Рішення № 9552439, 19.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/8919.04.10 За позовом Фізичної особи - підприємця Луцик Сергія Едуардовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТМ –плюс»

про стягнення 28 406,11 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача Стасенко О.А. по довіреності № 4642 від 19.12.2008р.

Від відповідача не з’явився

В засіданні приймали участь

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Луцика Сергія Едуардовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТМ –плюс»про стягнення 23060,47 грн. заборгованості, 2306,04 грн. штрафу, 3039,60 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням умов договору суборенди нежитлового приміщення № 6 від 19.12.2008р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2010р. порушено провадження у справі № 36/89, розгляд справи призначено на 24.03.2010р.

У зв’язку з неявкою представника відповідача ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 19.04.2010р.

В судовому засіданні 19.04.2010р. представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 19.04.2010р. не з’явився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду, викладених в ухвалах суду не виконав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.01.2010р. було надіслано на адресу відповідача, вказану в позовній заяві та в витязі з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Серії АД № 516333, наданому позивачем.

На підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

19.12.2008р. між Фізичною особою - підприємцем Луциком Сергієм Едуардовичем (далі орендар, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТМ –плюс» (далі суборендар, відповідач) було укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 6.

Відповідно до умов даного договору орендар передав суборендарю в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 33,6 кв.м. під офіс, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, 5 (кімната № 607-а на шостому поверсі), що є власністю Концерну «Київоблагробуд»і передано в оренду орендарю на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 1-09 від 19.12.2008р.

За актом приймання-передачі від 01.01.2009р., підписаним представниками сторін, позивач передав відповідачу обумовлене договором приміщення.

Строк дії вищевказаного договору сторони встановили з моменту передачі приміщення суборендарю за актом прийому-передачі нежитлового приміщення і до 31.12.2009р. включно (п. 1.3 договору).

При укладенні договору сторони дійшли згоди (п. 3.1 договору), що орендна плата на момент укладення договору становила 6618,19 грн. без ПДВ. Суборендар зобов’язаний сплачувати плату за суборенду протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання від орендаря рахунку на її сплату, який виставляється суборендарю не пізніше 10-го числа кожного місяця з урахуванням індексу інфляції протягом дії договору.

Сторони додатковою угодою № 1 від 31.12.2008р. до договору зменшили розмір орендної плати до 4704,00 грн. без ПДВ.

Додатковою угодою № 2 від 29.05.2009р. до договору зменшили розмір орендної плати до 4200,00 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 8.3 договору термін дії договору може бути припинений за згодою сторін. Сторона, яка ініціює дострокове розірвання договору суборенди, повідомляє про це іншу сторону за 30-ть днів до дати запланованого припинення терміну дії договору оренди.

Відповідач звернувся до позивача з листом № 1/5-39/09 від 01.09.2009р., в якому просив розірвати договір № 6 від 19.12.2008р.

Суд приходить до висновку, що договір оренди № 6 від 19.12.2008р. є припиненим з 01.10.2009р.

Відповідач, в порушення умов договору, не сплатив в повному обсязі орендні платежі за період з квітня 2009 року по жовтень 2009 року, і станом на день розгляду справи його заборгованість перед позивачем становить 23060,47 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач свої зобов’язання за договором суборенди № 6 від 19.12.2008р. в частині сплати орендної плати за період з квітня 2009 року по жовтень 2009 року виконав неналежним чином, розрахувався лише частково, і станом нам день розгляду справи його заборгованість перед позивачем становить 23060,47 грн.

Відповідач належних доказів відсутності заборгованості по договору суборенди № 6 від 19.12.2008р. суду не надав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 23060,47 грн. заборгованості з орендної плати.

Цивільний кодекс України (стаття 549) містить поняття неустойки. Так, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 7.1.1 договору у випадку прострочення орендних платежів суборендар сплачує орендарю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми простроченого платежу за кожний день прострочення протягом всього терміну прострочення.

В пункті 7.1.2 договору передбачено, що у випадку прострочення орендних платежів суборендар також сплачує орендарю одноразовий штраф в розмірі 10% від суми заборгованості.

Враховуючи, що відповідач припустився прострочки платежу, з нього, на підставі пункту 7.1.2 договору, підлягає стягненню на користь позивача штраф в сумі 2306,04 грн., відповідно до наданого позивачем розрахунку, який відповідачем оспорений не був.

Що стосується позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 3039,60 грн. пені, то вона підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В той же час позовна давність, згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність, згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України)

Позовна давність в один рік, відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У зв’язку з вищезазначеним, розрахунок пені здійснюється судом відповідно до приписів вказаних норм та пункту 7.1.1 договору, і складає:

Сума боргу, грн.Період простроченняКількість днів простроченняПодвійна облікова ставка НБУПеня, грн. 4704,00з 11.01.2009р. по 10.02.2009р.3024%92,79 9408,00з 11.02.2009р. по 10.03.2009р.2824%173,21

14112,00з 11.03.2009р. по 09.04.2009р.2924%269,09

4906,47з 11.04.2009р. по 10.05.2009р.3024%96,79

9 610,47з 11.05.2009р. по 10.06.2009р.3024%189,58

12810,47з 11.06.2009р. по 14.06.2009р.424%33,69

12810,47з 15.06.2009р. по 11.07.2009р.2722%208,48

1063,63 Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 23060,47 грн. заборгованості зі сплати суборендної плати, 2306,04 грн. штрафу, 1063,63 грн. пені.

Витрати, понесені позивачем по сплаті державного мита, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТМ-плюс»(03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, 5, код ЄДРПОУ 32373651) на користь Фізичної особи - підприємця Луцика Сергія Едуардовича (04050, м. Київ, вул. Мануільського, 5, кв. 20, ідентифікаційний код 2628002194) 23 060 (двадцять три тисячі шістдесят) грн. 47 коп. заборгованості з суборендної плати, 2306 (дві тисячі триста шість) грн. 04 коп. штрафу, 1063 (одну тисячу шістдесят три) грн. 63 коп. пені, 264 (двісті шістдесят чотири) грн. 30 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                               Трофименко Т.Ю.