Рішення № 9567766, 13.05.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.10 Справа № 17/33д/10

Суддя

за позовною заявою: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, 69035, АДРЕСА_1

до відповідача: концерну “Міські теплові мережі” в особу філії концерну “Міські теплові мережі” Орджонікідзевського району

юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137,

фактична адреса: 69057, м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, буд. 4

про визнання недійсним договору

суддя Корсун В.Л.

У засіданні приймали участь представники:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність від 02.11.07 № 234828

від відповідача: Ведмідь А.Є., довіреність від 04.02.10 № 2

СУТЬ СПОРУ:

28.12.09 до господарського суду Запорізької області звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі ФОП ОСОБА_1.) до концерну “Міські теплові мережі” в особу філії концерну “Міські теплові мережі” Орджонікідзевського району (далі концерн “МТМ”) про визнання недійсним договору від 01.11.05 № 2035 про постачання та використання теплової енергії.

Ухвалою від 28.12.09 судом порушено провадження у справі № 17/33д/10, судове засідання призначено на 04.02.10. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та обєктивного розгляду і вирішення справи.

В судовому засіданні 04.02.10 оголошено перерву до 01.03.10, про що сторони повідомлені належним чином.

Ухвалою від 01.03.10, відповідно до ч. 4 ст. 69 ГПК України, за клопотанням обох сторін строк вирішення спору продовжено, розгляд справи відкладено на 29.03.10.

В засіданні суду 29.03.10 позивачем надано клопотання про виклик до суду на розгляд справи представника ВРЕЖО № 13 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідач проти наданого клопотання заперечив.

Клопотання позивача залишено без задоволення через необґрунтованість. Відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання суд виходив з того, що статтями 27 та 28 ГПК України, на які посилається представник позивача у своєму клопотанні від 29.03.2010, передбачено процесуальний порядок залучення до участі у справі третіх осіб (ст. 27) та визначено коло осіб, які можуть бути представниками сторін та третіх осіб (ст. 28). Разом з цим, у жодній із цих статей не передбачено такого процесуального права як виклик до суду представника ВРЕЖО № 13 без персоніфікації такої особи (представника) та, більш того, залучення такого не конкретизованого (тобто без зазначення прізвища, імя та по-батькові, посади і т.п.) представника в якості третьої особи до участі у господарській справі.

В судовому засіданні 29.03.10 закінчено розгляд справи по суті та у звязку із необхідністю підготовки рішення у повному обсязі оголошено перерву до 13.05.10.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 13.05.10, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено рішення в повному обсязі.

Позивач заявлені вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях до неї, зазначав наступне. 01.11.05 між сторонами було укладено договір № 2035 про постачання та використання теплової енергії, який від імені відповідача був підписаний директором філії концерну “МТМ” Орджонікідзевського району, Позднюк Ю.І., що діяв на підставі довіреності від 30.09.04 № 1768/2-10. З актів теплової інспекції відповідача вбачається, що як до укладання спірного договору так і на момент його укладання, позивач не мав реальної можливості отримувати та споживати, начебто поставлену за договором теплову енергію. Договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки позивач на має технічних засобів для одержання енергії, тобто була відсутність спрямування сторін договору на реальне настання правових наслідків. Тому відповідач, відповідно до ч. 4 ст. 275 ГК України, був зобовязаний відмовити позивачу в укладанні зазначеного договору, внаслідок відсутності у останнього можливості отримувати теплову енергію. Таким чином, договір має бути визнаний недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, яка відсилає до ч. 5 ст. 203 ЦК України, а саме: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені ним - є фіктивним правочином (ст. 234 ЦК України), який визнається недійсним, в судовому порядку. Також, позивач вказує, що форма спірного договору, який є договором постачання, не відповідає формі, встановленій законом (купівля-продаж). Крім того, укладаючи (підписуючи та скріплюючи печаткою) спірний договір, посадова особа відповідача не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, що в свою чергу, є підставою для визнання оскаржуваного правочину недійсним, за ч. 2 ст. 203 ЦК України, в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України. Враховуючи викладене, позивач просить суд на підставі ст. 175, ч. 1ст. 207, ст. 275 ГК України, ч. 1, ч. 2 та ч. 4 ст. 203, ч. 1ст. 215, ст. 655, ст. 712 та ст.714 ЦК України, позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві і письмових доповненнях до відзиву, зазначав наступне. Сторони домовились про всі істотні умови договору, а саме: предмет договору, кількість теплової енергії що поставляється, її вартість, порядок розрахунку та інше. Ні яких претензій, збоку позивача, стосовно неправомірності нарахувань за поставлену теплову енергію, розрахунку теплових навантажень, неотримання рахунків та актів виконаних робіт від Позивача не надходило. Система опалення загальна з будинками. Договір було укладено з урахуванням норм Закону України “Про теплопостачання”, “Правил будови і безпечної експлуатації трубопроводів пари та гарячої води”, “Правил технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж” та інших нормативно-правових актів. Позивач особисто звернувся до відповідача з заявою про укладання договору з теплопостачання, підписав та скріпив печаткою договір без протоколу розбіжностей до нього. Укладання спірного договору було реально направлено на виникнення обумовлених ним правових наслідків. Позивач вчиняв дії, які свідчать про схвалення та часткове виконання договору, а саме: отримання теплової енергії в порядку та на умовах передбачених договором, про що свідчить здійснення часткових розрахунків за договором. Таким чином, позивач своїми діями фактично підтвердив факт належного виконання сторонами умов договору. На підставі викладеного, відповідач просить суд відмовити в задоволені позову.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.05 між приватним підприємцем ОСОБА_1 (Споживач) і концерном “Міські теплові мережі” в особу філії концерну “Міські теплові мережі” Орджонікідзевського району (Енергопостачальна організація (Виробник) укладено договір про постачання та використання теплової енергії № 2035 з додатками, за умовами якого (розділ 1) Енергопостачальна організація бере на себе зобовязання постачати Споживачу теплову енергію в потрібних йому обсягах, а Споживач зобовязується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими цінами (тарифами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 10.1 договору, цей договір набирає сили з моменту його підписання та діє протягом року. Договір підлягає продовженню на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Доказів припинення договору суду не надано.

Пунктом 2.1. договору сторони обумовили, що теплова енергія постачається Споживачу за передбаченим тарифом на обєкти, потреби, в обсягах передбачених Додатком № 1, що є невідємною частиною цього договору.

Згідно з додатком № 1 до договору, Енергопостачальна організація постачає в термін дії даного договору теплову енергію в гарячій воді до наступних обєктів Споживача з максимальним тепловим навантаженням 0,021807 Гкал/годину, у тому числі:

1. Сталеварів, 17 пр. 63-63а максимальним тепловим навантаженням: на опалення 0,004006 (прибор обліку опалення відсутній); на гаряче водопостачання 0,000204 (прибор обліку ГВП присутній). Загальне максимальне теплове навантаження обєкта Гкал/год 0,004210. Загальна опалювальна площа, 135 м2.

2. Рекордна, 34а з максимальним тепловим навантаженням: на опалення 0,017484 (прибор обліку опалення відсутній); гаряче водопостачання відсутнє. Загальне максимальне теплове навантаження обєкта Гкал/год 0,017484. Загальна опалювальна площа, 226,2 м2.

3. Рекордна, 36 з максимальним тепловим навантаженням: опалення відсутнє; на гаряче водопостачання 0,000113 (прибор обліку ГВП присутній). Загальне максимальне теплове навантаження обєкта Гкал/год 0,000113. Загальна опалювальна площа 221,6 м2.

Відповідно до п. 3.2.3 договору, Споживач зобовязується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені цим договором.

Згідно з п. 5.1 договору, облік споживання Споживачем теплової енергії проводиться за показаннями приладів обліку, або розрахунковим способом.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.5 Договору).

Споживач до 25 числа місяця, наступного за звітним, сплачує позивачу вартість фактично спожитої теплової енергії (п. 6.6. договору).

Факт поставки та використання теплової енергії підтверджується актами виконаних робіт, який щомісячно надається Енергопостачальною організацією Споживачу, який Споживач в разі відсутності зауважень повинен оформити належним чином один примірник повернути Енергопостачальній організації (п. 6.8 Договору).

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши дослідженні докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України, (ГК України), кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 215 вказаного кодексу, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом (недійсним).

Приписами ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобовязання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності ), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

У відповідності до приписів ст. 179 Господарського кодексу України, укладання господарського договору є обовязковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обовязком для субєкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обовязковості укладання договору для певних категорій субєктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно ст. 180 цього ж Кодексу, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобовязань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обовязкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобовязані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як встановлено судом, спірний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. ст. 655, 656 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути зокрема товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Суттєвими умовами договору купівлі-продажу є ціна та предмет договору.

Вбачається, що позивач особисто звернувся до відповідача з заявою про укладання договору з теплопостачання на вищезазначені обєкти, підписав та скріпив печаткою договір без протоколу розбіжностей до нього.

Таким чином, позивач прийняв пропозицію відповідача укласти договір на зазначених у ньому умовах.

Згідно актів обстеження системи, теплопостачання на вищезазначені приміщення, здійснювалось на потреби опалення та гарячого водопостачання. Кількість спожитої теплової енергії визначалась розрахунковим способом на підставі договірних навантажень. Теплові навантаження були заявлені/надані позивачем та зазначені у розрахунках теплового навантаження на опалення та гаряче водопостачання розроблених приватним підприємством “Аріадна-2” (ліцензія серії ЗП № 00340 від 1997 року; ліцензія серії АА № 219586 від 29.08.01) та у розрахунках теплового навантаження на гаряче водопостачання та опалення, розроблені концерном “МТМ” за № 5693/14 від 24.11.2005 та № 5694/14 відповідно. Всі розрахунки нарахувань позивачу за теплову енергію були зроблені у відповідності з Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько - побутові потреби в Україні, затверджені Держжитлокомунгоспом України від 14.12.93 (КТМ 204 України 244-94).

Додатком № 1 до договору сторонами було визначено обєкти, на які відбувається теплопостачання, обсяги та порядок постачання теплової енергії споживачу, а додатком № 5 закріплені тарифи на теплову енергію, на підставі яких позивач повинен був здійснювати розрахунки з відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що сторонами досягнуто згоди з суттєвих умов даного виду договору.

Згідно із ч. 4 ст. 275 Господарського кодексу України, виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема субєкти природних монополій, зобовязані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.

Як встановлено судом, спірний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, посилання позивача на той факт, що при укладанні договору у нього не було технічної можливості споживати теплову енергію не є підставою для визнання спірного договору недійсним на підставі п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

Технічна не готовність відповідача до споживання теплової енергії не є підставою для визнання правочину недійсним на підставі п. 5 ст. 203 та ст. 234 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів позивача стосовно укладання 01.12.05 між позивачем та відповідачем двох договорів слід зазначити, що ці договори укладено з різними юридичними особами. Концерн “МТМ” має код ЄДРПОУ 32121458, а ЗАТ “Головне підприємство теплових мереж” має код ЄДРПОУ 19282136. До того ж, ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.01.03 по справі № 5/5/212 визнано банкрутом ЗАТ “Головне підприємство теплових мереж” (код ЄДРПОУ 19282136). Таким чином, концерн “МТМ” не відповідає за зобовязаннями ЗАТ “Головне підприємство теплових мереж”, оскільки не є його правонаступником.

Отже, саме концерном “МТМ” в особі філії концерну “МТМ” Орджонікідзевського району, як юридичною особою, укладено в з ПП ОСОБА_1 договір від 01.11.05 № 2035. Будь-якого відношення до ЗАТ “Головне підприємство теплових мереж” концерн “МТМ” не має.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В даному випадку, позивачем не доведено належним чином факт неукладеності та фіктивності спірного договору, а також його невідповідність вимогам закону.

Не доведено позивачем і укладення спірного договору з його боку без належних повноважень на укладення такої угоди.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що договір від 01.11.05 № 2035 про постачання та використання теплової енергії укладено відповідно до приписів чинного законодавства України, підстав щодо його недійсності суд не вбачає, як і порушення будь-яких прав позивача внаслідок його укладення.

За таких обставин, у задоволені позову відмовляється.

Згідно з положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати відносяться на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-5, 22, 49, 69, 82, 84, 85 Господарського процесуальногокодексуУкраїни, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя В.Л. Корсун