Рішення № 95810864, 26.03.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

26 березня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4724/20

Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Чернявської Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - відповідач), в якому позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 18 січня 2021 року б/н (арк. спр. 44-47) просить:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 навчання в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у загальний строк військової служби та у строк загального стажу роботи в Національній поліції України;

- зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 строк навчання в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у загальний строк військової служби та у строк загального стажу роботи в Національній поліції України;

- зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України встановити ОСОБА_1 початком загального стажу роботи день зарахування до Луганського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою – 18 серпня 1995 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах відділу моніторингу та зонального контролю Луганського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, підполковником поліції, проходить службу в Національній поліції України, а саме в Луганському управлінні Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України і перебуває на грошовому забезпеченні в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Відповідно до положень статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» (в редакції від 22 грудня 1994 року) у період з 18 серпня 1995 року по 14 червня 1998 року позивач перебував на військовій службі в Луганському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою (далі - ліцей), початком якої є день зарахування позивача до військового навчального закладу, що підтверджується довідкою з Луганського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 20 січня 2006 року № 3 та витягами з наказів начальника Луганського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 18 серпня 1995 року № 60 та від 14 червня 1998 року № 44.

Позивач звернувся до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з проханням зарахувати йому строк навчання в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, який знаходився у системі військової освіти Міністерства оборони України, у загальний строк військової служби. На своє звернення позивач 14 липня 2020 року отримав лист Департамента внутрішньої безпеки Національної поліції України від 08 липня 2020 року за № 7154/42-02/03-20 про відмову у зарахуванні позивачу строку навчання в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у загальний строк військової служби.

З посиланням на положення статей 3, 7, 9, 12, 24 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 «Про реформу системи військової освіти», постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1087 «Про затвердження Положення про військовий ліцей», позивач вважає, що відповідачем протиправно не враховано строк навчання в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у загальний строк військової служби та у строк загального стажу роботи в Національній поліції України, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву від 09 лютого 2021 року за № 1566/42-05ЦА/2021, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 57-66).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що 16 червня 2020 року за вхідним № 4232 до нього з Луганського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України для розгляду надійшов рапорт старшого оперуповноваженого в органах внутрішніх справ відділу моніторингу та зонального контролю Луганського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України підполковника поліції ОСОБА_1 , у якому останній просив розглянути питання щодо зарахування строків його навчання в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у загальний строк військової служби.

08 липня 2020 року листом за вихідним № 7154/42-02/03-20 відповідач проінформував ОСОБА_1 , що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 «Про реформу системи військової освіти» Луганський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, у якому навчався ОСОБА_1 з вересня 1995 року до червня 1998 року, не належить до військових навчальних закладів, а створений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 «Про реформу системи військової освіти» з метою підготовки кандидатів для вступу до цих закладів, тому навчання у ньому не можна вважати навчанням у військовому навчальному закладі, а відтак і проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплені у статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2233-ХП «Про військовий обов`язок та військову службу». Ураховуючи викладене, правові підстави для зарахування ОСОБА_1 строку навчання в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у загальний строк військової служби відсутні.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ в редакції, яка була чинна на час навчання позивача в ліцеї, було встановлено вичерпний перелік видів військової служби, до яких відносилась: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.

В редакції статті 2 Закону № 2232-ХІІ, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, до видів військової служби відноситься: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Стаття 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, що була чинною протягом строку навчання позивача в ліцеї) пов`язувала початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаному у приписі, виданому військовим комісаріатом, - для допризовників, призовників і військовозобов`язаних.

Станом на час виникнення спірних правовідносин жодна норма Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» чи будь-якого іншого закону не відносить період навчання у ліцеї до періоду військової служби.

Луганський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, в якому навчався позивач, не є військовим навчальним закладом в розумінні Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», тому строк навчання позивача не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання в такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у частині четвертій статті 2 зазначеного Закону.

Також відповідач зазначив, що статтею 78 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено вичерпний перелік видів та категорії служб, які включаються до стажу служби в поліції, і строки навчання в ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою в цьому переліку відсутні, а також враховуючи відсутність підстав для зарахування цього строку навчання до строку військової служби, законних та правових підстав для включення строку навчання в ліцеї до стажу служби в поліції позивачу Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України не має в силу обов`язку діяти виключно на підставі та у спосіб, встановлених Законом.

З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 08 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (арк. спр. 23-25).

Ухвалою від 21 грудня 2020 року ОСОБА_1 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви (арк. спр. 40-41).

Ухвалою від 25 січня 2021 року про відкриття провадження в адміністративній справі визначено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 50-52).

Ухвалою від 26 березня 2021 року у задоволенні клопотання Департаменту внутрішньої безпеки національної поліції України про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено (87-88).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 08 серпня 1998 року по теперішній час проходить службу в органах внутрішніх справ, з 07 листопада 2015 року проходить службу в Національній поліції та з 17 травня 2017 року перебуває на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу моніторингу та зонального контролю Луганського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, про що свідчать довідка Луганського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 04 листопада 2020 року № 3386/42-12/02-2020 та службове посвідчення серії НОМЕР_2 , видане 13 січня 2017 року Департаментом внутрішньої безпеки (арк. спр. 9, 10).

Відповідно до довідки Луганського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 20 січня 2006 року № 3 ОСОБА_1 дійсно навчався у Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з вересня 1995 року (наказ від 18 серпня 1995 року № 60) по червень 1998 року (наказ від 14 червня 1998 року № 44); набір до ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою з 1993 року по 1996 рік здійснювався згідно з директивою начальника Головного штабу Збройних Сил України від 24 лютого 1993 року № 28; підготовку особових справ кандидатів на вступ готували районні, міські та обласні військові комісаріати за місцем мешкання, які потім відправляли до ліцеїв (арк. спр. 11).

Згідно з довідкою Луганського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 20 січня 2006 року № 2 Луганський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою був створений відповідно до постанов Кабінету Міністрів України 1992 року № 490, 1993 року № 75 та наказу Міністерства оборони України 1992 року № 133; з 1993 року по 1996 рік ліцей знаходився у системі військової освіти Міністерства оборони України (арк. спр. 12).

Відповідно до витягу з наказу начальника Луганського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 18 серпня 1995 року № 60 «Про зарахування на 1 курс та переведення на 2 та 3 курси Луганського військового ліцею» ОСОБА_1 , відібраного комісією обласного військового комісаріату України та прийнятого до ліцею приймальною комісією Луганського військового ліцею, зараховано ліцеїстом 1 курсу (арк. спр. 13).

Згідно з витягом з наказу начальника Луганського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 14 червня 1998 року № 44 «Про 3 випуск з ліцею, нагородження випускників золотою та срібною медалями, врученням атестатів про загальну середню освіту, нагрудних знаків випускників ліцею» ОСОБА_2 вручено атестат про загальну середню освіту та нагрудний знак випускника ліцею (арк. спр. 14).

16 червня 2020 року за вхідним № 4232 до т.в.о. начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України полковника поліції Ігоря Короля надійшов рапорт ОСОБА_1 від 12 червня 2020 року щодо розгляду питання про зарахування строку навчання у Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у період з вересня 1995 року по червень 1998 року, який знаходився у системі військової освіти Міністерства оборони України, у загальний строк військової служби (арк. спр. 73-77).

Листом від 08 липня 2020 року № 7154/42-02/03-20 Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України відмовив позивачу у зарахуванні строку навчання у Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у період з вересня 1995 року по червень 1998 року, яких знаходився у системі військової освіти Міністерства оборони України, у загальний строк військової служби (арк. спр. 15, 78).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно зі статтею 24 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час навчання позивача в ліцеї) початком перебування на військовій службі вважався, зокрема, й день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов`язаних.

У новій редакції цього Закону, яка набрала чинності 31 липня 1999 року (з відповідними змінами, яка діє на цей час), стаття 24 вже не пов`язує початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею). Зазначена норма Закону передбачає, що початком проходження військової служби є: день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату -для громадян, призваних на строкову військову службу; день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) -для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом; день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу -для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних.

Частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час навчання позивача в ліцеї) було встановлено вичерпний перелік видів військової служби, до яких відносилась: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.

В редакції частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ, чинній на момент звернення позивача з рапортом, до видів військової служби відноситься: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Перебування на військовій службі громадян, які навчаються у військово-навчальних закладах, було передбачено і у статті 25 цього Закону (в редакції, чинній на час навчання позивача в ліцеї).

Громадяни, які виявили бажання вступити до військово-навчальних закладів, відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час навчання позивача в ліцеї) проходять підготовку у військових ліцеях, середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах, в організаціях Товариства сприяння обороні України, на підготовчих курсах при вищих навчальних закладах або самостійно.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 «Про реформу системи військової освіти» військові ліцеї були створені з метою якісної підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів. Вказаною постановою затверджено перелік вищих навчальних закладів, в яких здійснюватиметься військова підготовка студентів.

Луганський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, в якому навчався позивач, відсутній у вказаному переліку.

Отже, Луганський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою не є військовим навчальним закладом в розумінні Закону № 2232-ХІІ, тому строк навчання позивача не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання в такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у частині шостій статті 2 зазначеного Закону.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Правові висновки про те, що ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою не є військовим навчальним закладом в розумінні Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а тому строк навчання в цьому ліцеї не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання в такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у статті 2 зазначеного Закону, викладені у постановах Верховного Суду України від 27 березня 2012 року у справі № 21-7а12, від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-330а13 та постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 1.380.2019.000865, від 12 грудня 2019 року у справі № 818/1880/18.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – Закон № 580-VIII).

Питання щодо стажу служби в поліції врегульовано статтею 78 Закону № 580-VIII.

Частиною першою статті 78 Закону № 580-VIII передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Згідно з частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;

6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Закону № 580-VIII порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.

Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, слід застосовувати приписи частини другої статті 78 Закону № 580-VIII, якою встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби) такого стажу служби в поліції. При цьому делегування частиною четвертою статті 78 Закону № 580-VIII Кабінету Міністрів України встановлення порядку обчислення вислуги років у поліції не надає Уряду права визначати додаткові складові стажу служби в поліції, які не передбачені частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 520/903/19, від 31 березня 2020 року у справі № 520/2067/19, від 22 липня 2020 року у справі № 520/5960/19 та від 13 серпня 2020 року у справі № 820/6656/16.

Отже, правові підстави для зарахування часу навчання ОСОБА_1 у Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до стажу служби в поліції у межах спірних правовідносин відсутні.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Разом з тим, обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності жодним чином не нівелює обов`язку позивача довести суду ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, а відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, довів суду правомірність оскаржуваної бездіяльності, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання даного позову покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (ідентифікаційний код 40116086, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.І. Чернявська