Постанова № 9441179, 05.05.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2010 р. Справа № 9/319-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді ,

при секретарі Зозулі О.М.

за участю:

Представник позивача: Немцев В.А. (довіреність у матеріалах справи).

Представник відповідача: не зявився.

Представник першої третьої особи: не зявився.

Представник другої третьої особи: Дудкіна Н.В. дов. № 99-1/01-29 від 04.01.10. р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу третьої особи - ОСОБА_3 (вх. № 885 С/1-7) на рішення господарського суду Сумської області від 17.02.10р. у справі № 9/319-09

за позовом відкритого акціонерного товариства "Сумиагропромбуд", м. Суми,

до Сумської міської ради, м. Суми,

треті особи без самостійних вимог на предмет спору :

1) ОСОБА_3, м. Суми,

2) Управління майна комунальної власності Сумської міської ради, м. Суми,

про скасування рішення та визнання права власності,

встановила:

Позивач у справі, відкрите акціонерне товариство "Сумиагропромбуд", звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою до відповідача, Сумської міської ради, про скасування рішення XXVI сесії Сумської міської ради V скликання № 2280-МР від 24 грудня 2008 р., згідно з яким квартиру АДРЕСА_1 зараховано до комунальної власності територіальної громади м. Суми, а також про визнання за відкритим акціонерним товариством "Сумиагропромбуд" права власності на квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 36,7 кв. м, загальною площею 61,82 кв. м.

В заяві про уточнення позовних вимог позивач просив суд визнати незаконним рішення XXVI сесії Сумської міської ради V скликання № 2280-МР від 24 грудня 2008 р. та визнати визнання за відкритим акціонерним товариством "Сумиагропромбуд" права власності на квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 36,7 кв. м, загальною площею 61,82 кв. м.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.02.2010р. у цій справі (головуючий суддя Лущик М.С., судді Моїсеєнко В.М., Левченко П.І.) позов задоволено повністю.

Визнано незаконним рішення XXVI сесії Сумської міської ради V скликання № 2280-МР від 24 грудня 2008 р.

Визнано за відкритим акціонерним товариством "Сумиагропромбуд" право власності на квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 36,7 кв. м, загальною площею 61,82 кв. м.

Стягнуто з Сумської міської ради на користь відкритого акціонерного товариства "Сумиагропромбуд" 230,14 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 5000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3, не погодилася з цим рішенням місцевого господарського суду, так як вважає, що воно прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права. Подала до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень до апеляційної скарги, просить оскаржуване нею рішення скасувати, провадження у справі припинити, апеляційну скаргу задовольнити.

Представники першої третьої особи та відповідача в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, про що свідчать їх підписи в розписці про оголошення відкладення розгляду справи.

Представник позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу просить оскаржуване рішення скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Друга третя особа у відзиві на апеляційну скаргу просить оскаржуване рішення скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, також просить розглянути справу за відсутності представника Управління майна комунальної власності.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників, що прибули в судове засідання та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

24 грудня 2008 року Сумська міська рада на пленарному засіданні XXVI сесії V скликання прийняла рішення №2280-МР, згідно якого зарахувала до комунальної власності територіальної громади міста Суми квартиру АДРЕСА_1.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що на підставі договору дарування квартири, укладеного 24 листопада 1998 року між ОСОБА_4 та позивачем, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого у реєстрі за №2912, позивач набув право власності на 3-кімнатну квартиру №79 загальною площею 61,82 м. яка знаходиться у будинку АДРЕСА_1 (Далі - Квартира).

Договір дарування квартири від 24.11.1998 року у встановленому порядку 20.09.1999 року був зареєстрований в КП «Сумське МБТІ»у реєстровій книзі №3 за реєстровим №264. що підтверджується Довідкою №9421074 від 01.10.2009 року.

Квартира була облікована позивачем з балансовою вартістю 14 514,00 грн. що підтверджується Довідкою про балансову вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про власність», який був чинний на момент укладання Договору дарування квартири, об'єктом права власності акціонерною товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом. Аналогічні положення закріплені у ст. 115 ЦК України.

Наведене вище свідчить про те, що позивач на законних підставах, у встановленому законом порядку набув право власності на квартиру. В зв'язку із прийняттям у 2003 році Цивільного кодексу України раніше визначене право колективної власності господарських товариств вважається правом приватної власності (Стаття 325 ЦК України).

Як встановлено ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений чи обмежений у його здійсненні.

В той же час ст. 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Аналогічні положення закріплюються і в ст. 327 ЦК України.

У ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»наводиться визначення поняття права комунальної власності, а саме - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Таким чином, комунальна власність є самостійною формою власності, яка закріплена на Конституційному рівні. Порядок здійснення цього права визначається нормами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Як зазначено у рішенні відповідача №2280-МР від 24.12.2008 року, воно прийняте у відповідності зі ст. 327. ст. 328 ЦК України. Зокрема, ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад. будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Проте, між позивачем та відповідачем не укладалися ніякі правочини, які б служили підставою для зміни форми власності та переходу права власності на квартиру від позивача до відповідача.

Із системного аналізу положень п.2 Порядку приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Суми окремих житлових приміщень, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 26.11.2008 року №2128-МР, передача житла до комунальної власності здійснюється на підставі заяв власників такого житла. Позивач до відповідача із заявою про передачу квартири у комунальну власність не звертався.

Таким чином відповідач без будь-яких нате підстав своїм рішенням №2280-МР від 24.12.2008 року позбавив позивача права власності на квартиру.

Крім того. Сумська міська рада своїм рішенням №2128-МР від 26.11.2008 року затвердила Порядок приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Суми окремих житлових приміщень. Цим самим встановлено єдиний порядок приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Суми житлових приміщень від юридичних осіб.

Згідно з п.2 Порядку вирішення питання про прийняття окремого житлового приміщення здійснюється за результатами розгляду відповідних заяв. Перелік документів, які додаються до заяв, наведений у п.2.1.1 та п.2.1.2 Порядку. Таким чином, належними доказами правомірності і законності оскаржуваного рішення відповідача від 24.12.2008 року №2280-МР може бути лише відповідна заява позивача із додатками. Проте, як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, позивач ніколи не звертався до відповідача із заявою про прийняття до комунальної власності квартири №79 у будинку №65-А по пул. Інтернаціоналістів у м. Суми.

Не може служити доказом по даній справі наявний в матеріалах справи лист Сумського обласного міжгосподарського об'єднання по будівництву «Сумиоблагробчд»від 24.11.2008 року №107, оскільки вказане об'єднання і позивач у даній справі є різними юридичними особами, що підтверджується їх різними кодами ЄДРПОУ: 03089398 у об'єднання і 23817399 - у позивача. Статут позивача не містить ніяких відомостей про взаємозв'язок між об'єднанням та позивачем.

Особа, яка підписала зазначений лист - ОСОБА_6 раніше працював на посаді голови правління позивача. Але з 5 листопада 2004 року він не перебуває у трудових відносинах з позивачем, що підтверджується Протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ «Сумиагропромбуд»від 05.11.2004 року.

У відповідності з приписами сі. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказана норма права визначає способами захисту цивільних прав та інтересів, поряд із іншими, визнання права та визнання правочину недійсним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вимоги апеляційної скарги про припинення провадження по справі, колегія суддів вважає необґрунтованими та зазначає наступне.

Порядок залучення до участі у справі іншого відповідача, заміни неналежного первісного відповідача встановлений статтею 24 Господарського процесуального кодексу України.

Питання щодо залучення ОСОБА_3 до участі у справі в якості відповідача судом першої інстанції не розглядалось, ні відповідач, ні треті особи клопотання про це не заявляли.

Згідно з приписами частини 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Щодо доводів доповнення до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні

управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані

виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ( 2747-15 ) ознак справи

адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Стаття 17 КАС України встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ. З господарськими спорами можуть пересікатись категорії спорів, визначені в пунктах 1, 3, 4 вказаної статті, а саме: а) спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності; б) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; в) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

У всіх наведених категоріях спорів передбачено, що хоча б однією із сторін такого спору повинен бути суб'єкт владних повноважень.

В свою чергу, поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3

КАС України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться "при здійсненні управлінських функцій", та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.

Виходячи з вищезазначеного критерію, можна виокремити певні категорії справ, розгляд яких відповідно до статей 1, 4, 17 КАС України має здійснюватись у порядку адміністративного судочинства: а) спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у яких такий суб'єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує цих осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність. При цьому особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень; б) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з приводу укладання та виконання адміністративних договорів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що спір по даній справи підсудний господарському суду. Тотожна правова позиція висловлена, зокрема, в Інформаційному листі Верховного Суду України від 26.12.2005 N 3.2.-2005, а також судовою практикою Вищого адміністративного суду України (ухвала Вищого адміністративного суду України від 06 червня 2009 року по справі № К-6889/07).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 5000 грн. витрат на послуги адвоката, колегія суддів зазначає наступне.

Витрати на оплату послуг адвоката віднесені статтею 44 Господарського процесуального кодексу України до судових витрат.

Втім, колегія суддів зазначає, що норма вищенаведеної статті передбачає оплату лише послуг адво ката. Як зазначається в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 1 жовтня 2002 р. у справі за позовом фабрики котлів «Катако З.А.»до ВАТ «Донецькобленерго»про стягнення суми, ст. 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката в розгляді справи підлягають сплаті лише в тому разі, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послу ги надавались, і їх сплата підтверджується відповідними фінансови ми документами. Стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування як судових витрат сум, сплачених стороною за отримання послуг ли ше адвокатам, а не будь-яким представникам. Стягнення ж суми в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним зако нодавством не передбачено.

Слід також ураховувати вказівки Вищого господарського суду Ук раїни щодо розподілу та відшкодування витрат, пов'язаних Із надан ням правової допомоги. У п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 «Про деякі питання прак тики застосування розділу VI Господарського процесуального кодек су України»зазна чається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторона ми на загальних підставах. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належ но оформленої довіреності, виданої стороною представникові її Інте ресів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що між позивачем (замовником) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 22.10.2009 року укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до умов якого, виконавець надає правову допомогу та представляє інтереси Замовника при вирішенні питання про підтвердження права власності Замовника на квартиру АДРЕСА_1. За надані згідно даного договору послуги Замовник сплачує на користь виконавця гонорар у розмірі 5000 грн.

Таким чином, враховуючи те, що вищенаведений договір укладено ОСОБА_8 як фізичною особою-підприємцем, а не як адвокатом, а також те, що вказаний договір є договором про надання юридичних послуг, а не договором про надання послуг адвоката, про що свідчить назва та зміст договору, колегія суддів вважає, що при наданні послуг позивачеві ОСОБА_8 діяв як фізична особа-підприємець, а не як адвокат, у зв'язку з чим, оплачені позивачем на користь ОСОБА_8 5000 грн. за вищенаведеним договором не можуть бути віднесені до складу судових витрат по даній справі, як оплата послуг адвоката.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, через що оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню , а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 17.02.2010р. у справі № 9/319-09 скасувати частково та постановити нове рішення, яким відмовити у частині стягнення витрат на послуги адвоката. В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя