Рішення № 95712476, 22.03.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 березня 2021 року Справа № 280/1098/21 м.ЗапоріжжяСуддя Запорізького окружного адміністративного суду Стрельнікова Н.В., розглянувши у м. Запоріжжі матеріали адміністративного

Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро»

до Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) (далі - відповідач) в якому просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - правонаступника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції щодо не зняття арештів з майна АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», а саме із:

- нежитлового приміщення №33, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Героїв талінграду, буд.52, загальною площею 221,0 кв.м;

- нежитлового приміщення №34, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, буд.52, загальною площею 118,9 кв.м.;

- нежитлового приміщення №35, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, буд.52, загальною площею 221,0 кв.м

2. зобов`язати Олександрівський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) невідкладно винести постанови про зняття арештів:

- накладеного постановою Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 25.05.2011 на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, а саме з: нежилого приміщення за адресою: м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, буд.52, приміщення 34, реєстраційний номер (обтяження №11209033) (ВП №8931108);

- накладеного постановою Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 25.05.2011 на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, а саме з: нежилого приміщення за адресою: м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, буд.52, приміщення 33, реєстраційний номер обтяження №11211901) (ВП №8931061);

- накладеного постановою постановою Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 25.05.2011 на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, а саме з: нежилого приміщення за адресою: м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, буд.52, приміщення 35, реєстраційний номер обтяження №11211661) (ВП №8931136) та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про обтяження на вищевказане майно.

15.02.2021 позовну заяву було залишено без руху та наданий позивачу час для усунення недоліків позовної заяви.

26.02.2021 недоліки позової заяви усунено.

Ухвалою судді від 01.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без проведення судового засідання.

Позовна заява обґрунтована тим, що АТ «Банк Кредит Дніпро», яке є правонаступником прав та обов`язків ПАТ «Банк Кредит Дніпро» є власником наступного нерухомого майна: нежитлового приміщення №33, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, буд.52, загальною площею 221,0 кв.м., нежитлового приміщення №34, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, буд.52, загальною площею 118,9 кв.м., нежитлового приміщення №35, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, буд.52, загальною площею 221,0 кв.м. В подальшому, з метою реалізації свого права розпорядження вищезазначеним нерухомим майном, позивач виявив наявність наступних арештів. Вважає , що при винесені постанов про повернення виконавчих документів стягувачу державним виконавцем протиправно не було знято арешти з майна боржника, чим порушено імперативні норми ЗУ «Про виконавче провадження». Крім того, зазначає, що відповідно до приписів п.29 Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» після реалізації арештованого майна чи його передачі стягувачу в рахунок погашення боргу всі арешти та заборони з такого майна знімаються не пізніше наступного робочого дня після отрймання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах або після його передачі стягувачу, а відповідно п. 7. розділу X «Порядку реалізації арештованого майна» затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016, N2 2831/5 не пізніше наступного робочого дня з дня видачі/надсилання акта про проведені електронні торги переможцю всі арешти та заборони, накладені органами державної виконавчої служби (приватними виконавцями), з такого майна знімаються виконавцем (крім арешту, накладеного на виконання рішення суду про вжиття заходів для забезпечення позову). Просить позов задовольнити.

Відповідачем подано письмовий відзив (вх. №13890 від 10.03.2021), яким позовні вимоги не визнає, вказує, що державний виконавець діяв виключно в межах Закону України «Про виконавче провадження». Зазначає, що 14.10.2011 державним виконавцем по ВП № 8931108, 8931136, 8931061, винесено постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві згідно п.8 ч.1 ст.47 (старої редакції) Закону України «Про виконавче провадження», а отже наслідки завершення виконавчих проваджень не передбачають зняття арештів з майна. Щодо ВП № 29472560 з примусового виконання ухвали №2-2512/11 виданої 19.09.2011 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про накладення арешту на ряд об`єктів нерухомого майна, заначає, що державним виконавцем 14.11.2011 винесено постанову про закінчення виконавчого документу стягувачеві згідно п.8 ч. 1 ст.49 (старої редакції) Закону України «Про виконавче провадження», проте, скасування заходів забезпечення позову передбачено ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження». Просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Як свідчать матеріали справи, АТ «Банк Кредит Дніпро», є правонаступником прав та обов`язків ПАТ «Банк Кредит Дніпро», та є власником наступного нерухомого майна:

- нежитлового приміщення №33, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 221,0 кв.мщо підтверджується свідоцтвом, посвідченим 22.03.2012 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нечипуренко Г.Ф. та витягом про державну реєстрацію прав. Зазначене майно в межах виконавчого провадження не було реалізовано/торги не відбулися і стягувач ПАТ «Банк Кредит Дніпро» виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_1 ;

- нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 118,9 кв.м., що підтверджується свідоцтвом, посвідченим 22.03.2012 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нечипуренко Г.Ф. та витягом про державну реєстрацію прав. Зазначене майно в межах виконавчого провадження було нереалізовано/торги не відбулися і стягувач ПАТ «Банк Кредит Дніпро» виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_1 ;

- нежитлового приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 221,0 кв.м., що підтверджується свідоцтвом, посвідченим 22.03.2012 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нечипуренко Г.Ф. та витягом про державну реєстрацію прав. Зазначене майно в межах виконавчого провадження було нереалізовано/торги не відбулися і стягувач ПАТ «Банк Кредит Дніпро» виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_1 (а.с.17-25).

Так на вказане майно накледено арешти постановами Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (наразі правонаступник - Олександрівський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) :

- постановою Жовтневого ВДВС Запорізького МУЮ від 25.05.2011 було накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження (об`єкт обтяження: нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер обтяження №11209033) (ВП №8931108);

- постановою Жовтневого ВДВС Запорізького МУЮ від 25.05.2011 було накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження (об`єкт обтяження: нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер обтяження №11211901) (ВП №8931061);

- постановою Жовтневого ВДВС Запорізького МУЮ від 25.05.2011 було накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження (об`єкт обтяження: нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер обтяження №11211661) (ВП №8931136).

Так, у ВП № 8931108 з примусового виконання виконавчого напису №2796 виданого 04.08.2008 приватним нотаріусом Верба В.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАБ «Кредит-Дніпро» суму 3 361321,27грн. шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення №34 загальною площею 23,5кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення №34 14.10.2011 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві згідно п.8 ч.1 ст.47 (старої редакції) Закону України «Про виконавче провадження».

У виконавчому правадженні № 8931136 з примусового виконання виконавчого напису №2794 виданого 04.08.2008 р приватним нотаріусом Верба В.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАБ «Кредит-Дніпро» суму 3 361321,27 грн. шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення №35 загальною площею 118,9 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення №35 14.10.2011 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві згідно п.8 ч.1 ст.47 (старої редакції) Закону України «Про виконавче провадження».

У виконавчому правадженні № 8931061 з примусового виконання виконавчого напису №2793 виданого 04.08.2008 приватним нотаріусом Верба В.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАБ «Кредит-Дніпро» суму 3 361321,27 грн. шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення №33 загальною площею 221,0 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення №33 14.10.2011 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві згідно п.8 ч.1 ст.47 (старої редакції) Закону України «Про виконавче провадження».

У виконавчому правадженні № 29472560 з примусового виконання ухвали №2-2512/11 виданої 19.09.2011 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про накладення арешту на ряд об`єктів нерухомого майна, зокрема нежитлові приміщення №33, 34, 35, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення, розташоване за адресою АДРЕСА_7 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , 14.11.2011 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого документу стягувачеві згідно п.8 ч.1 ст.49 (старої редакції) Закону України «Про виконавче провадження».

Арешти на вказане майно держваним викланвцем знято не було.

Не погоджуючись із бездіяльноістю відповідача щодо не зняття арештів на майно, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV (далі - Закон №606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно частини 1 статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ст. 47 Закону №606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

1. Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

1) є письмова заява стягувача;

2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення;

4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи напопередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника);

6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;

8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно;

9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

2. Про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт.

3. У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску разом із звітом державного виконавця про його використання.

4. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

5. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Згідно ст. 48 Закону №606-XIV виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання. Про повернення виконавчого документа державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 49 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;

3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;

6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;

7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи;

8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;

11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону;

14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" ( 3319-17 ) заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

2. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

3. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згядно ч. 1 ст. 50 Закону №606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, судом встановлено, що у ВП № 8931108, 8931136, 8931061 викнавцем винесено постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві згідно п.8 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, на підставі чого виконавчі провадження завершені, а отже посилання позивача на ч.1 ст. 50 Закону №606-XIV, є необгрутованими, оскілький на даний випадок - завершення виконавчого провадження, у зв`язку із поверненням виконавчого документу стягувачеві згідно п.8 ч.1 ст.47 Закону №606-XIV не розповсюджуються приписи статті 50 Закону №606-XIV, що стосуються дій держаного виоканавця у разі закінчення виканавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наслідки завершення виконавчих проваджень на підстві п.8 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV не передбачає зняття арештів з майна, а отже державний виконавець діяв в межах Закону.

Щодо ВП № 29472560 з примусового виконання ухвали №2-2512/11 виданої 19.09.2011 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про накладення арешту на ряд об`єктів нерухомого майна, зокрема нежитлові приміщення №33, 34, 35, суд заначає наступне.

Частина 1 ст. 50 Закону №606-XIV містить виключення, коли арешт на майно боржника держаним виконавцем не знімається, а саме закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає зняття арештів з майна, а отже державний виконавець діяв в межах Закону.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця передбачено статтею 287 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

За приписами частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

У даному випадку підставою позову в цій частині позивач визначив наявність арешту, накладеного на його мано, що перешкоджає йому в здійсненні права власності на таке майно (ст. 319 Цивільного кодексу України), накладеного в межах виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.09.2011 по справі №2-2512/11, ухваленої в порядку цивільного судочинства. Позивач є праванаступником стягувача за вказаним виконавчим документом, тобто є стороною виконавчого провадження.

Відповідно до статті 447 та частини 1 статті 448 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Таким чином, положеннями статей 447, 448 Цивільного процесуального кодексу України встановлено інший порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця у виконавчих провадженнях по виконанню судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства.

При цьому, якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 213/2012/16.

За таких обставин, суд роз`яснює позивачу, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, зважаючи, що він стосується оскарження рішення органу державної виконавчої служби щодо накладення арешту в межах виконавчого провадження з виконання ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.09.2011 по цивільній справі № 2-2512/11.

Крім того, суд не приймає до уваги посланання позивача на п.29 Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» та п. 7. розділу X «Порядку реалізації арештованого майна» затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016, N2 2831/5, оскільки останні прийняті після 14.10.2011.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню на підставі вищевикладеного.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 32, код ЄДРПОУ 14352406) до Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) (69002, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 9-А, код ЄДРПОУ 35037521) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.

Суддя Н.В. Стрельнікова