Рішення № 9579063, 20.04.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

20.04.2010 справа № 5020-5/029 За позовом: Приватного підприємства „Іріда-Тур” (99008, м. Севастополь, вул. 6-та Бастіонна, 46)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Стандарт-Строй” (99001 м. Севастополь, вул. Брестська, 18-А)

про стягнення заборгованості в розмірі 259320,38 грн.

Суддя Євдокімов І.В.

Представники сторін:

Позивач (ПП "Іріда-Тур") - Роденко Наталя Олександрівна, юрисконсульт, довіреність № 34 від 16.02.2010;

Відповідач (ТОВ "Стандарт-Строй") - не з’явився.

Суть спору:

Позивач, Приватне підприємство „Іріда-Тур”, звернувся до суду з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Стандарт-Строй”, про стягнення заборгованості в розмірі 359320,38 грн., з яких: 339855,50 грн. –основний борг, 15973,21 грн. –збитки від інфляції, 3491,67 грн. –3% річних.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем належним чином не виконувались обов’язки щодо повернення грошових коштів.

В процесі розгляду справи позивач зменшив позовні вимоги у зв’язку із частковою оплатою відповідачем суми заборгованості, та просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 259320,38 грн., з яких: 239855,50 грн. –основний борг, 15973,21 грн. – збитки від інфляції, 3491,67 грн. –3% річних.

Відповідач на оголошення вступної та резолютивної частини рішення не з’явився, проте звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв’язку із хворобою свого представника.

Судом до уваги зазначене клопотання позивача не приймається, а причина нез’явлення не вважається поважною на підставі того, що Господарській процесуальний кодекс України не зв’язує представництво підприємства у суді з конкретною особою, а хвороба представника підприємства не перешкоджає керівнику підприємства надати довіреність на представлення інтересів підприємства іншої особі.

Представнику позивача в судовому засіданні роз'яснені його процесуальні права і обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Суд визнав можливим розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши представника позивача, дослідивши надані позивачем докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

19.09.2007 між позивачем (Інвестор) та відповідачем (Забудовник) був укладений договір пайовій участі в інвестуванні будівництва культурно-розважального комплексу „Мегаполис” на майданчику, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Генерала Крейзера, 2, введення його в експлуатацію з наступним придбанням права пайовій власності на комерційну площу у складі об’єкту № 911/07 (а.с.8-16), далі - договір.

На виконання умов договору позивачем були внесені цільові грошові кошти в обсязі та у строки, визначені графіком фінансування та умовами даного договору. Загальний обсяг фінансування визначений пунктом 5.2 договору в розмірі 87100 доларів США, що за курсом НБУ на дату оплати склало 439855,50 грн.

23.03.2009 до додатковою угодою № 1 до договору, договір пайовій участі в інвестуванні будівництва був розірваний.

Згідно з пунктом 1.2 додаткової угоди Забудовник зобов’язався повернути Інвестору фактично сплачені Інвестором грошові кошти на виконання зобов’язань за договором, в розмірі 439855,50 грн. на протязі 6 календарних місяців з моменту підписання даної додаткової угоди.

Пунктом 1.3 додаткової угоди сторони визначили, що вказана сума повертається Інвестору шляхом перерахування на розрахунковий рахунок останнього, після чого зобов’язання Забудовника перед Інвестором вважаються виконаними в повному обсязі, та будь-які взаємні претензії сторін за договором будуть вважатись недійсними.

Як вбачається із матеріалів справи свої зобов’язання за договором позивач виконав в повному обсязі, але повернення грошових коштів відповідачем здійснювалась несвоєчасно та не повному об’ємі, у зв’язку з чим його заборгованість перед позивачем склала 239855,50 грн.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, в яких просив повернути залишок грошових коштів, але відповіді не отримав (а.с.18-21).

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статей 525, 526 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003, зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, судом встановлено, що свої зобов’язання за договором № 911/07 від 19.09.2007 відповідачем не виконані, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 239855,50 грн.

Суму основного боргу позивач просить стягнути урахуванням збитків від інфляції в розмірі 15973,21 грн., та 3% річних в сумі 3491,67 грн.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статі 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотку річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Перевіривши розрахунок збитків від інфляції та 3% річних, суд вважає, що вказані розрахунки здійснені з урахуванням вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на сплату державного мита в сумі 3593,20 грн. і інформаційне –технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22, 49, 75, 82 –85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Стандарт-Строй” (99001 м. Севастополь, вул. Брестська, 18-А, код ЄДРПОУ 30825453, п/р 26000035658200 в АКІБ „Укрсиббанк” в м. Харків, МФО 351005) на користь Приватного підприємства „Іріда-Тур” (99008, м. Севастополь, вул. 6-та Бастіонна, 46, код ЄДРПОУ 32795285, п/р 2600901007812 в Корф ВАТ „Кредобанк” м. Сімферополь. МФО 351005) заборгованість в сумі 259320,38 грн., з яких: 239855,50 грн. –основний борг, 15973,21 грн. –збитки від інфляції, 3491,67 грн. –3% річних, а також витрати по сплаті державного мита в сумі 3593,20 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя І.В. Євдокімов

Рішення оформлено

згідно з вимогами

ст. 84 ГПК України

та підписано

22.04.2010