Постанова № 9575591, 27.04.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.10                                                                                           Справа№ 25/8 А

Господарський суд Львівської області розглянувши в судовому засіданні справу:

за позовом:Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова (м.Львів)

до відповідача 1Приватного підприємства „Ера-ліс” (м. Львів)

до відповідача 2:Товариства з обмеженою відповідальністю „Нарвал” (м. Київ)

про :визнання недійсним господарського зобов‘язання.

Головуючий суддя : Пазичев В.М.

Секретар :Башак І.Є. Представники: від позивача:Більо І.В.-представник, довіреність від 15.05.2009 року від відповідача1:не з”явився

від відповідача2:не з”явився Присутнім в судовому засіданні, згідно ст. 130 КАС України, роз’яснено їхні процесуальні права та обов’язки, а також видано пам’ятки про їхні права та обов’язки.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м.Львова (м.Львів) подано позов до Приватного підприємства „Ера-ліс” (м.Львів), та Товариства з обмеженою відповідальністю „Нарвал” (м.Київ) про визнання нечинним господарського зобов’язання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.01.2008 року відкрито провадження у справі призначено до розгляду на 22.01.2008 року. У зв‘язку з неявкою представників сторін в судове засідання 22.01.2008 р. розгляд справи було відкладено на 30.01.2008 р. В судовому засіданні 30.01.2008 року розгляд справи відкладено на 08.02.2008 року, у зв”язку з неявкою представників відповідачів. В судовому засіданні 08.02.2008 року розгляд справи відкладено на 21.02.2008 року, у зв”язку з неявкою представника відповідача - 2. В судовому засіданні 21.02.2008 року, за клопотанням представника відповідача розгляд справи зупинено до 10.04.2008 року. Ухвалою від 10.04.2008 року продовжено зупинення провадження у справі до моменту отримання відповіді з ДПІ у Печерському районі м.Києва. Ухвалою від 25.02.2010 року провадження у справі поновлено і призначено до розгляду на 04.03.2010 року. Ухвалою від 04.03.2010 року розгляд справи відкладено до 09.03.2010 року, у зв”язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 09.03.2010 року розгляд справи відкладено до 16.03.2010 року, у зв”язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 16.03.2010 року розгляд справи відкладено до 26.03.2010 року, у зв”язку з неявкою представників відповідачів. Ухвалою від 26.03.2010 року розгляд справи відкладено до 08.04.2010 року, у зв”язку з неявкою представників відповідачів та за клопотанням позивача. Ухвалою від 08.04.2010 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 15.04.2010 року. Ухвалою від 15.04.2010 року розгляд справи відкладено до 27.04.2010 року, у зв”язку з неявкою представників сторін.

Позивач вимог ухвал суду про відкриття провадження у справі від 11.01.2008 року, про відкладення розгляду справи від 22.01.2008 року, від 30.01.2008 року, від 08.02.2008 року, від 04.03.2010 року, від 09.03.2010 року, від 16.03.2010 року, від 26.03.2010 року, від 15.04.2010 року, про закнічення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду від 08.04.2010 року, про зупинення від 21.02.2008 року, від 10.04.2008 року, про поновлення від 25.02.2010 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

21.02.2008 року за вх.№4230 позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі.

14.05.2008 року за вх.№11010 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

24.02.010 року за вх.№2780 позивач подав клопотання про поновлення провадження у справі.

В судовому засіданні 26.03.2010 року позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідач 1 вимог ухвал суду про відкриття провадження у справі від 11.01.2008 року, про відкладення розгляду справи від 22.01.2008 року, від 30.01.2008 року, від 08.02.2008 року, від 04.03.2010 року, від 09.03.2010 року, від 16.03.2010 року, від 26.03.2010 року, від 15.04.2010 року, про закнічення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду від 08.04.2010 року, про зупинення від 21.02.2008 року, від 10.04.2008 року, про поновлення від 25.02.2010 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час слухання справи, що підтверджується підписом повноважного представника на бланку про відкладення від 08.02.2010 року, поштовими повідомленнями про вручення №5108456 від 26.02.2010 року, №5128651 від 05.03.2010 року, №5134546 від 10.03.2010 року,№4587016 від 30.03.2010 року№4592184 від 12.04.2010 року.

07.02.2008 року за вх.№2852 відповідач 1 подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

21.02.2008 року за вх.№4242 відповідач 1 надав письмове пояснення на виконання ухвали від 30.01.2008 року, в якому позовні вимоги позивача визнає необгрунтованими, безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню судом.

Відповідач 2 вимог ухвал суду про відкриття провадження у справі від 11.01.2008 року, про відкладення розгляду справи від 22.01.2008 року, від 30.01.2008 року, від 08.02.2008 року, від 04.03.2010 року, від 09.03.2010 року, від 16.03.2010 року, від 26.03.2010 року, від 15.04.2010 року, про закнічення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду від 08.04.2010 року, про зупинення від 21.02.2008 року, від 10.04.2008 року, про поновлення від 25.02.2010 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час слухання справи, що підтверджується повернутими поштовими конвертами з поштовою відміткою, що за зазначеною адресою не значиться.

Відповідно до ч.2 ст. 128 КАС України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Враховуючи викладені обставини, справа розглядається у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України, на основі наявних доказів.

Згідно п.6 ст.71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи те, що суду представлено достатньо доказів для вирішення справи по суті, відповідно до ст. 128 КАС України, справу розглянуто у відсутності представників відповідача 1 та відповідача 2.

В судовому засіданні 27.04.2010 року, відповідно до ст.160 КАС України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови виготовлено, оголошено та підписано 27.04.2010 року.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року №2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, заслухавши пояснення осіб, присутніх в судовому засіданні, всебічно та повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова (надалі –позивач) звернулася з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання між ТзОВ ”Нарвал” та ПП “Ера-ліс”, яке виникло на підставі податкових накладних №040405 від 04.04.2005 року та №020405 від 02.04.2005 року, та застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова проведено комплексну планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ПП "Ера-Ліс" за 2005 рік згідно повідомлення від 20.04.2006 р. №70 на підставі направлення №567 від 10.05.2006 р. та направлення №625 від 18.05.2006 р. Перевірка проводилась з 17.05.2006 р. по 23.05.2006 р. За результатами перевірки складено акт від 30.05.2006 р. № 122/23-0/30478115, в якому наведені висновки щодо порушення підприємством податкового законодавства, а саме: занижено податок на прибуток на суму 33262,17 грн. (за основним платежем), завищено бюджетне відшкодування на 12319,0 грн. та на 247 грн., занижено податок на додану вартість на 20551,75 грн. (за основним платежем).

На стор. 4 у п. 2.13 акту від 30.05.2006 р. № 122/23-0/30478115 зазначається, що в ході документальної перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Львові направлялись запити на проведення зустрічних перевірок в інші ДПІ, у тому числі до ДПІ у Печерському районі м. Києва запит від 22.05.2006 р., №12272/23-027 ТзОВ "Нарвал". Згідно отриманого листа від ДПІ у Печерському районі м. Києм від 19.06.2006 р. №12663/7/15-910 підприємство ТзОВ "Нарвал" останній звіт подало до ДПІ за березень 2005 р.

Згідно висновків позивача, за результатами документальної перевірки ДПІ у Шевченківському районі м.Львова, господарське зобов’язання між відповідачем 1 та відповідачем 2 виникло на підставі податкових накладних №040405 від 04.04.2005 року та №020405 від 02.04.2005 року, згідно яких було поставлено товар на суму 20 474,97 грн., в т.ч. ПДВ 3 412,49 грн. Взаємовідносини з ТзОВ "Нарвал" ПП "Ера-Ліс" мало у квітні 2005 р., у результаті чого до податкового кредиту декларації по податку на додану вартість за квітень 2005 р. (реєстр, б/н від 05.05.2005 р.) ПП "Ера-Ліс" було віднесено витрати, пов'язані з придбанням лісоматеріалів у вищезгаданого товариства згідно таких податкових накладних: податкова накладна від 02.04.2005 р. №020405; податкова накладна від 04.04.2005 р. №040405; усього на загальну суму 20474,98 грн. (ПДВ - 3412,50 грн.).

Підставами позову є те, що ДПІ у Шевченківському районі м. Львова отримано повідомлення від ДПІ у Печерському районі м.Києва, що ТзОВ “Нарвал” (код ЄДРПОУ 32917289) взято на податковий облік в ДПІ у Печерському районі м.Києва 18.08.2004 року за №35969. Підприємство зареєстроване, як платник ПДВ 18.08.2004 року, свідоцтво платника ПДВ 37662837, індивідуальний податковий № - 329172826555. Підприємство не звітує. Останній звіт до ДПІ подано за І квартал 2005 року з показниками, що свідчать про відсутність веденя фінансово-господарської діяльності. У зв”язку з чим, було скеровано запит до ГВПМ на встановлення місцезнаходження ТзОВ “Нарвал”. Справа щодо ТзОВ “Нарвал” вилучена по постанові слідчого СВ ПМ ДПА у Львівській області Стеця Р.Я. від 09.03.2006 року, кримінальна справа №141-0136.

Таким чином, на думку позивача, у відповідності до вимог ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. На думку позивача, наявні у матеріалах справи документи в своїй сукупності підтверджують умисел як ТзОВ “Нарвал”, так і ПП “Ера-ліс” на приховування від оподаткування прибутків та доходів. ДПІ у Шевченківському районі м. Львова звернулась в Господарський суд Львівської області з позовом до ТзОВ «Нарвал»та ПП «Ера-ліс»про визнання недійсним господарського зобов'язання, що вчинене з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних за таким господарським зобов'язанням.

З такими висновками ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ПП "Ера-Ліс" не погоджується, враховуючи нижченаведені факти. На думку відповідача 1, дії Стьопіна В.Г., як засновника ТзОВ "Нарвал", спричинили виникнення нової особи - юридичної, яка вважалася створеною з моменту її держреєстрації.

Відповідач 1 наголошує, що пункт 1 ст. 215 ЦКУ визначає підстави недійсності правочину, а саме: недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦКУ. Отже, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦКУ, зміст договору №01/03-3 від 01.03.2005 р. не суперечить ЦКУ, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. У ч. 2 ст. 203 ЦКУ зазначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Стьопін В.Г. є засновником ТзОВ “Нарвал", а також посадовою особою –директором, а зі змісту договору №01/03-3 від 01.03.2005 р. видно, що від імені ТзОВ "Нарвал" правочин укладено Стьопиним В.Г., який відповідно до ч. 2 ст. 65 ГКУ своє право як власника підприємства щодо управління підприємством реалізував безпосередньо через уповноважений ним орган - директора (керівника) підприємства. Частина 5 ст. 65 ГКУ передбачає, що керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Отже, на момент укладення договору №01/03-3 від 01.03.2005 р. Стьопін В.Г. мав необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідач 1 зазначає, що ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 р. №755-ІУ (надалі-Закон) визначаються документи, що подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи. Так, п. 1 ст. 24 Закону №755-ІУ передбачає, що для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи; примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; два примірники установчих документів; документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи. Ст. 8 Закону №755-IV визначені вимоги до оформлення документів, які подаються державному реєстратору, зокрема: якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці (заяві, повідомленні) повинен бути нотаріально посвідчений; відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи; установчі документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками) або уповноваженими особами, якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) або уповноважених осіб на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені. Нотаріальне засвідчення документів і копій документів має відповідати вимогам Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5. Посвідчувальні написи нотаріуса на документах вважаються дійсними, якщо вони відповідають формам, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 10.01.2005 року N 1/5 "Про затвердження форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на правочинах і засвідчуваних документах", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.01.2005 за N 17/10297.

Відповідач 1 звертає увагу на те, що, крім того, постановою Правління Національного Банку України від 12.11.2003 року № 492 затверджена Інструкція про порядок відкриття, використання, закриття рахунків у національній та іноземних валютах. Пункт 3 постанови Правління НБУ від 12.11.2003 року №492 визначає порядок відкриття поточних рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання. Так, згідно абзацу другого пп. 3.1 п. 3 постанови Правління НБУ від 12.11.2003 року №492, особи (особа), які (яка) від імені суб'єкта господарювання відкривають поточний рахунок, мають: пред'явити паспорт або документ, що його замінює. Представники юридичних осіб мають також пред'явити документи, що підтверджують їх повноваження. Фізичні особи-резиденти додатково пред'являють документ, виданий відповідним органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків.

Таким чином, на думку відповідача 1, Стьопін В.Г. цілком свідомо створив ТзОВ "Нарвал", а, отже, його дії при укладенні договору №01/03-3 від 01.03.2005 р. були вільними і не суперечили його внутрішній волі.

Згідно ч. 5 ст. 203 ЦКУ, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Виконання сторонами договору №01/03-3 від 01.03.2005 р. призвело до поставок матеріалів ТзОВ "Нарвал" для ПП "Ера- Ліс", що підтверджується доданими накладними та платіжними документами.

Відповідач 1 заперечує позицію позивача, зазначаючи, що, у квітні 2005 року ПП "Ера-Ліс" отримувало лісоматеріали від ТзОВ "Нарвал" відповідно до укладеного господарського договору №01 /03-3 від 01.03.2005 р. За результатами виконання вищезгаданого договору, ПП "Ера-Ліс” має належним чином оформлені первинні документи (видаткові та податкові накладні), які відповідають правилам бухгалтерського та податкового обліку. Таким чином, спірні господарські зобов'язання підкріплені реальними фінансово- господарськими взаємовідносинами, а позивач безпідставно вважає, що договір між відповідачами повинен бути визнаний недійсним, відповідно до ст.207 ГК України, як такий, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або є нікчемним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України, оскільки під час проведення перевірки було виявлено взаєморозрахунки з ТзОВ "Нарвал”.

В даному випадку, на думку відповідача 1, немає завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети, бо господарські зобов'язання підкріплені реальними фінансово- господарськими взаємовідносинами, оскільки, позивачем не доведено, що спірний договір був укладений відповідачами з метою саме заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою, не доведено наявності в діях відповідачів вини у формі умислу. Таким чином, наміру на порушення інтересів держави і суспільства з боку відповідача 2 —ТзОВ ”Нарвал” немає, оскільки подання звітності з нульовими показниками на дату перевірки, як і вірогідного не включення до складу своїх податкових зобов'язань сум ПДВ не є свідченням наміру відповідача 2 (ТзОВ”Нарвал”) на приховування доходів від оподаткування". Крім того, відповідач 2 наголошує, що пунктом 1.3 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними" № 01-8/481 від 20.04.2001р. передбачено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. При цьому податковий орган не позбавлений права донарахувати необхідну суму податку суб'єкту підприємницької діяльності - порушнику податкового законодавства - відповідачу 2 у справі, оскільки, виходячи з приписів ст.61 Конституції України, якою встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, та Закону України „Про податок на додану вартість", несплата відповідачем 2 до бюджету ПДВ з операції з відповідачем 1 не може впливати на результати діяльності відповідача 1 і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності.

За твердженням відповідача 1, ПП "Ера-Ліс" не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, зокрема, за податкові порушення. Якщо на момент укладення правочину (договір №01/03-3 від 01.03.2005 р.) загальнодоступна інформація про контрагента (відомості з Єдиного державного реєстру, свідоцтва про реєстрацію платником податків тощо) дозволяли прийти до висновку про законність його діяльності та жодної іншої інформації для спростування такого висновку в іншої сторони не було, то ПП "Ера-Ліс" мало всі підстави для здійснення правочину.

На думку відповідача 1 (ПП "Ера-Ліс"), який додає податкові накладні, його дії по спірних у справі операціях, не можна визнати неправомірними та такими, що суперечать інтересам держави, оскільки ці операції ПП "Ера-Ліс" зі свого боку здійснювало без жодного умислу, який би суперечив інтересам держави, зокрема, ухилення від сплати податків та зборів, визначених законом. Адже за податковий період квітень 2005 р., коли підприємство мало взаємовідносини з ТзОВ "Нарвал", ПП "Ера-Ліс" у повній мірі відзвітувало з податку на додану вартість, подавши декларацію, форма якої затверджена наказом ДПА України від 30.05.97 р. №166 за вх. №2282175 від 17.05.2005 р. Всі дані, відображені у рядках вище зазначеної декларацій в розділі І. Податкові зобов'язання та розділі II. Податковий кредит підтверджуються даними книг обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг), відповідно до форми, затвердженої наказом ДПА України від 30.06.2005 р. №165. Тобто ПП "Ера-Ліс", як платник податку на додану вартість, у повній мірі виконало свої обов'язки, передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" щодо нарахування та сплати податку на додану вартість.

Відповідач 1 зазаначає, що наявність у діях ТзОВ "Нарвал" по укладенню правочину умислу, що суперечить інтересам, держави, означає, що посадова особа або інша фізична особа, що підписала договір №01/03-3 від 01.03.2005 р., маючи на це належні повноваження, усвідомлювала, або повинна була усвідомлювати протиправність договору, що укладався, та суперечність його мети інтересам держави і суспільства, а також прагнути чи свідомо допускати настання протиправних наслідків. За твердженням відповідача 1, наявність у Стьопіна В.Г. свідомого мотиву щодо ухилення від сплати податків, або інших мотивів, позивачем не доведена.

Як зазначає відповідач 1, 23.06.2006 р. ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, в зв'язку з надходженням відповідей на запити в інші ДПІ, направила на адресу ПП "Ера-Ліс” лист №15413/23-027 про надання інформації щодо здійснення взаєморозрахунків з цілим рядом підприємств, у тому числі з ТзОВ "Нарвал". 07.07.2006 р. ПП "Ера- Ліс" разом з поданням документальних підтверджень (податкових накладних, накладних, платіжних доручень, угод, актів виконаних робіт) направило на адресу ДПІ у Шевченківському районі м.Львова листа з поясненням обставин, за яких відбувались фінансово-господарські операції. Крім того, Львівським відділом податкової міліції Управління податкової міліції ДПА у Львівській області 09.01.2007 р (лист №18/26-50) на адресу засновника гр. Мельника Володимира Олександровича надіслало повідомлення про те, що по матеріалах перевірки ПП "Ера-Ліс", акт №512/23-031/30478115 від 27.10.2006 р. ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, відносно порушення кримінальної справи відмовлено.

На думку відповідача 1, позивачем також не доведено, що договором № 01/03-3 від 01.03.2005 р., на підставі якого виникло спірне господарське зобов'язання, не передбачено будь-яких зобов'язань сторін щодо сплати податків, а тому несплата податків однією з сторін зобов'язання у даному випадку не може тягнути за собою його недійсності. Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це ж стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати ним Державі податків. Згідно з Конституцією України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

Відповідач 1 зазначає, що з викладеного вище видно, що позивач має право звертатись з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання та стягнення в дохід держави коштів, одержаних за таким господарським зобов'язанням лише у випадку, коли його вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, доказів чого позивачем надано не було, а оскільки органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у позивача відсутнє право на подання даного позову.

Отже, ПП “ЕРА-Ліс” вказує, що дії ДПІ у Шевченківському районі м.Львова щодо подання позову про визнання недійсним господарського зобов”язання, що вчинене з метою, яка суперечить інтересам держави, та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержавних за таким господарським зобов”язанням, є незаконними та вважає, що повноваження щодо звернення в суд з вимогою про визнання недійсним господарського зобов”язання по даній справі було використане позивачем всупереч меті, з якою це повноваження було йому надано, а саме, звернення не обгрунтоване та не відповідає нормам чинного законодавства.

При прийнятті постанови суд виходив з наступного:

Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Одночасно, слід зазначити, що положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст.228 ЦК України, правочин, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільству, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а, отже, є нікчемним.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, і, тому, позови податкових органів про визнання правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду з 01.01.2004 року не підлягають. При цьому, встановлення нікчемності угоди як такої, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства презюмується у мотивувальній частині рішення (ухвали), а не в резолютивній. Означена позиція Вищого адміністративного суду України щодо непідвідомчості вимог про визнання нікчемних правочинів недійсними співпадає з позицією Верховного Суду України, висловленій в постанові від 25.09.2007 р. №07\99.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що, оскільки суду непідвідомчий позов про визнання нікчемного правочину недійсним, то провадження у справі слід закрити, згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

З огляду на викладене, адміністративний позов податкового органу про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов”язання) недійсним судовому розгляду не підлягає. Відповідно, провадження у даній справі підлягає закриттю в порядку п.1 ч.1 ст.157 КАС України.

Крім того, суд звертає увагу і на те, що частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосуван ня санкцій лише судом.

Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рі шенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими санкціями як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 ГК України.

Тому, суд вважає, що такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків встановлених ст.250 ГК України.

Згідно ст.250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосо вані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи те, що податкові накладні №040405 та №020405 були виписані відповідно 04.04.2005 року та 02.04.2005 року, більше ніж за один рік до звернення органу державної податкової служби до суду (28.12.2007 р. вх.№ 12876) для застосування конфіскаційних наслідків, передбачених ч.1 ст.208 ГК України, суд вважає, що відсутні підстави, передбачені ст.250 ГК України, застосування таких наслідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно ч.2 ст.9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.3 ст.9 КАС України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповід ним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Консти туції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верхо вною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказу вання. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до п.6 ст.71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних при чин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судові рішення", суд прийшов до висновку, що позов Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (м. Львів) до Приватного підприємства „Ера-ліс” (м.Львів), та Товариства з обмеженою відповідальністю „Нарвал” (м.Київ) про визнання недійсним господарського зобов'язання у зв’язку з його нікчемністю судовому розгляду адміністративним судом не підлягає.

Згідно ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

витрати на правову допомогу;

витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.

Згідно п. п. 1, 2 ч. 3 р. VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:

судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;

розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", та становить 0,2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, тобто 3,4 грн.

Згідно ч.2 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони –суб”єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов”язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Згідно ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 19, 67 Конституції України, ст.207, ст.208 ГК України, ст.ст.17, 48, 53, 69, 89, 94, 116, 122, 123, 124, 138, 139, 140, 151, 152, 153, 154, 160, 162, 163, п.6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Провадження у справі №25/8-А за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (м. Львів, вул.Стрийська, 35, 79003; інші реквізити в матеріалах справи відсутні) до Приватного підприємства “Ера-Ліс” (79020, м. Львів, Шевченківський р-н, вул.Поштова,30, ідентифікаційний код 30478115; інші реквізити в матеріалах справи відсутні) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Нарвал” (01014, м. Київ, Печерський р-н, вул.Тимірязєвська, буд.2; ідентифікаційний код –32917289; інші реквізити в матеріалах справи відсутні) про визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства –закрити.

2.          В решті частини позовних вимог –відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України:

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя