Рішення № 9545225, 07.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/57607.04.10 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛЛ"

до 1) закритого акціонерного товариства "ТАС-Інвестбанк"(приватне акціонерне товариство "Сведбанк Інвест")

2) товариства з обмеженою відповідальністю " Вольний вітер"

3) закритого акціонерного товариства "Туристичний комплекс "Либідь"

про визнання недійсними договорів

Головуючий суддя Головатюк Л.Д.

Суддя Чеберяк П.П.

Суддя Нарольський М.М.

Представники:

Від позивача Симончук О.М. (дов. від 01.01.2008)

                     Тарасюк В.В.(дов. від 01.01.2008)

                     Пономарьов П.О.(дов. від 15.01.2008)

Від відповідача-1 не прибув

Від відповідача-2 Негреша М. О. (дов. від 10.10.2008)

Від відповідача-3 Негреша М.О. (дов. від 10.12.2008)

                     Олійник В.В.(дов. від 19.03.2008)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідачів про визнання недійсними наступних договорів:

а)          договору іпотеки нерухомого майна від 30.10.2006 №340/341/342/339/ІП-2, укладеного між TOB «Селл»(іпотекодавець) і ЗАТ «ТАС- Інвестбанк»(іпотекодержатель);

б)          договору № 4443 від 12.12.2006 про відступлення прав за договором іпотеки нерухомого майна від 30.10.2006 № 340/341/342/339/ІП-2, укладеного між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» та TOB «Вольний вітер»;

в)          договору купівлі-продажу нерухомого майна –готельного комплексу «Русь»№4721 від 22.12.2006, укладеного між TOB «Вольний вітер»(продавець) та ЗАТ «ТК «Либідь»(покупець).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що укладений іпотечний договір не відповідає положенням діючого законодавства, оскільки TOB «Селл»не могло бути іпотекодавцем за даним договором та не могло здійснювати відчуження нерухомого майна (предмету іпотеки), так як рішенням третейського суду встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу готельного комплексу «Русь»не відбулося припинення права власності на дане майно у TOB «Русь Інтернешнл»та не відбулося переходу такого права до TOB «Селл». Таким чином, на думку позивача TOB «Русь Інтернешнл»після укладення договору купівлі-продажу залишилось власником готельного комплексу «Русь», а тому іпотечний договір має бути визнаний недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України як такий, що суперечить нормам цивільного законодавства.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.07.2009 порушено провадження у справі №50/576 та призначено до розгляду на 05.08.2009.

Представники відповідачів 1 та 2 в судове засідання 05.08.2009 не з’явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

В судове засідання прибули представники позивача та відповідача-3, дали пояснення по справ і подали спільне клопотання про продовження строку розгляду справи на строк більший, ніж це передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Суд задовольнив дане клопотання.

Представник відповідача-3 подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи було відкладено на 23.09.2009.

23.09.2009 розгляд справи не відбувся у зв"язку з хворобою судді, оголошена перерва на 09.10.2009.

В судове засідання 09.10.2009 прибули представники позивача та відповідача-3 і дали додаткові пояснення по справі.

Представники відповідачів 1 та 2 в судове засідання повторно не з’явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розгляд справи було відкладено на 28.10.2009.

В судове засідання 28.10.2009 прибули представники позивача та відповідача-3.

Представники позивача та відповідача-3 дали додаткові пояснення по справі.

Представник позивача подав клопотання про витребування додаткових доказів від Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Реалізації та захисту прав і законних інтересів юридичних та фізичних осіб". Суд задовольнив дане клопотання.

Представник відповідача-3 подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи було відкладено на 18.11.2009.

В судове засідання 18.11.2009 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Представники відповідачів 1, 2 та 3 в судове засідання не з’явилися, витребувані судом докази не подали, відповідачі 2 та 3 причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Відповідач-3 через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Судом встановлено, що постійно діючий третейський суд при Асоціації "Реалізації та захисту прав і законних інтересів юридичних та фізичних осіб"(код ЄДРПОУ 33936559) не виконав вимог ухвали суду від 28.10.2009 та не подав господарському суду м. Києва матеріали справи № 0106/2007р.

Розгляд справи було відкладено на 14.12.2009.

14.12.2009 від ТОВ "Вольний вітер" та ЗАТ "Туристичний комплекс "Либідь" надійшло клопотання про призначення колегіального розгляду даної справи у зв"язку зі складністю спору.

Ухвалою Голови господарського суду м. Києва від 18.12.2009 клопотання ТОВ "Вольний вітер" та ЗАТ "Туристичний комплекс "Либідь" про призначення колегіального розгляду справи № 50/576 було задоволено та ухвалено справу № 50/576 передати на розгляд колегії суддів у складі: Головатюк Л.Д.(головуючий), Чеберяк П.П., Нарольський М.М.

Ухвалою колегії суддів у складі: головуючого судді Головатюка Л.Д., судді Чеберяка П. П., судді Нарольського М.М. від 11.01.2010 було призначено розгляд справи на 01.02.2010.

01.02.2010 у судове засідання з"явилися представники позивача, відповідача-2, відповідача-3 та дали пояснення по справі.

Представник відповідача - 1 в судове засідання не з"явився, всіх витребуваних судом доказів не надав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представником позивача в судовому засідання було подано клопотання, у якому він просить уточнити судом дані в ухвалі про витребування доказів від третейського суду, а саме: вказати нову назву третейського суду - Постійно діючий третейський суд при Асоціації "Група компаній "ЗАХИСТ" (ідентифікаційний код 33936559, місто Київ, вул. Івана Кудрі, 35-б, к. 4) та відкласти розгляд справи №50/576 для отримання позивачем матеріалів справи №0106/2007 від третейського суду та надання їх господарському суду м. Києва. Суд дане клопотання задовольнив.

Розгляд справи було відкладено на 22.02.2010.

В судове засідання 22.02.2010 з"явилися представники позивача, відповідача-2, відповідача-3 та дали пояснення по справі. Представником відповідача-2 та відповідача-3 було подано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позову.

До господарського суду м. Києва від постійно діючого третейського суду при Асоціації "Група компаній"ЗАХИСТ" надійшли матеріали справи № 0106/2007р.

Представник позивача подав суду клопотання про залучення до участі у справі третьої особи на стороні позивача ТОВ «Русь Інтернешнл». Суд дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про відмову у задоволенні даного клопотання, оскільки права ТОВ «Русь Інтернешнл»не будуть порушені рішенням з даної справи, так як вже є судове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Русь Інтернешнл»про визнання недійсними договорів(визнання яких недійсними є предметом розгляду даної справи) задоволені повністю.

Представник відповідача - 1 в судове засідання не з"явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку про необхідність витребування додаткових доказів по справі.

Розгляд справи було відкладено на 16.03.2010.

В судове засідання 16.03.2010 з"явилися представники позивача, відповідача-2 та відповідача-3 і дали пояснення по справі.

Представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, в якому крім раніше заявлених позовних вимог просить визнати недійсним з моменту укладення правочин, укладений між закритим акціонерним товариством "Туристичний комплекс "Либідь" та товариством з обмеженою відповідальністю «Русь ЛТД»про передачу готельного комплексу «Русь»до статутного капіталу ТОВ «Русь ЛТД». Також у даній заяві позивач просить залучити до участі у справі відповідачем товариство з обмеженою відповідальністю «Русь ЛТД».

Суд дослідивши матеріали справи та вислухавши думку представників сторін прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог, оскільки даною заявою позивач змінив і підставу і предмет позову.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Суд зазначає, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. У п. 2 інформаційного листа від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" Вищий господарський суд України на запитання, чи можлива з огляду на приписи частини четвертої статті 22 ГПК одночасна зміна підстав і предмета позову, відповів, що за змістом зазначеної норми ГПК зміна позивачем підстав і предмета позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).

Крім того, у зв’язку з викладеним суд також відмовляє у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі відповідачем товариство з обмеженою відповідальністю «Русь ЛТД».

Представник позивача подав заяву про відвід колегії суддів. Для вирішення даного питання керівництвом суду була оголошена перерва на 17.03.2010.

Ухвалою Голови господарського суду м. Києва від 16.03.2010 залишено без задоволення заяву товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛЛ" про відвід колегії суддів.

В судове засідання 17.03.2010 з"явилися представники позивача, відповідача-2 та відповідача-3 і дали пояснення по справі.

Представник позивача подав клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу та про оголошення повного тексту рішення по справі. Суд задовольнив дане клопотання.

Представник позивача подав заяву про відвід колегії суддів та заяву про відвід судді Головатюка Л.Д.

Ухвалами Голови господарського суду м. Києва від 17.03.2010 залишено без задоволення заяви товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛЛ" про відвід колегії суддів та про відвід судді Головатюка Л.Д.

Представник позивача свій позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі

Представник відповідача-2 та відповідача-3 проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Відповідач-1 в судове засідання не з’явився, витребувані судом докази не подав, позовну вимог в будь-який спосіб не заперечив.

Судом була оголошена перерва в судовому засіданні на 07.04.2010 для оголошення повного тексту рішення по справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на позовну заяву, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши пояснення представників позивача та відповідачів, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

30.10.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл" (далі TOB «Русь Інтернешнл») та товариством з обмеженою відповідальністю «Селл»(далі TOB «Селл», позивач) було укладено договір купівлі-продажу готельного комплексу "Русь", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, 4, (літ. А), загальною площею 22 934,40 кв. м.(далі готельний комплекс), відповідно до якого TOB «Русь Інтернешнл»зобов'язалося передати у власність TOB «Селл»вказаний вище об'єкт, а TOB «Селл», в свою чергу, зобов'язалося його прийняти та сплатити ціну, визначену у договорі.

Вказане майно було передане товариством з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл" товариству з обмеженою відповідальністю "Селл" по акту прийому-передачі від 30.10.2006(в матеріалах справи).

30.10.2006 між TOB «Селл», як законним власником готельного комплексу та закритим акціонерним товариством «Тас-Інвестбанк»(далі ЗAT «Тас-Інвестбанк», відповідач-1) було укладено іпотечний договір № 340/341/342/339/ІП-2. Відповідно до умов цього договору ТОВ «Селл»як боржник і майновий поручитель передав, а відповідач-1 прийняв у іпотеку предмет іпотеки, а саме: готельний комплекс "Русь", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, 4, (літ. А), загальною площею 22 934,40 кв. м.

В подальшому 12.12.2006 між ЗАТ «Тас-Інвестбанк»та товариством з обмеженою відповідальністю «Вольний вітер»(далі TOB «Вольний вітер», відповідач-2) було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 30.10.2006. Відповідно до п. 1 даного договору відступлення прав, ЗАТ «Тас-Інвестбанк» відступило, а TOB «Вольний вітер»набуло всіх прав іпотекодержателя за іпотечним договором № 340/341/342/339/ІП-2.

22.12.2006 між TOB «Вольний вітер»та закритим акціонерним товариством «Туристичний комплекс «Либідь»(далі ЗАТ «Туристичний комплекс «Либідь», відповідач-3) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - готельного комплексу «Русь».

Відповідно до даного договору купівлі-продажу TOB «Вольний вітер»продало, а ЗАТ «Туристичний комплекс «Либідь»купило нерухоме майно, а саме готельний комплекс "Русь", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, 4, (літ. А), загальною площею 22 934,40 кв. м.

14.06.2007 рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації «Реалізації та захисту прав і законних інтересів юридичних і фізичних осіб»у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл" до товариства з обмеженою відповідальністю «Селл» було визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу готельного комплексу «Русь»від 30.10.2006 та акт прийому-передачі готельного комплексу «Русь»від 30.10.2006 з моменту його підписання.

З позовної заяви ТОВ «Селл»вбачається, що останнє шляхом визнання недійсними договорів іпотеки, відступлення прав за договором іпотеки та купівлі-продажу готельного комплексу «Русь», в яких товариство не є стороною, має намір отримати нерухоме майно - готельний комплекс „Русь" (літ. А) загальною площею 22 934,40 кв. м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, 4 (надалі - готельний комплекс „Русь"), для подальшої його передачі TOB „Русь Інтернешнл" на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Реалізації та захисту прав і законних інтересів юридичних та фізичних осіб»від 14.06.2007 у справі за позовом TOB „Русь Інтернешнл" до TOB „Селл", яким визнано недійсним договір купівлі-продажу готельного комплексу "Русь" від 30.10.2006, укладений між TOB „Русь Інтернешнл" та TOB «Селл».

Дослідивши матеріали справи та вислухавши думку представників сторін, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову у зв’язку з наступним:

Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, шляхом визнання недійсними договорів, в яких він не є стороною, не відповідає способу захисту визначеному ст. ст. 16, 330, 388 Цивільного кодексу України. Зі змісту позовної заяви вбачається, що права позивача порушені оспорюваними договорами, у зв'язку з чим він не може виконати свого обов'язку щодо повернення готельного комплексу „Русь" TOB „Русь Інтернешнл". Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він не мав права укладати договір іпотеки, оскільки придбав майно готельного комплексу „Русь" за угодою, яка рішенням третейського суду визнана недійсною. З огляду на недійсність договору іпотеки позивач просить визнати недійсними договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором та договору купівлі - продажу, укладеного 22.12.2006 між TOB „Вольний вітер" та ЗАТ „Туристичний комплекс „Либідь". Враховуючи, що позивач не є стороною оскаржуваних договорів (договору №4443 від 12.12.2006 про відступлення прав за іпотечним договором, укладеного між ЗАТ „ТАС-Інвестбанк" та TOB „Вільний вітер"; договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.12.2006, укладеного між TOB „Вольний вітер" та ЗАТ „ТК „Либідь"), однак бажає визнати дані договори недійсними та отримати готельний комплекс „Русь" для подальшого розпорядження ним, суд приходить лише до єдиного об'єктивного висновку: про відсутність підстав для задоволення позовних вимог TOB „Селл" про визнання недійсними оспорюваних договорів та застосування наслідків недійсності правочину, регламентованих ст. 216 ЦК України.

Згідно із ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У листі Верховного Суду України від 24.11.2008 „Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів. Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову.

У частині 2 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пленум Верховного Суду України у пункті 10 Постанови „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 зазначає, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У відповідності до приписів ч.1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до п. 27.3 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 №04-5/120 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" господарським судам слід мати на увазі, що права особи, яка вважає себе власником майна не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною.

Враховуючи викладене, вбачається, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом, а отже підстав для задоволення вимог TOB „Селл" про визнання недійсними вищезазначених договорів та повернення TOB „Селл" готельного комплексу „Русь" шляхом подвійної реституції немає.

Крім цього, відповідно до положень статті 386 ЦК України власник, чиє право порушене або який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які порушують або можуть порушити його право. Такий захист прав власника судом має відбуватися у спосіб, що передбачений ст. 16 ЦК України або іншими нормами законодавства чи положеннями договору.

Суд наголошує, що такий спосіб захисту як визнання договору недійсним може відновлювати лише права особи, яка є стороною такого правочину, визнання спірного договору недійсним та застосування наслідків його недійсності, зазначених ст. 216 ЦК України, не призведе до відновлення порушених прав позивача, який не є стороною договору №4443 від 12.12.2006 про відступлення прав за іпотечним договором, укладеного між ЗАТ „ТАС-Інвестбанк" та TOB „Вільний вітер" та договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.12.2006, укладеного між TOB „Вольний вітер" та ЗАТ „ТК „Либідь", а відтак повернення спірного майна до сфери його управління.

Таким чином, визнання вказаних спірних правочинів(договору №4443 від 12.12.2006 про відступлення прав за іпотечним договором, укладеного між ЗАТ „ТАС-Інвестбанк" та TOB „Вільний вітер" та договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.12.2006, укладеного між TOB „Вольний вітер" та ЗАТ „ТК „Либідь") недійсними не може бути адекватним способом захисту прав позивача, у зв’язку з чим суд відмовляє позивачу у задоволенні позову в цій частині.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується.

Віндикація це витребування майна з чужого незаконного володіння. Її застосовують тоді, коли у власника зберігається право власності, але він не може його здійснювати, оскільки річ вибула із його володіння і перебуває у неправомірному (незаконному) володінні іншої особи. Тобто віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 145 ЦК України якщо "майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передано власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

В даному випадку майно вибуло від позивача на законній підставі: спочатку позивач передав його відповідачу-1 як предмет іпотеки згідно з договором іпотеки, потім відповідач-1 відступив відповідачу-2 право вимоги за договором іпотеки, знову ж на законній підставі –договорі про відступлення прав за іпотечним договором, в подальшому відповідача-2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна передав майно відповідачу-3.

Вказані правочини укладені у відповідності з чинним в Україні законодавством та не визнані у встановленому порядку недійсними, отже в даному випадку не може йти мова навіть про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки майно вибуло з володіння позивача на законних підставах, що підтверджується матеріалами справи.

Посилання позивача на рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Реалізації та захисту прав і законних інтересів юридичних та фізичних осіб»від 14.06.2007 у справі за позовом TOB „Русь Інтернешнл" до TOB „Селл", яким визнано недійсним договір купівлі-продажу готельного комплексу "Русь" від 30.10.2006, укладений між TOB „Русь Інтернешнл" та TOB „Селл", не має преюдиціального значення для господарського суду м. Києва, у справі № 59/576 та не підлягає виконанню в інтересах TOB „Русь Інтернешнл" у зв’язку з таким:

Відповідно до ст.4 Закону України «Про третейські суди»рішення третейського суду є обов'язковим для сторін, а тому не поширюється на інших фізичних та юридичних осіб, а отже, рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Реалізації та захисту прав, і законних інтересів юридичних та фізичних осіб»від 14.06.2007 стосується тільки прав та обов'язків сторін розглянутої ним справи, а саме: TOB „Русь Інтернешнл" та TOB „Селл". В силу припису ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. З наведеним кореспондується припис ч. 10 ст. 38 Закону України "Про третейські суди" (в редакції Закону України від 05.03.2009 N 1076-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів"), за яким обставини, встановлені рішенням третейського суду, підлягають обов'язковому доказуванню при розгляді цивільних, господарських та інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини. В резолютивній частині рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Реалізації та захисту прав і законних інтересів юридичних та фізичних осіб»від 14.06.2007 відсутній припис щодо зобов'язання TOB „Селл" повернути TOB „Русь Інтернешнл" готельний комплекс „Русь". Отже, обов'язку у позивача, про який він зазначає у позовній заяві, не існує. Більш того, згідно з п. 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 05.03.2009 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів»не підлягають примусовому виконанню рішення третейських судів, прийняті до набрання чинності цим Законом (до 31.03.2009) і не виконані на день набрання чинності цим Законом, у справах, які відповідно до цього Закону не підвідомчі третейським судам. Відповідно до ст. 6 Закону України "Про третейські суди" (в редакції Закону України від 05.03.2009 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів») не підлягають розглядові третейськими судами справи, зокрема, (пункт 7) у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки. У пункті першому Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 N9 зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Крім того, як на одну з підстав для звернення з даним позовом до суду позивач посилається на необхідність повернення готельного комплексу „Русь" товариству з обмеженою відповідальністю „Русь Інтернешнл". Однак судом встановлено, що станом на момент звернення з позовною заявою до суду у позивача відсутня потреба повернення готельного комплексу „Русь" TOB „Русь Інтернешнл", оскільки останнє вже розпорядилося цим нерухомим майном шляхом передачі його в якості внеску до статутного капіталу TOB "Готельний комплекс "Русь". Останнє в свою чергу продало його TOB «ЛД-Перспектива», яке в даний час володіє та користується готельним комплексом „Русь". Зазначені обставини підтверджуються такими доказами: 1)          рішенням загальних зборів учасників TOB „Готельний комплекс „Русь", оформлених протоколом від 12.06.2008 № 6; 2)          актом приймання-передачі майнового внеску готельного комплексу „Русь" до статутного капіталу TOB „Готельний комплекс „Русь" від 12.06.2008; 3)          свідоцтвом про право власності на готельний комплекс „Русь", виданим TOB „Готельний комплекс „Русь" 24.06.208 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу № 880-В від 24.06.2008; 4)          реєстраційним написом на свідоцтві про право власності на готельний комплекс „Русь", що виконаний 04.12.2008 Комунальним підприємством „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", про що зроблено запис у реєстрову книгу №Д23П-193 за реєстровим № 255-з; 5) статутом TOB „Готельний комплекс „Русь", зареєстрованим 18.06.2008; 6)          договором купівлі-продажу від 16.12.2008, укладеним між TOB „Готельний комплекс „Русь" та TOB «ЛД-Перспектива», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В.П. та зареєстровано в реєстрі за № 570; 7)          актом приймання-передачі готельного комплексу „Русь" від 16.12.2008; 8) витягом з Державного реєстру правочинів № 6842355 від 16.12.2008; 9)          реєстраційним написом на договорі купівлі-продажу готельного комплексу „Русь" від 16.12.2008, виконаним 19.12.2008 Комунальним підприємством „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", про що зроблено запис у реєстрову книгу №Д23П-193 за реєстровим № 255-з; 10)          листом Комунального підприємства „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" від 03.06.2009 за № 22566 на судовий запит господарського суду м. Києва від 15.05.2009 у справі №37/557(39/207пд-37/20)-41/246 за позовом TOB „Русь Інтернешнл" до ПП «Слав Консалтінг», TOB „СЕЛЛ", ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», TOB „Вольний вітер", ЗАТ „Туристичний комплекс „Либідь", TOB «Русь ЛТД»з аналогічними позовними вимогами, яким господарський суд проінформовано, що право власності на готельний комплекс «Русь» зареєстровано за новим власником - TOB «ЛД-Перспектива»на підставі договору купівлі- продажу від 16.12.2008 року, укладеного з TOB „Готельний комплекс „Русь"; 11) заявою TOB „Русь Інтернешнл" про уточнення позовних вимог, поданою 13.04.2009 до господарського суду м. Києва у справі №37/557(39/207пд-37/20)-41/246, згідно якої товариство відмовилося від позовних вимог щодо визнання права власності на готельний комплекс „Русь", загальною площею 22934,40 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Госпітальній, 4 (літ. А), оскільки не є його власником. Отже, навіть якщо припустити, що рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Реалізації та захисту прав і законних інтересів юридичних та фізичних осіб»від 14.06.2007 має хоч якесь юридичне значення для даної справи, обґрунтування позивачем своїх позовних вимог необхідністю повернення готельного комплексу „Русь" TOB „Русь Інтернешнл" на виконання вказаного рішення третейського є необґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи. Також суд зазначає, що позовна заява та додані до неї матеріали, а також той факт, що TOB „Русь Інтернешнл" вже реалізувало своє право власності на готельний комплекс „Русь", не дають підстав для висновку щодо порушення суб'єктивного цивільного права позивача, яке було, на думку позивача, порушено внаслідок укладення відповідачами спірних правочинів, та потребує правового захисту, оскільки: Статтею 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання права власності, визнання правочину недійсним. У пункті п'ятому Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 N9 зазначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Отже, виходячи з вищенаведених норм обов'язковою умовою звернення особи до суду за захистом своїх прав та інтересів є порушення (невизнання, оспорювання) цих прав іншими особами, а метою такого звернення є відновлення порушеного права та усунення перешкод у його здійсненні. Крім того, зі змісту вищезазначених норм вбачається, що порушення права чи законного інтересу особи повинні існувати на момент звернення до суду. Також суд критично оцінює посилання позивача на те, що йому вже після укладеного договору купівлі-продажу готельного комплексу та іпотечного договору стало відомо про те, що на момент їх укладення існували заборони відчуження та передачі готельного комплексу «Русь»відповідно до ухвали Торезького міського суду Донецької області від 13.09.20006 у справі № 2-3433/06(суддя Гаркавенко С.І.), оскільки в матеріалах справи знаходиться лист за підписом Голови Торезького міського суду Донецької області та судді цього суду Гаркавенко С.І., в якому йдеться, що така справа за статистичними даними суду у 2006 році до Торезького міського суду Донецької області не поступала та ним не розглядалася. Таким чином не підлягає задоволенню і позовна вимога позивача про визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна від 30.10.2006 №340/341/342/339/ІП-2, укладеного між TOB «Селл»і ЗАТ «ТАС- Інвестбанк». Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд також бере до уваги Роз'яснення ВАС України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.1999, згідно з пунктом 11 якого необхідними умовами для визнання угоди недійсною є наявність умислу хоча б у однієї із сторін на мету завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Виходячи з наведеного, суд враховує, що позивач в ході розгляду справи не надав суду доказів, які б свідчили про існування тих обставин, за наявності яких правочин може бути визнаний недійсним. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, беручи до уваги те що позивач не обґрунтував належними засобами доказування свої позовні вимоги суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Згідно зі ст. 44 ГПК України судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача. Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, - ВИРІШИВ: 1. В задоволенні позову –відмовити.

2. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

3. Копію рішення розіслати сторонам.

Головуючий суддя                                                             Головатюк Л.Д.

Суддя                                                                                           Чеберяк П.П.

Суддя                                                                                           Нарольський М.М.