Рішення № 95468875, 18.02.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2021 р. м. Київ Справа № 911/1260/20

За позовомАкціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)До Комунального підприємства Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Мережна, 3)Простягнення 5507098,29 грн

Суддя Третьякова О.О.

Секретар судового засідання Капля Є.В.

Представники:

Від позивача Піун С.П., адвокат (посвідчення №609)Від відповідача не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулося до Господарського суду Київської області з позовом, заявивши вимоги про стягнення з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” 5507098,29 грн, з яких 3803275,77 грн основного боргу, 918228,20 грн пені, 269588,03 грн 3% річних та 516006,29 грн інфляційних втрат за час прострочення розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором постачання природного газу №2233/1718-КП-17 від 29.09.2017.

З тексту позовної заяви та приєднаного до нього розрахунку слідує, що відповідач, як покупець природного газу, неповно та несвоєчасно провів розрахунок за поставлений йому у жовтні-грудні 2017 та січні-лютому 2018 природний газ, у зв`язку з чим позивач нарахував йому договірну неустойку у вигляді пені, 3% річних та інфляційні втрати на суму боргу, які просить стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” у судовому порядку поряд з залишком заборгованості за січень і лютий 2018 в сумі 3803275,77 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.05.2020 відкрито провадження у справі №911/1260/19 за вказаними позовними вимогами, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.06.2020, встановлено сторонам провадження строк для вчинення необхідних процесуальних дій та ін.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” №211 від 11.03.2020 з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, який в подальшому було неодноразово продовжено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” №215 від 16.03.2020, Постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” №239 від 25.03.2020, Постанови Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” №255 від 02.04.2020, Постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” №291 від 22.04.2020, Постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” №343 від 04.05.2020, Постанови Кабінету Міністрів України “Про встановлення карантину з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” №392 від 20.05.2020 та Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №641 від 22.07.2020.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020 №540-ІХ, який набрав чинності 02.04.2020, розділ Х “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4, відповідно до якого процесуальні строки, в тому числі строки розгляду справи по суті, подання відзиву продовжуються на час дії карантину.

03.06.2020. 17.06.2020, 01.07.2020, 27.07.2020 та 05.08.2020 Господарським судом Київської області на місці без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвали із занесенням до протоколу судового засідання про відкладення підготовчого засідання на 17.06.2020, 01.07.2020, 27.07.2020, 05.08.2020 та 11.09.2020 відповідно.

Відкладення підготовчого засідання було зумовлено продовженням вищезазначеним Законом строку на надання відповідачем відзиву на період карантину, що позбавляло суд можливості закриття підготовчого провадження без забезпечення стороні необхідних умов для реалізації своїх процесуальних прав в установлені законодавством строки.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 18.06.2020 №731-ІХ, що набрав чинності 17.07.2020, п.4 розділу Х “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України викладено у новій редакції, відповідно до якої: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Відповідно до п.2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 18.06.2020 №731-ІХ процесуальні строки, які були продовжені відповідно до п.4 розділу Х “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

07.08.2020 до Господарського суду Київської області надійшов відзив на позовну заяву №997 від 04.08.2020, в якому відповідач просить суд позовні вимоги задовольнити частково, а саме: стягнути основний борг в сумі 2743272,77 грн, закрити провадження у справі в частині стягнення 1060003,00 грн основного боргу та у стягненні пені, 3% та інфляційних втрат відмовити повністю у зв`язку з тим, що відповідач заснований на комунальній власності територіальної громади м. Біла Церква та підпорядкований Білоцерківській міській раді Київської області, основними цілями якого є безперебійне забезпечення тепловою енергією житлового фонду, кооперативних та громадських організацій, комунально-побутових і інших об`єктів м. Біла Церква. Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на здійснення ним розрахунків з позивачем за договором на постачання природного газу №2233/1718-КП-17 від 29.09.2017 виключно з рахунку зі спеціальним режимом використання відповідно до Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 (далі – Порядок №217). Таким чином, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами, а відтак відповідач не може самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставку природного газу, у зв`язку з чим вина відповідача у простроченні платежів за спірним договором відсутня, а тому підстави для нарахування пені, 3% та інфляційних втрат відсутні.

12.08.2020 до Господарського суду Київської області надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач в повному обсязі не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, та вказує, що відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачену договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами, тим самим міг впливати на стан розрахунків з позивачем.

25.08.2020 Господарським судом Київської області отримано заяву про зменшення розміру позовних вимог №39/5-1212-20 від 18.08.2020, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 4514198,72 грн, з яких 2705813,23 грн основного боргу, 918228,20 грн пені, 310254,89 грн 3% річних та 579902,40 грн інфляційних втрат.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов`язків, визначених у ст.42 цього Кодексу, зокрема, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

За наслідками розгляду в підготовчому засіданні заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що виходячи із змісту поданої заяви, а також змісту первісно поданої позовної заяви, заяви про зменшення розміру позовних вимог та конкретних обставин справи, позивач не змінює предмету або підстав позову, а лише зменшує суму боргу. При цьому, заява позивача про зменшення позовних вимог подана до початку розгляду справи по суті, відповідає вимогам, встановленим ст.170 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, оскільки зменшення розміру позовних вимог - це процесуальне право, передбачене п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України судом, прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог позивача, а відтак має місце нова загальна ціна позову – 4514198,72 грн, з якої й вирішується спір.

11.09.2020 відповідачем до Господарського суду Київської області подано заперечення на відповідь на відзив №1174 від 10.09.2020, відповідно до яких він повністю не погоджується з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив, з підстав того, що оплата за спожитий природний газ здійснювалася відповідачем у порядку та на умовах, визначених Порядком №217 на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП у відповідності до умов п.6.3 договору, на які відповідач не міг впливати, підстави для нарахування відповідачу пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з порушенням п.6.1 договору відсутні. Також, зазначено, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 2675715,39 грн.

11.09.2020 Господарським судом Київської області постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 01.10.2020.

01.10.2020 Господарським судом Київської області, у зв`язку з отриманням від відповідача клопотання про відкладення розгляду справи №1254 від 30.09.2020, на місці без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового про відкладення судового засідання на 15.10.2020.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.10.2020 зупинено провадження у справі №911/1260/20, яке ухвалою Господарського суду Київської області від 04.01.2021 поновлено з призначенням судового засідання на 21.01.2021.

19.01.2021 від відповідача до Господарського суду Київської області надійшла заява №77 від 18.01.2021 про надання доказів, до якої приєднано платіжні доручення про часткову сплату відповідачем суми основного боргу, і в якій зазначено, що станом на 16.01.2021 основний борг відповідача перед позивачем становить 2510798,91 грн.

21.01.2021 Господарським судом Київської області на місці без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання про перерву у судовому засіданні на 11.02.2021.

08.02.2021 від позивача до Господарського суду Київської області надійшло клопотання №39/5-1106-21 від 08.02.2021 про приєднання до матеріалів справи довідки по операціям за договором №2233/1718-КП-17, якою засвідчено, що борг відповідача перед позивачем становить 2510798,91 грн.

11.02.2021 від відповідача до Господарського суду Київської області надійшло клопотання №197 від 11.02.2021 про зменшення розміру пені на 90% мотивоване тим, що у відповідача незадовільний фінансовий стан, надмірне стягнення пені призведе до понесення відповідачем додаткових збитків, зупинить роботу підприємства, що в свою чергу призведе до неможливості забезпечення опалювального періоду та банкрутства підприємства.

11.02.2021 Господарським судом Київської області на місці без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання про перерву у судовому засіданні на 18.02.2021.

18.02.2021 у судовому засіданні за результатами з`ясування обставин справи, перевірки їх доказами та проведення судових дебатів, після виходу з нарадчої кімнати судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, врахувавши пояснення учасників справи, проаналізувавши позовні вимоги та заперечення проти них, з`ясувавши всі фактичні обставин справи, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд

ВСТАНОВИВ:

29.09.2017 Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, яке згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №226 перейменоване в Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, в якості постачальника, та Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа”, в якості споживача, уклали договір №2233/1718-КП-17 постачання природного газу (далі – договір), за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями.

Згідно з п.1.4 договору за цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, ввезений Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на митну територію України).

Постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ обсягом до 2813,970 тис.куб.метрів (два мільйони вісімсот тринадцять тисяч дев`ятсот сімдесят куб.метрів), у тому числі по місяцях (тис.куб.м): жовтень-185,732 тис.куб.м, листопад-458,220 тис.куб.м, грудень-557,700 тис.куб.м, загалом за IV квартал 2017-1201,652 тис.куб.м. За січень-606,185 тис.куб.м, за лютий-525,626 тис.куб.м, за березень-480,507 тис.куб.м, загалом за І квартал 2018-1612,318 тис. куб.м (п.2.1 договору).

Пунктом 1 додаткової угоди №1 до договору постачання природного газу від 02.04.2018 додано пункт 2.1 розділу 2: Постачальник передає споживачу в період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 250 тис.куб.м (двісті п`ятдесят тисяч куб.м), у тому числі по місяцях (тис.куб.м): квітень - 250 тис.куб.м.

Пунктом 3.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, ввезений Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на митну територію України) - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п.3.7 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов`язань в частині природного газу за цим договором у відповідному місяці (п.3.10 договору).

Згідно з п.4.1 договору кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494, та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. На дату укладання договору ціна на природний газ становить 4942,00 гривні за 1000 куб.м (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включають до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України). до визначеної ціни застосовується коефіцієнт 1,6. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов`язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.

Відповідно до п.5.2 договору сторони встановили, що ціна за 1000 куб.м газу за цим договором на дату його укладення становить 7907,20 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ)-20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість – 9488,64 грн (дев`ять тисяч чотириста вісімдесят вісім грн 64 коп).

Згідно з п.6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.6.2 договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим.

Оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством,-у разі коли на споживача станом на 30.09.2015 поширюється дія статті 19-1 Закону України “Про теплопостачання”; 2) в будь - якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30.09.2015 не поширювалась дія статті 19-1Закону України “Про теплопостачання” в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником кошти, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника (п.6.3 договору).

Згідно з п.6.4 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу – відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; у другу чергу – сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу – погашається основна сума заборгованості.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором (п.8.1 договору).

Відповідно до п.8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Положеннями п.11.3 договору сторони погодили такий порядок внесення змін до договору:

усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у пунктах 2.3, 11.4 та 11.5 цього договору;

сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до відносин сторін за цим договором, крім випадків, зазначених у пунктах 2.3, 11.4 та 11.5 цього договору;

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12.1 договору).

Пунктом 2 додаткової угоди №1 до договору постачання природного газу від 02.04.2018 викладено розділ 12 договору у наступній редакції: Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Згідно з п.4 додаткової угоди №1 до договору постачання природного газу від 02.04.2018 зазначено, що дана додаткова угода складена у двох примірниках, по одному для кожної із сторін, які мають однакову юридичну силу, набуває чинності з дати її підписання сторонами і поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами станом на 31.03.2018.

На виконання умов договору позивач у період з жовтня 2017 по лютий 2018 передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 8202265,07 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2017 на суму 259068,34 грн, від 30.11.2017 на суму 1416302,87 грн, від 31.12.2017 на суму 1837664,90 грн, від 31.01.2018 на суму 2267357,98 грн та від 28.02.2018 на суму 2421870,98 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу підписані в двохсторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств, а їх завірені копії залучено до матеріалів справи.

Відповідно до банківських виписок з рахунку позивача, копії яких містяться в матеріалах справи, оплата за переданий природний газ здійснювалася відповідачем шляхом перерахування на рахунок позивача грошових коштів, з призначенням платежів: “Розподіл коштів на виконання п. КМУ №217 від 18.06.2014, Реєстр, затв. пост НКРЕКП від 31.10.2017 №1314, Дог.№2233/1718-КП-17 від 29.09.2017”.

Позивач зазначає, що оплату за поставлений природний газ по вищепереліченим актам приймання-передачі природного газу відповідач за договором №2233/1718-КП-17 від 29.09.2017 в повному обсязі та своєчасно не виконав, чим порушив умови договору, а відтак просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2705813,23 грн основного боргу, 918228,20 грн пені за загальний період прострочки з 28.11.2017 по 26.09.2018, 310254,89 грн 3% річних за загальний період прострочки з 28.11.2017 по 13.08.2020 та 579902,40 грн інфляційних втрат за загальний період прострочки з 01.01.2018 по 31.07.2020.

Приписами ст.173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом положень ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч.1 ст.265 Господарського кодексу України визначено поняття договору поставки як договору, за яким одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст.712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення (ч.2 ст.265 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України “Про ринок природного газу” постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч.3 ст.12 Закону України “Про ринок природного газу”).

Частиною 2 ст.13 Закону України “Про ринок природного газу” до обов`язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів.

У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом (ч.3 ст.13 Закону України “Про ринок природного газу”).

Отже, постачання природного газу споживачам є різновидом господарської діяльності, що здійснюється на підставі договору постачання, який укладається між постачальником та покупцем (споживачем) із визначенням взаємних прав та обов`язків сторін такого господарського договору. Законодавцем до обов`язків споживача віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості придбаного (спожитого) природного газу, невиконання чи неналежне виконання якого тягне за собою наслідки у вигляді відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач в порушення договірних зобов`язань оплату природного газу здійснив несвоєчасно та не в повному обсязі, що зумовило звернення позивача з даними позовом до Господарського суду Київської області.

Під час розгляду справи судом відповідач здійснив часткове погашення основного боргу, у зв`язку з чим позивач зменшив позовні вимоги, зокрема, щодо стягнення основного боргу до 2705813,23 грн, і таке зменшення прийнято судом.

Однак, в подальшому відповідач здійснив оплату на користь позивача в сумі 195014,32 грн, що підтверджено доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями за період з 30.09.2020 по 10.11.2020 та копією довідки позивача по операціях за договором №2233/1718-КП-17 від 29.09.2017.

Враховуючи, що відповідачем на час вирішення спору частково сплачена на користь позивача заявлена до стягнення сума основного боргу за поставлений природний газ в розмірі 195014,32 грн, предмет спору в даній справі у вказаній частині позовних вимог про стягнення з відповідача 195014,32 грн основного боргу відсутній.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин суд на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України закриває провадження у справі №911/1260/20 в частині вимог про стягнення з відповідача 195014,32 грн основного боргу за поставлений природний газ.

Таким чином, за відповідачем рахується залишок боргу за поставлений природний газ позивачем в розмірі 2510798,91 грн.

Враховуючи, що відповідач свої грошові зобов`язання за укладеним договором в повному обсязі та своєчасно не виконав, сума основного боргу відповідачем в повному обсязі не сплачена, доказів протилежного матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення суми 2510798,91 грн основного боргу підлягають задоволенню, як такі, що є обґрунтованими, доведеними, відповідачем не запереченими та належним чином не спростованими.

Згідно з ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Приписами ч.3 ст.231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з п.8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У ст.625 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

З наявних матеріалів справи та банківських виписок позивача судом встановлено, що відповідачем здійснювалася оплата вартості поставленого природного газу в порядку встановленому постановою Кабінетом Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки» (далі – Порядок №217) на загальну суму 5691466,16 грн.

При розгляді позовних вимог про стягнення з відповідача заявленого розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат суд враховує правову позицію викладену, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19, відповідно до якої Верховний Суд дійшов висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником. Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності. Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу. Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (п.8.2 договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат. Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями ст.78, 235 Господарського кодексу України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу ст.42 Господарського кодексу України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).

У зв`язку з неналежним та несвоєчасним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за укладеним договором позивачем заявлено до стягнення з відповідача 918228,20 грн пені за період прострочення з 28.11.2017 по 26.09.2018 відповідно до наданого до позовної заяви розрахунку, з врахуванням дат виникнення зобов`язань по оплаті поставленого газу, дат і сум часткових проплат відповідача.

Здійснивши перерахунок пені, суд приходить до висновку, що така розрахована позивачем вірно.

Позивач, на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, враховуючи дати виникнення зобов`язань по оплаті поставленого газу, дати і суми часткових проплат, за прострочення виконання грошового зобов`язання нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 310254,89 грн за загальний період прострочення з 28.11.2017 по 13.08.2020 та інфляційні втрати в розмірі 579902,40 грн за загальний період прострочення з 01.01.2018 по 31.07.2020 (розрахунок долучено до матеріалів справи).

Здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, а тому вимога в цій частині позову є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, викладене у клопотанні №197 від 11.02.2021, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Неустойка не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежності від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому слід враховувати, що правила ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд приймає до уваги правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі №922/2932/18, від 08.10.2019 у справі №922/2930/18, від 08.10.2019 у справі №923/142/19, від 09.10.2019 у справі №904/4083/18).

Суд вважає, що нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

На підтвердження незадовільного фінансового становища до матеріалів справи відповідачем приєднано копії балансу (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2018, на 31.12.2019, на 30.09.2020, звіт про фінансові результати (звіт про сукупній дохід) за 2018, за 2019, за 9 місяців 2020.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у ст.3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, його незадовільні фінансові результати у спірний період, а також беручи до уваги, що окрім пені позивач нараховує 3% річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених вчасно коштів відповідачем, а також те, що сплата пені у повному обсязі у даному випадку зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а й інші інтереси, зокрема можливість постачання теплової енергії споживачами відповідача, суд вважає за можливе застосувати ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України і ч.1 ст.233 Господарського кодексу України та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 40% і стягнути з відповідача пеню в сумі 550936,92 грн. Також судом враховується, що таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

За таких обставин позовні вимоги задовольняються судом частково в сумі 550936,92 грн пені, зменшеної судом в порядку ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, 310254,89 грн 3% річних та 579902,40 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Належними у розумінні ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача у сумі 64787,76 грн, при цьому, для цілей розподілення судового збору між сторонами за основу розрахунку суд приймає розмір пені в сумі 918228,20 грн, щодо якого судом здійснено розрахунок, однак яка зменшена судом на 40% та становить 550936,92 грн на підставі ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат в частині 2925,22 грн судового збору, яким підлягали оплаті позовні вимоги в сумі 195014,32 грн, щодо яких провадження у справі закрито, господарський суд роз`яснює, що відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.7 Закону України “Про судовий збір” судовий збір в зазначеній частині може бути повернутий в разі звернення позивача із відповідним клопотанням.

Інших судових витрат, для їх покладення на відповідача, позивач не заявив.

Керуючись ст. 2, 7, 8, 11, 13, 14, 18, 20, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Закрити провадження у справі №911/1260/20 в частині позовних вимог Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” про стягнення 195014,32 грн основного боргу.

2. Позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” задовольнити в частині стягнення 2510798,91 грн основного боргу, 550936,92 грн пені, 310254,89 грн 3% річних та 579902,40 грн інфляційних втрат.

3. Стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Мережна, 3, ідентифікаційний код 04654336) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 2510798 (два мільйони п`ятсот десять тисяч сімсот дев`яносто вісім) грн 91 коп основного боргу, 550936 (п`ятсот п`ятдесят тисяч дев`ятсот тридцять шість) грн 92 коп пені, 310254 (триста десять тисяч двісті п`ятдесят чотири) грн 89 коп 3% річних, 579902 (п`ятсот сімдесят дев`ять дев`ятсот дві) грн 40 коп інфляційних втрат та 64787 (шістдесят чотири тисячі сімсот вісімдесят сім) грн 76 коп судового збору.

4. В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” про стягнення 367291,28 грн пені відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд Київської області протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12.03.2021.

Суддя О.О. Третьякова