважаючи протиправними дії Військової частини А1964 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з 29 липня 2020 року по 13 серпня 2020 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-ХІІ), відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 91 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 (далі - Порядок №178).

Відповідно до п.1 Порядку №178 цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за не отримане речове майно (далі грошова компенсація).

Згідно з пунктами 2-4 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Дсржспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року №232 (далі - Інструкція №232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З аналізу вищенаведених норм слідує те, що у разі, зокрема, звільнення з військової служби за заявою (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, такому військовослужбовцю виплачується грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, станом на день виключення позивача зі списків особового складу - 24.07.2020 року, відповідачем виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно проведена не була, виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 була проведена лише 13.08.2020 року.

Отже, виходячи із встановлених обставин, суд зазначає, що під час розгляду цієї справи питання правомірності нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно не вирішується, оскільки вказана допомога була виплачена 13.08.2020 року та сума виплати позивачем не оскаржується. Тому спір у цій справі стосується лише наявності підстав для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з позивачем.

З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно тощо).

При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, яка не є складовою заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2020 року у справі №809/698/16, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 06 березня 2020 року у справі №1240/2162/18, від 09 липня 2020 року у справі № 320/6659/18, від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 240/12008/19 і суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.

При цьому, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання скаржника на те, що вказана компенсація не є складовою грошового забезпечення - не впливає на правильність висновків суду.

Слід зазначити, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Отже, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно має бути виплачена не пізніше дня виключення зі списків особового складу військової частини. Непроведення з вини відповідача виплати такої компенсації у день виключення зі списків особового складу військової частини є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, в межах позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Військової частини А1964 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з 29 липня 2020 року по день фактичного розрахунку - 13 серпня 2020 року та з метою повного та всебічного захисту порушених право позивача зобов`язати Військову частину А1964 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 29 липня 2020 року по день фактичного розрахунку - 13 серпня 2020 року (12 серпня включно).

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності таких дій.

За наведених обставин суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач є звільненим від сплати судового збору відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати останнім понесені не були, отже, підстави для розподілу судових витрат у даному випадку відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1964 (51270, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, смт. Гвардійське, код ЄДРПОУ 08153571) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини А1964 (Код 08153571; 51270, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, смт. Гвардійське) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку з 29 липня 2020 року по 13 серпня 2020 року.

Зобов`язати Військову частину А1964 (Код 08153571; 51270, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, смт. Гвардійське) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку з 29 липня 2020 року по 13 серпня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 29.03.2021 р.

Суддя О.М. Неклеса