Рішення № 9575182, 30.03.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.10                                                                                           Справа№ 26/32

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колійні ремонтні технології», с. Зубра Пустомитівського району Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Егма», с. Гряда Жовківського району Львівської області

про: стягнення 102275,69 грн.

Суддя Деркач Ю.Б.

при секретарі Боровець Я.

Представники:

від позивача Денькович О.І. –представник (довіреність б/н від 05.03.2010 р.)

від відповідача Марків Г.В. –представник (довіреність б/н від 09.03.2010 р.)

Представникам сторін роз’яснено їх права та обов’язки

передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колійні ремонтні технології», с. Зубра Пустомитівського району Львівської області звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Егма», с. Гряда Жовківського району Львівської області про стягнення 102275,69 грн.

Ухвалою суду від 17.02.2010 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 09.03.2010 р. Ухвалою суду від 09.03.2010 р. розгляд справи відкладався до 30.03.2010 р.

Представник позивача в судове засідання з’явився, позовні вимоги з врахуванням сум зазначених у акті звірки підтримав.

Представник відповідача в судове засідання з’явився, подав відзив на позовну заяву, позовні вимоги визнав частково.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об’єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

02.12.2008 р. між сторонами укладено договір № 08/12/02-1П (далі по тексту –договір).

Згідно умов договору позивач зобов’язався продати (передати у власність) відповідачу зерно кукурудзи (далі по тексту –товар), а відповідач зобов’язався його прийняти і в повному розмірі оплатити, відповідно до умов даного договору.

На виконання умов договору позивач на підставі довіреності по накладним поставив відповідачу товар на загальну суму 273705,00 грн. (копії довіреностей та накладних знаходяться у матеріалах справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.2. договору передбачено, що розрахунки за товар здійснюються Покупцем (відповідачем) протягом отримання товару, але не пізніше 20 календарних днів після отримання загальної кількості товару.

Згідно розрахунку позовних вимог вбачається, що відповідач частково оплати вартість отриманого від позивача товару на загальну суму 185000,00 грн. Однак, позивачем помилково не враховано проплати здійснені відповідачем 18.01.2010 р. в сумі 7000,00 грн. та 11.02.2010 р. в сумі 2100,00 грн. (копії платіжних доручень долучено до матеріалів справи). Слід зазначити, що вказані проплати здійснено до моменту звернення позивача з позовною заявою до суду (позовну заяву до канцелярії суду подано наручним 12.02.2010 р.). Також, відповідачем, вже після подання позовної заяви до суду, здійснено наступні платежі: 26.02.2010 р. в сумі 4605,00 грн. та 19.03.2010 р. в сумі 3500,00 грн. (копії платіжних доручень долучено до матеріалів справи). Таким чином, в частині позовних вимог щодо стягнення 17205,00 грн. заборгованості слід припинити провадження у справі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов’язання по договору перед позивачем щодо оплати отриманого товару виконав частково, внаслідок чого у нього, з врахуванням проплат до і після подання позовної заяви до суду, виникла заборгованість на загальну суму 71500,00 грн. Факт заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар у сумі 71500,00 грн. підтверджується підписаним обома представниками сторін актом звірки станом на 29.03.2010 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивачем, згідно розрахунку позовних вимог, нараховано відповідачу інфляційні втрати у розмірі 10434,45 грн. та 3% річних у розмірі 3136,24 грн. Однак, як зазначалося вище, позивачем помилково не враховано проплати здійснені відповідачем 18.01.2010 р. в сумі 7000,00 грн. та 11.02.2010 р. в сумі 2100,00 грн., що також призвело до невірного нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних. Сторонами у спільно підписаному акті звірки станом на 29.03.2010 р. зафіксовано суми, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а саме інфляційні втрати у розмірі 10308,45 грн. та 3% річних у розмірі 3118,40 грн. Щодо решти частин інфляційних втрат та трьох процентів річних, то в цій частині у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обгрунтовані, підставні та такі, що підлягають до задоволення частково.

Оскільки, часткове погашення заборгованості відповідачем у сумі 9100,00 грн. відбулося до звернення позивача з позовною заявою до суду, то судові витрати в цій частині слід покласти на позивача. Також, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судові витрати слід покласти на обидві сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 530, 526, 625 ЦК України, ст.ст. 193 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, п. 11 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, господарський суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Судові витрати покласти на обидві сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Егма», с. Гряда, Жовківський район, Львівська область (р/р 2600301059107 в ПЛФ «Кредитбанк», МФО 325365, код ЄДРПОУ 33572605) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колійні ремонтні технології», с. Зубра, вул. Б. Хмельницького, 144, Пустомитівський район, Львівська область (р/р 26002109599 у ЛФ АБ «Експрес-Банк»м. Львів, МФО 325956, код ЄДРПОУ 33133794) 71500 грн. 00 коп. основного боргу, 10308 грн. 45 коп. інфляційних втрат, 3118,40 грн. –3% річних, 930 грн. 32 коп. державного мита та 214 грн. 67 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

5.          У частині позовних вимог щодо стягнення 17205,00 грн. основного боргу припинити провадження у справі.

6.          У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

Суддя