Рішення № 95741551, 17.03.2021, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/22524/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі головуючого судді Бучко Т.М.

секретар судового засідання Дем`янчук Н.В.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Чупіля Р.Р.

третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсними договорів,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить визнати недійсним кредитний договір від 14 листопада 2006 року № 11077034000 та визнати недійсним договір іпотеки № 30528 від 24 листопада 2006 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що 14 листопада 2006 року між ним та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір № 11077034000, відповідно до умов якого банк надав йому кредит в сумі 33660 доларів США зі сплатою процентів в розмірі 12,3 % річних кожного місця на строк до 10 листопада 2026 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 14 листопада 2006 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 59499 та між ним та АТ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки № 30528. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року задоволено позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і стягнено солідарно заборгованість за договором № 11077034000 від 14 листопада 2006 року в розмірі 19559,41 доларів США та по пені в розмірі 37,23 грн. Даний позов було розглянуто без долучення до матеріалів справи висновків судового експерта від 7 грудня 2016 року, які з невідомих йому причин адвокат, що здійснював представництво його інтересів у суді, не надав на розгляд суду, в зв`язку з чим суд не мав можливості дослідити кредитний договір на предмет відповідності вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Отримавши результати експертного дослідження від 7 грудня 2016 року, йому стало відомо про порушення його прав як споживача. При укладенні оспорюваного договору та протягом строку його дії він був введений в оману банком, адже у нього відсутні відповідні знання у сфері кредитування та юриспруденції. У кредитному договорі відсутній детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, що суперечить ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та пп.3.1 п.3 постанови НБУ № 168 від 10 липня 2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту». Банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту, а договір не містить зазначених у п.3.4 ст.3 постанови НБУ № 168 умов. Порушення банком вимог чинного законодавства при наданні йому споживчого кредиту сприяли введенню його в оману щодо реальних умов кредитного договору, що зумовило помилкову оцінку споживачем собівартості таких правовідносин та сприяло укладенню ним шкідливого для його інтересів правочину.

Ухвалою судді Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_4 від 16 грудня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем усунені.

Ухвалою судді Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_4 від 4 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_3 прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з проведенням судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

13 березня 2020 року суд отримав відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить позовну заяву залишити без задоволення, у разі висновку суду про підставність позову застосувати строки позовної давності. В обгрунтуванн заперечень проти позову зазначає, що у справі № 569/10347/16-ц суди першої, апеляційної та касаційної інстанції встановили факт видачі кредитних коштів, факт чинності кредитного договору № 11077034000 від 14 листопада 2006 року, підставності заявлених позовних вимог банку про стягнення кредитної заборгованості. Враховуючи, що судом в іншій справі вже встановлено дійсність оспорюваного кредитного договору, стягнено за ним заборгованість, беручи до уваги принцип обов`язковості судових рішень, позов про визнання недійсним кредитного договору, дійсність якого вже встановлена судом, до задоволення не підлягає. Висновок експерта № 22038 не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки відповіді на питання, надані експертом, не відносяться до предмету доказування, так як вказані обставини не стосуються підстав визнання кредитного договору недійсним, що передбачені ст.203 ЦК України. Позивачем не надано доказів, які доводили б факт умисної дії чи умисної бездіяльності банку з метою обману позичальника, або замовчування банком наявності обставин, які можуть перешкодити вчиненню кредитного договору, а висновки економічної експертизи не доводять факт вчинення позичальником кредитного договору під впливом обману з боку банку. Перед укладенням кредитного договору сторони узгодили всі його істотні умови. На момент підписання договору позивач був дієздатною особою, був ознайомлений з усіма істотними обставинами договору та наслідками його підписання, що підтверджується його особистим підписом. Надалі позичальник не звертався в банк із заявами про надання додаткової інформації або роз`яснення певних положень договору. Правом дострокового повернення споживчого кредиту, передбаченим ч.8 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач не скористався. Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання інформації, яка зазначена у ч.2 даної статті, банк несе відповідальність у вигляді відшкодування завданих такими діями збитків споживачу, однак закон не передбачає можливості визнання недійсним у такому випадку кредитного договору. Крім того, позивач пропустив строк позовної давності, так як з моменту підписання кредитного договору минуло понад 13 років. Вважає, що момент, коли позивач дізнався про нібито порушення свого права, повинен визначатися з моменту підписання кредитного договору.

18 серпня 2020 року позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій вказує, що у справі про стягнення заборгованості № 569/10347/16-ц об`єктом дослідження були факти, які не мають відношення до розуміння дійсності кредитного договору в розрізі порушення прав споживача при його укладенні. Судами не досліджувалися факти, що свідчили б про обізнаність позивача з умовами кредитного договору, про достовірність та повноту інформації відносно кредитних умов, яку повинен був надати позичальнику банк при укладенні оспорюваного правочину. Висновок експерта, який сам по собі не встановлює недійсності договору, є доказом у справі та підлягає оцінці судом саме в розрізі аналізу кредитного договору на відповідність його умов законодавству. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Зміст оскаржуваного правочину суперечить законодавству і ставить під сумнів його волевиявлення під час укладення кредитного договору в зв`язку із введенням в оману споживача. Ним як позичальником в п.8.2 кредитного договору засвідчено ознайомлення лише з умовами договору, що були прописані в самому тексті договору, разом з тим, у договорі відсутній пункт, яким би було засвідчено ознайомлення з умовами, передбаченими Законом України «Про захист прав споживачів» чи про ознайомлення з будь-якої додатковою інформацією перед укладенням такого правочину. Даний позов не є способом уникнути відповідальності за виконання зобов`язання, так як ним протягом строку кредитування було сплачено коштів більше від початкової суми кредиту. Висновки судів, на які посилається відповідач, не можуть бути прийняті до розгляду, адже вони засновані на фактичних даних, доказах та обставинах справи, що не мають спільних рис із обставинами даної справи. В 2016 році відповідач надіслав йому вимоги про необхідність усунення порушень кредитного договору, після чого було замовлено економічне дослідження для з`ясування того, чи порушено було його права як споживача. Саме отримавши результати експертного дослідження від 7 грудня 2016 року йому стало відомо про порушення його прав споживача. Розгляд справи про стягнення заборгованості тривав протягом 2016-2019 років, змоги подати зустрічний позов можливості не було, адже строк на його подачу сплив в листопаді 2016 року разом зі строком, встановленим для надіслання відзиву, тоді як результат експертизи датовано 7 грудня 2016 року.

Розпорядженням керівника апарату Рівненського міського суду Рівненської області № 278 від 28 вересня 2020 року у справі № 569/22524/19 призначено повторний автоматичний розподіл в зв`язку зі звільненням судді Рівненського міського суду ОСОБА_4 у відставку. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 вересня 2020 року головуючим суддею визначено Бучко Т.М.

Ухвалою від 29 вересня 2020 року суд прийняв справу до провадження та продовжив розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 3 листопада 2020 року суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів у справі в зв`язку з пропуском строку для подання такого клопотання.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. Просить в задоволенні позову відмовити.

Третя особа просить задовольнити позов, оскільки попередній адвокат зайняв неправильну позицію у справі, що розглядалася судами.

Суд, заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши обставини та дослідивши представлені у справі докази, дійшов таких висновків.

Суд встановив, що 14 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 11077034000, за умовами якого банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 33660 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.

З метою забезпечення в повному обсязі виконання всіх грошових зобов`язань за кредитним договором № 11077034000 від 14 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» як іпотекодержателем та ОСОБА_3 як іпотекодавцем 14 листопада 2006 року укладений договір іпотеки № 30528, за яким іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 43,9 кв.м, житловою площею 24,4 кв.м, що належить іпотекодавцю на праві власності та знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року у цивільній справі № 569/10347/16-ц задоволено позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11077034000 від 14 листопада 2006 року по кредиту та процентах у розмірі 19559 доларів США 41 цент та по пені в розмірі 37 грн 23 коп.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 8 серпня 2017 року рішення Рівненського міського суду від 23 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановою від 13 лютого 2019 року Верховний Суд залишив без змін рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 8 серпня 2017 року.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В п.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 зазначено, що преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що відображено у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом того самого питання між тими самими сторонами. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні полягає в тому, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. При цьому преюдиціальність стосується виключно фактів, а не правовідносин.

З мотивувальної частини рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року у справі № 569/10347/16-ц встановлено, що судом підтверджено факт укладення між сторонами кредитного договору, виконання банком своїх зобов`язань в повному обсязі щодо надання позичальнику кредитних коштів, порушення позичальником своїх зобов`язань за договором, в результаті якого утворилася заборгованість за кредитним договором та процентами.

Разом з тим, суд у вказаній справі не досліджував обставин дотримання банком при наданні споживчого кредиту вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання споживачеві достовірної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту і отримання письмового підтвердження споживача про ознайомлення з такою інформацією.

Таким чином, встановлені вказаним судовим рішенням обставини не преюдиціальними з огляду на підстави пред`явленого позову у даній справі.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Відповідно до положень ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (чатсина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В п.20 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За положеннями ст.626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотсні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З змісту оспорюваного кредитного договору встановлено, що договір містить всі істотні умови, передбачені ст.1048-1052, ст.1054-1055 ЦК України. Зокрема, в кредитному договорі визначено предмет договору, процентну ставку, термін кредитування, мету кредиту (розділ 1), умови забезпечення кредиту (розділ 2), права та обов`язки сторін договору (розділи 3-6), відповідальність сторін (розділ 7), порядок достровокого повернення кредиту (розділ 11) та інші умови. Додатковм № 1 до кредитного договору, який є його невід`ємною частиною, встановлено графік погашення кредиту.

Підписавши кредитний договір позивач підтвердив свій намір на отримання банківського кредиту і таке волевиявлення було вільним та спрямованим на настання реальних наслідків. Під час укладення оспорюваного договору сторони в порядку ст.638 ЦК України узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними.

За положеннями ч.3 ст.12, ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В порушення зазначених вимог позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що кредитний договір був укладений ним під впливом обману, а в діях відповідача при наданні кредиту наявний умисел на введення його в оману щодо обставин, які впливали на вчинення правочину.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон України «Про захист прав споживачів», яким також встановлює права споживачів та визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти поверненя кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Доводи позивача про ненадання йому у письмовій формі інформації, передбаченої ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідачем не спростовані.

Покликання відповідача на п.8.2 кредитного договору не заслуговують на увагу, оскільки позичальник у вказаному пункті, серед іншого, підтвердив, що повністю розуміє всі умови цього договору, свої права та обов`язки за цим договором і погоджується з ними. Однак, зазначене позичальником підтвердження не свідчить про те, він перед укладенням договору був ознайомлений з інформацією, передбачено. Ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом з тим, суд вважає безпідставними твердження позивача про порушення відповідачем вимог до переддоговірної роботи при надання споживчого кредиту, передбачених постановою Національного банку України № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», так як вказана постанова прийнята 10 липня 2007 року, тобто після укладення сторонами оспорюваного кредитного договору.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року встановлено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання сторонами вимог, які встановлені статтею 230 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається, серед іншого, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Висновком експерта за результатами проведення економічного дослідження №2038 від 7 грудня 2016 року встановлено, що за даними п.1.3.1 кредитного договору № 11077034000 від 14 листопада 2006 року процентна ставка за користування креитом становить 12,3 %. В межах наявних матеріалів, сукупна вартість кредиту (у процентному значенні та у грошовому виразі) за кредитним договором не визначені. За результатами дослідження встановлено, що сукупна вартість кредиту у процентному значенні на момент укладення кредитного договору складає 13,54 %, у грошовому виразі - 43013,47 доларів США. Оформлення банком інформації про кредитування (в т.ч. відображення платежів у погашення заборгованості у додатку № 1 договору) та сукупну вартість кредиту (у процентному значенні та у грошовому виразі) під час укладення кредитного договору виконано з недотриманням Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд зауважує, що експертом при вирішенні поставлених питань використана постанова Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", яка прийнята після укладення сторонами оспорюваного правочину. Тому висновок експерта про відсутність у договорі сукупної вартості кредиту у процентному значенні та грошовому виразі суд до уваги не приймає, так як на момент укладення кредитного договору Законом України "Про захист прав споживачів передбачалося зазначення у договорі про надання споживчого кредиту детального розпису загальної вартості кредиту для споживача.

Крім того, висновком експерта не встановлено, що під час укладення кредитного договору зі сторони банку існувало свідоме приховування реального розміру процентної ставки та сукупної вартості кредитного договору.

Зазначені експертом обставини, у випадку доведення їх обґрунтованості, можуть бути підставою для перерахунку позивачу кредитної заборгованості перед банком, а не для визнання спірного кредитного договору недійсним з підстав обману.

У разі ненадання інформації, передбаченої ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинні на момент укладення оспорюваного кредитного договору, суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.15 і 23 цього Закону.

Права споживача у разі надання йому недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію підлягають захисту у випадках та спосіб, які встановлені ч.7 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час укладення кредитного договору. В той же час, ст.15, 23 Закону України «Про захист прав споживача» не передбачалося такої підстави для визнання недійсним кредитного договору як надання/ненадання суб`єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту тощо. У таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків.

За таких обставин, доводи позивача про те, що кредитний договір слід визнати недійсним через порушення його права на інформацію щодо сукупної вартості кредиту, є безпідставними.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про захист справ споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Наслідком недотримання вимог ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні договору споживчого кредиту, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, є зміна або визнання такого положення недійсним, що передбачено ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». На вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним і в цілому у випадку, якщо у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору (п.2 ч.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Суд звертає увагу, що позивач не заявляє позовні вимоги про визнання недійсними чи зміну окремих пунктів кредитного договору, які він вважає несправедливими, та не обґрунтовує, що окремі пункти кредитного договору, які він вважає несправедливими, зумовлюють зміну інших положень договору.

Відтак, підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в повному обсязі через невідповідність його умов вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» відсутні.

Згідно із ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Враховуючи, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору не були розроблені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, відсутні підстави стверджувати про використання відповідачем нечесної підприємницької практики.

За встановлених обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання кредитного договору недійсним безпідставні, оскільки відсутні докази на спростування презумпції правомірності правочину в цілому, докази укладення правочину під впливом обману, так як при укладенні договору про надання споживчого кредиту позивач діяв свідомо та вільно, докази, що спірний правочин здійснений з використанням нечесної підприємницької практики. На виконання умов оспорюваного кредитного договору позивач отримав кредитні кошти, тривалий час виконував свої зобов`язання за договором в частині їх повернення.

Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Оскільки суд не вбачає підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, позовна вимога про визнання недійсним договору іпотеки № 30528 від 14 листопада 2006 року задоволенню не підлягає.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача заявлено про застосування строку позовної давності.

Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил ст.261 ЦК України. За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 726/2129/16-ц, порівняльний аналіз термінів «довідався» та «Міг довідатися», наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями Цивільного процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Оскільки підставою позовних вимог щодо визнання кредитного договору недійсними є порушення відповідачем вимог чинного законодавства на момент укладання договору, суд вважає, що саме з моменту підписання кредитного договору та отримання його примірника (14 листопада 2006 року) позивач міг та мав реальну можливість дізнатися про порушення свого права як споживача, звернувшись до спеціаліста для встановлення повноти дотримання банком всіх вимог щодо укладення оспорюваного договору. До суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним позивач звернувся 10 грудня 2019 року, тобто зі спливом позовної давності.

Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Отже, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. У випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Так як суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог, в задоволенні позову необхідно відмовити саме з цих підстав.

На підставі наведеного та керуючись ст.10, 12, 89, 258-259, 263-265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Відмовити в позові ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсними договорів.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі :

позивач - ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк», місцезнаходження: 04070, м.Київ, вул.Андріївська, 2/12; код ЄДРПОУ 09807750;

третя особа - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 23 березня 2021 року.

Суддя