Рішення № 9579358, 13.05.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

справа № 5020-3/058 За позовом          Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)

до                     Севастопольського професійного торгово-кулінарного ліцею

(пр. Жовтневої Революції, 89, м. Севастополь, 99038)

про стягнення 950,00 грн.,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської) –Ігнатенко В.В., головний спеціаліст відділу приватизації житла, довіреність б/н від 11.01.2010;

відповідач (Севастопольський професійний торгово-кулінарний ліцей) –Хорошилова С.Л., юрисконсульт, довіреність №82 від 28.04.2010.

Суть спору:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі –позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Севастопольського професійного торгово-кулінарного ліцею (далі –відповідач) про стягнення 950,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним користуванням відповідачем майном, яке є комунальною власністю.

Ухвалою від 16.04.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-3/058; судове засідання призначено на 13.05.2010.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов /арк. с. 22-24/, відповідно до якого позовні вимоги не визнав, зважаючи на відсутність в його кошторисі асигнувань на оплату заборгованості.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

20.04.2005 між Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації, правонаступником якого є позивач (Орендодавець), та Севастопольським професійним торгово-кулінарним ліцеєм (Орендар) укладений договір оренди нерухомого майна №140-05 /арк. с. 9-10/ (далі –Договір №140-05), відповідно до якого з метою ефективного використання комунального майна і досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно –вбудовані нежитлові приміщення першого та підвального поверхів п’ятиповерхової будівлі, загальною площею 2251,90 м2, які розташовані за адресою: м. Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 89, та перебувають балансі РЕП-6 (п. 1.1 Договору №140-05).

У п. 4.12 Договору №140-05 встановлений обов’язок Орендаря повернути Орендодавцеві орендоване майно при припиненні дії Договору в належному стані з урахуванням його зносу.

Договір №140-05 діє з моменту його підписання до 21.02.2008 (п. 7.1 Договору №140-95).

На підставі акта приймання-передачі від 20.04.2005 Орендодавець передав, а Орендар прийняв нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 89, –вбудовані нежитлові приміщення п’ятиповерхової будівлі, загальною площею 2251,90 м2 /арк. с. 11/.

30.06.2005 сторони підписали протокол погодження змін до договору №140-05, яким змінено загальну площу об’єкта оренди, його вартість та розмір орендної плати /арк. с. 13/.

19.03.2008 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та Севастопольським професійним торгово-кулінарним ліцеєм був укладений договір оренди нерухомого майна №21-08 /арк. с. 54-55/ (далі –Договір №21-08), відповідно до якого з метою ефективного використання комунального майна і досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно –вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 2081,10 м2, що розташовані на першому поверху п’ятиповерхової житлової будівлі за адресою: м. Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 89, та перебувають на балансі РЕП-6 (п. 1.1 Договору №21-08).

18.12.2009 Фонд комунального майна Севастопольської міської звернувся до Севастопольського професійного торгово-кулінарного ліцею з листом /арк. с. 29/, в якому просив сплатити заборгованість за користування комунальним майном у період з 01.03.2008 по 18.03.2008, яка склалася за користування майном без достатніх правових підстав, оскільки строк дії Договору №140-05 закінчився 21.02.2008, а новий договір був укладений тільки 19.03.2008.

Проте, відповідач заборгованість не оплатив, що і стало причиною для звернення позивача до суду з даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Приписами статей 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об’єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

За змістом частин першої, п’ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об’єктів, що передаються у користування і оренду та ін.

Згідно з пунктами 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 №339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 12.06.2007 №2070), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 50-52/.

Статтею 1 Цивільного кодексу України закріплено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Отже, виходячи з того, що Цивільний кодекс України регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності, а Господарський кодекс України регулює відносини що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності (господарські відносини), Господарський кодекс України є спеціальним у відношенні до Цивільного кодексу України.

Саме тому спеціальні норми Господарського кодексу України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед нормами Цивільного кодексу України. Однак, зазначене не виключає застосування загальних положень Цивільного кодексу України до відносин, які регулюються Господарським кодексом України.

Аналогічна позиція викладена в пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” №01-8/221 від 07.04.2008.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов’язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі –підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Таким чином, враховуючи, що об’єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.

Частиною першою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

З наведеною нормою кореспондує частина перша статті 759 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Також, згідно з частиною першою статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За приписами частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарський договір, за загальним правилом, викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 ГК України).

Господарський кодекс України не містить особливостей щодо форми договору оренди, але на підставі статей 181, 283 даного Кодексу необхідно застосовувати загальні положення Цивільного кодексу України та норми Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.

Матеріалами справи підтверджено, що сторони підписали Договір №140-05 20.04.2005.

На час укладення договору діяли приписи статей 793, 794 Цивільного кодексу України, відповідно до яких договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Також, при підписанні Договору сторони в п. 4.2 Договору домовились, що при укладенні договору оренди строком на рік та більше орендар зобов’язаний здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію Договору в строки, які встановлені діючим законодавством, та здійснити оплату необхідних послуг.

Пунктом 7.1 Договору №140-05 сторони встановили, що договір діє до 21.02.2008, тобто більше ніж рік.

Відповідно до положень частини 8 статті 181 Господарського кодексу України договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) лише у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору.

Водночас, статтями 209, 210 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Стаття 220 Цивільного кодексу України визначає, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однак, норма частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів, відповідно до статей 210, 640 Цивільного кодексу України, пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків сторін.

Неукладеними є такі правочини, в яких відсутні встановлені законодавством необхідні умови для їх укладення (відсутня згода щодо всіх істотних умов, передбачених законодавством; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для укладення правочину потрібно його передати; не затверджено правочин вищим органом господарського товариства, якщо це передбачено в законі чи статуті товариства; не здійснено державну реєстрацію правочину в разі, коли законом ця обставина визначена як момент його вчинення).

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 8 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009.

Відповідно до статі 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює обов’язок сторони, яка посилається на ті чи інші обставини, довести ці обставини, а в силу приписів статті 34 Господарського процесуального кодексу України, доведення тих чи інших обставин має відбуватися за допомогою належних доказів.

Докази додержання сторонами встановленої законом нотаріальної форми та державної реєстрації правочину в матеріалах справи відсутні, а відтак, Договір №140-05 є неукладеним.

Загальні підстави виникнення зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов’язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

-          по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

-          по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи;

-          по-третє, обов’язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов’язків (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Отже, обов’язковою умовою, з якою законодавець пов’язує виникнення даного виду зобов’язань, є відсутність правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте або збережене особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.

Судом встановлено, що договір оренди №21-08 укладений сторонами –позивачем і відповідачем –19.03.2008 /арк. с. 54-55/.

Згідно з п. 7.1 Договору №21-08 (в редакції протоколу від 16.09.2008 /арк. с. 58/ він діє з моменту підписання і до 18.03.2011.

Таким чином, до 19.03.2008 у відповідача були відсутні правові підстави користуватися орендованим майном.

Натомість матеріалами справи підтверджено, що відповідач отримав вбудовані нежитлові приміщення площею 2081,1 м2, розташовані на першому поверху житлової п’ятиповерхової будівлі за адресою: м. Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 89, 30.06.2005 /арк. с. 14/.

Доказів наявності підстав для користування спірним майном у період з 01.03.2008 по 18.03.2008 відповідачем не надано. До того ж сам факт користування майном в період з 01.03.2008 по 18.03.2008 відповідачем не заперечується.

Також суд вважає за необхідне зауважити на тому, що, фактично володіючи спірним майном, відповідач безпідставно користується майновим правом, подібним до права оренди.

Статтею 1213 Цивільного кодексу України унормовано, що набувач зобов’язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За визначенням законодавця, майнові права та обов’язки є майном (ст. 190 ЦК України).

Згідно з розрахунком позивача, наданим до позову /арк. с.8, зворотний бік/, вартість плати за користування майном за період з 01.03.2008 по 18.03.2008 (18 днів) становить 950,00 грн.: 1636,12 грн./31 день*18 дн.

Частина перша статті 11 Цивільного кодексу України встановлює, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки, зокрема, з актів цивільного законодавства.

На підставі наданих до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства щодо передачі майна (ч. 3 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наведене свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідача спірних грошових коштів в сумі 950,00 грн. за фактичне користування комунальним майном.

Доводи відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань на сплату за користування майном не є підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов’язання, що виникло у зв’язку з набуттям майна (майнових прав та обов’язків) без достатньої правової підстави, оскільки відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За викладених обставин позовні вимоги є обґрунтованими, доведені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд покладає на нього витрати по сплаті державного мита в розмірі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Севастопольського професійного торгово-кулінарного ліцею (пр. Жовтневої Революції, 89, м. Севастополь, 99038; ідентифікаційний код 01566821; відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, отримувач –місцевий бюджет м. Севастополя, п/р31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, ОКПО 23895637) заборгованість в розмірі 950,00 грн. (дев’ятсот п’ятдесят грн. 00 коп.) а також державне мито в сумі 102,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. отримувач Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р 35427001000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509).

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлено

і підписано в порядку

статті 84 ГПК України

18.05.2010.