Рішення № 9572214, 06.05.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/10506.05.10 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Теркурій –2» До           Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейлбуд»

Про стягнення 98388,12 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача                     Криницький О.М. –по дов. № б/н від 20.11.2009

Від відповідача не з’явився

СУТЬ СПОРУ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Теркурій –2»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейлбуд»суми боргу в сумі 98388,12 грн. за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору про реструктуризацію боргу № 25/08/09 ю від 25.08.2009.

Відповідач в судове засідання не з‘явився, письмовий відзив на позов не надав, не виконав вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 05.03.2010 та ухвал від 23.03.2010, від 06.04.2010, від 27.04.2010.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Ухвали суду надсилались за адресами, що зазначена в позовній заяві та є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 31.03.2010 : м. Київ, вул. Ялтинська, 5-Б та за адресою, що зазначена в договорі як поштова: м. Київ, вул. Бориспільська, 9.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 06.05.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, за згодою представника позивача, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

25.08.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Теркурій –2»(кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рітейлбуд»(боржник) було укладено договір № 25/08/09ю реструктуризації боргу (далі –договір).

Пунктом 1 договору визначено, що станом на 26.08.2009 борг боржника перед кредитором зі сплати орендної плати за користування нежитловим приміщенням згідно договору оренди нежитлового приміщення № 92 від 15.04.2008, а також за користування віражною перегородкою та за надані комунальні послуги становить 100388,12 грн., в тому числі ПДВ, а саме:

Орендна плата та плата за користування віражною перегородкою –94709,17 грн.;

Комунальні послуги –5678,95 грн.

Згідно п. 2. договору боржник визнав суму боргу, визначену в п. 1 цього договору в повній мірі, та прийняв на себе зобов‘язання здійснити її повне погашення в строки та у розмірах визначених додатком № 1 до даного договору, що є невід‘ємною частиною даного договору, але у будь-якому разі не пізніше 30.07.2010.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору у визначені строки не було у повному обсязі сплачено існуючий борг в розмірі 98388,12 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Додатком № 1 до договору сторонами було затверджено наступний графік погашення боргу

№Не пізнішеСума

130.09.20097000 грн.

230.10.20097000 грн.

330.11.20097000 грн.

430.12.200910000 грн.

530.01.20107000 грн.

625.02.20107000 грн.

730.03.201014000 грн.

830.04.201014000 грн.

930.05.201014000 грн.

1030.06.201010000 грн.

1130.07.20103388,12 грн.

Всього 100388,12 грн. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Всупереч вищеназваному договірному зобов’язанню відповідач не виконуе своїх обов’язків в частинні сплати боргу у визначені графіком строки.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки сплату боргу не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Відповідно до п. 3 договору сторонами узгоджено, що в разі прострочення сплати боргу боржником більше ніж на один місяць від дати визначеної у додатку № 1 до договору, кредитор має право розірвати даний договір та стягнути суми боргу у судовому порядку.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Як свідчать матеріали справи позивач листом № 17/12/09 від 17.12.2009 повідомив відповідача про те, що станом на 17.12.2009 борг складає 98388,12 грн., в зв‘язку з чим на підставі ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України та ст. 611 Цивільного кодексу України позивачем прийнято рішення, про що також повідомлено відповідача, про розірвання укладеного договору в односторонньому порядку внаслідок невиконання його умов.

Зважаючи на викладене договір з грудня 2009 є розірваним, а отже у позивача виникло право стягнення боргу в судовому порядку.

Враховуючи те, що договір розірваний, графік погашення боргу втратив чинність, кредитор вправі вимагати його виконання у порядку ст. 530 Цивільного кодексу України, положеннями якої передбачено: якщо строк (термін) виконання зобов’язання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем вимога про сплату боргу в розмірі 98388,12 грн. викладена у листі № 17/12/09 від 17.12.2009, в якому позивачем встановлений строк оплати - на протязі 7 днів з моменту одержання цього листа.

Станом на день звернення позивача з позовом до суду (01.03.2010 - штамп вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва) та розгляду справи по суті відповідач зобов‘язання по сплаті боргу в розмірі 98388,12 грн. не виконав, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 98388,12 грн.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Теркурій –2»обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейлбуд»(м. Київ, вул. Ялтинська, 5-Б, код ЄДРПОУ 35838184) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Теркурій –2»(м. Тернопіль, вул. Текстильна, 28ч, код ЄДРПОУ 30345236) 98 388 (дев‘яносто вісім тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 12 коп. боргу, 983 (дев‘ятсот вісімдесят три) грн. 88 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяВ.В. Сівакова Рішення підписано 07.05.2010.