Рішення № 95810865, 26.03.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

26 березня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1002/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03.03.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та скасувати відповідне рішення Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 18.02.2021;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 10.11.1983 по 19.02.1992 на посаді водія 2-го класу Попаснянського автотранспортного підприємства;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області починаючи з 08.12.2020 призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач 08.12.2020 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», надавши при цьому передбачений діючим законодавством України перелік документів, в тому числі й свою трудову книжку.

Однак, відповідач рішенням від 18.02.2021 відмовив у призначення пенсії за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», посилаючись на те, що в п. 11 записів трудової книжки в графі 4 наказ 1076 від 10.11.1983 дописано чорнилами іншого кольору, що є грубим порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.

У зв`язку з чим відповідач дійшов висновку, що на день звернення страховий стаж роботи позивача складає 18 років 9 місяців 7 днів. При цьому період роботи з 10.11.1983 по 19.02.1992 (8 років З місяця 10 днів) на посаді водія 2-го класу Попаснянського АТП не був зарахований до мого страхового стажу роботи.

З посиланням на норми Конституції України, Законів України “Про пенсійне забезпечення”, "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", позивач вважає рішення відповідача протиправним.

16.03.2021 до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян надійшов відзив на позов (арк. спр. 16-18) в якій відповідач заперечує проти позову та зазначає, що 08.12.2020 позивач звернувся з заявою щодо призначення пенсії згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До заяви надав: трудову книжку НОМЕР_1 дата заповнення 03.10.1977, військовий квиток НОМЕР_2 від 30.04.1978, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця В00№ 047109 від 24.11.2004, типовий договір №02012269100002 про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування від 24.11.2020.

За розрахунком управління на дату звернення позивач має страховий стаж роботи 18 років 9 місяців 7 днів.

До страхового стажу роботи для визначення права на пенсію згідно записів трудової книжки та інформації індивідуальних відомостей про застраховану особу зараховано періоди роботи: з 01.04.1978 по 28.04.1978, з 03.05.1978 по 06.06.1980, з 05.09.1980 по 06.11.1980, з 06.12.1980 по 03.04.1981, з 09.04.1981 по 03.11.1983, з 29.02.1992 по 24.02.1996, з 26.02.1996 по 23.01.1999, з 01.01.2005 по 31.03.2005, з 01.06.2005 по 31.07.2007, з 01.01.2008 по 31.12.2011, з 01.01.2013 по 31.12.2013, з 01.01.2015 по 31.03.2017, з 01.04.2017 по 30.06.2017, з 01.01.2017 по 31.01.2018.

До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 10.11.1983 по 19.02.1992 (8 років 3 місяці 10 днів), так як запис трудової книжки № 11 в графі 4 містить вказівку на наказ 107б від 10.11.1983, який дописано чорнилами іншого кольору, що є грубим порушенням інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.

Враховуючи вищевикладене, через відсутність у позивача необхідних 27 років страхового стажу, управлінням Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області 27.02.2021 прийняте рішення «Про відмову в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ».

Відповідач вважає, що позивач не має права на призначення пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу, тому рішення управління «Про відмову в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» гр. ОСОБА_1 », на думку відповідача, є правомірним.

Вважає, що за наявності необхідного страхового стажу позивач мав би право на пенсію з 29.04.2020.

Ухвалою суду від 09.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк.спр. 11-12).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено копіями документів, а саме: паспортом громадянина України (арк. спр. 4-5, 34-35), картки платника податків (арк. спр. 5, 35 зв.б.), 08.12.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії (арк. спр. 40-41).

Крім того, 16.02.2021 позивач звернувся із заявою за призначенням/перерахунку пенсії за віком, зареєстрованої за № 452 (арк. спр. 27).

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 18.02.2021 «Про відмову в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 » позивачу на підставі заяви від 08.12.2020 відмовлено в призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу 27 років. При цьому до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 10.11.1983 по 19.02.1992 у зв`язку з тим, що в записі трудової книжки № 11 в графі 4 наказ 107б від 10.11.1983 дописано чорнилами іншого кольору, що є грубим порушенням інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (арк. спр. 8, 23).

Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 видана 03.10.1977 (арк. спр. 6-7, 36-37) позивач працював (спірний період):

Ворошиловградська споживспілка виробниче автотранспортне об`єднання Попаснянське автотранспортне підприємство

запис 11. 10.11.1983 прийнятий водієм 2-го класу в Попаснянське АТП;

запис 12. Попаснянське автотранспортне підприємство перейменовано в Попаснянську автоколону;

запис 13. 19.02.1992. звільнений відповідно до ст. 38 КЗпП за власним бажанням.

Згідно з протоколом призначення пенсії № 122950001079 від 18.02.2021 страховий стаж позивача складає 18 років 9 місяців 7 днів (арк. спр. 24-26).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 9 Закону № 1058-IV визначено, що за цим Законом призначаються пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника.

Згідно зі 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (абзац перший частини першої статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).

Абзацом першим пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

На момент звернення позивача (08.12.2020) позивачу виповнилось 60 років 7 місяців 10 днів, що не заперечується сторонами.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частина друга статті 45 Закону № 1058-IV).

Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини друга, п`ята статті 45 Закону № 1058).

Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01.01.2004, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

В свою чергу, порядок ведення трудових книжок визначається наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).

Так, згідно з п.п. 2.3, 2.4 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Тобто, враховуючи положення п.2.3, 2.4 Інструкції №58, записи про звільнення завіряються печаткою та повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до п.п. 2.6.-2.9 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

Відповідно до абз. 2 пункту 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Суд зазначає, що станом на час внесення спірних записів діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), положення якої подібні положенням Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 “Про трудові книжки працівників”, цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 654/890/17 та у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Судом встановлено, що відповідач, відмовляючи в зарахуванні періоду роботи позивача з 10.11.1983 по 19.02.1992, посилається на Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 зазначаючи, що підставою не зарахування спірного періоду є не зазначення посади особи, яка внесла запис про звільнення позивача.

Суд звертає увагу, що запис 11 містить підпис та відтиск печатки підприємства, а також номер та дату наказу, записи у трудовій книжці позивача виконані у хронологічній послідовності.

Суд наголошує, що саме на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання покладається відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі “Ковач проти України” від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі “Чуйкіна проти України” від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі “Швидка проти України” від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Таким чином, у відповідача відсутні правові підстави щодо не зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 10.11.1983 по 19.02.1992.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що не зарахувавши до загального стажу спірного періоду, відповідач допустив бездіяльність.

Позивач звернувся до відповідача із заявами про призначення пенсії 08.12.2020 та 16.02.2021, позивачу рішенням від 18.02.2021 відмовлено в призначені пенсії на підставі заяви від 08.12.2021 у зв`язку з не врахуванням спірного періоду.

Позивач оскаржує саме рішення відповідача від 18.02.2021.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем зараховано до страхового стажу позивача 18 років 9 місяців 7 днів та не зараховано 8 років 3 місяці 10 днів, тобто позивач має необхідний страховий стаж – повних 27 років, визначений статтею 26 Закону № 1058-IV.

Суд наголошує, що позивач є особою похилого віку та відноситься до незахищеної версти населення.

Відповідно до статті 22 Основного Закону держави, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Частина 3 статті 22 Конституції України підкреслює, що за прийняття нових законів або при внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов`язки.

Отже, за наслідками судового розгляду судом встановлено, що відповідачем при вирішенні питання призначення позивачу пенсії за віком за заявою від 08.12.2020, неправильно обчислено страховий стаж.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати “дискреційні повноваження”, користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Порушене право позивача полягає у фактичній відмові відповідача - суб`єкта владних повноважень призначити пенсію з урахуванням спірного періоду.

Суд наголошує на тому, що порушення прав позивача відбулось ще під час розгляду заяви позивача від 08.12.2020.

У межах спірних правовідносин способом судового захисту порушеного права є визнання протиправним та скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області «Про відмову в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 » без номера від 18.02.2021, зобов`язати зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 10.11.1983 по 19.02.1992 до страхового стажу та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до умов статті 26 Закону № 1058-IV.

У задоволені вимоги щодо визнання неправомірними дій щодо відмовити позивачу в призначенні пенсії слід відмовити, оскільки відповідні правові наслідки для позивача створює рішення, а не дії суб`єкта владних повноважень.

У задоволенні вимоги позивача в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах також слід відмовити, оскільки статтею 26 Закону № 1058-IV визначено загальний порядок призначення пенсії за віком, а статтею 114 Закону № 1058-IV визначено пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників, зокрема водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців (пункт 8 частини другої).

Позивач із заявою за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах не звертався, а відповідачем можливість призначення позивачу пенсії на пільгових умовах не розглядалась та ним не надано оцінки наведеним вимогах.

Згідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки записи трудової книжки підтверджують факт роботи позивача у спірний період.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату № 30974 (арк. спр. 3).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (93300, Луганська область, Попаснянський район, м. Попасна, вул. Шкільна, буд. 2, ідентифікаційний код 21792608) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області без номера від 18.02.2021 «Про відмову в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08.12.2020, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 10.11.1983 по 19.02.1992.

В частині позовних вимог про призначення позивачу пенсії на пільгових умовах відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива