Рішення № 9579330, 11.05.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

справа № 5020-3/046 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта”

(бульвар Дарницький, 3-а, кв. 5, м. Київ, 02206)

до1.Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол”

(вул. Археологічна, 4, м. Севастополь, 99055)

(вул. Георгіївська балка, будинок ВОХР, кв. 19, м. Севастополь, 99043);

2.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_2)

про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол” в розмірі 36,92 грн.; з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в розмірі 93687,69 грн.,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ТОВ “Торговий дім “Санта-Віта”) Дун Є.А., представник, довіреність №3 від 05.05.2009;

відповідач (ТОВ “Ариол”) явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив;

відповідач (Фізична особа-підприємець ОСОБА_1) не зявився.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол” (далі відповідач-1); фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач-2) про стягнення заборгованості в розмірі 109438,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем-2 своїх зобовязань за договором поставки №від 03.01.2008 щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості отриманого товару.

Ухвалою від 12.03.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі; судове засідання призначено на 13.04.2010.

Ухвалою від 13.04.2010 розгляд справи був відкладений в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України на 11.05.2010 через неявку сторін.

У судове засідання 11.05.2010 відповідачі не зявились, явку уповноважених представників не забезпечили, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином у встановленому порядку (рекомендованою кореспонденцією відповідно до адреси, вказаної у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 42/ та Свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи /арк. с. 27/) та своєчасно.

До початку судового засідання відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у звязку з участю свого представника в іншому судовому засіданні. Крім того, відповідач-2 зазначив, що має важливі докази та переконливі аргументи у справі, тому просив не розглядати справу в його відсутність. Також відповідач-2 зауважив, що не мав можливості підготувати відзив на позов, оскільки позивач не виконав вимоги статті 56 Господарського процесуального кодексу України, а саме: не надіслав йому копії всіх документів, що їх додано до позовної заяви /арк. с. 54-55/.

Розглянувши дане клопотання, заслухавши думку представника позивача з цього приводу, дослідивши наявні у справі та додані до клопотання докази, суд дійшов висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Як убачається з матеріалів справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 отримав ухвалу господарського суду м. Севастополя від 13.04.2010 ще 23.04.2010 (поштове повідомлення /арк. с. 52/), тобто більше ніж за два тижні до чергового судового засідання.

За викладених обставин суд вважає, що відповідач-2 мав достатньо часу для надання суду всіх наявних в нього доказів в обґрунтування заперечень проти позову. Більше того, відповідні докази могли бути надані ним ще раніше після отримання ухвали від 12.03.2010 про порушення провадження у справі та призначення справи до розгляду, яку він отримав 19.03.2010 (поштове повідомлення /арк. с. 34/).

Щодо вимоги відповідача-2 про зобовязання позивача надіслати фізичній особі-підприємцеві ОСОБА_1 копії всіх документів, що їх додано до позову, суд зазначає наступне.

Дійсно, відповідно до статті 56 Господарського процесуального кодексу України позивач, прокурор чи його заступник зобовязані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів. Проте, відповідач-2, цитуючи законодавця, приводить дану норму неповно, не враховуючи те, що такий обовязок покладено на відповідних осіб лише в тому випадку, якщо цих документів у сторін немає.

З переліку документів, доданих до позовної заяви, вбачається, що всі ці документи (договір, протокол розбіжностей, додаткові угоди до договору, накладні, кільцева довіреність, акт звірення взаємних розрахунків тощо) підписані відповідачем-2, тому, звичайно, мають в нього бути.

Таким чином, посилання відповідача-2 на ненадсилання йому позивачем копій документів, доданих до позову, як на обставину, що унеможливлює підготовку відзиву на позов, є необґрунтованою.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача-2 на положення статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України стосовно надання кожною стороною належних та допустимих доказів в обґрунтування тих чи інших обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заявляючи клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з участю представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в іншому судовому засіданні відповідач-2 не надав жодного доказу, який би підтверджував дану обставину.

Відповідно до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 №459/97-ВР та набрала чинності для України 11.09.1997, справи мають бути розглянуті у суді протягом розумного строку.

При цьому розумним строком є найкоротший строк розгляду і вирішення справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у спірних правовідносинах.

Строк вирішення спору у справі закінчується 11.05.2010.

Оскільки явка учасників судового процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін і з метою забезпечення принципу вирішення спору протягом розумного строку, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідачів.

Відповідачі не скористалися правом, закріпленим в статті 59 Господарського процесуального кодексу України: не надали господарському суду відзиви на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову, тому суд вирішив розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

До початку судового засідання 11.05.2010 від позивача надійшла уточнена позовна заява від 20.04.2010 /арк. с. 44/, в якій розмір позовних вимог дещо зменшений, порівняно із первісною позовною заявою. Згідно з уточненою позовною заявою позивач просить стягнути з відповідача-2 суму заборгованості в розмірі 93687,69 грн., з яких: 73837,82 грн. основний борг; 5725,64 грн. сума інфляційних витрат; 6402,61 грн. 17% річних; 7721,62 грн. сума пені. З відповідача-1 просить стягнути суму в розмірі 36,92 грн.

В судовому засіданні позивач надала поштове повідомлення про отримання 26.04.2010 відповідачем-2 копії заяви про зменшення розміру позовних вимог, яке долучено судом до матеріалів справи /арк. с. 68/.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, тому суд прийняв цю заяву до розгляду. До того ж відповідачі були завчасно повідомлені про зміну розміру позовних вимог, а відтак мали можливість висловити свої міркування з цього приводу.

У судовому засіданні 11.05.2010 позивач підтримала вимоги позову в повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

встановив:

03.01.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено договір поставки №(далі договір поставки) /арк. с. 17/, відповідно до якого постачальник зобовязується систематично постачати та передавати у власність покупця товар, а покупець зобовязується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору (п. 1.1 Договору поставки).

Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що встановлений діючим законодавством, і оформлюється накладними (п. 5.2 Договору поставки).

Розрахунки за поставлений товар здійснюються в національній валюті України на умовах відстрочки платежу. Строк оплати товару становить 40 календарних днів з моменту передачі товару. Форма розрахунків: безготівкова (п. п. 3.2 3.4 Договору поставки).

Відповідно до п. 7.2 Договору поставки зобовязання постачальника вважаються виконаними при отриманні товару покупцем.

У п. 8.1 Договору поставки сторони домовились, що Договір поставки набирає сили з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2008.

При цьому, якщо за 10 днів до закінчення дії Договору поставки жодна зі сторін не висловить про свій намір розірвати його, договір пролонгується автоматично, зберігаючи свою силу на наступний період часу на тих же умовах (п. 8.2 Договору поставки).

Претензії по кількості товару приймаються в момент його прийняття, по якості протягом всього терміну придатності товару за відповідних умов його зберігання на складі покупця (п. 9.5 Договору поставки в редакції підписаного сторонами Протоколу розбіжностей).

Жодна зі сторін не має право передавати свої права за Договором поставки третій особі без письмової згоди іншої сторони (п. 11.2 Договору поставки).

03.01.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ариол” (поручитель) укладено договір гарантії /арк. с. 21/, відповідно до якого Поручитель виступає гарантом та зобовязується нести відповідальність за своєчасне виконання Покупцем ТМЦ Продавця ФОП ОСОБА_1 (боржник) своїх зобовязань за договором поставки №від 03.01.2008.

Предметом відповідальності є грошова сума в розмірі якої Поручитель несе матеріальну відповідальність за невиконання грошових зобовязань Боржника; розмір відповідальності Поручителя складає 0,0754% від суми заборгованості Боржника (п. 1 Договору).

29.07.2009 сторони уклали Додаткову угоду №2 /арк. с. 20/, якою змінили п. 3.3 Договору поставки на строк з 29.07.2009 по 31.12.2009, встановивши, що строк оплати товару складає 50 календарних днів з моменту передачі товару. За закінченням строку п. 3.3 Договору поставки сторони домовились, що будуть керуватися раніше узгодженими умовами оплати, що зафіксовані Договором поставки, чи узгодять інші умови оплати шляхом укладення додаткової угоди.

Договір поставки та додаткова угода до нього №2 підписані сторонами та скріплені їхніми печатками.

На виконання умов Договору поставки позивач поставив відповідачу-2 товар на загальну суму 200502,88 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними:

№Дц-S000198 від 05.08.2009 на суму 44556,36 грн. /арк. с. 13/;

№Дц-S000204 від 12.08.2009 на суму 31166,12 грн. /арк. с. 14/;

№Дц-S000217 від 19.08.2009 на суму 11084,32 грн. /арк. с. 10/;

№Дц-S000225 від 02.09.2009 на суму 8691,76 грн. /арк. с. 9/;

№Дц-S000249 від 01.10.2009 на суму 105004,32 грн. /арк. с. 11/.

Отже, позивач виконав свої зобовязання за Договором поставки в повному обсязі.

Натомість відповідач-2 умови Договору порушив, за отриманий товар в повному обсязі і у встановлений договором строк не розрахувався, у звязку з чим 01.12.2009 позивач звернувся до відповідача-2 з листом-вимогою №222 щодо оплати поставленого товару /арк. с. 30/.

Відповідач-2 на підставі накладних на повернення №Дц-S000001 від 04.01.2010 на суму 176,29 грн. /арк. с. 15/, №Дц-S000002 від 04.01.2010 на суму 12940,70 грн. /арк. с. 12/, №Дц-S000003 від 04.01.2010 на суму 823,90 грн. /арк. с. 15/, №Дц-S000004 від 25.01.2010 на суму 23799,96 грн. /арк. с. 48/, повернув позивачу товар на загальну суму 37740,85 грн.

Проте, повернувши частину товару позивачеві, за решту товару відповідач-2 в повному обсязі так і не розрахувався, що і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом з вимогою стягнути з боржника суму заборгованості, з урахуванням інфляційних збитків, 3% річних, а також пені за порушення зобовязання. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача-1 кошти, в розмірі яких він несе матеріальну відповідальність за невиконання відповідачем-2 його грошових зобовязань за Договором поставки.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання відповідачем-2 зобовязання з оплати поставленого позивачем товару.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 175 Господарського кодексу України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору поставки позивач поставив відповідачу-2 товар на загальну суму 200502,88 грн.

Факт отримання відповідачем товару на суму 200502,88 грн. підтверджується підписами осіб, які уповноважені відповідачем-2 на отримання від позивача товарно-матеріальних цінностей, на товарно-транспортних накладних, що скріплені печаткою відповідача-2, та кільцевою довіреністю від 12.01.2009 /арк. с. 28/.

Крім того, Постачальник та Покупець підписали та скріпили своїми печатками акт звірення взаємних розрахунків /арк. с. 22/, згідно з яким заборгованість відповідача-2 перед позивачем станом на 01.12.2009 становить 156578,67 грн.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, в січні 2010 року відповідач-2 повернув позивачеві товар на загальну суму 37740,85 грн.

Також, відповідач-2 здійснив оплату товару в сумі 45000,00 грн., в тому числі:

4000,00+6000,00=10000,00 грн. банківська виписка від 12.01.2010 /арк. с. 23/;

5000,00 грн. банківська виписка від 15.01.2010 /арк. с. 24/;

2500,00+17500,00=20000,00 грн. банківська виписка від 12.02.2010 /арк. с. 45/;

10000,00 грн. банківська виписка від 19.02.2010 /арк. с. 46/.

Отже, станом на день винесення рішення залишився не повернутим та не сплаченим товар на суму 73837,82 грн. (156578,67 - 37740,85 - 45000,00).

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони в договорі домовились, що розрахунки за поставлений товар здійснюються на умовах відстрочки платежу. При цьому, строк оплати товару в період з 03.01.2008 (дата укладення Договору поставки) до 28.07.2009 (тобто до підписання Додаткової угоди №2) і з 01.01.2010 становить 40 календарних днів з моменту передачі товару. А в період з 29.07.2009 по 31.12.2009 50 календарних днів з моменту передачі товару (п. 3.3 Договору поставки, в тому числі в редакції Додаткової угоди №2 від 29.07.2009 /арк. с. 20/).

Таким чином за товар, отриманий за накладною №Дц-S000249 від 01.10.2009 на суму 105004,32 грн. /арк. с. 11/ відповідач-2 мав розрахуватися протягом 50 календарних днів, тобто в строк до 20.11.2009.

Доказів погашення відповідачем-2 заборгованості в сумі 73837,82 грн. за товар, поставлений позивачем згідно з товарно-транспортною накладною №Дц-S000249 від 01.10.2009, матеріали справи не містять.

За викладених обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” в частині стягнення з відповідача-2 основного боргу в сумі 73837,82 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобовязань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобовязань, які застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобовязань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В свою чергу, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У п. 9.3 Договору поставки сторони передбачили, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем /арк. с. 47/, суд зазначає, що він здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства України та є вірним, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача-2 пені в розмірі 7721,62 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційне збільшення суми боргу та нарахування позивачем процентів річних за користування чужими грошовими коштами є правомірними.

В пункті 9.4 Договору поставки сторони встановили, що за порушення строків оплати товару Покупець сплачує Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 30% річних від несплаченої та/або несвоєчасно оплаченої вартості товару, за весь період користування Покупцем грошовими коштами Постачальника.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, Договір поставки підписаний відповідачем-2 із Протоколом розбіжностей /арк. с. 18/, згідно з яким пункт 9.4 Договору поставки узгоджений сторонами в іншій редакції, а саме: “…За порушення строків оплати товару відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України Покупець сплачує Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 17% річних від несплаченої та/або несвоєчасно оплаченої вартості товару, за весь період користування Покупцем грошовими коштами Постачальника”.

Таким чином, сторони в Договорі відступили від положень статті 625 Цивільного кодексу України в частині встановлення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні 3% річних та врегулювали свої правовідносини таким чином, що за прострочення виконання грошового зобовязання (оплати товару) відповідач-2 на вимогу позивача зобовязаний сплатити останньому 17% річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок 17% річних суд зазначає, що він є вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-2 17% річних в сумі 6402,61 грн. підлягають задоволенню.

Також перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних збитків /арк. с. 47/ суд зауважує, що алгоритм розрахунку є правильним, але при обчисленні інфляційних збитків за квітень 2010 року позивачем помилково взятий індекс інфляції 100,9%, в той час, коли за даними Державного комітету статистики України індекс інфляції за квітень 2010 року склав 99,7%.

Отже, за розрахунком суду інфляційні збитки за квітень 2010 року становлять:

73837,82*99,7/100-73837,82= -221,51 грн., де:

73837,82 грн. сума основного боргу відповідача-2 станом на 20.02.2010;

99,7% індекс інфляції у квітні 2010 року.

Таким чином, сума інфляційних збитків за розрахунком суду складає 4839,59 грн. (934,54+1869,10+1592,92+664,54-221,51).

За викладених обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-2 збитків від інфляції підлягають задоволенню частково в сумі 4839,59 грн., в решті (886,05 грн. = 5725,64-4839,59) позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи викладене, заборгованість фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перед позивачем складає 92801,64 грн., з яких: 73837,82 грн. основний борг; 7721,62 грн. сума пені; 6402,61 грн. 17% річних; 4839,59 грн. сума інфляційних збитків.

Як встановлено судом, 03.01.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ариол” (поручитель) був укладений договір гарантії /арк. с. 21/, відповідно до якого поручитель виступає гарантом та зобовязується нести відповідальність за своєчасне виконання Покупцем ТМЦ Продавця ФОП ОСОБА_1 (боржник) своїх зобовязань за договором поставки №42 від 03.01.2008.

Предметом відповідальності є грошова сума, в розмірі якої Поручитель несе матеріальну відповідальність за невиконання грошових зобовязань Боржника; розмір відповідальності Поручителя складає 0,0754% від суми заборгованості Боржника (п. 1 Договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання.

Дослідивши зміст вказаного Договору суд встановив, що по суті цей договір є договором поруки.

Такого висновку суд дійшов, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обовязку.

Приписами статті 553 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку.

У Договорі від 03.01.2008 /арк. с. 21/ поручителем (гарантом) виступає юридична особа (Товариство з обмеженою відповідальністю “Ариол”), яка не є банківською чи іншою фінансовою установою або страховою організацією, тому цей Договір за своєю суттю є договором поруки (далі Договір поруки).

Частиною першою статті 554 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з п. 3 Договору поруки, якщо Покупець не виконає своїх зобовязань за договором поставки, то Постачальник (продавець) має право предявити позов до Поручителя.

Виходячи зі змісту частини другої статті 553 Цивільного кодексу України, порукою може забезпечуватися виконання зобовязання (основного зобовязання) частково або у повному обсязі.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до п. 1 Договору поруки предметом відповідальності відповідача-1 є грошова сума в розмірі якої Поручитель несе матеріальну відповідальність за невиконання грошових зобовязань Боржника. Розмір цієї відповідальності складає 0,0754% від суми заборгованості Боржника.

Розглядаючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта”, суд дійшов висновку, що загальний розмір заборгованості відповідача-2 перед позивачем становить 92801,64 грн., яка включає в себе основний борг, суму пені, а також інфляційні збитки та 17% річних.

Виходячи з умов Договору поруки від 03.01.2008, у Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол” як Поручителя фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перед позивачем виникло зобовязання погасити суму в розмірі 0,0754% від суми заборгованості боржника, при чому остання, в розумінні статті 554 Цивільного кодексу України, включає не тільки суму основного боргу, але і 17% річних, суму пені та суму інфляційних збитків, оскільки Договором не передбачено інше.

Позивач просить стягнути з відповідача-1 суму в розмірі 36,92 грн.

Перевіряючи правильність її визначення, суд вбачає, що розрахунок, здійснений позивачем /арк. с. 44, зворотний бік/, є невірним, позаяк ним безпідставно взято 0,05% і лише від несплаченої відповідачем-2 суми основної заборгованості, тоді як Договором поруки передбачений інший розмір відповідальності відповідача-1 0,0754% та від всієї заборгованості відповідача-2.

Отже, за розрахунком суду розмір заборгованості відповідача-1 перед позивачем становить 69,97 грн. (92801,64*0,0754/100).

Пункт 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право при прийнятті рішення виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З огляду на відсутність такого клопотання суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача-1 суми його відповідальності в заявленому розмірі, тобто в сумі 36,92 грн.

Крім того суд зауважує, що в уточненому позові позивач просить стягнути з відповідача-2 заборгованість в сумі 93687,69 грн. та поряд з цим, просить стягнути з відповідача-1 суму в розмірі 36,92 грн., тобто за розрахунком позивача загальний розмір позовних вимог складає 93724,61 грн., що не відповідає частині першій статті 554 Цивільного кодексу України, адже відповідальність відповідача-1 входить до загального розміру заборгованості відповідача-2, а не є додатковою (понад основну заборгованість).

Підсумовуючи все вищевикладене, сума заборгованості фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 складає 92801,64 грн., з яких: 92764,72 грн. (92801,64-36,92) підлягає стягненню з відповідача-2; а 36,92 грн. з відповідача-1.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позовних вимог розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: на відповідачів 928,02 грн. (1094,38*92801,64/109438,01) державного мита, в тому числі на відповідача-1 0,37 грн. (928,02*36,92/92801,64), на відповідача-2 927,65 грн. (928,02*92764,72/92801,64). Решта сплаченого позивачем державного мита 166,36 грн. (1094,38-928,02) покладається на позивача і стягненню з відповідачів не підлягає.

Аналогічним чином розподіляються витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу: з відповідачів 200,12 грн. (236,00*92801,64/109438,01), з яких: на відповідача-1 0,08 грн. (200,12*36,92/92801,64); на відповідача-2 200,04 грн. (200,12*92764,72/92801,64); решта 35,88 грн. (236,00-200,12) покладається на позивача.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол” (вул. Археологічна, 4, м. Севастополь, 99055; вул. Георгіївська балка, будинок ВОХР, кв. 19, м. Севастополь, 99043; ідентифікаційний код 31338910; п/р 26000317428051 в СФ КБ „Приватбанк”, МФО 324935) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (бульвар Дарницький, 3-а, кв. 5, м. Київ, 02206; ідентифікаційний код 33395985; п/р 26000035757800 в АКІБ „Укрсіббанк”, МФО 351005; п/р 26006280 в Філії ПУМБ у м. Севастополі, МФО 308092) заборгованість в розмірі 36,92 грн. (тридцять шість грн. 92 коп.), а також державне мито в розмірі 0,37 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 0,08 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили

3.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, 83018; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; п/р НОМЕР_2 в ОД „Райффайзен банк Аваль”, м. Донецьк, МФО 335076) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (бульвар Дарницький, 3-а, кв. 5, м. Київ, 02206; ідентифікаційний код 33395985; п/р 26000035757800 в АКІБ „Укрсіббанк”, МФО 351005; п/р 26006280 в Філії ПУМБ у м. Севастополі, МФО 308092) заборгованість в розмірі 92764,72 грн. (девяносто дві тисячі сімсот шістдесят чотири грн. 72 коп.), а також державне мито в розмірі 927,65 грн. (девятсот двадцять сім грн. 65 коп.), та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 200,04 грн. (двісті грн. 04 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.В частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 збитків від інфляції в розмірі 886,05 грн. в позові відмовити.

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлено відповідно

до вимог статті 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 17.05.2010.