Постанова № 9536029, 13.05.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2010 р. Справа № 11/257-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Такмаков Ю.В.

при секретарі Пироженко І.В.

за участю:

прокурора - не з’явився

представника позивача –не з’явився

представника відповідача - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства Агрофірми "Злагода-21" (м. Путивль, Сумської області) (вх. № 530 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 25.11.09р. по справі № 11/257-09

за позовом Сумського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Сумській області

до Приватного підприємства Агрофірми "Злагода-21" (м. Путивль, Сумської області)

про стягнення 25103,00 грн.,-

встановила:

У травні 2009 року Сумський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Сумській області звернувся до господарського суду Сумської області до Приватного підприємства "Злагода-21" (м. Путивль, Сумської області), в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 25103,00 грн. збитків, завданих руйнацією автобусного павільйону, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням господарського суду Сумської області від 25.11.2009р. по справі № 11/257-09 (суддя Ю.О. Зражевський) позовні вимоги задоволені повністю та стягнуто з Приватного підприємства „Агрофірми „Злагода-21” на користь Служби автомобільних доріг у Сумській області 25103,00 грн. збитків. Окрім того, стягнуто з Приватного підприємства „Агрофірми „Злагода-21” в доход державного бюджету України 251,03 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 25.11.2009р. по справі № 11/257-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення першої інстанції правомірним, обґрунтованим та таким, що прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Сторони та прокурор не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 11.05.2010р., хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції належним чином створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема вжито заходи для належного повідомлення сторін та прокурора про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін та прокурора у дане судове засідання не визнано обов'язковою, позицію сторін у справі викладеного в апеляційній скарзі та відзиві на неї, і сторони не були позбавлені права надати суду апеляційної інстанції письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мали на це достатньо часу, в зв’язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін та прокурора за наявними у ній матеріалами.

Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

При винесенні оскарженого рішення господарський суд виходив з того, що 17.03.2008 року на автомобільній дорозі Р-44 Суми-Путивль-Глухів км 84 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля КАМАЗ 55102 д.н. 1981 СУП (водій Зюзько О.В., власник автомобіля за тимчасовим реєстраційним талоном ДАН № 068403 виданим до 03.11.2009 року - ПП АФ «Злагода-21»), внаслідок чого було пошкоджено автопавільйон автобусної зупинки «Пересипки», який став непридатним для подальшої експлуатації. Вказана ДТП сталася через технічну несправність тягово-зчіпних пристроїв, в наслідок чого трапилось роз'єднання тягача з причепом. Даний факт підтверджений постановою про відмову в порушенні кримінальної справи Путивльського РВ УМВС України в Сумській області від 20.03.2008 року, в якій також встановлено, що водієм автомобіля КАМАЗ 55102 д.н. 1981 СУН Зюзько О.В. був порушений пункт 2.3. Правил дорожнього руху України, що відповідач не оспорює.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом даних позовних вимог є наявність чи відсутність підстав для застосування до ПП «Агрофірми «Злагода-21» цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування позивачу майнової шкоди в сумі 25103,00 грн. внаслідок ДТП відповідно до положень статей 22, 1166 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані актом обстеження від 17.03.2008 року, який складено представниками позивача та представниками ДП «Укравтодор»філії «Сумська дорожньо-транспортна дільниця». Дане Підприємство знаходяться у договірних відносинах з позивачем відповідно до договору № 2П-ДД/1310 від 29.01.2009 року про надання послуг з поточного ремонту автомобільних доріг загального користування загального значення. Відповідно до вказаного акту було прийнято рішення замінити зруйнований автопавільйон автобусної зупинки «Пересипки»на новий, оскільки в результаті ДТП автопавільйон був зруйнований, внаслідок чого автобусна зупинка стала непридатною для подальшої експлуатації та ремонту, що підтверджується також актом від 18.03.2008 року (аркуши справи 21, 24).

Розмір відшкодування заподіяної шкоди в сумі 25103,00 грн. визначений позивачем на підставі зведеного кошторисного розрахунку вартості відновлення автобусної зупинки «Пересипки», дефектного акту від 18.03.2008 року та акту комісійного обстеження від 18.03.2008 року, які складено між представниками позивача та ДП «Укравтодор»філії «Сумської дорожньо-транспортної дільниці».

В процесі з’ясування обставин справи господарський суд визначився, що саме в наслідок дій працівника ПП «Агрофірми «Злагода-21»державі в особі Служби автомобільних доріг у Сумській області, на балансі якої знаходиться зазначений автопавільйон, були нанесені збитки у вказаному розмірі.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання. Пункт 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Відповідно до частини 2 статті 1187 цього ж Кодексу шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Оцінивши доводи прокурора, позивача та відповідача у справі, а також надані на їх підтвердження документальні докази, господарський суд визначився, що оскільки вина відповідача та належність його водія до події, що сталася 17.03.2008р. і спричинила шкоду позивачеві по справі на суму 25103,00 грн., доведена останнім належними та допустимими доказами, тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Однак з даними висновками господарського суду не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони. Статтею 32 цього ж Кодексу встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку позивачем не доведено розмір заявленої до відшкодування шкоди жодним чином. Більше того, всупереч вищезазначеним вимогам позивачем не було надано до суду першої інстанції доказів на підтвердження обґрунтованого розрахунку його вимог та фактично не доведено їх підставність.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, право господарського суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З юридичного аналізу оскарженого у справі рішення вбачається, що при його прийнятті судом не були враховані конкретні обставини, які б свідчили про обґрунтованість вимог щодо стягнення матеріальної шкоди та її розміру, а зміст даного судового рішення не відповідає положенням статті 43 ГПК України щодо оцінки доказів, а тому колегія суддів вбачає підстави для скасування прийнятого у справі рішення та прийняття нового, яким у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає поняття збитків. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України).

Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки. Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами.

Так, згідно статті 1192 Цивільного кодексу України суд може зобов'язати особу, яка спричинила збитки, відшкодувати їх у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення речі.

Разом з цим, при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності належить виходити з того, що відшкодування шкоди здійснюється відповідно до реальної вартості втраченого або пошкодженого майна, а також робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ та усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність, були використані нові матеріали, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості, в даному випадку при відшкодуванні збитків.

В даному випадку, визначення розміру заподіяної шкоди, завданої майну позивача в результаті дорожньо-транспортної пригоди, повинно було бути здійсненим з урахуванням: технічного стану зупинки до скоєння аварії та ступеню пошкодження цієї будівлі в ній, певної зношеності цього майна, у тому числі складових матеріалів, а також частин, можливе використання яких необхідно у відновлювальному ремонті або взагалі його заміні на нове. Крім того, слід було врахувати вичерпні висновки експерта про неможливість проведення ремонту майна та необхідність його повної заміни, якщо така потрібна.

Як свідчать матеріали справи, розмір відшкодування заподіяної шкоди в сумі 25103,00 грн. визначений позивачем лише на підставі зведеного кошторисного розрахунку вартості відновлення автобусної зупинки «Пересипки», дефектного акту від 18.03.2008 року та акту комісійного обстеження від 18.03.2008 року, котрі складено між представниками позивача та ДП «Укравтодор»філії «Сумської дорожньо-транспортної дільниці», яке відповідно до договору № 2П-ДД/1310 від 29.01.2009р. здійснює для позивача поточний ремонт автомобільних доріг загального користування загального значення.

Проте, колегія суддів не приймає такі доводи позивача до уваги, оскільки по-перше, визначення матеріальних збитків, завданих позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відбувалось без проведення незалежної експертної оцінки відповідними установами за участю уповноважених осіб позивача та відповідача у справі щодо встановлення дійсної їх вартості з урахуванням стану зупинки на момент здійснення ДТП; по-друге, позивачем не надано до матеріалів справи жодних доказів в підтвердження реальної (балансової) вартості зупинки, що підлягає заміні в результаті пошкоджень, отриманих саме в результаті ДТП 17.03.2008р. Інших доказів в обґрунтування фактичної вартості нової зупинки, окрім вищевказаних актів та зведеного кошторисного розрахунку позивачем не надано і в матеріалах справи не міститься.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 23.03.2010р. позивача було зобов’язано надати докази на підтвердження права власності на зруйнований автопавільйон та його балансову вартість, а також докази понесення збитків з належним документальним обґрунтуванням.

На виконання вимог цієї ухвали суду позивач надав суду доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в який повідомив, що відповідно до довідки Служби автодоріг № 11-2/416 від 12.05.2009р. автомобільна дорога Р-44 Суми-Путивль-Глухів рахується на балансі позивача. Втім, автопавільйон зупинки «Пересипки»обліковується в складі автомобільної дороги Р-44 Суми-Путивль-Глухів та окремо по балансу не обліковується, в зв'язку з чим позивач вказує, що визначити його балансову вартість неможливо.

Колегія суддів вважає, що наданий в обґрунтування вимог щодо відшкодування шкоди акт комісійного обстеження зупинки від 18.03.2008р. не є належним доказом у справі, оскільки висновок про непридатність для експлуатації та аварійність павільйону автобусної зупинки повинен визначатись відповідною організацією або будівельною компанією, яка має на це відповідний дозвіл (ліцензію). Жодних доказів на підтвердження того факту, що ДП «Укравтодор»філії «Сумської дорожньо-транспортної дільниці»має відповідні повноваження на здійснення таких висновків, ні прокурором ні позивачем не надано. Таким чином, джерело наданих позивачем доказів щодо визначення розміру матеріальної шкоди в сумі 25103,00 грн., зокрема акти від 17.03.2008р. та від 18.03.2008р., є нелегітимним, а тому повинно бути залишено поза увагою.

Також, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що позивач не надав до справи жодних належних доказів, які саме пошкодження були завдані будівлі безпосередньо під час дорожньо-транспортної пригоди 17.03.2008р., які матеріали внаслідок пошкоджень підлягали заміні, а які ремонту (реставрації), ступінь пошкодження будівлі, тощо. Доцільність повної заміни автопавільйону не знайшла свого підтвердження в матеріалах справи. Натомість із матеріалів справи вбачається, що внаслідок ДТП, що сталась 17.03.2008 року на 84 км автодороги Р-44 Суми-Путивль-Глухів, в якому автомобіль КАМАЗ 55102 н.з. 1981 СУН з причепом СЗАП 8527 н.з. 1536 СУ, під керуванням гр. Зюзько О.В., що працює водієм ПП АФ «Злагода-21», здійснив наїзд на автобусну зупинку «Пересипки». В результаті цього наїзду була зруйнована лише права сторона автобусної зупинки, а не весь павільйон, що на думку колегії суддів могло бути підставою для відновлювального ремонту саме в цій частині.

З цих підстав не приймаються колегією суддів до уваги визначені позивачем доводи в підтвердження розміру заподіяної шкоди у вигляді вартості майбутнього проведення ДП «Укравтодор»філії «Сумської дорожньо-транспортної дільниці»заміни автобусної зупинки в сумі 25103,00 грн.

Даючи правову оцінку наявним у справі документальним доказам колегія суддів визначає, що при обрахуванні розміру збитків позивач самостійно без притягнення відповідних спеціалістів (незалежних експертів) визначив розмір збитків, які підлягають до відшкодування, що є неприпустимим. Втім, приймаючи оскаржене рішення на користь позивача про відшкодування вартості пошкодженого майна, господарський суд Сумської області при розгляді справи по суті ці обставини не з’ясував, що призвело до прийняття неправомірного рішення.

В процесі апеляційного розгляду справи колегією суддів з’ясовано, що на даний час на 84 км автодороги Р-44 Суми-Путивль-Глухів, павільйон зупинки «Пересипки»розібрано, роботи по відновленню або заміні зупинки не здійснюються, а докази перерахування грошових коштів ДП «Сумський облавтодор»у справі відсутні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що викладені господарським судом Сумської області в оскарженому рішенні від 25.11.2009р. по справі № 11/257-09 висновки не відповідають обставинам справи, і при його прийнятті судом було порушено норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а вказане рішення суду –скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Злагода-21" (м. Путивль, Сумської області) задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 25.11.2009р. по справі № 11/257-09 скасувати та прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути зі Служби автомобільних доріг у Сумській області (40002, м. Суми, вул. Роменська, 79/2, код ЄДРПОУ 24014538) на користь Приватного підприємства "Злагода-21" (юридична адреса: Сумська область, Недригайлівський район, с. Зелене; фактична адреса: 41500, Сумська область, м. Путивль, вул. Комсомольська, 35, код ЄДРПОУ 33687587) 125,52 грн. витрат з держмита за подачу апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Судді Барбашова С.В.

Такмаков Ю.В.