Рішення № 95739600, 24.03.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/9184/20

Справа № 760/28203/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.03.2021 м. Київ

Солом`янський районний суду міста Києва в складі головуючого - судді Зуєвич Л.Л., за участю: секретаря судового засідання Кушніра Р.С., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України /далі - Міноборони/ (03168, м. Київ,

просп. Повітрофлоський, 6), Київського квартирно-експлуатаційного управління /далі - Київське КЕУ/ (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 30) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги

19.12.2020 позивач звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони, відповідач № 1) (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6), Київського квартирно-експлуатаційного управління (далі - Київське КЕУ, відповідач № 2) (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 30). У позові просить про:

1) визнання протиправною бездіяльність Міноборони, Київського КЕУ, яка полягає у не введені до цього часу у встановленому законодавством України порядку в експлуатацію жилих будівель за адресами: АДРЕСА_2 після їх реконструкції, та перешкоджанні надання зазначеним жилим будівлям статусу житлових будинків;

2) зобов`язання Міноборони, Київського КЕУ:

- на підставі технічних паспортів на квартирні (багатоповерхові) житлові будинки по АДРЕСА_3 від 28.03.2013 та корпус 33 від 03.03.2011 (інвентаризаційна справа № 39549 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна) подати до органу державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність об`єктів до експлуатації для здійснення реєстрації відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 13.04.2011 № 461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 № 750);

- дозволити ОСОБА_1 ввести відповідно до п. 8 розділу 3 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380, в експлуатацію (за власні кошти) квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , що знаходиться у квартирному (багатоповерховому) житловому будинку (відповідно до технічного паспорта на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок (інвентаризаційна справа № 39549), виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 28.03.2013), для постійного проживання членів сім`ї ОСОБА_1 , з подальшим зняттям ОСОБА_1 та членів сім`ї з квартирної черги у гарнізоні міста Києва;

- здійснити передачу житлових будинків по АДРЕСА_2 у комунальну власність.

Процесуальні дії суду

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2020 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 28.12.2020 позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

09.03.2021 до суду надійшло клопотання Київського КЕУ в якому ставиться питання про витребувати у Головного управління майна та ресурсів (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6) наступної інформації та підтверджуючи документів стосовно таких питань:

«- Хто був замовником робіт щодо переобладнання (реконструкція, інші роботи) корпусу 26 та корпусу 33 за адресою: АДРЕСА_3 у період з 2002-2007 років, а також у подальших роках, якщо такі роботи виконувалися?;

- На підставі яких документів (накази, директиви, рішення, розпорядження тощо) виданих Міністерством оборони України, чи Генеральним штабом Збройних Сил України, або іншим уповноваженим органом, здійснювалося переобладнання (реконструкція, інші роботи) корпусу 26 та корпусу 33 за адресою: АДРЕСА_3 у період з 2002-2007 років, а також у подальших роках, якщо такі роботи виконувалися?;

- На підставі яких правочинів (договір підряду тощо) здійснювалося переобладнання (реконструкція, інші роботи) корпусу 26 та корпусу 33 за адресою: АДРЕСА_3 у період з 2002-2007 років, а також у подальших роках, якщо такі роботи виконувалися?

- Ким були розроблені робочі плани, або інший/інші документ/и встановленого на той період законом зразка щодо проведення переобладнання (реконструкції, інших робіт) корпусу 26 та корпусу 33 за адресою: АДРЕСА_5 у період з 2002-2007 років, а також у подальших роках, якщо такі роботи виконувалися? Хто був замовником такого робочого плану, або іншого документу?»

Вивчивши вказане клопотання суд не вбачає підстав для його задоволення оскільки наявні матеріали справи є достатніми для прийняття рішення, а витребування вказаних доказів не має суттєвого значення для розгляду справи та призведе до безпідставного затягування розгляду справи по суті.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

На підставі викладеного судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Обставини справи та обґрунтування позовних вимог

Дослідивши надані сторонами письмові докази, оцінивши їх в контексті підстав позову, суд встановив, що позивач з 1994 по 2013 рік проходив військову службу у Збройних Силах України. У 2013 році його було звільнено за станом здоров`я та згодом визнано інвалідом.

Позивач з 1994 року перебуває на обліку громадян, що потребують покращення житлових умов у Київському гарнізоні, з 2002 - у першій черзі.

З 2006 проживає в службовому житловому приміщенні в гуртожитку за адресою АДРЕСА_4 (далі - будівля), що розташований на території колишнього військового містечка.

На підставі директиви Міністра оборони України та рішення Начальника Генерального штабу від 04.02.2002 протягом 2002-2007 років було проведено капітальний ремонт (реконструкцію) вказаної будівлі під гуртожитки квартирного типу для забезпечення житлом військовослужбовців Київського гарнізону, у першу чергу Генерального штабу та центрального апарату Міністерства оброни України.

Зазначеними директивами передбачалася подальша зміна статусу будинку з гуртожитку на житловий багатоповерховий будинок.

Актами робочої комісії зазначену будівлю уведено в експлуатацію як казарму поліпшеного планування без залучення органів місцевого самоврядування.

Позивач вважає, що всупереч Закону України «Про містобудівну діяльність» декларації про готовність об`єктів (зокрема будівлі № 26) до експлуатації не складалися, акт Державної комісії по введенню в експлуатацію зазначеного житлового будинку відсутній.

З часу заселення будинку минуло понад 13 років, а будівлю досі не введено в експлуатацію після реконструкції. Вона далі перебуває у відомчій належності як гуртожиток.

Позивач неодноразово звертався до Міністерства оборони Україїни та інших державних органів, проте питання введення будинку в експлуатацію вирішено не було.

Листом від 27.05.2010 № 002-751 Київська міська державна адміністрація на звернення Міністерства оборони повідомила, що будинки АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 відповідно до наданих актів прийнято в експлуатацію як житлові будинки і додаткового підтвердження в інший спосіб статусу житлових не потребують.

Однак Міністерство оброни України ухиляється від передачі зазначених будинків у комунальну власність, що унеможливлює реалізацію мешканцями права на приватизацію житлових приміщень.

Позивач звертався до Міністерства оборони України з пропозицією надати можливість завершити реконструкцію та ввести в експлуатацію за власні кошти квартири, яку він займає. Однак отримав відмову.

Позивач вважає, що тривала бездіяльність відповідача, що виявляється у не введенні в експлуатацію будинку за адресою АДРЕСА_3 та не передання його у комунальну власність порушує права позивача на приватизацію житлового приміщення.

Заперечення щодо позовних вимог

Відповідачі у спільному відзиві проти позову заперечили. Вважають, що квартира, окремо від будинку, не може бути введена в експлуатацію, а тому обраний спосіб захисту є неналежним. Передача та прийняття будівель з державної у комунальну власність належить до виключних дискреційних повноважень Міністерства оборони України та Київської міської ради. Суд не має права втручатися в ці повноваження. Вимога про зобов`язання Міністерства оброни України та Київське КЕУ увести житлові будинки в експлуатацію, на думку відповідача, звернена до неналежного відповідача. Переобладнання корпусу № 26 здійснювалося Головним квартино-експлуатаційнийм управлінням ЗСУ, яке виступало замовником робіт, а тому саме воно повинно бути відповідачем. Однак воно розформоване і його правонаступником є Головне управління майна і ресурсів. Окрім того, актами від 31.03.2017 корпус № 26 було передано на баланс Будинкоуправління № 2 Квартирно-експлуатаційного відділу міста Києва.

Мотиви суду

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що спірні правовідносини пов`язані із захистом порушених житлових прав позивача. За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29.08.2018 у справі № 488/1176/14-а спори цієї категорії належать до цивільної юрисдикції.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

У частині 5 цієї статті зазначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 N 5-рп/2002, від 17.03.2004 N 7-рп/2004).

Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов`язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 17 Основного Закону України).

Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 N 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004 N 7-рп/2004).

Конституційний Суд України вважає, що норми-принципи ч. 5 ст. 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.

Наведені конституційні положення знайшли розвиток у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII. Відповідно до ч. 1 ст. 1-2 цього Закону у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Серед них, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями.

Відповідно до ст. 12 цього Закону держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч. 1).

Військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, а також звільнені з військової служби особи, які стали особами з інвалідністю I чи II групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, мають право на безплатне одержання у приватну власність жилого приміщення, яке вони займають у будинках державного житлового фонду (ч. 8 ст. 12).

Отже, зважаючи на особливий статус військовослужбовців як захисників, Держава Україна взяла на себе зобов`язання перед військовослужбовцями, зокрема й щодо забезпечення житлом. З цього випливає обов`язок усіх державних органів, включно з відповідачами у справі, сприяти виконанню цих зобов`язань, діяти послідовно та у такий спосіб, щоб права військовослужбовців було реалізовано.

Право позивача на приватизацію квартири у справі не є спірним у цій справі і відповідачем не заперечується. Водночас, Міністерство оборони України та інші органи держави, до яких у різний час звертався позивач, не вчинили дій, які забезпечують реальну можливість реалізувати це право.

Позивач вважає, що приватизації перешкоджає збереження статусу будівлі як гуртожитку - незважаючи на завершення реконструкції у 2007 році, його досі не введено в експлуатацію як багатоквартирний житловий будинок. Позивач власними діями не може вплинути на вирішення цих питань, але й не може примусити до цього відповідачів, що й стало причиною звернення до суду.

Висновки суду

Оцінюючи аргументи сторін, суд дійшов висновку часткове задоволення позову з таких підстав.

Насамперед, суд звертає увагу, що директивою Міністра оборони України та рішенням Начальника Генерального штабу від 04.02.2002 передбачалася зміна статусу будинку АДРЕСА_6 з гуртожитку на житловий багатоповерховий будинок. Отже, позивач мав небезпідставні сподівання на те, що статус будинку зміниться і він зможе приватизувати квартиру. Ці очікування є легітимними, мають конституційну основу і реальне підгрунтя, то ж підлягають судовому захисту.

Ситуація, яка перешкоджає реалізації прав військовослужбовця на приватизацію житла, виникла внаслідок діяльності (рішень, дій та бездіяльності) Міністерства оборони України та підпорядкованих йому органів та триває досить довго. Щонайменше з 2009 року. Відповідачі не навели обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість уведення реконструйованого будинку в експлуатацію у встановленому законом порядку, чи хоча б спробу зробити це.

Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (ст. 39) уведення будинків в експлуатацію є не правом, а обов`язком замовника будівництва. З огляду на це, суд відхиляє доводи відповідачів про дискреційний характер їх повноважень як забудовників. Виконання чи невиконання цих повноважень підлягає судовому контролю.

Зважаючи на наведене, суд погоджується з позивачем у тому, що така бездіяльність відповідачів є протиправною і порушує права позивача. Ці права можуть бути захищені у спосіб зобов`язання відповідачів подати до органу державного архітектурно-будівельного контролю декларацію про готовність до експлуатації будинку по АДРЕСА_3 .

Суд частково відхиляє доводи відповідачів про те, що вони є неналежними відповідачами.

Правовою підставою для реконструкції будинку була директива Міністерства оборони України від 04.02.2002. Саме Міністерство є центральним органом державної влади, що, серед іншого, здійснює заходи, спрямовані на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил, особам, звільненим у запас або відставку (п.п. 81 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11. 2014 № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 р. № 730)). Отже саме Міністерство оборони України є тим органом, що може ухвалити рішення та вчинити дії (самостійно або через інші підпорядковані йому органи військового управління), необхідні для захисту прав позивача.

Одним з таких є Головне управління майна та ресурсів - орган військового управління, який призначений для виконання покладених на Міністерство оборони України завдань на функцій (п. 1 Положення про Головне управління майна та ресурсів, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 16.05.2016 № 258).

Суд ще раз звертає увагу, що соціальні гарантії захисникам Вітчизни надані від імені Українського народу Державою. Відтак, для ефективного захист порушених прав позивача не має суттєвого значення який саме державний орган був замовником чи є ним зараз, на чиєму балансі знаходиться будівля. Але має значення, що відновлення прав позивача перебуває у сфері повноважень та реальних можливостей Міністерства оборони України.

З огляду на це, суд вважає, що Міністерство оборони України є належним відповідачем, має необхідні повноваження та можливості вчинити дії на захист прав позивача. Водночас, Київське квартирно-експлуатаційного управління не має відповідних повноважень та можливостей, а тому не може відповідати за цією вимогою.

Що стосується вимоги зобов`язати відповідачів дозволити ОСОБА_1 ввести в експлуатацію (за власні кошти) квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , то суд погоджується з доводами відповідачів та не знаходить підстав для її задоволення.

В обґрунтування цієї вимоги позивач посилається на п. 8 розділу ІІІ 3 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380, яким передбачено:

«За наявності потреби військовослужбовця у поліпшенні житлових умов та перебуванні на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, житловими комісіями військових частин (об`єднаних житлових комісій) можуть розглядатися питання щодо надання переобладнаних за згодою та за рахунок цього військовослужбовця жилих приміщень для постійного проживання в порядку, визначеному цією Інструкцією.

Надання нежитлових приміщень військовослужбовцям та членам їх сімей для заселення до їх переобладнання в жилі приміщення у встановленому законодавством порядку забороняється».

Суд звертає увагу, що зазначена норма не регулює питання введення об`єктів в експлуатацію, яке піднімає позивач. З іншого боку, зазначені питання регулюються ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та іншими правовими актами у сфері містобудування, які не передбачають можливість уведення в експлуатацію окремих квартир в багатоквартирному будинку.

Не можуть бути задоволені й вимог про зобов`язання відповідачів здійснити передачу житлових будинків по АДРЕСА_2 у комунальну власність. Зазначені будинки на час розгляду справи ще не є «житловими», не можуть бути об`єктом передачі, а тому ці вимоги є передчасними. Вони можуть бути предметом судового розгляду після уведення будинку АДРЕСА_6 в експлуатацію.

Щодо розподілу судових витрат

Позивача звільнено від сплати судових витрат, тому питання про їх розподіл не вирішується.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6), подати до органу державного архітектурно-будівельного контролю декларацію про готовність до експлуатації будинку по АДРЕСА_3 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) або через відповідний суд (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич