Рішення № 9545240, 16.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 23/77(12/282-09-6159)16.03.10 За позовомвідкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»

доприватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа ВієннаІншуранс Груп»

простягнення 7438,57 грн. Суддя Кирилюк Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:начальник юридичного відділу Марко О.В. (довіреність №08-03-14/368-09 від 11.09.2009 року)

від відповідача:не з’явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа ВієннаІншуранс Груп»7438,57 грн. (у тому числі 2591,79 грн. інфляційних втрат; 4237,92 грн. пені та 608,86 грн. трьох процентів річних).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач неналежним чином виконує свої зобов’язання за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.12.2009 року справу було передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2010 року порушено провадження у справі №23/77(12/282-09-6159) та призначено її розгляд на 04.02.2010 року.

У з’язку з неявкою представника Відповідача на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

12.02.2010 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник Відповідача надав відзив на позовну заяву, яким заперечив законність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»не передбачені інші штрафні санкції ніж пеня.

У судовому засіданні 16.03.2010 року представник Позивача надав витребувані судом документи та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

У судове засідання 16.03.2010 року Відповідач своїх представників не направив, витребуваних судом документів не надав.

Судом у відповідності з вимогами статті 811 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 16.03.2010 року за згодою представника Позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.03.2009 року у справі №22/14-09-346, було стягнуто з Відповідача на користь Позивача 18381,52 грн. страхового відшкодування, 183,82 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Під час розгляду справи №22/14-09-346 встановлено факт порушення зобов’язання та наявність грошової заборгованості Відповідача перед Позивачем за страховим випадком, який настав 09.04.2008 року у результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до Постанови Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2009 року у справі №22/14-09-346 (стор.5, абз. 2) судом встановлено, що Відповідач отримав регресну вимогу №12-03/1864 від 05.09.2008 року відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення 12.09.2008 року. Відповідач був зобов’язаний відповідно до п.п.37.1, 37.2 ст.37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»протягом місяця здійснити виплату страхового відшкодування. Останній документ було отримано Відповідачем 19.09.2008 року.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Заборгованість Відповідача за страховим випадком, який настав 09.04.2008 року, у сумі 18381,52 грн. було погашено (відповідно до відзиву на позовну заяву та картки рахунку 37.5 Одеської обласної дирекції Позивача) 18.12.2009 року.

Таким чином, заборгованість Відповідача перед Позивачем у розмірі 18381,52 гривень існувала у період з 20.10.2008 року по 17.12.2009 року.

Статтею 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов’язань визначено закон або інший нормативно-правовий акт, що регулює господарську діяльність. Рішеннями господарських судів у справі №22/14-09-346 встановлено факт порушення Відповідачем правових приписів Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк виконання зобов’язання Відповідача встановлено статтею 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до вимог актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Статті 216-218 Господарського кодексу України та стаття 611 Цивільного кодексу України передбачають, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Суд не може погодитись з доводами Відповідача, наведеними у відзиві, про те, що його зобов’язання виникло після винесення рішення судом апеляційної інстанції, оскільки з тексту самого рішення вбачається інше. Крім того, непред’явлення до виконання наказу господарського суду не може бути кваліфіковано як небажання Позивача отримати відповідну суму грошових коштів, оскільки відповідно до 124 статті Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Таким чином, непред’явлення Позивачем наказу до виконавчої служби не може бути об’єктивною підставою для невиконання чи відстрочення виконання Відповідачем своїх господарських зобов’язань та рішення суду України.

Виходячи з наведеного, суд встановлює, що Відповідачем не надано об’єктивних підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Згідно пункту 2 статті 217 Господарського кодексу України, за порушення зобов’язань у сфері господарювання застосовуються наступні види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У розумінні статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пунктом 1 статті 231 Господарського кодексу України встановлено що, законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Пунктом 37.2 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»встановлено, що у випадку прострочення виплати страхового відшкодування страховик сплачує на користь особи, яка має право на отримання такого відшкодування, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 4237,92 грн. за період з 20.10.2008 року по 20.10.2009 року (1 рік).

Пунктом 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Виходячи з наведеної правової норми суд частково задовольняє позовну вимогу про стягнення пені за період з 20.10.2008 року по 20.04.2009 року (6 місяців) у розмірі 2205,78 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Враховуючи, що за своєю правовою природою інфляційні втрати та три проценти річних (відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України) не є штрафною санкцією до відповідних нарахувань не можуть бути застосовані обмеження, встановлені Пунктом 6 статті 231 Господарського кодексу України.

Перевіривши розрахунок Позивача, суд встановив, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача на користь Позивача стягуються судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа ВієннаІншуранс Груп»(04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44, ідентифікаційний код 24175269) на користь відкритого акціонерного товариства національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, ідентифікаційний код 00034186) 2205,78 грн. (дві тисячі двісті п’ять гривень 78 коп.) пені; 2591,79 грн. (дві тисячі п’ятсот дев’яносто одну гривню 79 коп.) інфляційних втрат; 608,86 грн. (шістсот вісім гривень 86 коп.) трьох процентів річних; 74,13 грн. (сімдесят чотири гривні 13 коп.) державного мита та 171,53 грн. (сто сімдесят одну гривню 53 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншому –відмовити.

4.          Видати наказ.

Рішення набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя Кирилюк Т.Ю.

Дата підписання рішення: 24.03.2010 року.