Рішення № 9579087, 22.04.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

22.04.2010 справа № 5020-3/037 За позовом Комунального підприємства „Орбіта”

(пр. Жовтневої Революції, буд. 52, кв. 36-а, м. Севастополь, 99038)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1, 99038)

про стягнення заборгованості в сумі 17143,09 грн.

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (Комунальне підприємство „Орбіта”) Таратуткіна В.В., представник, довіреність №1 від 02.01.2010;

відповідач (Фізична особа-підприємець ОСОБА_1) ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Гагарінським РВ УМВС України в місті Севастополі 24.12.1999, свідоцтво серії НОМЕР_3 від 18.07.2000.

Суть спору:

Комунальне підприємство „Орбіта” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 20049,36 грн.

Ухвалою від 22.02.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-3/037.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем договору №12 від 03.02.2004 про господарське обслуговування щодо своєчасної та в повному обсязі оплати наданих послуг.

Позивач неодноразово змінював розмір позовних вимог на підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з останньою заявою про зменшення розміру позовних вимог, наданою в судовому засіданні 22.04.2010 /арк. с. 83-84/, позивач просить стягнути з відповідача 17143,09 грн., в тому числі: 15148,56 грн. основна заборгованість, 1994,53 грн. пеня.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, тому суд приймає цю заяву до розгляду.

Відповідач у судовому засіданні визнав уточнені позовні вимоги в повному обсязі /арк. с. 84/.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 22.04.2010 об 11 год. 00 хв.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1.1 третьої редакції Статуту, затвердженого рішенням Гагарінської районної в м. Севастополі ради №12/29С від 07.10.2005 (дата державної реєстрації 10.01.2006) Комунальне підприємство “Орбіта” створене Гагарінською районною в місті Севастополі радою для забезпечення суспільних потреб, шляхом систематичного здійснення виробничої, торгівельної і іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами /арк. с. 17-25/.

03.02.2004 між Комунальним підприємством “Орбіта” (Виконавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Замовник) укладений договір №12 на господарське обслуговування (далі Договір) /арк. с. 27/.

Договір регулює на добровільній основі взаємовідносини сторін по наданню господарських послуг у звязку з розміщенням павільйону ФОП ОСОБА_1 на території ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (розділ 1 Договору).

Відповідно до розділу 2 Договору КП “Орбіта” взяло на себе зобовязання, зокрема: здійснювати контроль за дотриманням санітарних та протипожежних норм та правил; здійснювати регулярне прибирання прилеглої до павільйону Замовника території; обладнувати місця збору сміття, організовувати його вивезення; здійснювати постачання до павільйону Замовника електричної енергії, обладнувати зовнішнє освітлення ринку.

Згідно з пунктом 2.2.3 Договору ФОП ОСОБА_1 зобовязалася щомісячно, до 5-го числа чергового місяця, перераховувати на розрахунковий рахунок Виконавця або вносити до його каси плату за послуги по господарському обслуговуванню за затвердженою калькуляцією (з урахуванням змін цін та витрат), про що Виконавець повідомляє Замовника за 30 днів.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди земельної ділянки під ринок (пункт 3.1 Договору).

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22.04.2009 у справі №20-7/204-11/264-9/126, яке залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.07.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 05.11.2009 та набрало законної сили 06.07.2009, в задоволені позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо визнання договору №12 від 03.02.2004 недійсним та спонукання затвердити нову калькуляцію відмовлено.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22.04.2009 у справі №20-7/204-11/264-9/126 встановлено, що спірний договір, який укладений сторонами не передбачений актами цивільного законодавства, а зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, тому він є дійсним, що в силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України є фактом, який не потребує доведення при вирішення даного спору.

Предметом позову є матеріально-правова вимога Комунального підприємства “Орбіта” про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості за послуги, надані за Договором, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України, які регулюють загальні положення про зобовязання, питання виконання зобовязань та відповідальності за порушення зобовязань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 175 Господарського кодексу України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що згідно з договором від 27.01.2004 купівлі-продажу павільйону продтоварів літ. А7 площею 23,5 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, громадянці ОСОБА_1 на праві приватної власності належить павільйон продтоварів загальною площею 23,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 /арк. с. 74/.

Відповідно до абзацу 3 пункту 13 Правил торгівлі на ринках міста Севастополя, затверджених рішенням Севастопольської міської Ради №1879 від 06.04.2004, одне торгівельне місце у контейнерах, кіосках, палатках тощо дорівнює двом повним або неповним квадратним метрам займаної площі.

Відповідно до калькуляції розрахунку вартості господарського обслуговування торгівельних павільйонів на Юмашевському ринку /арк. с. 71/ вартість обслуговування одного торгівельного місця становить 58,60 грн. (з ПДВ).

Зважаючи на те, що площа павільйону, в якому відповідач здійснює торгівлю, 23,5 м2, йому належить 12 торгівельних місць (23,5 м2/2=11,75); вартість 12 торгівельних місць в місяць становить 703,20 грн. (12 місць*58,60 грн.).

Наявність суми основного боргу підтверджується актом звірення взаємних розрахунків (підписаний позивачем та відповідачем) /арк. с. 81-82/, а також відсутністю доказів її сплати відповідачем.

Так, з двостороннього акту звірки розрахунків вбачається, що заборгованість відповідача станом на 01.04.2010 становить 16525,70 грн.

Водночас, в процесі розгляду справи відповідач сплатив 1377,14 грн. в рахунок погашення боргу (квитанція до прибуткового касового ордера №477 від 19.04.2010 /арк. с. 76/), відтак сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 15148,56 грн. (16525,70 1377,14).

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 15148,56 грн. основного боргу є доведеними і обґрунтованими, а тому задовольняються судом в повному обсязі.

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобовязань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобовязань, які застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобовязань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В свою чергу, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, відповідно до статті 3 цього Закону розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 2.2.3 Договору, за кожен день прострочки оплати послуг стягується пеня в розмірі 0,1% від суми заборгованості.

Судом встановлено, що за період з лютого 2007 року по березень 2010 року відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі розраховувався за послуги, у звязку з чим у нього утворилась заборгованість.

Суд, перевіривши уточнений розрахунок пені, вважає його вірним, однак загальна суму пені за розрахунком суду складає 2420,53 грн. (424,16 + 447,81 + 426,00 + 391,17 + 382,41 + 348,98).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Зважаючи на відсутність клопотання позивача про вихід суду за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення пені в заявленому розмірі 1994,53 грн.

Підсумовуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 17143,09 грн., з яких: 15148,56 грн. сума основного боргу; 1994,53 сума пені.

Згідно з частиною пятою статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Враховуючи те, що дії відповідача не суперечать чинному законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач заявив клопотання про надання йому розстрочки оплати суми заборгованості у звязку зі скрутним матеріальним становищем /арк. с. 84/.

Позивач не заперечував проти задоволення судом клопотання відповідача.

Пунктом 6 частини першої статті 83 Господарського процесуального України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до пункту 2 Розяснень Президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України” від 12.09.1996 №02-5/333 (з подальшими змінами та доповненнями) підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Зважаючи на те, що відповідач в процесі справі частково погасив суму основного боргу, а також з огляду на матеріальний стан сторін, ступінь вини відповідача, суд визнав за можливе задовольнити клопотання відповідача про надання розстрочки оплати суми заборгованості. Тим більше, що директор Комунального підприємства „Орбіта” погодився на реструктуризацію боргу відповідача, про що свідчить його резолюція на відповідній заяві відповідача /арк. с. 75/.

Витрати позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99038; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Комунального підприємства „Орбіта” (пр. Жовтневої Революції, буд. 52, кв. 36-а, м. Севастополь, 99038; ідентифікаційний код 20702980; відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) суму заборгованості в розмірі 17143,09 грн. (сімнадцять тисяч сто сорок три грн. 09 коп.), з яких: 15148,56 грн. сума основного боргу; 1994,53 сума пені, а також витрати по сплаті державного мита в сумі 200,49 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Розстрочити виконання рішення суду згідно з наступним графіком погашення заборгованості:

травень 2010 року 1598,15 грн.;

червень 2010 року 1598,15 грн.;

липень 2010 року 1598,15 грн.;

серпень 2010 року 1598,15 грн.;

вересень 2010 року 1598,14 грн.;

жовтень 2010 року 1598,14 грн.;

листопад 2010 року 1598,14 грн.;

грудень 2010 року 1598,14 грн.;

січень 2011 року 1598,14 грн.;

лютий 2011 року 1598,14 грн.;

березень 2011 року 1598,14 грн.

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлене

згідно з вимогами

статті 84 ГПК України

та підписано 22.04.2010.