Постанова № 9561060, 29.04.2010, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2010 року 10:42 Справа № 2а-2037/10/0870

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіМалиш Н.І.,

при секретарі Рожик О.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом повного товариства «Славутич Ломбард Курганський А.В., Курганська І.П.» до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 14.10.2009р. №0001661702/0, від 21.12.2009р. №0001661702/1; від 25.02.2011р. №0001661702/2; від 02.04.2010р. №0001661702/3,

В С Т А Н О В И В :

До Запорізького окружного адміністративного суду з позовом звернулось повне товариство «Славутич Ломбард Курганський А.В., Курганська І.П.» (далі Повне товариство або Позивач) до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (далі ДПІ або Відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 14.10.2009р. №0001661702/0, від 21.12.2009р. №0001661702/1; від 25.02.2011р. №0001661702/2; від 02.04.2010р. №0001661702/3.

У позові зазначають, що в період з 15.09.2009р. по 28.09.2009р. ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя була проведена виїзна планова перевірка Позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007р. по 31.03.2009р. За підсумками перевірки було складено Акт 176/22-18/19278376 від 05.10.2009р.

Перевіркою встановлено порушення п.1.15 ст. 1, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст.8, п. 12.1, п.12.3 ст. 12 п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Акт перевірки став підставою для прийняття Відповідачем податкового повідомлення - рішення від 14 жовтня 2009 р. № 0001661702/0. Вказаним рішенням була визначена сума податкових зобов'язань за платежем: податок з доходів фізичних осіб та фінансові санкції по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 107 091.81 грн., у тому числі: основний платіж 35 697,27 грн., штрафні санкції 71 394, 54

За наслідками адміністративного оскарження первинна та повторні скарги товариства були залишені без задоволення, а податкове повідомлення рішення без змін, та відповідно ДПІ були прийняті податкові повідомлення - рішення № 0001661702/1 від 21.12.2009р., № 0001661702/2 від 25.02.2011р. та № 0001661702/3 від 02 квітня 2010р.

Товариство вважає зазначені податкові повідомлення - рішення ДПІ незаконними з наступних підстав: відповідно протирічить діючому законодавству.

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 Закону України «Про податок з фізичних осіб» якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

При посиланні на зазначену норму закону ДПІ не було враховано, що при звернені стягнення на заставлене майно Позичальників, при неповернені у встановлений термін позики, воно спочатку виймалось на баланс товариства (рахунок 28.1 Товари на складі), тобто ставало власністю Товариства, і тільки після цього реалізовувалось.

Таким чином на підставі зазначених положень (суттєвих умов) договорів товариство у випадку невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов'язання, автоматично набувало право власності на такий предмет застави, приймаючи його на свій баланс (рахунок 28.1).

В наступному зазначене майно, як власність товариства (а не як заставлене майно) реалізовувалось в держскарбницю.

Відповідач не враховує зазначеної обставини, і відповідно не враховує той факт, що майно боржника - фізичної особи взагалі не продавалося за посередництвом товариства.

В п.п. 12.3 ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі закон №889), на який посилається Відповідач в акті, зазначено якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих та ким платником податку від та кого продажу. При цьому Відповідач в акті не наводить жодного доказу того, що товариство, як посередник продавало заставлене фізичною особою майно, і отримувало від цього кошти, з яких мав би сплачуватись податок.

У судовому засіданні представник Позивача позов підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні позовним вимогам та письмовим поясненням, що знаходяться в матеріалах справи, просив задовольнити позовні вимоги.

Представник Відповідача щодо позову заперечив, надав письмові та аналогічні усні пояснення. Вказав, що коли ломбардом реалізовано заставлене майно, в нього наявні гроші заставодавця - платника податку, в якого у звітному періоді (місяці реалізації) виник оподатковуваний дохід у зв'язку з невиконанням договору позики у вигляді обумовленої договором суми позики. Саме у цей час із суми неповернутої позики ломбард, як податковий агент, на підставі пункту 1.15 статті 1 та пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» має нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб, у порядку, визначеному статтею 8 Закону та за ставкою пункту 7.1 статті 7 Закону, і направити податковому органу звітність за формою N 1- ДФ. Таким чином, викладене свідчить, що висновки фахівців ДПІ ґрунтуються на законодавстві, а спірне податкове повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.

У задоволенні адміністративного позову просить відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши норми законодавства та оцінивши надані докази, суд приходить до наступного.

В період з 15.09.2009р. по 28.09.2009р. ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя проведено планову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 31.03.2009 року, результати якої зафіксовано в Акті від 5.10.2009р. №176/22-18/19278376 (далі Акт перевірки).

Перевіркою встановлено, що Позивачем в порушення вимог п. 1.15 ст. 1, пп. 8.1.1 п. 8.1 статті 8, п. 12.1 та 12.3 ст. 12, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 35 697,27 грн.

На підставі Акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0001661702/0 від 14.10.2009 р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 35 697,27 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 71 394,54 грн.

За наслідками адміністративного оскарження скарги товариства були залишені без задоволення, а податкове повідомлення рішення без змін, та відповідно ДПІ були прийняті податкові повідомлення - рішення № 0001661702/1 від 21.12.2009р., № 0001661702/2 від 25.02.2011р. та № 0001661702/3 від 02 квітня 2010р.

Згідно Акту перевірки, у перевіряємому періоді підприємство Позивача надавало кошти у вигляді позик на умовах фінансового кредиту.

Перевіркою встановлено, що надання Позивачем фізичним особам грошових коштів у позику здійснюється на підставі договорів про надання ломбардом фінансового кредиту (далі Договір №1), під час якого обов'язковим для Позичальників є також укладання договору закладу майна до ломбарду (далі Договір №2) - умови всіх договорів для Позичальників ідентичні.

Так п. 2 і 5 Договору №1 передбачалось, що забезпеченням зобов'язань позичальника за договором є заклад майна позичальника згідно Договору №2 (п.2 Договору №1). У разі невиконання позичальником своїх зобов'язань по Договору №1 у повному обсязі та у строк згідно п. 3 Договору №1 кредитодавець у будь - який час може задовольнити вимоги позичальника шляхом стягнення на предмет згідно Договору №2.

Відповідно до п. 6 Договору №2 у разі невиконання Заставодавцем, як Позичальником, своїх зобов'язань за Договором №1 у повному обсязі Заставоутримувач з метою погашення кредиту, а також процентів за користування кредитом, відшкодування збитків та витрат, понесених Заставоутримувачем внаслідок невиконання Заставодавцем, як Позичальником зобов'язань по договору фінансового кредиту, має право звернути стягнення на закладене майно шляхом набуття права власності на предмет закладу та/або його примусового відчуження, при цьому засіб відчуження обирається Заставоутримувачем на його власний розсуд.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ломбард належить до фінансової установи, видом діяльності якого є надання фінансових послуг, у тому числі й надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту. Статтею 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Одним із способів забезпечення зобов'язань за позикою (кредитом) є застава, умови якої повинні бути оговорені сторонами у договорі позики.

Позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, і протягом строку дії договору позики не може розглядатися як дохід фізичної особи, яка одержала таку позику, згідно з пп. 4.3.23 п. 4.3-ст, 4 Закону № 889.

Згідно із ст. 575 ЦКУ у ломбардів позика під заставу є закладом, який передається заставодавцем лише у володіння ломбарда, а за самим заставодавцем зберігається право користування і розпорядження предметами застави (ст. 586 ЦКУ), тобто власник закладених речей не втрачає права власності на них.

Відповідно до статей 19, 25 Закону України «Про заставу» № 2654 від 02.10.1992 р. та ст.. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання боржником (позичальником) своїх обов'язків перед ломбардом після закінчення строку дії договору позики кредитор, зокрема, ломбард має право звернути стягнення за невиконаними зобов'язаннями на предмет застави та реалізувати такий предмет застави.

Відповідно п. 10 Договору №1 (…) у будь-якому випадку Договір №1 діє до моменту фактичного задоволення грошових вимог кредитодавця до позичальника у повному обсязі (…).

Тобто в межах специфіки діяльності ломбардів вони фактично отримують кошти від реалізації заставленого майна, тому ломбард як податковий агент на підставі пункту 1.15 статті 1 та пункту 12.1 статті 12 Закону має виконати решту встановлених Законом для податкового агента функцій (не виконаних у зв'язку із дією договору позики), а саме: нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному статтею 8 Закону, та за ставкою пункту 7.1 статті 7 Закону і направити податковому органу звітність за формою N 1ДФ.

При цьому грошова сума, що перевищує розмір забезпечення заставою вимог заставодержателя - ломбарда і підлягає поверненню позичальнику, також є об'єктом оподаткування у платника податку - позичальника, тобто підлягає оподаткуванню ломбардом згідно ст. 8 Закону N 889 за ставкою п. 7.1 ст. 7 вказаного Закону.

Проте, відповідно до умов Договору №2, на чому і робив акцент у судовому засідання представник Позивача, у разі невиконання Заставодавцем, як Позичальником, своїх зобов'язань за Договором №1 у повному обсязі Заставоутримувач з метою погашення кредиту, а також процентів за користування кредитом, відшкодування збитків та витрат, понесених Заставоутримувачем внаслідок невиконання Заставодавцем, як Позичальником зобов'язань по договору фінансового кредиту, має право звернути стягнення на закладене майно шляхом набуття права власності на предмет закладу та/або його примусового відчуження, при цьому засіб відчуження обирається Заставоутримувачем на його власний розсуд (п.6 Договору №2).

Якщо згідно з умовами договору обєкт застави відчужується у власність заставодержателя в рахунок погашення боргових зобовязань, таке відчуження для заставодавця прирівнюється до продажу такого обєкта застави у податковий період такого відчуження, а основна сума кредиту та нарахованих на неї процентів, що залишилися неповернутими кредитору, ціною продажу такої застави, то в момент такого відчуження виникають податкові зобовязання i базою оподаткування буде ціна продажу обєкта. У заставодержателя така операція прирівнюється до операції з придбання (купівлі) такого обєкта застави у податковий період такого відчуження, а основна сума кредиту та нарахованих на неї процентів, що залишаються неповернутими кредитору, ціною придбання застави (пп. 7.9.5 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно п. 4.2.1. ст.. 4 Закону №889 до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору (…).

Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону №889 12.1. Дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону.

Отже у будь-якому випадку ставка оподаткування є однаковою.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 69-71, 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня її складення у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження, а в разі якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 05 травня 2010року.

СуддяН.І. Малиш