Рішення № 9575301, 29.04.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.10 Справа№ 29/25

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "САН МАРКО УКРАЇНА", м. Яворів,

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів,

про: стягнення 36142,62 грн.

Суддя М. Синчук

За участю представників:

позивача:Лисюк Н.В. дов. від 11.02.2010 р.,

відповідача:ОСОБА_4 дов. від 02.03.2010 р.,

ОСОБА_5 дов. від 02.03.2010 р.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов товариства з обмеженою відповідальністю "САН МАРКО УКРАЇНА" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 88858,40 грн. Ухвалою від 24.02.2010 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 09.03.2010 р. Розгляд справи відкладено на 30.03.2010 р. В судовому засіданні 30.03.2010 р. оголошено перерву до 13.04.2010 р., 20.04.2010 р., 29.04.2010 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач у порушення умов угоди №02-2006 від 25.05.2006 р. не здійснив оплати у повному обсязі за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 55726,59 грн. Крім того, відповідачу нараховано 5092,96 грн. 3% річних, 28038,85 грн. інфляційних збитків.

В судове засідання 09.03.2010 р. представник відповідача зявився та подав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що передача товару відповідачу згідно накладних №10 від 13.02.2007 р., №11 від 17.02.2007 р., здійснювалась не на підставі Угоди №02-2006 від 25.05.2006 р., оскільки у 2007 році угода вже не діяла. Крім того, відповідач зазначив, що Угода №1/07 про відстрочку повернення заборгованості від 06.08.2007 р. та виписані відповідачу податкові накладні не є належним доказом, так як угода підписана лише позивачем, а відповідач не є платником податку на додану вартість (про що зазначено в податковій накладній).

В канцелярію господарського суду Львівської області 24.03.2010 р. позивачем подано пояснення на відзив на позов, в якому зазначив, що передача товару відповідачеві, факт існування якої підтверджується актом приймання-передачі матеріальних цінностей від 17.10.2006 р., накладними №10 від 13.02.2007 р., №11 від 17.02.2007 р, №12 від 17.02.2007 р., здійснювалася саме на підставі Угоди, умовами якої передбачалася купівля-продаж товару, а не будь-які інші правовідносини. Крім того, позивач зазначив, що відповідач зобовязаний був оплатити позивачу придбаний товар по факту поставки товару, тобто не пізніше 17.02.2007 р., незалежно від того, як він ним розпорядився. Таким чином, вважає доводи відповідача викладенні у відзиві, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, не підтвердженні належними та допустимими доказами.

12.04.2010 р. відповідачем через канцелярію Господарського суду Львівської області подано письмове заперечення на пояснення позивача від 24.03.2010 р., в якому відповідач зазначив, що є всі підстави стверджувати, що передані товари за накладними №10 від 13.02.2007 р., №11 від 17.02.2007 р. не мають жодного відношення до Угоди №02-2006 від 25.05.2007 р. та до Акту прийому-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання від 17.10.2006 р. Крім того, просить застосувати позовну давність до всіх позовних вимог, заявлених позивачем до відповідача та відмовити позивачу у звязку із спливом позовної давності.

В Господарський суд Львівської області 15.04.2010 р. позивачем подано пояснення на заперечення відповідача, в якому позивач зазначив, що при поставці товару відповідачу, від нього не надійшло жодних застережень щодо ненадання позивачем технічних умов на цей товар. При цьому, позивач зазначив, що відповідач самостійно міг вимагати у позивача документи, що встановлюють строк зберігання товару. Не вчинення відповідачем таких дій свідчить про те, що технічні умови були отриманні ним, а строк зберігання товару йому був відомий. Тому, його посилання на те, що частина товару на суму близько 19000,00 грн. є нереалізованою, як на підставу відмови від позову є безпідставною.

22.04.2010 р. відповідачем через канцелярію Господарського суду Львівської області подано письмові заперечення на пояснення позивача від 15.04.2010 р., в якому відповідач зазначив, що товар був отриманий ним в межах фактичного договору комісії, за яким товар мав реалізовуватися в інтересах позивача третім особам від імені відповідача. Крім того, зазначив, що часткова оплата відповідачем реалізованого товару жодним чином не свідчить про визнання ним боргу за неоплачений, а тим більше за нереалізований товар, а тому посилання позивача на ст. 264 ЦК України переривання строку позовної давності є безпідставними.

28.04.2010 р. через канцелярію Господарського суду Львівської області представником відповідача подано клопотання, в якому відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення на користь позивачу заборгованості у сумі 36142,62 грн. Крім того, зазначив, що готовий повернути позивачу нереалізовані ТМЦ які зберігаються на складі відповідача, на загальну суму 19583,97 грн. Просить суд розстрочити виконання рішення по цій справі на 1 рік або відстрочити рішення на 9 місяців.

Вислухавши представника позивача, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між сторонами по справі укладено угоду №02-2006 від 25.05.2006 р. (надалі Договір). За умовами цього договору продавець (позивач у справі) продає будівельні оздоблювальні матеріали, компоненти, барвники (складники), надалі Товар, а покупець (відповідач у справі) приймає цей товар та своєчасно здійснює оплату на умовах цього Договору. Відповідно до Розділу 9 Договору ця Угода діє до 31.12.2006 р.

На виконання своїх зобовязань позивач поставив товар на адресу відповідача, що підтверджується актом приймання-передачі матеріальних цінностей (надалі ТМЦ) від 17.10.2006 р. та накладними №10 від 13.02.2007 р., №11 від 17.02.2010 р., №12 від 17.02.2007 р. на загальну суму 105021,74 грн. Як зазначив позивач, частина товару на суму 18863,15 грн. була повернута відповідачем, згідно накладної №03 від 23.03.2007 р., а також частково оплачено товар на загальну суму 30432,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

Крім того, відповідач зазначив, що на день проведення взаєморозрахунків на складі у відповідача (магазин "Марсель" за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 16) знаходиться залишки ТМЦ, з числа переданих за накладними №10 від 13.02.2007 р., №11 від 17.02.2007 р. та №12 від 17.02.2007 р. на загальну суму 19583,97 грн.

Таким чином, як зазначив відповідач та відповідно до акту звірки взаємних розрахунків, станом на 24.03.2010 р. у відповідача відсутні ТМЦ, з числа переданих за накладними №10 від 13.02.2007 р., №11 від 17.02.2007 р. та №12 від 17.02.2007 р. на загальну суму 36142,62 грн.

В судовому засіданні 30.03.2010 р. позивач подав акт звірки розрахунків, в якому зазначив, що станом на 12.03.2010 р. заборгованість відповідача перед позивачем за поставленні товари згідно накладних № 10 від 13.02.2007 р. 11 від 17.02.2007 р., №12 від 17.02.2007 р. становить 55726,59 грн. Крім того, заборгованість у сумі 5526,59 грн. підтверджується довідкою №01 від 09.02.2010 р.

Позивач скерував на адресу відповідача вимогу №б/н від 05.02.2010 р. про оплату заборгованості у сумі 55726,59 грн. у строк до 10.02.2010 р.

Станом на день розгляду справи відповідач заборгованість у сумі 55726,59 грн. не погасив, доказів зворотнього суду не представив.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, дія договору від 25.05.2006 р. закінчилась 31.12.2006 р. Доказів того, що дію цієї угоди сторони пролонгували на 2007 р. та на наступні роки позивач не представив. Таким чином, між сторонами при передачі товару на реалізацію встановилися правовідносини, згідно яких позивач передав відповідачу на реалізацію товар згідно накладних, а відповідач прийняв на себе обовязок від свого імені реалізовувати ці товари в інтересах позивача та сплачувати позивачу грошові кошти за реалізований товар по мірі його реалізації.

Згідно з п. 5.2 Договору оплата за поставлену продукцію здійснюється покупцем на рахунок продавця по факту поставки товару. Як встановив суд, позивач свої зобовязання за Договором виконав, в частині поставки товару, про що свідчить накладні на товар.

Як встановлено судом та підтверджено актом звірки взаємних розрахунків від 24.03.2010 р. позивачем передано відповідачу товар під реалізацію на суму 105021,74 грн. (підтверджується накладними № 10 від 13.02.2007 р. 11 від 17.02.2007 р., №12 від 17.02.2007 р.). Як зазначив відповідач, частина товару була оплачена відповідачу на суму 30432,00 грн. (підтверджується платіжними дорученнями, що знаходяться в матеріалах справи). Крім того, відповідачем було повернуто частину ТМЦ на суму 18863,15 грн. (згідно з накладною №3 від 23.03.2007 р.).

Як встановив суд, відповідач в акті звірки взаємних розрахунків, станом на 24.03.2010 р. визнав, що у відповідача відсутні ТМЦ з числа переданих за вище названими накладними на зальну суму 36142,62 грн. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 55726,59 грн. основної заборгованості є обґрунтованими частково у сумі 36142,62 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, позивач скерував на адресу відповідача вимогу б/н від 05.02.2010 р. в строк до 10.02.2010 р. оплатити заборгованість у сумі 55726,59 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Таким чином, останнім днем виконання грошового зобовязання є 12.02.2010 р. включно. 19.02.2010 р. позивач подав до Господарського суду Львівської області позовну заяву про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 88858,40 грн.

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 5092,96 грн. 3% річних та 28038,85 грн. інфляційних збитків необґрунтованими та відмовляє в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При задоволенні позову витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача. Таким чином, оскільки судове рішення прийнято на користь позивача, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу потрібно покласти на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 530, 903 ЦК України, ст. ст. 82, 83, 84, 85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1, 79032; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "САН МАРКО УКРАЇНА" (адреса: вул. Привокзальна, 7, м. Яворів, 81100; код ЄДРПОУ 32435424) 36142,62 грн. заборгованості.

3.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1, 79032; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "САН МАРКО УКРАЇНА" (адреса: вул. Привокзальна, 7, м. Яворів, 81100; код ЄДРПОУ 32435424) 888,58 грн. відшкодування витрат на оплату державного мита, 236,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розстрочення виконання рішення господарського суду Львівської області від 29.04.2010 р. по справі №29/25 про стягнення заборгованості у сумі 36142,62 грн. задоволити частково.

5.Розстрочити сплату заборгованості фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1, 79032; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "САН МАРКО УКРАЇНА" (адреса: вул. Привокзальна, 7, м. Яворів, 81100; код ЄДРПОУ 32435424) в сумі 36142,62 грн. до 30.10.2010 р. шляхом стягнення заборгованості рівними частинами в сумі 6023,77 грн. щомісяця.

6. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7.Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 29.04.2010 р., за згодою сторін, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя