Рішення № 9553907, 26.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/13126.04.10 За позовом           Відкритого акціонерного товариства «Дніпроважмаш»

До                     Публічного акціонерного товариства «Сітібанк»

Про           стягнення 1952302,95 доларів США

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача           Патова А.І. по довіреності б/н від 01.10.2009р.

Від відповідача Чмут С.В. по довіреності б/н від 19.11.2009р.

В засіданні приймали участь

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Дніпроважмаш” (далі позивач) про стягнення з Публічного акціонерного товариства „Сітібанк” (далі відповідач) суми банківського вкладу у розмірі 1952 302 долари США 95 центів, із яких: 1842 250 доларів США –сума вкладу, 94 927 доларів США 05 центів –нараховані проценти за користування вкладом та 15 125 доларів 90 центів –сплата 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення умов рамкового договору банківського строкового вкладу для юридичних осіб № 330 від 13.02.2008р., (далі договір депозиту), не повернув позивачу суму вкладу разом з нарахованими процентами у зв’язку із спливом строку його розміщення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2010р. порушено провадження у справі № 36/131, розгляд справи призначено на 19.04.2010р.

В судовому засіданні 19.04.2010р. представником відповідача заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Вищим господарським судом України господарської справи № 45/367 за позовом Відкритого акціонерного товариства „Дніпроважмаш” до Публічного акціонерного товариства „Сітібанк” про визнання недійсними договору про надання гарантій та/або відкриття документарних акредитивів № TSU-1402/330 від 18.02.2008р. та договору застави майнових прав (за депозитним договором) від 18.02.2008р.

В судовому засіданні 19.04.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалася перерва до 21.04.2010р.

Представник позивача проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі заперечував, посилаючись на те, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2009р. у справі № 45/367 залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010р. Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2009р. у справі № 45/367, згідно з приписами ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, набрало законної сили з 22.02.2010р.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання та заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі, зокрема, в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

З поданого відповідачем клопотання та наданих судових рішень вбачається, що справа № 45/367 вирішена по суті, прийнято рішення Господарського суду м. Києва від 24.12.2009р., яке було залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010р. Тому у суду відсутні передбачені ст. 79 Господарського процесуального кодексу України підстави для зупинення провадження у справі № 36/131 до розгляду справи № 45/367.

Позивачем 19.04.2010р. через канцелярію Господарського суду м. Києва подано клопотання про витребування у відповідача письмових доказів щодо фактичного зарахування та обліку останнім депозиту за договором банківського строкового вкладу, однак заявою від 20.04.2010р. позивач відкликав своє клопотання у зв’язку із втратою ним процесуальної доцільності. Тому зазначене клопотання судом не розглядається.

В судовому засіданні 21.04.2010р. представником відповідача заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення цивільної справи № 2-3996/09 за позовом Лутая О.В. до Відкритого акціонерного товариства „Дніпроважмаш”, Публічного акціонерного товариства „Сітібанк”, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ТОВ «Нижньосілезський машинобудівний завод «Zanam-Legmet»про визнання недійсними договорів, яка розглядається Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська. Предметом спору в зазначеній справі, зокрема, є визнання недійсним договору застави майнових прав (за депозитним договором) від 18.02.2008р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством „Дніпроважмаш” та Акціонерним комерційним банком „Сітібанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Сітібанк”.

Представник позивача в судовому засіданні 21.04.2010р. проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі заперечував, посилаючись на те, що зазначені справи не є пов’язаними.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання та заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки цивільна справа № 2-3996/09, до вирішення якої відповідач просить суд зупинити провадження у справі № 36/131, не є пов’язаною із справою № 36/131, тому у суду відсутні передбачені ст. 79 Господарського процесуального кодексу України підстави для зупинення провадження у справі № 36/131 до розгляду справи № 2-3996/09.

В судовому засіданні 21.04.2010р. представник відповідача про відкладення розгляду справи до розгляду Вищим господарським судом України касаційної скарги № 45/367 за позовом Відкритого акціонерного товариства „Дніпроважмаш” до Публічного акціонерного товариства „Сітібанк” про визнання недійсними договору про надання гарантій та/або відкриття документарних акредитивів № TSU-1402/330 від 18.02.2008р. та договору застави майнових прав (за депозитним договором) від 18.02.2008р.

Представник позивача проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є, нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання та заслухавши пояснення представників сторін, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи як безпідставного, оскільки положеннями статті 77 Господарського процесуального кодексу України такої підстави для відкладення розгляду справи як розгляд Вищим господарським судом України касаційної скарги в іншій справі не передбачено.

Представник позивача у судовому засіданні 21.04.2010р. позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач надав до суду письмовий відзив на позов, в якому проти позову заперечує і просить суд у задоволенні позову відмовити повністю. Представник відповідача у судовому засіданні 21.04.2010р. позов не визнав, в своїх запереченнях вказував на те, що спірний договір депозиту є засобом забезпечення виконання позивачем своїх зобов’язань перед відповідачем за договором про надання гарантій та/або відкриття документарних акредитивів № TSU-1402/330 від 18.02.2008р., а права вимоги позивача з повернення депозитних коштів знаходяться у заставі відповідача згідно умов договору застави майнових прав (за депозитним договором) від 18.02.2008р. Крім того, представник відповідача вказував на те, що позивач пред’явив позовні вимоги передчасно, оскільки відповідно до п. 7.1.-7.2. спірного договору депозиту строк виконання відповідачем своїх зобов’язань відкладається на час дії обставин форс-мажору, якими відповідач вважає вжиті судами заходи забезпечення позову згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.05.2009р. та ухвали Господарського суду м. Києва від 16.12.2009р. у справі № 45/367. Оскільки строк виконання основного зобов’язання відповідача повернути позивачу кошти за депозитом не настав, то відповідач вважає безпідставними вимоги позивача повернути проценти на нараховані штрафні санкції.

В судовому засіданні 21.04.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 26.04.2010р. для виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд м. Києва –

ВСТАНОВИВ:

13.02.2008р. між Відкритим акціонерним товариством „Дніпроважмаш” та Акціонерним комерційним банком „Сітібанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Сітібанк”, було укладено рамковий договір банківського строкового вкладу для юридичних осіб № 330, згідно умов якого позивач виступав вкладником, а відповідач - банком. Із п. 1.1 договору депозиту вбачається, що протягом дії договору, на умовах та у порядку, передбаченому у цьому договорі, вкладник передає, а бак приймає грошові кошти в національній та іноземній валютах на депозитні рахунки, відкриті вкладником у банку на підставі договору та виплачує проценти у розмірі та у порядку, визначеному цим договором.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що розміщення депозиту здійснюється вкладником у банку на підставі депозитних доручень, наданих вкладником у порядку, передбаченому цим договором.

Згідно з п. 2.3 договору депозитне доручення містить істотні умови договору депозиту. Відповідно до п. 2.6. договору депозиту банк приймає рішення про розміщення депозиту, згідно умов, наведених у депозитному дорученні, у той же робочий день, коли він отримав таке депозитне доручення або наступного робочого дня. За результатами розгляду депозитного доручення банк має право прийняти рішення розмістити депозит згідно з умовами депозитного доручення та надати вкладнику підтвердження про здійснення такої операції або повідомити вкладника про відмову у прийнятті депозиту.

Як вбачається з положень пунктів 3.1 –3.2 договору, депозиту процентна ставка за депозитом визначається сторонами у депозитному дорученні і нараховується банком на суму депозиту, зазначеному у депозитному дорученні із дати фактичного зарахування коштів на депозитний рахунок (включаючи таку дату) до дати повернення суми депозиту (не включаючи таку дату). Нарахування відсотків за договором здійснюються в дату повернення депозиту за фактичну календарну кількість днів знаходження коштів на депозиті (включаючи неробочі (вихідні, святкові) дні).

Пунктом 4.1 договору депозиту встановлено, що після закінчення строку депозиту банк повертає основну суму депозиту та нараховані проценти на поточний рахунок вкладника у порядку, передбаченому цим договором.

Таким чином, із вказаних вище умов договору депозиту вбачається, що його істотні умови узгоджувались сторонами у депозитних дорученнях, адресованих позивачем відповідачу, і погоджувались відповідачем шляхом прийняття їх до виконання.

Із матеріалів справи вбачається і не заперечується відповідачем той факт, що позивач своїми дорученнями від 22.02.2008р. розмістив на депозитному рахунку, відкритому ним у відповідача, грошові кошти на загальну суму 1 842 250 доларів США на строк до 30.11.2009р. Вказані грошові кошти перераховувалися позивачем трьома частинами у розмірах 248 037 доларів США 43 центи, 494 212 доларів США 57 центів та 1100 000 доларів США 00 центів і були зараховані відповідачем на відповідний депозитний рахунок для довгострокових вкладів, що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою про рух коштів по депозитному рахунку № 26156200478061 у ПАТ „Сітібанк” за період з 22.02.2008р. по 22.02.2008р. Відсоткова ставка була узгоджена сторонами депозитного договору у розмірі 2,5% річних, а строк розміщення позивачем коштів на депозитному рахунку відповідача становив до 30.11.2009р.

У зв’язку із закінченням строку депозиту позивач 30.11.2009р., а потім 25.12.2009р. і 22.02.2010р. звертався до відповідача із заявами про повернення вкладу, у яких просив відповідача повернути йому депозит та нараховані проценти шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача. Вказані вимоги позивача відповідачем виконані не були. При цьому, належні позивачу кошти фактично знаходились на депозитному рахунку відповідача із 22.02.2008р. до дати звернення позивача з позовом –до 05.03.2010р., що становить 742 дні.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що спірний договір депозиту був укладений позивачем та відповідачем у рамках схеми фінансування відповідачем видачі банківської гарантії, як засіб забезпечення виконання позивачем своїх зобов’язань за договором (контрактом) на виготовлення та постачання на умовах DDU кілець чавунної тюбінгової кріпи №/DZ/S/229/07 від 24.05.2007р., укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Нижньосілезький машинобудівельний завод Zanam-Legmet” (Польща).

Розділом 7 вказаного контракту від 24.05.2007р. було передбачено надання позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю „Нижньосілезький машинобудівельний завод Zanam-Legmet” забезпечення виконання позивачем своїх зобов’язань поставити продукцію шляхом видачі безвідкличної, безумовної та оплачуваної за першою вимогою банківської гарантії у розмірі 1800000,00 доларів США. У зв’язку з цим, позивач звернувся до відповідача з пропозицією про видачу цієї банківської гарантії, яку відповідач погодився видати лише за умови укладення з позивачем низки договорів, зокрема, спірного договору депозиту, договору про надання гарантій та договору застави майнових прав за депозитним договором. Після того, як зазначені договори були укладені, відповідач видав на користь ТОВ „Нижньосілезький машинобудівельний завод Zanam-Legmet” безумовну та безвідкличну гарантію № UA1GCBR080530009 у розмірі 1800000,00 доларів США строком дії до 30.11.2009р.

З матеріалів справи вбачається, що станом на день розгляду справи кошти за вказаною гарантією відповідачем на користь бенефіціара сплачені не були, хоча ТОВ «Нижньосілезький машинобудівельний завод Zanam-Legmet»пред’явило відповідні вимоги до ПАТ «Сітібанк».

Із положень договору застави майнових прав (за депозитним договором) від 18.02.2008р. вбачається, що відповідач (заставодержатель) має право у разі невиконання позивачем (заставодавцем) Боргових зобов’язань за Договором фінансування одержати виконання боргових зобов’язань за рахунок заставлених Майнових прав переважно перед іншими кредиторами заставодавця. При цьому, «Договором фінансування»є договір про надання гарантій та/або відкриття документарних акредитивів №TSU-1402/330 від 18.02.2008р., «Боргові зобов’язання»– всі зобов’язання позивача перед відповідачем по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями договору фінансування та законодавством України, як це визначено у договорі фінансування та законодавстві України, які забезпечені згідно з цим договором, а також частина таких зобов’язань. «Майновими правами»та «предметом застави»є права вимоги заставодавця до заставодержателя за Депозитним договором (яким є спірний депозитний договір).

Разом з тим, рішенням Господарського суду м. Києва від 24.12.2009р. у справі № 45/367, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010р., вказаний вище договір про надання гарантій та/або відкриття документарних акредитивів № TSU-1402/330 від 18.02.2008р. та договір застави майнових прав (за депозитним договором) від 18.02.2008р. були визнані недійсними. Підставами недійсності вказаних договорів стала невідповідність цих договорів положенням діючого цивільного законодавства України та відсутність дійсного волевиявлення ВАТ «Дніпроважмаш»на їх укладення. Такого висновку суди дійшли з огляду на положення п.10.3.13.9 та 10.3.13.10 Статуту позивача, яким передбачено прийняття рішень спостережною радою позивача щодо надання позивачем гарантій та передачу свого майна у заставу. Оскільки ці договори були укладені представником позивача без відповідного рішення Спостережної ради чи Загальних зборів позивача і не були в подальшому схвалені позивачем, то суди дійшли висновку про їх укладення представником позивача без відповідних повноважень. Відтак, суди визнали ці договори недійсними на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Спір у даній справі виник внаслідок того, що відповідач не повернув грошові кошти та нараховані проценти позивачеві після закінчення строку депозиту, оскільки вважає, що такі кошти знаходяться у відповідача у заставі, доки не будуть припинені зобов’язання відповідача по виданій ним в інтересах позивача банківській гарантії.

Оцінюючи подані сторонами у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Частиною другою цієї статті передбачено, що до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено главою 71 Цивільного кодексу України або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Так, стаття 1060 Цивільного кодексу України передбачає, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Пунктом 3.3 Постанови Правління Національного банку України від 03.12.2003р. № 516 „Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами” банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

Згідно п. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк, за розпорядженням клієнта, зобов'язаний видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках встановлених законом (ст. 1074 Цивільного кодексу України). Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, між позивачем та відповідачем був укладений договір депозиту, який є договором банківського вкладу на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку. Відтак, у зв’язку із закінченням 30.11.2009р. строку депозиту у відповідача виник обов’язок повернути позивачеві його вклад у розмірі 1 842 250,00 доларів США та нараховані на цю суму 2,5% річних на поточний рахунок позивача не пізніше наступного дня після спливу вказаного строку.

На момент виникнення у відповідача обов’язку повернути позивачу суму депозиту та нараховані проценти, майнові права вимоги позивача до відповідача за договором депозиту знаходилися у заставі відповідача згідно договору застави майнових прав (за депозитним договором) від 18.02.2008р., який у подальшому був визнаний недійсним рішенням Господарського суду м. Києва від 24.12.2009р., що вступило в законну силу 22.02.2010р.

Згідно приписів ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює жодних правових наслідків, окрім тих, що пов’язані з його недійсністю. Частиною 1 ст. 236 Цивільного кодексу України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, недійсність договору про надання гарантій та/або відкриття документарних акредитивів №TSU-1402/330 від 18.02.2008р. та договору застави майнових прав (за депозитним договором) від 18.02.2008р., встановлені іншим рішенням господарського суду, яке набрало законної сили і є загальнообов’язковим на всій території України, а встановлені цим рішенням суду факти не мають доводитися знову під час розгляду даної справи.

За таких обставин Господарський суд м. Києва дійшов висновку про те, що відсутні будь-які правові підстави для утримання відповідачем належних позивачу депозитних коштів та нарахованих процентів, з огляду на визнання судом договору застави недійсним. Тобто, зв’язки, які існували між недійсним договором застави та спірним договором депозиту, є такими, що відсутні.

При цьому, суд не може погодитись із обґрунтованістю тверджень відповідача про те, що повернення відповідачем коштів позивачу залежить від дійсності виданої на користь контрагента позивача банківської гарантії.

Так, відповідно до ст. 562 Цивільного кодексу України зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії мітиться посилання на основне зобов’язання. Тобто, банківська гарантія є самостійним правочином, дійсність якого ніяким чином не впливає на можливість виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором депозиту. До того ж, видана відповідачем банківська гарантія видавалась на виконання договору про надання гарантії, а не спірного договору депозиту. Відтак, будь-який прямий правовий зв'язок між банківською гарантією та депозитом відсутній, а тому твердження відповідача про те, що право вимагати від відповідача повернення депозитних коштів виникне у позивача лише після припинення його грошових зобов’язань перед ТОВ „Нижньосілезький машинобудівельний завод Zanam-Legmet” за гарантією суд відхиляє як необґрунтоване.

Щодо посилань відповідача на обставини непереборної сили, якими він обґрунтовує неможливість повернення вкладу позивачеві, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідач у відзиві на позов стверджує, що ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.05.2009р. у цивільній справі за позовом Лутая О.В. до Позивача та ПАТ „Сітібанк” та ухвала господарського суду м. Києва у справі № 45/367 від 16.12.2009р. є обставинами непереборної сили, які надають йому відстрочку виконання своїх зобов’язань перед позивачем за договором депозиту.

Разом з тим, із з текстів вказаних судових актів вбачається, що ними відповідачеві заборонено виконувати дії, які направлені лише на виконання договору про надання гарантій та/або відкриття документарних акредитивів №TSU-1402/330 від 18.02.2008р., договору застави майнових прав (за депозитним договором) від 18.02.2008р. (які уже визнані недійсними), банківської гарантії №UA1GCBR080530009 на суму 1800000,00 доларів США, а також заборонено списувати кошти з будь-яких рахунків позивача з метою виконання цих договорів. Тобто, у вказаних судових актах відсутнє будь-яке посилання на договір депозиту та обмеження можливості відповідача виконувати встановлені цим договором обов’язки перед позивачем.

Отже, твердження відповідача про те, що наведені ухвали судів є обставинами непереборної сили, які надають йому відстрочку виконання своїх зобов’язань за договором вкладу та позбавляють позивача права вимагати повернення вкладу, суд вважає необґрунтованими.

Крім того, згідно положень ст. 263 Цивільного кодексу України обставинами непереборної сили вважаються надзвичайні або невідворотні за даних умов події.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, на відміну від цивільно-правової, є обставина, яка характеризується одночасно як ознакою надзвичайності, так і ознакою невідворотності, порядок засвідчення факту виникнення якої сторони мають передбачити у договорі. При цьому, хоча поняття "надзвичайність" є оціночним, воно характеризує об'єктивну якість обставини, незалежну від волі сторін. Отже, сторони не вправі встановлювати на свій розсуд обставини, які носять надзвичайний характер. Разом з тим сторони відповідно до частин першої та другої статті 212 Цивільного кодексу України можуть обумовити зміну чи припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Зокрема, такою обставиною може бути і така обставина, що носить надзвичайний характер.

Згідно з ст. 1 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” непереборна сила –це дія надзвичайної ситуації техногенного, природного або екологічного характеру, яка унеможливлює надання відповідної послуги відповідно до умов договору.

Таким чином, згідно вказаних правових норм обставинами непереборної сили вважаються надзвичайні та невідворотні за даних умов події техногенного, природного або екологічного характеру, які унеможливлюють вчинення певних дій стороною договору, яка знаходиться під їх впливом.

Судові акти, на які посилається відповідач, за своєю правовою природою є актами правосуддя, які носять зобов’язальний або констатуючий характер. Вони ухвалюються судовими органами під час та за результатами проведення ними відкритого судового розгляду справ, у якому забезпечується для будь-якої особи, якщо спір стосується її законних прав та інтересів, можливість брати участь у таких судових розглядах, захищати та відстоювати ці інтереси, а, відтак, здійснювати вплив на хід судового провадження. Також чинним процесуальним законодавством передбачено право такої особи на апеляційне та касаційне оскарження судових актів, ухвалених під час або в результаті наведених судових проваджень, в межах і порядку, встановлених законодавством.

Таким чином, відповідач мав у своєму розпорядженні передбачені законом правові засоби впливу на зазначені обставини (судові акти), якими міг запобігти їх настанню (ухваленню). Отже, жодних ознак надзвичайності та невідворотності ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.05.2009р. у цивільній справі за позовом Лутая О.В. до Позивача та ПАТ „Сітібанк” та ухвала Господарського суду м. Києва у справі № 45/367 від 16.12.2009р. не мають.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги посилання відповідача на вказані вище ухвали судів як на обставини непереборної сили, які звільнюють його від відповідальності за невиконання своїх обов’язків перед позивачем за договором депозиту.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Статтею Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Всупереч наведеним вище вимогам закону, відповідач свого обов’язку повернути вклад позивачеві не виконав, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі суми вкладу –1842 250,00 доларів США та нарахованих за користування ним процентів –94 927,05 доларів США (1842 250,00 доларів США х 2,5% річних х 742 дні).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором .

Суд вважає обґрунтованим нарахування позивачем передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних на суму невчасно виконаного відповідачем грошового зобов’язання за період із 01.12.2009р. по 05.03.2010р. у розмірі 15 125,90 доларів США (1842 250,00 доларів США + 94 927,05 доларів США /365 днів х 3% річних х 95 днів).

Таким чином, позовні вимоги позивача щодо стягнення із відповідача суми заборгованості в розмірі 1842 250,00 доларів США, нарахованих процентів в сумі 94 927,05 доларів США та 3% річних в сумі 15 125,90 доларів США є обґрунтованими, ґрунтуються на відповідних нормах законодавства України, а тому підлягають задоволенню судом у повному обсязі.

Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та державного мита, підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Сітібанк” (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 16-г, ідентифікаційний код 21685485, р/р 37392850001073 в ПАТ „Сітібанк”, код банку 300584) на користь Відкритого акціонерного товариства „Дніпроважмаш” (49600, м. Дніпропетровськ, вул. Сухий острів, 3, ідентифікаційний код 00168076, р/р 26008010694800 в ПАТ „АБ „РАДАБАНК”, код банку 306500) заборгованість у розмірі 1952 302 (один мільйон дев’ятсот п’ятдесят дві тисячі триста два) долари США 95 центів, з яких 1842 250 (один мільйон вісімсот сорок дві тисячі двісті п’ятдесят) доларів США 00 центів депозитних коштів, 94 927 (дев’яносто чотири тисячі дев’ятсот двадцять сім) доларів США 05 центів нарахованих процентів та 15 125 (п’ятнадцять тисяч сто двадцять п’ять) доларів 90 центів трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Сітібанк” (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 16-г, ідентифікаційний код 21685485, р/р 37392850001073 в ПАТ „Сітібанк”, код банку 300584) на користь Відкритого акціонерного товариства „Дніпроважмаш” (49600, м. Дніпропетровськ, вул. Сухий острів, 3, ідентифікаційний код 00168076, р/р 26008010694800 в ПАТ „АБ „РАДАБАНК”, код банку 306500) 3193 (три тисячі сто дев’яносто три) долари США 81 цент державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                               Трофименко Т.Ю.