Рішення № 95359125, 01.03.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/11418/20

Провадження №2/523/255/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2021 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Дяченко В.Г.,

за участю: секретаря судового засідання Одарій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Універсалбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Універсалбанк» (далі АТ «Універсалбанк») звернувся до суду з зазначеним позовом та просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 17.11.2017 року у розмірі 137416,91 грн. станом на 23.03.2020р.

В обґрунтування вимог представник позивача посилався на те, що 17.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 17.11.2017 року.

АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору (не сплатив щомісячні мінімальні платежі), що має відображення у Розрахунку заборгованості за Договором.

Таким чином, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УНЕВЕРСАЛБАНК» заборгованість за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 17.11.2017 року у розмірі 137416,91 грн. станом на 23.03.2020року, в тому числі:

-Загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) – 107188,16 грн.;

-Заборгованість за пенею та комісією 30228,75 грн.;

-Судові витрати у розмірі 2102,00 грн. судовий збір.

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач про розгляд справи повідомлявся належним чином, представник відповідача надав до суду відзив та заяву про розгляд справи за його відсутності.

У відзиві на позовну заяву, представник відповідача ОСОБА_2 зазначив, що відповідач із заявленими позовними вимогами погодитись не може. Наявний у матеріалах справи Розрахунок заборгованості за договором № б/н від 17.11.2017р. не є належний та допустимий доказ наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки є по суті калькуляцією, якою Позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Наведені Позивачем у Розрахунку заборгованості формули не відповідають Правилам розрахунку банками загальної вартості кредиту для споживання та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затвердженим постановою № 49 від 08.06.2017 року Правління національного банку України. Надані Позивачем Витяг з «Тарифів банку», Витяг з «Умов обслуговування рахунків фізичної особи» Відповідачем не підписані, а Позивачем не надано додаткових доказів ознайомлення Відповідача з вказаними документами. Посилання Позивача про те, що підписавши Заяву позичальника ОСОБА_1 приєднався до умов Договору № б/н від 17.11.2017р. що складається з «Тарифів банку», Умов обслуговування рахунків фізичної особи» не відповідає приписам цивільного законодавства України, а також правовій позиції Верховного Суду викладеній у Постанові від 03 липня 2020 року у цивільній справі № 342/180/17-ц згідно якої не підписані Позичальником документи не можуть бути складовими кредитного договору. Позивачем не надано необхідних доказів для підтвердження власних вимог, а саме: доказів видачі та отримання Відповідачем кредитних коштів, доказів повернення кредиту, Договору № б/н від 17.11.2017р. укладеного між Універсал Банк та клієнтом та доказів його укладення, первинно-облікових документів, які підтверджують розмір заборгованості, доказів видачі кредитної картки(ок), та інших необхідних доказів. Наявна заява про застосування до спеціального строку позовної давності.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що своїм підписом заяви-анкети відповідач підтверджує, що інформація, зазначена в ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надана йому, зокрема, шляхом розміщення на сайті банку. Також, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування», споживач має ознайомитись з інформацією, яка розміщена на офіційному веб-ресурсі і самостійно для себе прийняти рішення щодо подальшого використання кредитних коштів, за встановленими тарифами, і в разі, якщо умови влаштовують, отримувати кредитні кошти у використання. Комісія за зняття готівки на суму, що перевищує залишок власних коштів відповідає положенню п.п.7.1 п.7 Розділу ІІ Умов і правил надання банківських послуг. Таблиця розрахунку заборгованості надає можливість проаналізувати порядок нарахування відсотків.

У судове засідання, яке призначено на 01.03.2021 року сторони не з`явились, були повідомлені належним чином, у матеріалах справи є відповідні заяви та клопотання, про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, не підлягають задоволенню з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

На підставі ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 17 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 17.11.2017 року.

Представник позивача у позовній заяві вказав, що положеннями Анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши Анкету-заяву Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають Договір та зобов`язується виконувати його умови.

На підставі укладеного Договору Відповідач отримав кредит у розмірі 70000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 , що на його думку підтверджується наявним у матеріалах справи Розрахунком заборгованості за договором № б/н від 17.11.2017р. укладеного між Універсал Банк та клієнтом – ОСОБА_1 станом на 23.03.2020р.

На думку Позивача доказами, якими підтверджується укладення кредитних зобов`язань є додані до позовної заяви: копія Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг від 17.11.2017 року; Витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи; Витяг з Тарифів за карткою Monobank.

Однак, суд критично оцінює доводи Позивача щодо укладення кредитних зобов`язань з Відповідачем, та приходить до висновку, що Позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору.

Позивачем не надано оригіналу чи належним чином засвідченої копії вказаного ним Договору про надання банківських послуг від 17.11.2017 року на якому ґрунтуються його вимоги до Відповідача.

Надані Позивачем копія Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг від 17.11.2017 року; Витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи; Витяг з Тарифів за карткою Monobank не можуть у своїй сукупності вважатися складовими такого кредитного Договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «УНІВЕРСАЛБАНК).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У Анкеті-заяві, підписаній Відповідачем не зазначено: розміру тіла кредиту, процентної ставки, штрафних санкцій за невиконання зобов`язань, та інших істотних умов, які повинні бути зазначені у Кредитному договорі згідно вимог законодавства.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за пенею та комісією 30228,75 грн.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи, Витяг з Тарифів за карткою Monobank розумів Відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 17.11.2017 року, а також те, що вказані документи на момент отримання Відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати неустойки (пені, штрафів) і комісії, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови обслуговування рахунків фізичної особи, Тарифи за карткою Monobank, що розміщені на офіційному сайті Позивача неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви документи у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Відповідачу Умови обслуговування рахунків фізичної особи, Тарифи за карткою Monobank, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи; Витяг з Тарифів за карткою Monobank не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови обслуговування рахунків фізичної особи, Тарифи за карткою Monobank, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин в даній справі суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 по справі №342/180/17.

Суд вважає недоведеним факт видачі кредитних коштів Відповідачу, а також наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем.

Суд критично оцінює наданий Позивачем Розрахунок заборгованості за договором № б/н від 17.11.2017р. укладеного між Універсал Банк та клієнтом – ОСОБА_1 станом на 23.03.2020р. з огляду на те, що розрахунок заборгованості є лише калькуляцією, якою Позивач обгрунтовує розмір своїх вимог, що відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеної у Постанові від 30 січня 2018 року по цивільній справі №161/16891/15-ц.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Наведені Позивачем у Розрахунку заборгованості формули не відповідають Правилам розрахунку банками загальної вартості кредиту для споживання та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затвердженим постановою № 49 від 08.06.2017 року Правління національного банку України.

В Анкеті-Заяві, та в Розрахунку заборгованості не вбачається інформації щодо отримання Відповідачем кредитних коштів у розмірі 70000 грн..

Суд приходить до висновку, що Позивачем не надано доказів на підтвердження обставин встановлення кредитного ліміту.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за пенею та комісією у розмірі 30228,75 грн. суд звертає увагу на наступне.

Згідно прохальної частини позовної заяви, Представник позивача просить суд стягнути з Відповідача на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УНІВЕРСАЛБАНК» у т.ч. заборгованість за пенею та комісією 30228,75 грн.

Через канцелярію суду надійшла Заява Відповідача, згідно якої він просить застосувати до позовних вимог АТ «УНІВЕРСАЛБАНК» щодо стягнення пені та комісії спеціальну позовну давність.

Розглянувши подану Відповідачем Заяву суд приходить до висновку про її задоволення з огляду на наступне.

Із тексту позовної заяви вбачається, що відносини між сторонами беруть свій початок з 17 листопада 2017 року, та полягають у поверненні періодичних платежів у рахунок погашення кредиту.

Позивач не надав жодного доказу, на підтвердження укладення кредитних відносин, та наявності заборгованості за кредитним договором, отже можна дійти висновку про те, що про порушення своїх прав Позивач дізнався у грудні 2017 року, після несплати чергового платежу Відповідачем за договором.

Згідно ст. 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені);

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність щодо кредитних коштів і процентів, повернення яких визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. На це звернув увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 19.03.2014 №6-20цс14.

Виходячи з цього, строк позовної давності за даним позовом необхідно обчислювати з грудня 2017 року, тобто місяць після укладення договору. Саме з цієї дати виникла прострочка по платежу, а Позивач дізнався, або міг дізнатися про порушення своїх прав.

Позивач же звернувся до суду 30 липня 2020 року, що підтверджується відповідною відміткою суду на позовній заяві.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, Позивачем пропущений річний строк спеціальної позовної давності, щодо позовних вимог про стягнення пені і комісії у грудні 2018р., що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Позивач не уточнив, що із заявленої суми 30228,75 грн. відноситься до пені, а що до комісії, що унеможливлює задоволення позовних вимог у цій частині.

Крім того, нарахування комісії банком є незаконним, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у Постанові від 27 грудня 2018 року по цивільній справі № 695/3474/17.

Враховуючі вищевикладене, позовні вимоги АТ «УНІВЕРСАЛБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.12, 13, 81, 223, 259, 264, 274, 275 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛБАНК»» (місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, код за ЄДРПОУ 21133352) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня складення рішення.

Повне судове рішення складено 05.03.2021 року.

Суддя: