Рішення № 95312906, 01.03.2021, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/2833/18

2/214/1161/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01 березня 2021 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Гриня Н.Г.,

секретаря судового засідання – Кушнерук Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу №214/2833/18 за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом 05.05.2019 року, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 02.06.2007 року в розмірі 16 808,40 грн. та судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

В обґрунтування пред`явлених вимог вказано, що 02.06.2007 року між сторонами було укладено кредитний договір б/н, згідно якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків, які діють відповідно до Тарифів обслуговування кредитних карток, з кінцевим терміном повернення, що відповідає терміну дії картки.

Відповідно до умов укладеного договору, договір складається з заяви позичальника, «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua.

Згідно з п. 3.2, 3.3 Умов та правил надання банківських послуг Відповідач надав згоду, на те що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Позивача та дає право Позивачу в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Свої зобов`язання Позивач виконав, однак відповідач покладені на нього обов`язки не виконує належним чином, у результаті чого станом на 31.03.2018 року утворилась заборгованість, яка складає: 18 716,98 грн., з яких: заборгованість за кредитом 2286,60 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 16430,38 грн. Від цієї суми віднімається сума у розмірі 3185,17 грн., яка була задоволена рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 04.11.2008 р. з Відповідача на користь позивача різниця становить 15 331,81 грн., а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил банківських послуг: штраф (фіксована частина) 500 грн., штраф (процентна складова) 776,59 грн., яку представник позивача просить суд стягнути з позичальника в примусовому порядку.

Не погоджуюсь з позовними вимогами відповідач ОСОБА_1 надав до суду відзив, в якому проси в відмовити у позовних вимогах АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та вказав, що 02.06.2007 року він став клієнтом банку підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та правил банківських послуг та отримав картку «Універсальна». Даною краткою він не користувався та з невідомих йому причин йому нараховувалась заборгованість. Cтрок дії картки закінчився у 2011 році, до банку із вимогою про заміну картки не звертався. Строк позовної давності закінчився у 2014 року, а позовна заява була подана до суду 05.05.2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Він жодного разу не користувався карткою. Крім того, щодо стягнення з нього : штраф (фіксована частина) 500 грн., штраф (процентна складова) 776,59 грн. вказує, що це покладення на нього невигідних правових наслідків та чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної відповідальності за одне і те саме порушення. Також, у заяві позичальника від 02.06.2007 року у порушення вимог законодавства не зазначена процентна ставка та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення проценті та неустойки посилався на Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг . Однак, матеріали справи не містять підтвердження , що саме ці Витяг з тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився та погодився з ними, підписуючи анкету-заяву. Крім того, роздруківка з сайту не може бути доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони , яка може вносити відповідні зміни в Умови та правила надання споживчого кредиту, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року і не спростовано позивачем при розгляді даної справи. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНКУ не визнаються ним та містять його підпису , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02.06.2007 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів , а також відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважать, що при укладенні договору ним з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» банк дотримався вимог , передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист пав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про як вважав узгодженим банк. Інший б висновок не відповідач принципу справедливості м добросовісності та розумності та уможливи покладання на слабшу сторону – споживача невиправданий тягаря з`ясування змісту кредитного договору. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Великої палати Верховного суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17.

24.12.2019 року представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав відповідь на відзив у якому крім обставин викладених у відзиві на позов вказав, що банком було надано всю необхідну інформацію у письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Крім того, на вказані правовідносини не розповсюджується вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки положення закону поширюються на споживчий кредит, що надаються кредитодавцем споживачеві на придбання продукції. В даному випадку грошові кошти надавались у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, тому відповідач неправомірно посилається на вказаний закон. З копії Заяви вбачається, що відповідачу було надано кредит та встановлено поточну проценту ставку 3%., вказано розміри комісій та штрафів. Відповідач підписанням Анкети-заяви приєднався до Умов та Правил банківських послуг. Крім того, з виписки вбачається, встановлення кредитного ліміту та користування карткою відповідачем. Посилання постанови Верховного суду України та Верховного суду є недоречними, оскільки в даній справі відповідача було ознайомлено саме із зазначеними умовами та наказ банку, якими були затверджені вказані умови, довідка щодо виданих кредитних карток та виписка по рахунку. Вказані документи підтверджують чинність Умов та правил надання банківських послуг. , що додані до позовної заяви. Згідно умов договору , а саме п. 9.12 Умов договір діє впродовж 12 місяців з моменту його підписання, якщо протягом вказаного строку одна із сторін не поінформує іншу, про припинення кредитного договору, він автоматично лонгується на такий же строк. . У зв`язку із чи, кредитний договір чинний та продовжує свою дію, строк позовної давності дотримано при зверненні до суду.

Ухвалою суду від 13.08.2019 року заочне рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 серпня 2018 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позові просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідач та представник відповідача правом присутності не скористувались, представник відповідача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві.

Суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами. У встановлений судом строк жоден із учасників справи не подав клопотання про розгляд справи за їх участю в судовому засіданні.

Заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Так, 02.06.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний договір без номеру (далі Кредитний договір), згідно якого відповідачу було надано кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00%, на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.10).

Згідно п. 3.2 Умов та правил надання банківських послуг Відповідач надав згоду на те що кредитний ліміт встановлюється по рішенню Позивача та він дає право Позивачу будь-який момент змінити (збільшити або зменшити) кредитний ліміт.

У вказаній заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 10, 11-16).

До кредитного договору банк додав Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 11-16).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31.03.2018 року становить 18 716 грн. 98 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом – 2286 грн. 60 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом – 16 430 грн. 38 коп.(а.с. 7-8).

Судовим наказом Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.11.2008 року з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість за договором кредиту в розмірі 3185,17 грн. (а.с. 6).

Між сторонами виник спір щодо неналежного виконання відповідачем кредитних зобов`язань та наявності правових підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку. Вирішуючи спір в межах заявлених вимог з дотриманням принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Виходячи з правового аналізу вказаних норм, Умови надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо: 1) такі Умови не містять підпису позичальника; 2) не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи анкету-заяву позичальника.

Так, надані позивачем Умови та правила не містять підтверджень, що саме їх в наданій суду редакції розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент виникнення правовідносин сторін взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів та, зокрема, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку щодо відсутності підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

До того ж необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Отже, суд приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про види та розмір неустойки (пені, штрафів) за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вищезазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.

Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування карти, ОСОБА_1 02.06.2007 року старт карткового рахунку; 04.06.2007 року – зміна кредитного ліміту у розмірі 0,00 грн.; 06.07.2007 року – встановлення кредитного ліміту 500 грн.; 28.07.2007 року – збільшено до 2300 грн.; 24.12.2008 року – збільшено до 3900 грн.; 13.01.2009 року – збільшено до 2300 грн.; 13.01.2009 – встановлення кредитного ліміту – 2300 грн.; 14.01.2009 року – знижено до 2290 грн.; 23.01.2009 року – знижено до 2290 грн.; 28.01.2009 року – встановлення кредитного ліміту 2290 грн.; 07.08.2015 року - встановлення кредитного ліміту – 2290 грн.

При цьому, доведеність факту отримання відповідачем кредитної картки із встановленим на ній кредитним лімітом, користування нею (як слідує з виписки по рахунку відповідач 19.07.2007, 13.08.2007, 16.08.2007 року знімав кошти з банкомату), в сукупності є свідченням наявності між сторонами кредитно-договірних зобов`язань.

Таким чином, позивач, надавши відповідачу ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту, виконав свої зобов`язання за кредитним договором, тоді як відповідач, користуючись кредитними коштами, належним чином та своєчасно не виконував свої зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 2286 грн. 60 коп.

Однак, судовим наказом Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.11.2008 року з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість за договором кредиту в розмірі 3185,17 грн. (а.с. 6), що не заперечувалось сторонами та заборгованість у повному обсязі за тим самим кредитним договором вже стягнута, а тому повторне стягнення кредиту, всупереч положенням ст.61 Конституції, призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне й те саме зобов`язання, а тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими.

Вказане стосується й нарахованих відсотків за період з 02.06.2007 року по 04.11.2008 року.

Щодо наявності підстав для застосування строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем ОСОБА_1 адже він жодного разу не погашав заборгованість, картку не перевипускав, в той час як позивач звернувся до суду з позовом 05.05.2018 року.

Перевіряючи обґрунтованість доводів відповідача щодо застосування строку позовної давності, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як акцентує увагу Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Стаббігс на інші проти Великобританії» від 22.10.1996 рокута «Девеер проти Бельгії» від 27.02.1980 року, «…право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі й встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав…».

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.259 ЦК України, позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Разом з тим, за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно умов укладеного кредитного договору, сторони домовились, що договір є строковим, та відповідає строку дії картки. Кредитна картка є дійсною до останнього календарного дня зазначеного на ній місяця. По закінченню строку дії відповідна картка пролонгується банком на новий строк дії (якщо раніше, до початку місяця закінчення строку дії не надходило письмових заяв від позичальника про закриття карткового рахунку).

Так, як слідує з довідки ПРИВАТБАНК (а.с.134), в рамках кредитного договору б/н від 02.06.2007 року видавалась картка №№ НОМЕР_1 зі строком дії до 01/2009, тобто до останнього дня січня 2009 року. Після цього перевипуск картки не здійснювався, що є свідченням припинення строку дії договору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що за погодженням сторін, строк дії кредитного договору, який співпадає зі строком дії кредитної картки, визначено до 31 січня 2009 року. Умовами укладеного договору не передбачено розмір відсотків за користування кредитними коштами після закінчення дії договору.

Оскільки строк дії даного кредитного договору закінчився із закінченням строку дії кредитної картки – січень 2009 року, то у банка відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитом після закінчення строку договору. Відтак, суд вбачає підстави для задоволення вимоги про стягнення процентів за період з 01.02.2009 року по 31.03.2018 року.

У ст.1050 ЦК передбачено: якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, що відповідає правовій позицій викладеній у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі 438/489/16-ц вказано, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

Отже, у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та пені, однак таких вимог банк не заявляв, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є необґрунтованими.

Посилання на пункт 9.12 Умов про дію договору продовж 12 місяців з моменту його підписання . Якщо на протязі вказаного строку одна із сторін не проінформує іншу, про припинення дії кредитного договору, він автоматично лонгується, що свідчить про те, що договір чинний, судом не приймається до уваги, виходячи з наступного.

Автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов`язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає. Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов`язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.10.2014 року по справі № 127цс14.

Більш того, згідно ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Таким чином, п. 9.12 не є по суті Договором про збільшення позовної давності, більш того в матеріалах справи взагалі відсутні докази про підписання ОСОБА_1 цих Умов та правил.

Таким чином, хоча і анкетою-заявою було передбачено сплату процентів за користування кредитом в період дії кредитного договору, однак на момент звернення до суду 05.05.2018 року сплинули строки позовної давності щодо процентів нарахованих за період з 04.11.2008 року по 31.01.2009 року тому у задоволенні вимог слід відмовити.

За таких обставин, оскільки у позивача було відсутнє право повторно стягувати заборгованість за тілом кредиту, проценти, нараховані в межах строку дії кредитного договору (з 02.06.2007 року по дату винесення судового наказу) при наявності судового рішення про стягнення цих сум, а також проценти після закінчення строку дії кредитного договору, а вимог про застосування наслідків, передбачених ст.625 ЦК, банк не заявляв та враховуючи пропущення строку позовної давності щодо відсотків в межах дії кредитного договору (до 31.01.2009 року включно), у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, згідно ст.141 ЦПК України, з огляду на ухвалення рішення на користь відповідача, суд не вбачає підстав для відшкодування понесених позивачем витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 280-284, 287, 354, 355, п.15 Перехідних положень ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського 1-д) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня підписання. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення складено та підписано 01 березня 2021 року.

Суддя Н.Г. Гринь