Рішення № 9575991, 22.04.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.10                                                                                           Справа№ 10/24

За позовом: ТзОВ „Торговий дім „Арда”, м.Дніпропетровськ

до відповідача: ТзОВ „Лім –Ігор”, м.Львів

про стягнення 2254 грн. 54 коп.

Суддя Довга О. І.

Секретар Яремчук С.

Представники:

Від позивача : Богуцький Й. Д.- представник ;

Від відповідача: не з”явився;

На розгляді господарського суду Львівської області знаходиться справа №10/24 за позовом ТзОВ „Торговий дім „Арда”, м.Дніпропетровськ до ТзОВ „Лім –Ігор”, м.Львів про стягнення 2254 грн. 54 коп.

Ухвалою суду від 09.02.2010р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 02.03.2010р.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду про відкладення розгляду спору від 02.03.2010р., 25.03.2010р.

Позивач в засіданні суду позовні вимоги підтримує. Надав суду новий розрахунок пені , інфляційних втрат та трьох відсотків річних, згідно якого сума пені становить 187 грн. 64 коп., сума трьох відсотків річних –52 грн. 45 коп., сума інфляційних втрат –240 грн. 69 коп.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду спору.

Спір розглянуто згідно вимог ст. 75 ГПК України по наявних у справі матеріалах.

Судом встановлено:

17.10.2008р. між ТзОВ „Торговий дім „Арда” (Позивач) та ТзОВ Фірма „Лім-Ігор” (Відповідач) було укладено Договір поставки №830-LV.

Відповідно до п.2.1 даного Договору, Постачальник зобов”язується передати у власність Покупця, а Покупець приймати та оплачувати на умовах і в порядку , визначених цим Договором, товар в асортименті , кількості та за цінами , вказаними у Специфікації, яка є невід”ємною частиною цього Договору.

Пунктом 2.3 Договору сторони встановили, що право власності на товар, а також ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження товару переходять від Постачальника до Покупця з моменту фактичної передачі товару, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін накладної.

Позивач свій обов”язок по поставці товару виконав. Факт отримання товару підтверджується видатковою накладною №882210 від 22.10.2008р. на суму 1868,00 грн., належно завірена копія якої долучена до матеріалів справи. Видаткова накладна підписана представниками сторін та скріплена відтиском печатки підприємства –постачальника.

Відповідно до п.4.2 договору, Відповідач зобов”язаний оплачувати кожну партію переданого Постачальником товару не пізніше 21 календарних днів з дня її поставки , але не раніше моменту надання Постачальником усіх необхідних документів , що засвідчують момент передачі товару , підтверджують його якість та відповідність установленим стандартам.

ТзОВ Фірма „Лім-Ігор” своє зобов”язання щодо оплати отриманих послуг виконало частково, у розмірі 300,00 грн. , в результаті чого на момент звернення з позовом в суд заборгованість за поставлений товар складає 1568 ,00 грн.

Пунктом 6.3 Договору поставки сторони встановили , що у випадку порушення покупцем строків , визначених п.4.2 Договору, Покупець оплачує Постачальнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Пеня згідно поданого Позивачем розрахунку за період з 13.11.2008р. по 13.05.2009р. складає 187 грн. 64 коп.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, Позивачем нараховано 3% річних , які становлять 52 грн. 45 коп. та інфляційні нарахування у розмірі 240 грн. 69 коп.

Суд, заслухавши пояснення представника Позивача, розглянувши та дослідивши докази по справі, прийшов до висновку , що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст.174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав та обов”язків (господарських зобов”язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України, зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов”язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку.

Якщо у зобов”язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( ст. 530 ЦК У країни).

Частина 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов”язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов”язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов”язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) , а покупець приймає або зобов”язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Як підтверджено матеріалами справи та встановлено судом, господарське зобов’язання, яке виникло між сторонами на підставі договору №830-LV від 17.10.2008р. , в частині оплати за поставлений товар виконано частково , у розмірі 300,00 грн. Таким чином, на момент розгляду спору в суді сума основного боргу становить 1568 ,00 грн. і правомірно підлягає до стягнення з Відповідача.

Стаття 230 ГК України передбачає , що учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності , невиконання або неналежного виконання господарського зобов”язання , зобов”язаний сплатити штрафні санкції .

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня). Пунктом 4 ст. 231 ГПК України встановлено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі , передбаченому договором.

Частиною шостою ст.231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов”язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України , за увесь час користування чужими коштами , якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно ст.1 до Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань” від 22.11.1996року , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів коштів за прострочення платежу пеню в розмірі , що встановлюється за згодою сторін. При цьому, відповідно до ст. 3 цього ж Закону, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який стягується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України , нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов”язання , якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов”язання мало бути виконано.

Таким чином, у відповідності до п.6.3 Договору № 830-LV та вимог закону , Позивачем правомірно нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки за період з 13.11.2008 р. по 13.05.2009 р. на суму 187 грн.64 коп.

Правова норма ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов”язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимоги кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нараховані Позивачем інфляційні втрати, які складають 240 грн. 69 коп. та 3%річних у розмірі 52 грн. 45 коп. , правомірно підлягають до стягнення з Відповідача.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Проте, Відповідач проти позову у встановленому чинним законодавством порядку не заперечив, доказів проведення розрахунку з Позивачем згідно з договором до матеріалів справи не долучив.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань” від 22.11.1996року із змінами та доповненнями , внесеними Законом України від 10 січня 2002 року № 2921-ІІІ , ст.ст.193,230,231,232 ГК України, ст.ст.172, 509,530, 599,612, 625,629, 901,903ЦК України, ст. ст. 34, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд –

в и р і ш и в :

1.          Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ТзОВ Фірма „Лім-Ігор” (79000, м.Львів, вул. Низинна, 2 код ЄДРПОУ 20859351) на користь ТзОВ „Торговий дім „Арда” (49083, м.Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1 код ЄДРПОУ 32232867) 1568 грн. 00 коп. основного боргу, 187 грн. 64 коп. пені, 52 грн. 45 коп. –три проценти річних, 240 грн. 69 коп. інфляційних втрат, 102 грн. 00 коп. сплаченого державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову –відмовити.

4. Наказ видати відповідно до вимог ст. 116 ГПК України.

Суддя