Рішення № 9579059, 21.04.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

21.04.2010 справа № 5020-3/033-12/215-3/339 За позовом                     Заступника військового прокурора Центрального регіону України

(01014, м. Київ, вул. К. Каменєва, 8)

в інтересах                     Міністерства оборони України

держави в особі          (03168, м. Київ, пр-кт Повітрофлотський, 6)

до                               Товариства з обмеженою відповідальністю

“Виробничо-комерційна фірма “ГЕВС-ЛТД”

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 18)

про стягнення 678604,62 грн. та розірвання договору,

за зустрічним                    Товариства з обмеженою відповідальністю

позовом                    “Виробничо-комерційна фірма “ГЕВС-ЛТД”

до                              Міністерства оборони України

про стягнення 4080889,99 грн.; визнання дій (бездіяльності) замовника із затягування узгодження нової таблиці платіжних етапів такими, що унеможливлюють виконання умов Договору; визнання п. 3.1 Договору в частині, що стосується терміну завершення ремонту, таким, що втратив чинність; визнання робіт, виконаних виконавцем за Договором, завершеними 23.06.2009; визнання Договору розірваним.

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (Заступник військового прокурора Центрального регіону України) – Пархоменко Д.П., прокурор, посвідчення №325 від 12.11.2008;

позивач за первісним позовом (Міністерство оборони України) –Ковальчук І.В., головний спеціаліст відділу правового забезпечення логістики, довіреність №220/27/д від 12.01.2010;

відповідач за первісним позовом (ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД”) –Лісник В.Г., директор, наказ №72 від 23.04.2004.

Суть спору:

Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі –позивач за первісним позовом) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” (далі –відповідач за первісним позовом) про стягнення 633632,42 грн., з яких: 490550,26 грн. –пеня за порушення строків виконання робіт, 143082,16 грн. – пеня за несвоєчасне підтвердження використання попередньої оплати (авансу).

20.10.2008 ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” звернулось до суду із зустрічною позовною заявою до Міністерства оборони України про стягнення 9034402,34 грн., з яких: 10283,77 грн. –пеня за порушення строків оплати виконаних робіт, 9024118,57 грн. –фактичні витрати. Крім того, позивач за зустрічним позовом просив суд зобов’язати позивача вчинити певні дії.

Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 24.10.2008 зустрічна позовна заява прийнята для спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою суду від 14.07.2009 у справі було призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Севастопольському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса; провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 01.02.2010 провадження у справі поновлено.

Під час розгляду справи сторони неодноразово змінювали свої позовні (у т. ч. зустрічні) вимоги.

Згідно з останньою заявою від 11.02.2009, позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом штрафні санкції в розмірі 678604,62 грн. (з яких: 27439,29 грн. –пеня за несвоєчасне підтвердження використання попередньої оплати в розмірі 1016275,77 грн.; 115642,80 грн. –пеня за несвоєчасне підтвердження використання попередньої оплати в розмірі 642461,07 грн.; 44972,27 грн. –штраф за несвоєчасне підтвердження використання попередньої оплати (авансу) в розмірі 642461,07 грн., 490550,26 грн. – пеня за порушення строків виконання робіт) та розірвати договір №55-98/62-00 від 18.12.1998 /т. с. 4, арк. с. 117-118/.

Відповідно до останньої заяви позивача за зустрічним позовом /т. с. 11, арк. с. 1-19/, він просить стягнути з Міністерства оборони України на свою користь суму пені у розмірі 10283,77 грн., суму фактичних витрат у розмірі 1922516,08 грн., суму неодержаного прибутку у розмірі 1814448,62 грн., суму інфляційних збитків в розмірі 333641,52 грн.; а також просить визнати дії (бездіяльність) Замовника щодо затягування узгодження нової таблиці платіжних етапів такими, що унеможливлюють виконання Виконавцем умов Договору №55-98/62-00 від 18.12.1998; визнати п. 3.1 Договору від 18.12.1998 №55-98/62-00 з урахуванням додаткової угоди №9 від 21.12.2007 в частині, що стосується терміну завершення ремонту, а саме 01.12.2008, –таким, що втратив чинність; вважати роботи ТОВ „ВКФ „ГЕВС-ЛТД” за Договором №55-98/63-00 від 18.12.1998 завершеними 23.06.2009; вважати Договір №55-98/63-00 від 18.12.1998 розірваним з 23.06.2009.

Первісні позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем за первісним позовом в строки, передбачені Договором, обов’язків щодо підтвердження використання попередньої оплати та виконання ремонтних робіт. Крім того, позивач за первісним позовом вказує на відсутність у відповідача ліцензії на право провадження діяльності у сфері ремонту озброєння, військової техніки, військової зброї та боєприпасів до неї.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані, серед іншого, невиконанням відповідачем за зустрічним позовом зобов’язань щодо своєчасної оплати Замовником виконаних ремонтних робіт, а також відшкодування фактичних витрат через припинення ремонтних робіт судна на вимогу Замовника, стягнення недоотриманого прибутку в розмірі 1814448,62 грн., інфляційних збитків в сумі 333641,52 грн.

В судовому засіданні 15.04.2010 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 21.04.2010.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, посадових осіб представництва замовника, судового експерта суд –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Тлумачення поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” наведено в пункті 2 резолютивної частини наведеного рішення. Так, Конституційний Суд України вказує, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

Міністерство оборони України згідно зі статтею 3 Закону України „Про Збройні сили України”, є центральним органом виконавчої влади і військового управління, в підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відповідно до статті 10 Закону України „Про Збройні сили України” на Міністерство оборони України покладено, зокрема, забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, бойової та мобілізаційної готовності, боєздатності, підготовки до виконання покладених на них завдань, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснення контролю за їх ефективним використанням, організація виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Оскільки чинним законодавством України на Міністерство Оборони України, як на центральний орган виконавчої влади, покладено державою функції щодо забезпечення Збройних Сил України необхідними матеріальними ресурсами, то звичайно Міністерство оборони України має право при необхідності виступати від імені держави в судах у разі порушення його інтересів.

З цих же підстав прокурор може звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

В силу статті 15 Закону України „Про Збройні сили України” фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а отже шкода, яка спричинена Міністерству оборони України, є безпосередньою шкодою інтересам держави.

18.12.1998 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “ГЕВС-ЛТД” (Виконавець) та військовою частиною А0184 був укладений договір №55-98/62-00 на виконання ремонту СФП „Северодонецьк” проекту 18061, зав. №304 (далі –Договір) /арк. с. 8-10/.

Відповідно до п. 1.1 Договору Виконавець приймає на себе зобов’язання виконати середній ремонт судна фізичних полів (СФП) „Северодонецьк” проекту 18061, зав. №304, згідно з протоколом узгодження обсягу робіт (ПУОР). Замовник зобов’язується прийняти і оплатити виконані роботи.

Загальний обсяг робіт, що виконуються, визначається ПУОР, який узгоджено з в/ч А0184, ПЗ-800 і Виконавцем, і є невід’ємною частиною договору (п. 1.2 Договору).

Загальний термін ремонту встановлюється 6 місяців з дня підписання договору (п. 3.1 Договору).

Договірна вартість робіт встановлюється протоколом орієнтовної ціни, узгодженої сторонами і затвердженої командиром в/ч А0184, у сумі 1311900,00 грн. з ПДВ, у тому числі 300000,00 грн. з ПДВ у 1998 році. Орієнтована вартість робіт підлягає перегляду при 80% готовності робіт для переводу ціни в договірну (п. 4.1 Договору).

Сторони встановлюють, що підставою повного закінчення робіт і здачею замовлення є підписання двостороннього Акту здачі відремонтованого корабля в обсязі прийнятих Виконавцем зобов’язань по ПУОР (п. 4.3 Договору).

Розрахунки за виконані Виконавцем роботи здійснюються згідно з таблицею платіжних етапів (далі –ТПЕ). Платіжні акти і акти підтверджуючі виконання робіт оформлюються за підписами Виконавця, особового складу та ПЗ-800 (п. 5.1 Договору).

У разі припинення робіт на вимогу Замовника або на підставі спільного рішення сторін, Замовник відшкодовує Виконавцю фактичні витрати. Підставою для відшкодування Виконавцю фактичних витрат є рахунок з додаванням Акта, затвердженого сторонами, із зазначенням обсягу фактично виконаних робіт, звітної калькуляції, узгодженої Замовником (п. 5.2 Договору).

За прострочку оплати з вини Замовника згідно з рахунком Виконавця Замовник платить пеню за кожен прострочений день у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період нарахування пені (після 60-денного терміну неоплати після отримання рахунку) (п. 8.1 Договору).

При невиконанні робіт у строки, обумовлені цим договором, Виконавець сплачує за кожен прострочений день ремонту штраф у розмірі 0,5% від ціни невиконаних робіт, але всього не більше 10%. Відповідальність Виконавця настає після 7 днів визначеного договором терміну (п. 8.2 Договору).

Сторони домовились, що розірвання договору або зміна його умов з підстав, не передбачених цим договором, можливі лише за погодженнями сторін (п. 8.5 Договору).

Ремонт об’єкта виконує Виконавець своїми силами із своїх комплектуючих виробів (п. 9.2 Договору).

Виконавець має право залучати до виконання цього договору своїх субпідрядників, проте відповідальність за якість виконаних субпідрядниками робіт і матеріалів, що поставлені, а також за виконання інших умов цього договору лежить повністю на Виконавці (п. 9.3 Договору).

Зміна строку завершення ремонту можлива на підставі обміну листами (телеграмами) або двостороннім протоколом, що оформлюється належним чином (п. 9.6 Договору).

У п. 9.7 Договору сторони визначили, що договір набирає сили після його підписання та діє до 31.12.1999.

На підставі акту приймання корабля (судна) у ремонт від 30.10.1998 /т. с. 1, арк. с. 11/ корабель (судно) СФП „Северодонецьк” був переданий для проведення ремонтних робіт ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД”.

Сторони неодноразово змінювали умови Договору.

Так, Додатковою угодою №1 від 15.12.2000 (далі –Додаткова угода №1) /т. с. 1, арк. с. 17/, пункт 5.1 Договору викладено в новій редакції, відповідно до якої розрахунки за виконані Виконавцем роботи здійснюються згідно з ТПЕ №2, що затверджена сторонами 15.12.2000.

Також цією угодою термін дії Договору №55-98/62-00 від 18.12.1998 встановлений до повного виконання сторонами своїх обов’язків щодо вимог цього договору.

Як вбачається з наведеного, Додаткову угоду №1 було укладено майже через рік після закінчення строку дії самого договору (31.12.1999).

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Матеріалами справи, зокрема, протоколом №2 узгодження орієнтовної ціни до державного контракту №55-98/62-00 від 18.12.1998 на продукцію промислово-технічного призначення, затвердженим 26.06.2000-26.07.2000 /т. 1, арк. с. 15/, протоколом №3 узгодження орієнтовної ціни до державного контракту, затвердженим 11-15.12.2000 /т. 1, арк. с. 16/, якими змінено одну з істотних умов договору –ціну, та іншими документами підтверджується, що зі спливом строку дії договору №55-98/62-00 від 18.12.1998 зобов’язання та правовідносини сторін за цим договором не припинилися, а навпаки –продовжилися на наступні декілька років.

Наведе свідчить (дає суду підстави дійти висновку) про зміну умов договору стосовно строку його дії.

Зважаючи на те, що у період з 01.01.2000 по 15.12.2000 сторони фактично продовжували виконувати умови Договору та з огляду на наявність подальшої згоди обох сторін на продовження строку дії Договору, суд дійшов висновку, що Договір укладений до повного виконання сторонами своїх обов’язків.

У додатковій угоді №2 від 14.10.2002 (далі –Додаткова угода №2) /т. с. 1, арк. с. 18/ у зв’язку із проведенням у Міністерстві оборони України організаційно-штатних заходів сторони домовились змінити преамбулу договору. Так, сторони визначили, що Замовником робіт за Договором №55-98/62-00 від 18.12.1998 є Міністерство оборони України в особі командира військової частини А0117.

Додатковою угодою №3 від 19.11.2003 (далі –Додаткова угода №3) /т. с. 1, арк. с. 20-21/ змінено орієнтовну вартість робіт, яка встановлюється Протоколом №4 орієнтовної ціни та становить 3852412,42 грн. (п. 4.1 Договору), а також визначено, що розрахунки за виконані Виконавцем роботи здійснюються згідно з Таблицею платіжних етапів №3 (п. 5.1 Договору).

Додатковою угодою №4 від 25.09.2004 (далі –Додаткова угода №4) /т. с. 1, арк. с. 24-25/ також змінено преамбулу Договору, пункт 4.1 (щодо орієнтовної вартості робіт, яка встановлюється Протоколом №5 орієнтовної ціни та становить 4819112,82 грн.); пункт 5.1 (щодо порядку розрахунків –згідно з Таблицею платіжних етапів №4) та доповнено Договір пунктом 5.4 щодо обов’язку Замовника здійснити попередню оплату вартості закупівлі обладнання для ремонту корабля (парових котлів 2 шт.).

Додатковою угодою №5 від 24.06.2005 (далі –Додаткова угода №5) /т. с. 1, арк. с. 29-30/ сторони знову змінили преамбулу договору –тепер замовником робіт є Міністерство оборони України в особі заступника міністра оборони України, а також пункт 8.5 Договору стосовно порядку вирішення спорів.

Додатковою угодою №6 від 20.04.2006 (далі –Додаткова угода №6) /т. с. 1, арк. с. 34-35/ пункт 1.2 Договору викладено в новій редакції, згідно з яким загальний обсяг робіт, що виконуються, визначається Протоколом №3 узгодження обсягу робіт. Також змінено пункт 4.1 Договору (щодо орієнтовної вартості робіт, яка визначається Протоколом узгодження орієнтовної ціни №6 від 15.03.2006 та становить 7094912,44 грн.); пункт 5.1 (щодо порядку розрахунків –згідно з Таблицею платіжних етапів №5 від 17.03.2006) та пункт 6.1 (щодо організації здійснення контролю за якістю ремонтних робіт, що виконуються, та їх прийняття).

Додатковою угодою №7 від 20.12.2006 (далі –Додаткова угода №7) /т. с. 1, арк. с. 37/ пункт 5.4 Договору доповнений новим абзацом, яким встановлений обов’язок Виконавця підтвердити використання попередньої оплати наданням акта виконання етапів ремонту на відповідну суму протягом трьох місяців з дня надходження коштів на його рахунок. Також розділ 8 Договору доповнено пунктом 8.6, який встановлює відповідальність Виконавця за несвоєчасне виконання обов’язку щодо підтвердження використання попередньої оплати у вигляді пені в розмірі 0,1% від суми попередньої оплати, використання якої не підтверджено актом виконання етапів ремонту, за кожен день прострочення, а при простроченні понад 30 днів –штраф в розмірі 7% від вказаної вище суми.

В Додатковій угоді №8 від 01.08.2007 (далі –Додаткова угода №8) /т. с. 1, арк. с. 40/ сторони домовились, що загальний обсяг робіт, що виконуються, визначається Протоколом №4 узгодження обсягу робіт (ПУОР), який є невід’ємною частиною Договору (пункт 1.2 Договору); термін завершення ремонту встановлюється до 25.12.2007 (пункт 3.1 Договору); орієнтовна вартість робіт визначається Протоколом узгодження орієнтовної ціни №7 від 01.08.2007 та становить 8691354,26 грн., у тому числі ПДВ –1448559,04 грн. Орієнтовна вартість включає 142015,59 грн. як резерв на виконання додаткових робіт, без виконання яких неможливо виконувати основні роботи (2% від ціни без ПДВ згідно з п. 3.1.11 наказу ГК ВМФ №195 від 23.05.1973). Додаткові роботи, без виконання яких неможливо виконувати основні роботи, виконуються за погодженням із ПЗ-800 та Департаментом розробок і закупівлі озброєння та військової технічки Міністерства оборони України. Оплата вказаних додаткових робіт здійснюється при проведенні кінцевих розрахунків (пункт 4.1 Договору); розрахунки за виконані Виконавцем роботи здійснюються згідно з Таблицею платіжних етапів №6 від 31.07.2007 (пункт 5.1 Договору).

Додатковою угодою №9 від 21.12.2007 (далі –Додаткова угода №9) /т. с. 1, арк. с. 43/ сторони визначили, що завершення ремонту встановлюється в термін до 01.12.2008. Факт виконання та приймання робіт з ремонту підтверджується підписанням Сторонами прийомо-здавального акта (пункт 3.1 Договору). Крім того сторони домовились, що у зв’язку зі стихійним лихом 10-11.11.2008, що є форс-мажорною обставиною, яка призвела до пошкодження плавучого доку №6, де планувалося проведення докового ремонту СФП „Северодонецьк” (пункти ПУОР №4 –1а, 2а, 3.1, 3.2, 4.2, 5.2, 6.2, 7.2, 8, 9, 10, 11.2, 12, 13.2, 14.4, 14.6, 15.3-4, 16, 17.5-7, 18.5-7, 19.5-7, 20.5-7, 21.5-7, 22.5-7, 26.3, 27.4, 29.3, 30.4, 32.6, 35.4-5, 36.5, 38.3-5, 41.5, 80.5-6, 81.6, 82.5, 83.5, 84.3-4, 86, 94.5, 135.2, 136.1-2, 137.1, 161.2-3, 161.5, 161.7-8, 190.2-3, 192.2-3, 193.2-3, 202.1-5, 218, 235.1-3, 260.1-3 на загальну суму 1250865,70 грн., в тому числі ПДВ 20%), Виконавець зобов’язаний підтвердити використання попередньої оплати наданням акта виконання етапів ремонту на відповідну суму до 15.03.2008 з урахуванням часу необхідного для проведення відновлювальних робіт на доці.

При цьому судом встановлено, а сторонами не заперечується, що в пункті 3 Додаткової угоди №9 від 21.12.2007 допущено описку в частині зазначення дати форс-мажорної обставини: зазначено, що подія відбулась 10-11.11.2008, в той час коли насправді ця подія відбулась 10-11.11.2007, що підтверджується Довідкою управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Севастопольської міської державної адміністрації №21497 від 29.11.2007, на яку міститься посилання в тексті самої Додаткової угоди №9 від 21.12.2007, та яка є в матеріалах справи /т. с. 1, арк. с. 68/.

28.08.2007 Замовник перерахував Виконавцеві аванс в розмірі 1500000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення №197 від 16.08.2007 /т. с. 1, арк. с. 42/.

Актом виконання етапів ремонту СФП „Северодонецьк” №13 (далі – Акт №13) виконавець підтвердив використання 483724,23 грн. /т. с. 1, арк. с. 44/. Даний акт був затверджений Виконавцем 28.11.2007, Замовником –12.01.2008.

Актом виконання етапів ремонту СФП „Северодонецьк” №14 (далі – Акт №14) виконавець підтвердив використання 373814,70 грн. /т. с. 1, арк. с. 48/. Даний акт був затверджений Виконавцем 13.03.2008, Замовником –11.04.2008.

Враховуючи те, що відповідно до пункту 5.4 Договору (в редакції Додаткової угоди №7 від 20.12.2006) Виконавець був зобов’язаний підтвердити використання попередньої оплати протягом трьох місяців з дня надходження коштів на його рахунок, а згідно з пунктом 3 Додаткової угоди №9 –до 15.03.2008, Замовник вважає, що Виконавець прострочив виконання зобов’язання щодо підтвердження використання суми в розмірі 483724,23 грн. (Акт №13) та суми в розмірі 373814,70 грн. (Акт №14), а стосовно використання суми 642461,07 грн. (1500000,00-483724,23-373814,70) не підтвердив взагалі.

Зазначене, на думку позивача за первісним позовом, є порушенням умов пункту 5.4 Договору (з наступними змінами і доповненнями) і підставою для притягнення Виконавця (відповідача за первісним позовом) до цивільно-правової відповідальності, встановленої пунктом 8.6 Договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Крім того позивач вважає, що Виконавець станом на 30.07.2008 не в повному обсязі виконав ремонтні роботи, передбачені Договором, у зв’язку з чим, відповідно до пункту 8.2 Договору, має сплатити Замовникові штраф.

24.03.2008 позивач за первісним позовом звернувся до відповідача за первісним позовом з вимогою щодо сплати пені в розмірі 5081,38 грн. за прострочу виконання робіт за Договором (претензія №247/6/1591 /т. с. 1, арк. с. 45-46/).

Проте, Виконавець відмовився від сплати штрафних санкцій, що і стало причиною для звернення заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до суду із даним первісним позовом.

Суд вважає первісні позовні вимоги заступника військового прокурора Центрального регіону України такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16.01.2003 та пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України дані кодекси застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ними чинності, тобто після 01.01.2004. Щодо цивільних та господарських відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, положення цих Кодексів застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності.

Спірний Договір хоча і був укладений до набрання чинності Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, але діє до теперішнього часу, тому суд при вирішенні спору до правовідносин сторін за цим Договором застосовує положення нових кодексів.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами Договір є договором підряду.

Зобов’язання, що виникають на підставі договору підряду є господарськими зобов’язаннями, до яких застосовуються відповідні положення Господарського кодексу України та положення глави 61 Цивільного кодексу України.

Частиною другою статті 317 Господарського кодексу України визначено, що загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача пеню в сумі 490550,26 грн. (137197,26+353353,00) за порушення строків виконання ремонтних робіт, з посиланням на пункт 8.2 Договору.

Суд вважає позовні вимоги в цій частині необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими засобами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Оскільки Господарський кодекс України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання, слід виходити із визначень, наведених у Цивільному кодексі України (пункт 48 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 №01-8/211).

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Відповідно до частин 4 і 6 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В пункті 8.2 Договору сторони встановили, що при невиконанні робіт у строки, обумовлені цим договором, Виконавець сплачує Замовнику за кожен прострочений день ремонту штраф у розмірі 0,5% від ціни невиконаних робіт, але всього не більше 10%. Відповідальність Виконавця настає після 7 днів визначеного договором терміну.

Системний аналіз змісту наведеного пункту Договору та зазначених вище норм чинного законодавства України дозволяє дійти висновку, що штраф, передбачений пунктом 8.2 Договору, за своєю правовою природою є пенею. Отже, заступник військового прокурора в первісному позові правильно визначив правову природу санкції, про застосування якої він просить суд.

Водночас, прокурором не взято до уваги положення пункту 3.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №9 від 21.12.2007), яким встановлено термін завершення ремонту –до 01.12.2008.

Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позов заступника військового прокурора Центрального регіону України поданий до суду 30.07.2008, тобто до настання терміну, з яким пов’язується виконання відповідного зобов’язання.

Таким чином, нарахування штрафних санкцій (пені) в сумі 490550,26 грн. за період з 15.03.2008 по 30.07.2008 за порушення строків виконання робіт є неправомірним. Підстави позову в цій частині ані прокурором, ані позивачем за первісним позовом не змінювалися, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 490550,26 грн.

Також позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача пеню в сумі 143082,09 грн. (27439,29+115642,80) за несвоєчасне підтвердження використання попередньої оплати та штраф в сумі 44972,27 грн. –за непідтвердження використання попередньої оплати на суму 642461,07 грн.

Перевіряючи правильність доводів прокурора та позивача за первісним позовом суд встановив наступне.

Згідно з Довідкою управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Севастопольської міської державної адміністрації від 29.11.2007 №21497 11.11.2007 на території м. Севастополя зафіксовано надзвичайну ситуацію природного характеру /т. с. 1, арк. с. 68/.

У зв’язку з даною надзвичайною ситуацією ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” звернулось до Департаменту розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони України з листом №901 від 23.11.2007, де зазначило, що під час шторму (в ніч з 10.11.2007 на 11.11.2007) було пошкоджено плавучий док №6, в якому знаходиться інше судно, у зв’язку з чим ремонтні роботи на судні припинено і будуть відновлені після введення доку в експлуатацію. На підставі викладеного Виконавець просив продовжити строки ремонту судна СФП „Северодонецьк”, а також переглянути ціну договору та відкоригувати таблицю платіжних етапів №6 у зв’язку з тим, що в ній відсутні етапи робіт, що виникли за результатами дефектування, та етапи щодо сплати витрат на утримання судна /т. с. 3, арк. с. 139-140/.

Також, листом від 12.12.2007 (вих. №443) ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” повідомило начальника ПЗ-800 про те, що у 2007 році виникли витрати, які не передбачені таблицею платіжних етапів, у зв’язку з чим просило провести перевірку фактичних затрат підприємства з 01.08.2005 по цей час з метою наступного корегування таблиці платіжних етапів №6 /т. с. 3, арк. с. 141/.

Листом від 14.12.2007 №31/1836 ТОВ “Судноремонтний завод „Південний Севастополь” /т. с. 1, арк. с. 73-74/ повідомило Виконавця і ПЗ-800 про наслідки форс-мажорних обставин та заходи, що вживаються заводом по ліквідації пошкоджень.

У додатковій угоді №9 від 21.12.2007 сторони визнали стихійне лихо 10-11.11.2007 форс-мажорною обставиною, що призвела до пошкодження плавучого доку №6, де планувалося проведення докового ремонту СФП „Северодонецьк”, та домовилися про встановлення нового терміну підтвердження Виконавцем використання попередньої оплати на відповідну суму –15.03.2008 з урахуванням часу, необхідного для проведення відновлювальних робіт на доці.

20.02.2008 на СФП „Северодонецьк” відбулась технічна нарада представників Міністерства оборони України, керівного складу Військово-Морських Сил Збройних Сил України, підприємств і організацій, які задіяні у проведенні середнього ремонту цього судна з метою аналізу ходу проведення ремонту, розгляду стану виконання сторонами договірних зобов’язань по ремонту судна та визначення шляхів вирішення проблемних питань.

За результатами наради прийнято рішення, згідно з яким комісії в термін до 14.03.2008 необхідно провести ревізію систем, обладнання та устаткування судна, ремонт якого було передбачено згідно з ПУОР та того, ремонт якого згідно з ПУОР не передбачався (протокол від 25.02.2008 /т. с. 1, арк. с. 80-84/). Також визначено, що в термін до 21.03.2008 Виконавцю необхідно розробити, встановленим порядком погодити та надати на затвердження до Департаменту розробок і закупівлі озброєння і військової техніки Міністерства оборони України реалістичний „План-графік завершення ремонту СФП „Северодонецьк”.

У зв’язку з затримкою проведення робіт по відновленню працездатності плавучого доку №6 після форс-мажорних обставин Виконавець листом від 12.03.2008 (вих. №172) звернувся до Департаменту розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони України з проханням призначити термін подання акту виконаних етапів ремонту СФП „Северодонецьк” для підтвердження використання попередньої оплати на 15.06.2008. Також у цьому листі Виконавець повідомляв Замовника, що у зв’язку із затримкою термінів виконання докових робіт на підприємстві ТОВ “СРЗ „Південний Севастополь” за погодженням з ПЗ-800 ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” ведеться підготовча робота до виконання цих робіт на ПП „СОРІУС” в квітні поточного року /т. с. 1, арк. с. 96/.

У листі-відповіді від 21.08.2008 №247/6/4141 Департамент розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони України виклав прохання до начальника ПЗ-800 завершити розгляд калькуляційних матеріалів орієнтовної ціни на ремонт СФП „Северодонецьк”, з урахуванням погоджених додаткових робіт та представлених Виконавцем підтверджених фактичних витрат прямим методом, та до 30.08.2008 надати їх до Департаменту. Водночас зазначив, що після узгодження протоколу орієнтовної ціни та нової таблиці платіжних етапів Виконавцю в триденний строк представити акт виконаних робіт на залишок частини авансу на суму 642461,07 грн. /т. с. 1, арк. с. 97/.

Таким чином, сторони спочатку шляхом укладення додаткової угоди №9 від 21.12.2007, а в подальшому –шляхом обміну листами змінили дату, до настання якої Виконавець повинен підтвердити використання попередньої оплати (авансу).

Прокурор та позивач за первісним позовом стверджують, що Виконавець порушив термін підтвердження використання попередньої оплати на суму 1016275,77 грн. (1500000,00-483724,23) на 27 днів (з 15.03.2008 по 11.04.2008), а на суму 642461,07 грн. (1500000,00-483724,23-373814,70) на 180 днів (з 11.04.2008 по 09.10.2008).

Як встановлено судом, Акт виконання етапів ремонту СФП „Северодонецьк” №13 на суму 483724,23 грн. затверджений Виконавцем 28.11.2007, Замовником – 12.01.2008 /т. с. 1, арк. с. 44/.

Акт виконання етапів ремонту СФП „Северодонецьк” №14 на суму 373814,70 грн. затверджений Виконавцем 13.03.2008, командиром СФП „Северодонецьк” –13.03.2008, начальником ПЗ-800 –14.03.2008; Замовником –11.04.2008 /т. с. 1, арк. с. 48/.

З наведеного вбачається, що дати затвердження Актів №13 та №14 Замовником і Виконавцем відрізняються.

З цього приводу суд зауважує на такому.

Відповідно до пункту 5.4 Договору в редакції Додаткової угоди №7 від 20.12.2006 /т. с. 1, арк. с. 37/ на Виконавця покладено обов’язок підтвердження використання попередньої оплати наданням акта виконання етапів ремонту на відповідну суму в строк до трьох місяців з дня надходження коштів на його рахунок.

Попередня оплата (аванс) в сумі 1500000,00 грн. надійшла на рахунок відповідача за первісним позовом 29.08.2007, отже останній був зобов’язаний підтвердити використання цієї суми в строк до 30.11.2007.

Позивач за первісним позовом погодився із тим, що Виконавець підтвердив використання суми 483724,23 грн. (Акт №13) вчасно, оскільки штрафні санкції за цим актом Замовником не нараховані.

Натомість, на думку позивача за первісним позовом, підтвердження використання попередньої оплати в сумі 373814,70 грн. (Акт №14) здійснено Виконавцем із порушенням встановлених Договором строків.

Проте, з таким висновком не можна погодитись, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з пунктом 5.1 Договору в редакції Додаткової угоди №8 /т. с. 1, арк. с. 40/ розрахунки за виконані Виконавцем роботи здійснюються згідно з Таблицею платіжних етапів №6 від 31.07.2007. Акти виконання етапів ремонту судна підписуються капітаном СФП „Северодонецьк”, начальником ПЗ-800 та затверджуються сторонами.

Водночас, системний аналіз пунктів 5.1 (в редакції Додаткової угоди №8), 5.4 Договору (в редакції Додаткових угод №7 і №9) свідчить про те, що сторони встановили термін для підтвердження використання попередньої оплати саме Виконавцем, оскільки зазначили, що Виконавець повинен підтвердити використання попередньої оплати наданням акта виконання етапів ремонту на відповідну суму.

Крім того, в судовому засіданні 11.02.2009 працівник Департаменту розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони України Тіщенко І.І. підтвердив, що особисто отримав від Виконавця підписаний ним Акт виконання етапів ремонту СФП „Северодонецьк” №14 на суму 373814,70 грн., що був переданий поїздом, у вихідний день 15.03.2008, а 17.03.2008 (понеділок, останній день строку) –передав його до Департаменту для опрацювання /т. с. 4, арк. с. 124-125/.

Отже, Виконавець підтвердив використання попередньої оплати шляхом надання актів в розмірі 483724,23 грн. (Акт №13) та в розмірі 373814,70 грн. (Акт №14) у встановлені Договором строки, тому нарахування пені за цими актами є неправомірним.

Акт щодо використання попередньої оплати в сумі 642461,07 грн. (1500000,00-483724,23-373814,70) Виконавець до 15.03.2008 не надав.

При цьому, відповідач за первісним позовом визнає, що частину ремонтних робіт, що стосувалися докування судна він не виконав, проте не з власної вини, а через форс-мажорні обставини /т. с. 11, арк. с. 14/.

Листування відповідача за первісним позовом щодо необхідності корегування таблиці платіжних етапів №6 (зокрема, лист №901 від 23.11.2007 /т. с. 3, арк. с. 139-140/), а також щодо перенесення терміну подання акту виконаних етапів ремонту СФП „Северодонецьк” для підтвердження використання попередньої оплати свідчить про намагання Виконавця врегулювати ситуацію, яка виникла через стихійне лихо та ускладнювала виконання його обов’язків згідно з умовами Договору.

Лист Департаменту розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони України №247/6/4141 від 21.08.2008 вказує на згоду Замовника щодо перенесення терміну погодження (підтвердження) авансу в розмірі 642461,07 грн. /т. с. 1, арк. с. 97/ та залежність цього терміну від узгодження Замовником протоколу орієнтовної ціни та нової таблиці платіжних етапів.

Матеріалами справи підтверджено, що нова таблиця платіжних етапів (№7) Замовником не узгоджена; будь-які зміни до таблиці платіжних етапів №6 станом на день вирішення спору не внесені.

Таким чином, дії Замовника щодо неузгодження нової таблиці платіжних етапів перешкоджали Виконавцю підтвердити використання авансу в розмірі 642461,07 грн.

Натомість, як вбачається з висновку експерта №607 від 24.12.2009 /т. с. 10, арк. с. 2-22/, розмір фактичних витрат, здійснених ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” в межах Договору, що не враховані та невідображені в Таблиці платіжних етапів №6 станом на 15.03.2008 та які ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” могло б документально оформити Актом виконаних етапів ремонту, для підтвердження використання залишку попередньої оплати в розмірі 642461,07 грн., в разі своєчасного корегування Замовником Таблиці платіжних етапів №6, становить 885389,50 грн., що є більшим ніж залишок авансу.

Згідно з частиною першою статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Водночас, частиною четвертою статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку (ч. 1 ст. 613 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

За приписами частини третьої статті 219 Господарського кодексу України, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов’язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Факт використання попередньої оплати (авансу) в сумі 1500000,00 грн. Виконавцем підтверджується також Актом ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства оборони України за період з 01.01.1998 по 01.07.2008, №08-21/55 від 18.08.2008 /т. с. 4, арк. с. 85-89/ та Довідкою зустрічної звірки з питання надходження та витрачання грошових коштів, отриманих ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” за ремонт судна фізичних полів Військово-морських Сил ЗС „Северодонецьк” за період з 01.01.2007 по 01.07.2008, №08-21/118 від 06.08.2008 /т. с. 1, арк. с. 62-67/.

Зважаючи на викладені обставини, у суду немає підстав для висновку про те, що відповідачем за первісним позовом допущено прострочку виконання зобов’язання щодо підтвердження використання попередньої оплати (авансу) в розмірі 1500000,00 грн.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 8.6 Договору (в редакції Додаткової угоди №7 від 20.12.2006) за несвоєчасне виконання зобов’язань, передбачених пунктом 5.4 Договору (підтвердження використання попередньої оплати), встановлена відповідальність Виконавця у вигляді пені в розмірі 0,1% від суми попередньої оплати, використання якої не підтверджено актом виконання етапів ремонту, за кожен день прострочення, а при простроченні більше 30 днів –штраф в розмірі 7% від вказаної вище суми.

Отже, конструкція наведеної умови Договору дозволяє дійти висновку про те, що за порушення строків виконання зобов’язання щодо підтвердження використання попередньої оплати сторони в Договорі встановили два види відповідальності: пеню –0,1% від суми попередньої оплати, використання якої не підтверджено актом виконання етапів ремонту, за кожен день прострочення, та штраф в розмірі 7% від вказаної суми –за прострочення більше 30 днів. Тобто штраф є не додатковою мірою відповідальності (поряд із пенею), а іншою, яка настає в разі порушення строків підтвердження використання попередньої оплати більше ніж на 30 днів, тому нарахування пені можливо лише за прострочення до 30 днів включно.

Таким чином, нарахування позивачем за первісним позовом пені за прострочення підтвердження використання попередньої оплати більше 30 днів взагалі не відповідає умовам пункту 8.6 Договору в редакції Додаткової угоди №7 від 20.12.2006.

Беручи до уваги вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом пені в сумі 143082,09 грн. та штрафу в сумі 44972,27 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Також, позивач за первісним позовом висунув вимогу про розірвання Договору №55-98/62-00 від 18.12.1998.

При цьому позивач за первісним позовом зазначає, що Виконавець був зобов’язаний отримати ліцензію на право провадження діяльності у сфері ремонту озброєння, військової техніки, військової зброї та боєприпасів до неї з дня набрання чинності Законом України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та постановою Кабінету Міністрів України №682 від 17.05.2006 „Про деякі питання ліцензування певних видів господарської діяльності”.

Відповідач за первісним позовом вважає, що посилання Замовника на відсутність у нього ліцензії на проведення ремонту озброєння є неправомірним та не є підставою для припинення Договору, оскільки Договір був укладений у 1998 році, тобто задовго до прийняття Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, який набув чинності 21.10.2000. Відповідно до статті 58 Конституції України закони і інші нормативні акти не мають зворотної сили. Крім того, на думку відповідача за первісним позовом, СФП „Северодонецьк” не відноситься до військової техніки, оскільки не підпадає під визначення цього поняття, наведеного у п. 2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №682 від 17.05.2006 „Деякі питання ліцензування певних видів господарської діяльності” /т. с. 11, арк. с. 16-17/.

Водночас, відповідач за первісним позовом не заперечує проти розірвання Договору /т. с. 5, арк. с. 3; т. с. 11, арк. с. 19/.

Відповідно до пункту 9.7 Договору в редакції Додаткової угоди №1 сторони встановили термін дії договору –до повного виконання ними своїх обов’язків щодо вимог Договору.

Згідно з пунктом 8.5 Договору розрив або зміна умов Договору з причин, не передбачених цим Договором, можливі тільки за згодою сторін.

Дослідивши зміст заяви про уточнення позовних вимог /т. с. 4, арк. с. 117-118/ суд зауважує, що позивач за первісним позовом, висловивши доводи щодо відсутності у Виконавця ліцензії на право провадження діяльності у сфері ремонту озброєння, військової техніки і т. ін., не мотивує та не обґрунтовує ними свої вимоги щодо розірвання договору.

За приписами частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В пункті 8.5 Договору сторони визначили, що розірвання договору та зміна його умов з причин, не передбачених цим договором, можливі лише за згодою сторін.

Враховуючи положення частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, а також з огляду на наявність згоди сторін на розірвання спірного Договору, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги сторін щодо розірвання Договору.

При цьому суд зазначає наступне.

Згідно з частинами другою та третьою статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. У разі розірвання договору зобов’язання припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов’язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Отже, вимога позивача за зустрічним позовом щодо розірвання договору з 23.06.2009 не відповідає наведеним приписам, тому зобов’язання за Договором №55-98/62-00 від 18.12.1998 припиняться з дати набрання рішенням у цій справі законної сили.

Підсумовуючи викладене, первісні позовні вимоги підлягають задоволенню частково –в частині розірвання договору. В решті –первісні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд вважає зустрічні позовні вимоги такими, що також підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Позивач за зустрічним позовом просить стягнути з відповідача пеню за порушення строків оплати етапів виконаних робіт.

Позовні вимоги в цій частині обґрунтовані, зокрема, посиланням на пункт 8.1 Договору №55-98/62-00 від 18.12.1998, згідно з яким за прострочку оплати з вини Замовника за рахунком Виконавця Замовник платить пеню за кожен прострочений день у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період нарахування пені (після 60-денного терміну неоплати після отримання рахунку).

Враховуючи зазначене, позивач за зустрічним позовом просить стягнути з відповідача за зустрічним позовом пеню в розмірі 10283,77 грн., оскільки вважає, що Замовник за виконані роботи за актами №10 від 17.07.2006 та №11 від 12.12.2006 розрахувався з простроченням на 27 днів та на 4 дні відповідно.

Відповідач за зустрічним позовом на підставі статей 258, 267 Цивільного кодексу України заявив про застосування річного строку позовної давності до вимоги позивача за зустрічним позовом щодо стягнення пені /т. с. 11, арк. с. 53/.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Згідно з частинами третьою-п’ятою статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України встановлює спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 261 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи зі змісту статті 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доказів поважності пропуску строку позовної давності позивач за зустрічним позовом суду не надав.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про сплив строку позовної давності за вимогами позивача за зустрічним позовом про стягнення пені в розмірі 10283,77 грн. та, як наслідок, –про відмову в позові в цій частині, враховуючи заяву відповідача за зустрічним позовом про застосування позовної давності.

Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 1 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. У спорах, які виникають із господарських правовідносин, звернення до господарського суду здійснюється у формі позовної заяви.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмет позову і підстава позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права.

Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб’єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.

Після з’ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально-правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові.

Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Предметом зустрічного позову у даній справі, серед іншого, є вимоги ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД”:

1)          визнати дії (бездіяльність) Замовника із затягування узгодження нової таблиці платіжних етапів такими, що унеможливили підтвердження Виконавцем використання попередньої оплати на залишкову суму 642461,07 грн. наданням акту виконаних етапів ремонту на відповідну суму та такими, що унеможливлюють виконання умов Договору №55-98/62-00 від 18.12.1998;

2)          визнати (вважати) роботи ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” по Договору №55-98/62-00 від 18.12.1998 завершеними 23.06.2009.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу. Дана норма кореспондує з положеннями статті 20 Господарського кодексу України.

Зокрема, відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Однак, Міністерство оборони України у даній справі виступає не як орган державної влади, а як суб’єкт господарських правовідносин. Крім того, у пункті 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України йдеться мова про визнання дій саме незаконними, тобто такими, що не відповідають приписам закону. Тому дії (бездіяльності) Міністерства оборони України із затягування узгодження нової таблиці платіжних етапів, що унеможливило підтвердження Виконавцем використання попередньої оплати на залишкову суму 642461,07 грн. наданням акту виконаних етапів ремонту на відповідну суму не є діями в розумінні пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання дій (бездіяльності) Замовника із затягування узгодження нової таблиці платіжних етапів такими, що унеможливили підтвердження Виконавцем використання попередньої оплати на залишкову суму 642461,07 грн. наданням акту виконаних етапів ремонту на відповідну суму, та такими, що унеможливлюють виконання умов Договору №55-98/62-00 від 18.12.1998, а також про визнання робіт ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” за Договором №55-98/62-00 від 18.12.1998 завершеними 23.06.2009, є вимогами про встановлення певних юридичних фактів, що виходить за межі повноважень господарського суду, оскільки розглядаючи такі вимоги суд не здійснює захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин. Зазначені зустрічні позовні вимоги не призводять до поновлення порушеного права позивача та, у разі їх задоволення, не можуть бути виконані у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. Тому обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту своїх прав в зазначеній частині зустрічного позову не відповідає способам, встановленим чинним законодавством України і, як зазначено вище, не призведе до поновлення його порушеного права.

Крім того, позивачем за зустрічним позовом заявлено вимогу щодо визнання пункту 3.1 Договору від 18.12.1998 №55-98/62-00 з урахуванням додаткової угоди №9 від 21.12.2007 в частині, що стосується терміну завершення ремонту 01.12.2008, –таким, що втратив чинність.

Зважаючи на вищевикладене суд зазначає, що такий спосіб захисту порушеного права як „визнання пункту договору таким, що втратив чинність” діючим законодавством та договором між сторонами також не передбачений.

Отже, обрані позивачем за зустрічним позовом способи захисту права в частині 1) визнання дій (бездіяльності) Замовника із затягування узгодження нової таблиці платіжних етапів такими, що унеможливили підтвердження Виконавцем використання попередньої оплати на залишкову суму 642461,07 грн. наданням акту виконаних етапів ремонту на відповідну суму, та такими, що унеможливлюють виконання умов Договору №55-98/62-00 від 18.12.1998; 2) про визнання робот ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” по Договору №55-98/62-00 від 18.12.1998 завершеними 23.06.2009; 3) визнання п. 3.1 Договору від 18.12.1998 №55-98/62-00 з урахуванням додаткової угоди №9 від 21.12.2007 в частині, що стосується терміну завершення ремонту 01.12.2008, –таким, що втратив чинність, не відповідає матеріально-правовим способам захисту права, визначеним статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України, що відповідно унеможливлює задоволення зустрічних позовних вимог у відповідних частинах.

Щодо вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом суми фактичних витрат в розмірі 1922516,08 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5.1 Договору в редакції Додаткової угоди №8 розрахунки за виконані Виконавцем роботи здійснюються згідно з Таблицею платіжних етапів №6 від 31.07.2007 до Договору на судноремонт №55-98/62-00 від 18.12.1998 на виконання ремонтних робіт СФП „Северодонецьк”, проекту 18061, зав. №304. Акти виконаних етапів ремонту судна підписуються капітаном СФП „Северодонецьк”, начальником ПЗ-800, та затверджуються сторонами. Кінцеві розрахунки за виконані Виконавцем роботи здійснюються після підписання прийомо-здавального Акта та погодження договірної ціни в межах видатків на відповідний рік.

Крім того, сторони узгодили у Договорі право Замовника на припинення виконання Виконавцем робіт. Так, згідно з п. 5.2 Договору, у разі припинення робіт на вимогу Замовника або на підставі спільного рішення сторін Замовник відшкодовує Виконавцю фактичні витрати. При цьому підставою для відшкодування Виконавцю фактичних витрат є рахунок з додатком Акта, затвердженого сторонами, із зазначенням обсягу фактично виконаних робіт, звітної калькуляції, узгодженою Замовником.

У листі від 18.09.2008 (вих. №247/6/4546) /т. с. 2, арк. с. 27/ Замовник запропонував Виконавцю виконання робіт за Договором завершити на досягнутому рівні; надати акт фактично виконаних робіт з ремонту судна та їх фактичні витрати; судно передати командуванню Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

Відповідно до Акта фактично виконаних обсягів робіт з ремонту СФП „Северодонецьк” /т. с. 8, арк. с. 49-123/ вартість використаних матеріалів з ремонту судна за Договором, яка була затверджена сторонами, склала 346613,33 грн.; узгоджена трудомісткість склала –190167,95 н/год.; освоєна трудомісткість склала –84683,90 н/год.

Замовник визнав фактичні витрати з ремонту судна в розмірі 7108881,77 грн. /т. с. 7, арк. с. 120/. При цьому зауважує, що ним не приймаються як такі, що не передбачені Договором, роботи з утримання судна (споживання електричної енергії, стоянка біля причалу, пропускний режим, утримання місця загального користування, забезпечення прісною водою), які здійснювалися після припинення виконання робіт згідно з листом №247/6/4546 від 18.09.2008. Крім того Замовник зауважив, що надані Виконавцем розрахунково-калькуляційні матеріали не враховують відшкодування вартості майна, яке було демонтовано Виконавцем при проведенні ремонтних робіт та не повернуто на судно на момент перевірки (лист від 05.06.2009 №247/6/2218) /т. с. 7, арк. с. 118-119/, протокол №8 узгодження договірної ціни на фактично виконані роботи до Договору №55-98/62-00 від 18.12.1998 /т. с. 7, арк. с. 121/).

ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” заявило вимогу про стягнення з Замовника фактичних витрат в сумі 1922516,08 грн.

До фактичних витрат на ремонт судна Виконавець включив наступні витрати:

I.          Витрати, які погоджені сторонами Договору та Представництвом замовника №800 (далі –ПЗ-800) (підтверджується Звітною калькуляцією до Протоколу узгодження орієнтовної ціни №4 від 19.11.2003 /т. с. 7, арк. с. 68, зворотній бік/, Актом перевірки фактичних витрат станом на 01.05.2009 /т. с. 7, арк. с. 123-131/, Звітною калькуляцією фактичних витрат станом на 01.05.2009 /т. с. 7, арк. с. 120/.

№

з/пНазва статті калькуляціїСума, грн.,

без ПДВ

1.Покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби (ЗІП)1344819,31

2.Сировина та матеріали55751,83

3.Транспортні-заготівельні витрати (ТЗВ)156160,70

4.Всього матеріальні витрати1556731,84

5.Трудомісткість, н/г22661,64

6.Основна заробітна плата29103,51

7.Додаткова заробітна плата3774,77

8.Всього витрати на зарплату32878,28

9.Відрахування на соціальне страхування12372,24

10.Витрати на утримання обладнання40687,88

11.Цехові витрати5059,95

12.Загальнозаводські витрати5371,51

13.Загальновиробничі витрати (до 01.08.2005)9710,33

На загальну суму (ряд. 4+8+9+10+11+12+13):1662812,03

Отже, включення цієї суми (1662812,03 грн., без ПДВ) до фактичних витрат сторонами не заперечується, є обґрунтованим, а тому приймається судом.

II.          Витрати за статтею калькуляції „Загальновиробничі витрати” (за період з 01.08.2005 по 23.06.2009).

Виконавець (позивач за зустрічним позовом) включив до фактичних витрат загальновиробничі витрати в сумі 397629,92 грн.

ПЗ-800 узгодило фактичні витрати за статтею калькуляції „Загальновиробничі витрати” в сумі 157442,84 грн. /т. с. 7, арк. с 123, 131/

Замовник (відповідач за зустрічним позовом) погоджується з загальновиробничими витратами в сумі 192406,66 грн. /т. с. 7, арк. с. 120; т. с. 11, арк. с. 36/.

Як вбачається з наведеного, навіть Замовник та його представництво не дійшли згоди щодо фактичних витрат Виконавця за статтею „Загальновиробничі витрати”.

Враховуючи те, що питання визначення дійсного розміру загальновиробничих витрат потребував спеціальних знань, суд поставив його на вирішення судовому експерту-економісту.

Згідно з висновком судової економічної експертизи №607 від 24.12.2009 загальновиробничі витрати ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” за період з 01.08.2005 по 23.06.2009 склали 397629,92 грн. (питання 3 висновку /т. с. 10, арк. с. 21, зворотний бік/).

Таким чином, суд погоджується із сумою фактичних витрат за статтею калькуляції „Загальновиробничі витрати”, яка розрахована експертом, –397629,92 грн. (без ПДВ) та вважає за можливе включити її до загальної вартості фактичних витрат, що підлягають відшкодуванню Виконавцеві відповідно до умов Договору.

III.          Витрати за статтею калькуляції „Спеціальні витрати” враховані позивачем за первісним позовом в сумі 1456779,41 грн. (без ПДВ). Вони прийняті як ПЗ-800 /т. с. 7, арк. с. 123/, так і власне Замовником /т. с. 7, арк. с. 120/, тому приймаються і судом.

IV.          Витрати за статтею калькуляції „Контрагентські витрати” враховані позивачем за зустрічним позовом в загальному розмірі 2269839,22 грн.

З них визнаються Замовником та ПЗ-800 наступні витрати:

1.          СДП „Югсудоремонт”          –          52909,23 грн.

2.          ТОВ СРЗ „Південий Севастополь”          –          158280,29 грн.

3.          ВАТ КЕТЗ „Сатурн”          –          418795,25 грн.

4.          ТОВ „Док ЛТД”

(договори №№1/04, 2/05, 3/05)          –          193429,43 грн.,

В загальній сумі:          823414,20 грн.

Витрати, які прийняті ПЗ-800 та підтверджені відповідними актами перевірки фактичних витрат:

1.          ТОВ „МИД”          –          236368,64 грн.

2.          ТОВ „Бриз Севастополь”           –          35778,34 грн.

3.          ВАТ СП „Ера”          –          84946,90 грн.

4.          ТОВ „Соріус-Судносервіс”           –          336201,89 грн.

5.          ТОВ „Док ЛТД” (договір №4/05)          –          234820,76 грн.

6.          ВАТ КЕТЗ „Сатурн”          –          174852,44 грн.

          В загальній сумі:          1102968,97 грн.

З огляду на погодженість вищенаведених контрагентських витрат сторонами та відсутність заперечень з цього приводу, суд приймає витрати за зазначеними вище контрагентами, оскільки дані контрагентські витрати підтверджені матеріалами справи (т. с. 8, арк. с. 17, 35-42, т. с. 5, арк. с. 115; т. 7 арк. с. 41-63).

Крім того, до статті калькуляції „Контрагентські витрати” Виконавець включив такі витрати:

1.          За договором з контрагентом ТОВ ВКФ „Мормехсервіс” –в сумі 247691,07 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки представництвом замовника №800 фактичних витрат ТОВ ВКФ „Мормехсервіс” по роботах із забезпечення ремонту СФП „Северодонецьк” ПЗ-800 затвердило ці витрати в розмірі 174139,91 грн. (без ПДВ) (208967,89 грн. з ПДВ) /т. с. 8, арк. с. 43-45/.

При перевірці фактичних витрат ТОВ ВКФ „ГЕВС-ЛТД” за Договором №55-98 від 18.12.1998, уточнених за підсумками роботи комісії по визначенню технічного стану судна СФП „Северодонецьк” станом на 01.05.2009 /т. с. 7, арк. с. 123-131/, ці витрати склали 169352,53 грн. /т. с. 7, арк. с. 129/.

Співставивши зміст вказаних документів, суд встановив наступне.

Обраховуючи вартість фактичних витрат за статтями калькуляції „Основна заробітна плата”, „Відрахування до соціальних фондів”, „Загальновиробничі витрати”, „Адміністративні витрати” (таблиця №2 /т. с. 8, арк. с. 44/, ПЗ-800 застосовувало відповідні нормативи ціноутворення (по періодах), тобто планові показники. В тому випадку, коли нормативи перевищували фактичні витрати, –розрахунок здійснювався від фактичних витрат.

Такий висновок слідує з того, що, як зазначено в Акті перевірки представництвом замовника №800 фактичних витрат ТОВ ВКФ „Мормехсервіс” по роботах із забезпечення ремонту СФП „Северодонецьк”, ПЗ-800 прийнято витрати за „нормативами ціноутворення, але не більше ніж фактичні витрати” /т. с. 8, арк. с. 44-45/.

При цьому загальна трудомісткість становить 8008,4 н/г, з яких: трудомісткість за 2006 рік –4387,6 н/г; за жовтень 2007-березень 2008 року –2993,3 н/г; а з квітня 2008 року –627,5 н/г.

Відповідно до Акту перевірки ПЗ-800 фактичних витрат /т. с. 8, арк. с. 43-45/ трудомісткість по контрагенту ТОВ ВКФ „Мормехсервіс” затверджено в меншому обсязі –в розмірі 7878,4 н/г /т. с. 6, арк. с. 133/, що в свою чергу призвело до зменшення фактичних витрат з 174139,91 грн. /т. с. 8, арк. с. 43/ до 169352,53 грн. /т. с. 7, арк. с. 129/.

Згідно з протоколом ціни фактично виконаних ремонтних робіт за договором №74 від 14.09.2005 /т. с. 8, арк. с. 46/, калькуляцією ціни фактично виконаних ремонтних робіт /т. с. 8, арк. с. 47/, калькуляцією вартості фактично виконаних робіт (за наслідками перевірки ПЗ-800 фактичних витрат) /т. с. 8, арк. с. 48/ ціна фактично виконаних робіт ТОВ ВКФ „Мормехсервіс” становить 247691,07 грн.

Суд погоджується із доводами позивача за зустрічним позовом щодо того, що вартість фактично виконаних робіт має обчислюватися від фактичних показників, а не планових (нормативу ціноутворення).

Такого висновку суд дійшов, зважаючи на наступне.

Відповідно до пункту 4.2 Договору №55-98/62-00 від 18.12.1998 ціни підлягають перегляду при введенні нових економічних нормативів, зміні законодавчих актів, що впливають на склад витрат по собівартості, а також через зміни вартості послуг (електроенергія, прісна вода), використаних Виконавцем.

В силу пункту 5.2 Договору, у разі припинення робіт на вимогу Замовника або на підставі спільного рішення сторін, Замовник відшкодовує Виконавцю саме фактичні витрати.

Водночас, суд не приймає до уваги розрахунок позивача за зустрічним позовом в частині обчислення рентабельності (прибутку) /т. с. 8, арк. с. 48, ряд. 14/ від „повної собівартості”, оскільки протоколом №6 узгодження орієнтованої ціни за договором сторони узгодили прибуток на рівні 25% від виробничої собівартості /т. с. 1, арк. с. 33/.

Більше того, згідно з висновком судової економічної експертизи №607 від 24.12.2009 такий розмір прибутку (25%) є нормативно обґрунтованим (питання 6 висновку /т. с. 10, арк. с. 22).

З цих же підстав суд відхиляє розрахунок ПЗ-800 щодо рентабельності за жовтень 2007-березень 2008 року і з квітня 2008 року, виходячи з розміру 20% від виробничої собівартості /т. с. 8, арк. с. 44/.

Таким чином, за розрахунком суду вартість фактично виконаних робіт по контрагенту ТОВ ВКФ „Мормехсервіс” становить 228498,91 грн. (без ПДВ), в тому числі:

Виробнича собівартість:                    121384,24 грн. (ряд. 12, разом).

Рентабельність (прибуток):

2006 рік –25*55940,76= 13985,19 грн., де:

55940,76 грн. –виробнича собівартість за 2006 рік (ряд. 12, стовп. 3);

25% –погоджений сторонами розмір прибутку (рентабельність);

2007-2008 роки –25*54149,85=13537,46 грн., де:

54149,85 грн. –виробнича собівартість за 2007-2008 роки (ряд. 12, стовп. 3);

25% –погоджений сторонами розмір прибутку (рентабельність);

2008 рік –25*11293,64=2823,41 грн., де:

11293,64 грн. –виробнича собівартість за 2008 рік (ряд. 12, стовп. 3);

25% –погоджений сторонами розмір прибутку (рентабельність);

Отже, загальна рентабельність за 2006-2008 роки становить 30346,06 грн. (13985,19+13537,46+2823,41).

Адміністративні витрати:                    76768,61 грн. (ряд. 13, разом).

За викладених обставин суд приймає фактичні витрати по ТОВ ВКФ „Мормехсервіс” в сумі 228498,91 грн., а не в сумі 247691,07 грн. Сума 19192,16 грн. не підтверджена належними та допустимими доказами, а тому є необґрунтованою.

2.          За договором з контрагентом ТОВ „Соріус-Судносервіс” –в сумі 53714,40 грн.

Відповідач за зустрічним позовом вважає, що роботи по ремонту судна, які виконані ТОВ „Соріус-Судносервіс” проводились за межами Договору, вони є додатковими та ним не погоджувались /т. с. 11, арк. с. 37/.

Однак, дана позиція відповідача за зустрічним позовом не узгоджується з наявним в матеріалах справи листом Департаменту розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони України від 06.05.2008 (вих. №247/6/2358) /т. с. 2, арк. с. 35/. Зокрема, в даному листі Департамент розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони України виклав свою згоду щодо зміни основного контрагента (ТОВ СРЗ „Південний Севастополь”) на ТОВ „Соріус-Судносервіс” за умови збереження параметрів Договору.

Суд зауважує, що відповідно до пункту 9.3 Договору Виконавець має право залучати до його виконання своїх субпідрядників, проте відповідальність за якість виконаних субпідрядниками робіт і матеріалів, що поставлені, а також за виконання інших умов цього договору лежить повністю на Виконавці.

Отже, Договір навіть не передбачає погодження із Замовником чи ПЗ-800 залучення (чи зміну) субпідрядників.

Натомість, Договором (пункт 9.5 Договору) передбачено, що при затриманні кінцевого розрахунку (вимог, доручень) Замовником Виконавець має право затримати судно біля власних причалів до повного розрахунку. При цьому оплата стоянки біля причалу здійснюється за окремими рахунками, згідно з діючими тарифами Виконавця.

Оскільки питання визначення дійсного розміру фактичних витрат ТОВ „Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” за статтею калькуляції „Контрагентські витрати” в частині витрат ТОВ „Соріус-Судносервіс” за період з 01.05.2009 по 23.06.2009 потребував спеціальних знань, суд поставив його на вирішення судовому експерту-економісту.

Згідно з висновком економічної експертизи №607 від 24.12.2009 загальновиробничі витрати ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” за статтею калькуляції „Контрагентські витрати” в частині витрат ТОВ „Соріус-Судносервіс” за період з 01.05.2009 по 23.06.2009 склали 53714,40 грн. (питання 5 висновку /т. с. 10, арк. с. 22/).

При цьому суд звертає увагу на той факт, що до складу фактичних витрат по контрагенту ТОВ „Соріус-Судносервіс” входять фактичні витрати, які не містять будь-яких адміністративних витрат, тобто в даному випадку сума 42971,52 грн. (без ПДВ) є виробничою собівартістю, від якої розраховується рентабельність /т. с. 10, арк. с. 132/.

Таким чином, включення до статті калькуляції „Контрагентські витрати” вказаних фактичних витрат в сумі 53714,40 грн. (без ПДВ) є обґрунтованим.

3.          За договором з контрагентом ТОВ „Альфа-Крим” –в розмірі 39427,47 грн.

ПЗ-800 не прийняло до розгляду ціну робіт ТОВ „Альфа-Крим”, оскільки, за твердженням представництва, роботи, які були виконані у 2004-2006 роках та прийняті особовим складом, ним не приймались. ТОВ „Альфа-Крим” як контрагент Виконавця по виконанню робіт на судні, Замовником не узгоджено, до травня 2008 року в ціні Виконавця не показувалось /т. с. 7, арк. с. 124/.

Суд погоджується із доводами позивача за зустрічним позовом щодо включення цих витрат до складу фактичних за статтею калькуляції „Контрагентські витрати”, виходячи з наступного.

Як вбачається з Акта фактично виконаних обсягів робіт /т. с. 6, арк. с. 134/ загальний обсяг фактично виконаних робіт (трудомісткість) по контрагенту ТОВ „Альфа-Крим” становить 1287,75 н/г.

Згідно з Калькуляцією вартості фактично виконаного обсягу робіт за договором №414-Д від 10.11.2004 /т. с. 5, арк. с. 131/ їх виробнича собівартість становить 27716,70 грн. (без ПДВ).

Дослідивши зміст Калькуляції, суд дійшов висновку, що сума, заявлена позивачем за зустрічним позовом по контрагенту ТОВ „Альфа-Крим” (39427,47 грн.) розрахована, виходячи з „повної собівартості” („виробнича собівартість” + „адміністративні витрати”), що не відповідає домовленості сторін (Протокол №6 узгодження орієнтованої ціни до договору /т. с. 1, арк. с. 33/).

Тому суд вирахував рентабельність від виробничої собівартості, яка склала 6929,17 грн. (27716,70*25%).

Таким чином, ціна підприємства становить 38471,15 грн. (без ПДВ) (27716,70+6929,17+3825,28), або 46165,38 грн. (з ПДВ).

Даний висновок суду підтверджується також висновком судової економічної експертизи №607 від 24.12.2009, відповідно до якого фактичні витрати по контрагенту ТОВ „Альфа-Крим”, які не прийняті Замовником, за період з 01.08.2005 по 23.06.2009 становлять 39427,47 грн. („повна собівартість”) /т. с. 10, арк. с. 133/.

Водночас, суд вважає за необхідне зауважити на такому.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі статтею 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов’язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Як зазначається у пункті 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006 №01-8/2651 „Про деякі питання призначення судових експертиз”, у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід враховувати викладене в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 №8 „Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах”.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 №8 „Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах” зазначається, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з’ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об’єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Враховуючи наведене та дослідивши висновок експерта /т. с. 10, арк. с. 2-137/, суд встановив слушність доводів відповідача за зустрічним позовом щодо того, що нарахування експертом прибутку 25% від повної собівартості продукції, а не від виробничої собівартості не відповідає дійсним обставинам.

Так, в силу цивільно-правового принципу свободи договору, сторони у протоколі №6 узгодження орієнтованої ціни до договору /т. с. 1, арк. с. 33/ домовились, що прибуток за Договором визначається у розмірі 25% від виробничої собівартості. Тому посилання експерта на Методичні вказівки та рекомендації про порядок ведення економічної роботи у військових представництвах частині погодження цін на продукцію серійного виробництва, яка постачається на потреби Збройних Сил України (далі –Методичні рекомендації), затверджені наказом командира військової частини А 3000 від 07.06.2000 №37, не відповідає домовленості сторін за Договором.

Крім того, для сторін Методичні рекомендації були б обов’язковими для виконання у період дії Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 15.12.2000. Тобто коли Замовником за Договором виступала військова частина А-0118 (військова частина, на яку за наказом від 07.06.2000 №37 покладені обов’язки щодо контролю за виконанням цього наказу).

Зазначена обставина дає суду підстави відхилити висновок експерта в частині обчислення прибутку, але не в повному обсязі, оскільки в іншій частині він відповідає чинному законодавству України та фактичним обставинам справи.

Таким чином, суд погоджується із доводами відповідача за зустрічним позовом щодо розрахунку рентабельності (прибутку) від виробничої собівартості, а не від повної собівартості.

Водночас, суд відхиляє доводи відповідача за зустрічним позовом відносно того, що положення наказу №35/85/348/140 від 15.03.1995, який був застосований експертом при проведенні дослідження, суперечать чинному законодавству, оскільки на час проведення експертизи він був чинним, не зважаючи на те, що у січні 2010 року органами виконавчої влади здійснювались заходи щодо визнання його таким, що втратив чинність. На теперішній час вказаний наказ також у встановленому законодавством України порядку не визнаний нечинним.

Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає обґрунтованим включення до фактичних витрат за статтею калькуляції „Контрагентські витрати” витрат по ТОВ „Альфа-Крим” в сумі 38471,15 грн. (без ПДВ), а включення суми 956,32 грн. (39427,47-38471,15) є необґрунтованим.

4.          За договором з контрагентом ТОВ „Док Юг” –в розмірі 2623,11 грн.

Матеріалами справи, а саме Актом технічного стану судна контролю фізичних полів „Северодонецьк”, Актом фактично виконаних обсягів робіт з ремонту ФСП „Северодонецьк” від 14.05.2009 /т. с. 6, арк. с. 85, 133/ підтверджується виконання ТОВ „Док Юг” робіт щодо ремонту теплообмінних апаратів в обсязі 630 н/г.

Відповідно до Протоколу узгодження вільної оптової ціни /т. с. 5, арк. с. 102/ та Калькуляції щодо цього протоколу /т. с. 5, арк. с. 103/, вартість робіт по контрагенту ТОВ „Док Юг” становить 2623,11 грн. (без ПДВ) або 3147,73 грн. (з ПДВ). Причому в даному випадку виробнича собівартість та повна собівартість є однаковими (ряд. 11 і 13).

Отже, фактичні витрати по контрагенту ТОВ „Док Юг” в сумі 2623,11 грн. (без ПДВ) суд вважає обґрунтованими.

Підсумовуючи вищевикладене, за статтею калькуляції „Контрагентські витрати” судом визнані обґрунтованими фактичні витрати в сумі 2249690,74 грн., без ПДВ (823414,20+1102968,97+228498,91+53714,40+38471,15+2623,11). Не приймаються судом як необґрунтовані витрати в сумі 20148,47 грн. (19192,16+956,32).

V.          Витрати за статтею калькуляції „Відрахування до інноваційного фонду 1% до 2000 року” в сумі 10777,77 грн. (без ПДВ) Замовником та ПЗ-800 не оспорюються, підтверджені відповідними актами /т. с. 7, арк. с. 120, 123/, тому також приймаються судом.

VI.          Стаття калькуляції „Виробнича собівартість” дорівнює сумі статей „Всього матеріальні витрати” (1556731,84); „Всього витрати на зарплату” (32878,28); „Відрахування на соціальне страхування” (12372,24); „Всього загальновиробничі витрати” (40687,88+5059,95+5371,51+9710,33+397629,92); „Всього контрагентські витрати” (2249690,74); „Спеціальні витрати” (1456779,41) та „Відрахування до інноваційного фонду 1% до 2000 року” (10777,77) та становить 5777689,87 грн. (без ПДВ).

VII.          До статті калькуляції „Адміністративні витрати” позивачем за зустрічним позовом включені витрати в сумі 4951,07 грн. (без ПДВ), які погоджені ПЗ-800 та прийняті замовником /т. с. 7, арк. с. 124, арк. с. 68, зворотний бік/.

Також до цієї статті позивачем за зустрічним позовом включені фактичні витрати в сумі 343020,42 грн. за період з 0108.2005 по 23.06.2009.

Розмір фактичних витрат за статтею „Адміністративні витрати” за вказаний період визначені експертним шляхом (висновок судової економічної експертизи №607 від 24.12.2009, питання 4 /т. с. 10, арк. с. 22/.

Заперечуючи проти доводів судового експерта відповідач за зустрічним позовом зазначає, що під час підготовки експертного висновку судовим експертом нібито не досліджувалися первинні бухгалтерські документи.

З такими висновками погодитися неможливо, оскільки за клопотанням експерта йому надавалися необхідні первинні бухгалтерські документи, які були об’єктами дослідження експерта, що відображено в Додатках до експертного висновку з посиланням на реквізити цих документів.

Крім того, на вимогу суду судовим експертом надані письмові пояснення /т. с. 11, арк. с. 69-72/, з яких також вбачається, що під час підготовки експертного висновку судовим експертом-економістом Свірідовою О.Є. були досліджені відповідні первинні бухгалтерські документи.

Враховуючи зазначене, суд вважає можливим включення до фактичних витрат за статтею калькуляції „Адміністративні витрати” витрат в загальному розмірі 347971,49 грн. (4951,07+343020,42), без ПДВ.

VIII.          Стаття калькуляції „Повна собівартість” до уваги суду не приймається, з огляду на відсутність нормативного визначення цього поняття.

IX.          Розрахунок позивача за зустрічним позовом за статтею калькуляції „Прибуток” не приймається судом до уваги, оскільки є помилковим. Як зазначено вище, рентабельність підприємства має розраховуватися від виробничої собівартості (25%). Позивач в обґрунтування заявленої суми послався на висновок судової економічної експертизи №607 від 24.12.2009, де рентабельність розраховано від „повної собівартості”. Тому суд здійснив власний розрахунок рентабельності (прибутку) який входить до складу фактичних витрат, в розумінні вже прийнятих ПЗ-800 та Замовником і оплачених останнім витрат.

Беручи до уваги те, що за розрахунком суду виробнича собівартість склала 5777689,87 грн. (без ПДВ), рентабельність від цієї суми становитиме 1444422,47 грн. (5777689,87*25%).

X.          Стаття калькуляції „Вартість без ПДВ” складається із сум за статтями „Виробнича собівартість” (5777689,87 грн.), „Адміністративні витрати” (347971,49 грн.) та „Прибуток” (1444422,47 грн.) і становить 7570083,83 грн.

XI.          Стаття калькуляції „ПДВ” обраховується від вартості і становить 20%: 1514016,77 грн. (7570083,83*20%).

XII.          Стаття калькуляції „Відпускна ціна (вартість з ПДВ)” складається із сум за статтями „Вартість без ПДВ” та „ПДВ” і становить 9084100,60 грн. (7570083,83+1514016,77).

XIII.          Стаття калькуляції „Демонтоване обладнання” запропонована Замовником. До цієї статті увійшла вартість майна, яке було демонтовано з судна та здано в металобрухт. Вартість обладнання за ціною металобрухту визначена Замовником в сумі 7700,77 грн. (з ПДВ). Підтверджена матеріалами перевірок КРУ та визнається позивачем за зустрічним позовом. Оскільки ця сума підлягає поверненню Замовнику, при визначенні остаточної суми зустрічних позовних вимог в частині фактичних витрат вона відраховується.

XIV.          Стаття калькуляції „Всього витрат” дорівнює сумі, зазначеній в статті „Відпускна ціна (вартість з ПДВ)” за винятком вартості обладнання, яке підлягало поверненню Замовникові. Отже, сума за статтею калькуляції „Всього витрат” становить 9076399,83 грн. (з ПДВ) (9084100,60-7700,77).

Враховуючи те, що Замовником на виконання умов Договору №55-98/62-00 від 18.12.1998 раніше сплачено Виконавцю 7296031,92 грн. /т. с. 8, арк. с. 2-3/, а сума 7534,00 грн. повернута Замовнику Виконавцем згідно з платіжним дорученням №84 від 07.07.2008 /т. с. 4, арк. с. 89/, зустрічні позовні вимоги в частині відшкодування фактичних витрат підлягають задоволенню в сумі 1787901,91 грн. (9076399,83-7296031,92+7534,00).

В частині стягнення фактичних витрат в сумі 134614,17 грн. зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стосовно стягнення з відповідача за зустрічним позовом недоотриманого прибутку в сумі 1814448,62 грн. суд зазначає наступне.

Позивач за первісним позовом погоджується з тим, що умовами Договору (п. 5.2) передбачено право Виконавця вимагати від Замовника сплати суми фактичних витрат через припинення виконання Виконавцем робіт на вимогу Замовника, але при цьому зауважує, що компенсація недоотриманого прибутку не передбачена Договором, а відтак, на його думку, зустрічні позовні вимоги у відповідній частині задоволенню не підлягають.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання за договором передбачена законодавством, зокрема, у вигляді відшкодування збитків (стаття 611 Цивільного кодексу України, частина друга статті 217 Господарського кодексу України).

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, або що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин (частина друга статті 218 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до частини другої статті 225 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів господарських зобов’язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань.

Статтею 224 Господарського кодексу України унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1)          втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки );

2)          доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

-          вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

-          додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною;

-          неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною;

-          матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором (ст. 623 ЦК України).

Відповідно до вимог пункту 4 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)          протиправної поведінки;

2)          збитків;

3)          причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4)          вини, якщо законом або договором не встановлено інше.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, –наслідком такої протиправної поведінки.

Як вбачається з матеріалів справи, між діями Замовника щодо припинення виконання робіт Виконавцем за Договором та збитками позивача у вигляді фактичних витрат та неодержаного прибутку чітко простежується безпосередній причинно-наслідковий зв’язок, оскільки, якщо б Виконавець продовжував виконувати роботи за Договором, він би отримав не лише оплату за фактично здійснені витрати, але й прибуток, на який він розраховував при укладенні Договору.

Водночас, відносини по виконанню зобов’язань за договором пов’язаного з державним замовленням є специфічними, тому підлягають спеціальному правовому регулюванню.

Зокрема, спеціальним законом, який поряд з Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України регулює спірні відносини сторін, є Закон України „Про державне оборонне замовлення”.

Закон України „Про державне оборонне замовлення” містить спеціальні положення щодо відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання оборонного замовлення.

Так, частина перша статті 9 цього Закону України містить імперативну норму, відповідно до якої у разі невиконання державним замовником зобов’язань за державним контрактом, повної або часткової його відмови від закупівлі продукції, виготовленої за державним контрактом, відшкодування виконавцю завданих збитків, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток, здійснює державний замовник.

При цьому поняття продукції в контексті статті 9 „Про державне оборонне замовлення” необхідно тлумачити у широкому сенсі, включаючи роботи та послуги.

Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

-          потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

-          сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань у натурі;

-          у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Частиною п’ятою статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що сторони господарського зобов’язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов’язання чи строків порушення зобов’язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов’язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов’язань визначений законом.

Отже, обмеження відповідальності Замовника у п. 5.2 Договором тільки компенсацією фактичних витрат Виконавцю не узгоджується зі статтею 9 Закону України „Про державне оборонне замовлення”.

З матеріалів справи не вбачається, а Замовником не доведено своєчасне вжиття усіх залежних від нього заходів задля повного виконання зобов’язання; навпаки позивач за первісним позовом заявив про припинення виконання робіт відповідачем за первісним позовом.

За викладених обставин суд приходить до висновку, що в разі припинення виконання робіт Виконавцем на вимогу Замовника, останній повинен відшкодувати першому не лише фактичні витрати, а й неодержаний прибуток.

Питання визначення розміру недоодержаного Виконавцем прибутку було поставлено судом на вирішення експерта-економіста.

За висновком експерта (питання 8) /т. с. 10, арк. с. 22/ сума недоодержаного прибутку ТОВ „Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” за умови виконання повного обсягу робіт за Договором №55-98/62-00 від 18.12.1998, передбачених Протоколом узгодження обсягів робіт №4 та Додатковою ремонтною відомістю №5 до даного Договору, станом на 23.06.2009 становить 1512040,52 грн. (без ПДВ).

Погоджуючись із методикою розрахунку недоотриманого прибутку, суд знову-таки зауважує на тому, що експерт розраховував недоотриманий прибуток, виходячи з виробничої собівартості /т. с. 10, арк. с. 20 –зворотний бік, 21/.

Тому суд здійснив власний розрахунок недоотриманого Виконавцем прибутку:

2989222,62-1444422,47=1544800,15 грн. (без ПДВ), де:

2989222,62 грн. –сума прибутку, яка зазначена у висновку ПЗ-800 по перегляду орієнтованої ціни до протоколу №8;

1444422,47 грн. –сума прибутку, розрахована вище судом.

1544800,15*20%=308960,03 грн. –ПДВ;

1544800,15+308960,03=1853760,18 грн. –сума недоотриманого прибутку (з ПДВ).

Позивачем за зустрічним позовом заявлено вимогу про стягнення недоотриманого прибутку в сумі 1814448,62 грн.

За розрахунком суду сума недоотриманого прибутку становить 1853760,18 грн. (з ПДВ), що на 39311,56 грн. більше, ніж заявлено позивачем за зустрічним позовом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, може виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З огляду на відсутність такого клопотання, суд задовольняє зустрічні позовні вимоги щодо стягнення недоотриманого прибутку в заявленому розмірі, тобто сумі 1814448,62 грн.

Також позивачем за зустрічним позовом заявлено вимогу про стягнення з відповідача за зустрічним позовом суми компенсації інфляційних збитків в розмірі 333641,52 грн.

Зокрема, позивач за зустрічним позовом просить стягнути суму фактичних витрат з урахуванням індексу інфляції, оскільки зобов’язання щодо оплати фактичних витрат на підставі пункту 5.2 Договору Замовник не виконав.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 530 Цивільного кодексу України визначає строки (терміни) виконання зобов’язань. Зокрема, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з пункту 5.2 Договору, підставою для відшкодування Замовником Виконавцю фактичних витрат є рахунок з додаванням Акту, затвердженого сторонами, з вказівкою фактично виконаних робіт, звітної калькуляції, узгодженої Замовником.

Матеріалами справи підтверджено, що 30.06.2009 Виконавець виставив рахунок №00099 щодо сплати фактичних витрат в розмірі 1909856,29 грн. /т. с. 7, арк. с. 154/, що є підставою вважати це пред’явленням вимоги Виконавцем Замовнику щодо оплати фактичних витрат.

В контексті статті 530 Цивільного кодексу України та з урахуванням цивільно-правового принципу розумності, Виконавець повинен був сплатити суму фактичних витрат до 07.07.2009 включно. Проте, Замовник відмовився від оплати фактичних витрат.

Отже, інфляційне збільшення суми боргу (фактичних витрат), що заявлені позивачем за зустрічним позовом є правомірним.

Водночас, перевіряючи розрахунок суми інфляційних збитків, наданий позивачем за зустрічним позовом, суд зауважує, що визначення розміру фактичних витрат, як зазначалось вище, ним було здійснено з помилками. Тому суд здійснив власний розрахунок суми інфляційних витрат, наведений нижче.

Розрахунок інфляційних збитків:

За заявлений позивачем за зустрічним позовом період з липня 2009 року по березень 2010 року:

1)          За період з липня 2009 року по грудень 2009 року:

99,9*99,8*100,8*100,9*101,1*100,9=103,44%

1787901,91 грн. (розмір фактичних витрат) * 103,44% –1787901,91 грн. =61503,83 грн.

2) За період з січня 2010 року по березень 2010 року:

101,8*101,9*100,9=104,67%

1787901,91 грн. (розмір фактичних витрат) * 104,67% –1787901,91 грн. =83495,02 грн.

Отже, загальний розмір інфляційних збитків за спірний період складає 144998,85 грн. (61503,83 грн.+ 83495,02 грн.).

Підсумовуючи викладене, зустрічні позовні вимоги ТОВ “Виробничо-комерційна фірма „ГЕВС-ЛТД” підлягають частковому задоволенню, в загальному розмірі 3747349,38 грн., з яких: 1787901,91 грн. –сума фактичних витрат; 1814448,62 грн. –сума недоодержаного прибутку; 144998,85 грн. –сума інфляційних збитків.

Частиною третьою статті 49 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Зважаючи на те, що обидві сторони звільнені від сплати державного мита, дана сума в доход бюджету не стягується.

Керуючись статтями 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Первісний позов задовольнити частково.

2.          Розірвати договір на судноремонт №55-98/62-00 на виконання ремонту СФП „Северодонецьк” проекту 18061, зав. №304, укладений між Міністерством оборони України (ідентифікаційний код 00034022) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “ГЕВС-ЛТД” (ідентифікаційний код 20742212) з дати набрання рішенням у цій справі законної сили.

3.          В частині стягнення пені в розмірі 490550,26 грн., пені в розмірі 143082,09 грн., штрафу в розмірі 44972,27 грн. –в первісному позові відмовити.

4.          Зустрічний позов задовольнити частково.

5.          Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-кт Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022; п/р 35222122003192 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 820172) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “ГЕВС-ЛТД” (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 18, ідентифікаційний код 20742212, відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) заборгованість в розмірі 3747349,38 грн. (три мільйони сімсот сорок сім тисяч триста сорок дев’ять грн. 38 коп.), з яких: 1787901,91 грн. –сума фактичних витрат; 1814448,62 грн. –сума недоодержаного прибутку; 144998,85 грн. –сума інфляційних витрат.

6.          В частині стягнення пені в розмірі 10283,77 грн., суми фактичних витрат в розмірі 134614,17 грн., інфляційних збитків 188642,67 грн. та решти вимог –в позові відмовити.

Суддя В.О. Головко