Рішення № 95206208, 17.02.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 лютого 2021 року м. Рівне №460/8486/20Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВійськової частини А 1671 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А1671 про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.10.2018 по 06.08.2020 та зобов`язання виплатити на користь позивача такий середній заробіток за вказаний період.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з червня 2017 року позивач проходив військову службу у військовій частині А0252, перебуваючи на фінансовому забезпеченні у військовій частині А1671, та з 04.10.2018 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням зі служби. Повідомлено, що при звільненні йому протиправно не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та індексацію грошового забезпечення, внаслідок чого позивач звертався за захистом своїх прав до суду з відповідними позовами. Зауважив, що рішеннями Рівненського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 та 12.06.2020 його позови задоволено та зобов`язано військову частину А1671 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки та індексацію грошового забезпечення за період з 27.06.2016 по 04.10.2018. З огляду на наведене та положення ст.117 КЗпП України, вважає, що наявні підстави для виплати йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а тому просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 24.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.26-28).

26.11.2020 на адресу суду від Військової частини А1671 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав. На обґрунтування заперечень вказав, що оскільки спірні правовідносини виникли вже після звільнення і проведення остаточного розрахунку та стосувалися права на отримання належної звільненому позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки, індексації грошового забезпечення за період з 27.06.2016 по 01.11.2018 включно, то позивач не має права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ч.1 ст.117 КЗпП України. Вважає, що відповідач, не нараховуючи позивачу такий середній заробіток, діяв на підставі, в межах та у спосіб, визначені чинним законодавством, а тому просив відмовити у задоволенні позову повністю (а.с.31-34).

15.02.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якому позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити повністю.

Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України та перебував на фінансовому забезпеченні у військову частині А1671.

Наказом командувача військ оперативного командування "Захід" (по особовому складу) №80-РС від 02.10.2018 прапорщика ОСОБА_1 , командира взводу забезпечення військової частини А0252, звільнено у запас за підпунктом "й" п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

04.10.2018 наказом командира Військової частини А 1671 (по стройовій частині) №248 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.9).

У зв`язку з тим, що на день виключення зі списків військової частини А 1671, відповідачем не повністю проведено розрахунку по усім видам забезпечення, а саме: не виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Так, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 у справі №460/2578/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини А1671 щодо не здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та зобов`язано військову частину А1671 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2018 (а.с.14-17).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 у справі №460/2709/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1671 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27 червня 2016 року по 4 жовтня 2018 року та зобов`язано Військову частину А1671 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27 червня 2016 року по 4 жовтня 2018 року.

06.08.2020 на виконання вказаних рішень суду відповідачем зараховано на особистий рахунок позивача кошти в сумі 8777,61 грн та 1815,79 грн. відповідно (а.с.41,42).

06.11.2020 позивач звернувся до Військової частини А1671 про нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.10.2018 по 06.08.2020 (а.с.12).

18.11.2020 у відповідь на вказану заяву Військова частина А1671 листом №3/1018 повідомила позивача, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до Законів України, дія Кодексу законів про працю України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, не поширюється. Вказано, що у зв`язку з тим, що позивач заперечень щодо виключення зі списків особового складу у зв`язку з неповними (несвоєчасними) розрахунками грошового забезпечення не висловлював, обов`язків військової служби у Військовій частині А1671 з 06.10.2018 по 06.08.2020 жодним чином не виконував, то підстав для виплати позивачу середнього заробітку за вказаний період немає (а.с.37).

Вважаючи протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).

Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами положень ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Метою встановлення передбаченої нормами ст.117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

При цьому, не виконання роботодавцем обов`язку щодо повного розрахунку при звільненні є триваючим правопорушенням, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19).

Відтак, лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог.

При цьому, для того, щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку.

При застосуванні статті 117 КЗпП України до спірних правовідносин суд враховує, що частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

В свою чергу, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Таким чином, непроведення з вини Військової частини А1671 розрахунку з ОСОБА_1 у строк передбачений статтею 116 КЗпП України є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати останньому його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, після ухвалення судових рішень про нарахування та виплату заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану відпустку) Військова частина А1671 не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.

Зважаючи на встановлені обставини справи, суд вважає, що відповідач, ненараховуючи невиплачуючи ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, чим допустив протиправну бездіяльність.

З огляду на наведене, порушене право та інтереси позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання військової частини А1671 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.10.2018 по 06.08.2020.

Визначаючи розмір середнього заробітку за затримку виплати позивачу вказаних сум, суд керується таким.

Відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов`язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.

Як свідчать матеріали справи, загальний розмір індексації грошового забезпечення позивача та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, виплачених із порушенням строків, становить 10593,40 грн.(а.с.41,42).

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

З аналізу даних розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення ОСОБА_1 розмір облікової ставки НБУ становив 18 % річних. Враховуючи те, що сума недоотриманих позивачем коштів становить 10593,40 грн., то 18% річних від цієї суми - 1906,81 грн., що є орієнтовним розміром майнових втрат позивача протягом одного року.

Зважаючи на наведене та беручи до уваги, що період затримки розрахунків з позивачем складає з 04.10.2018 по 06.08.2020, то загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 3495,82 грн. (1906,81 грн./12 міс. х22 міс)

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах.

Натомість вимоги позивача правомірні, обґрунтовані, а тому позов підлягає до задоволення повністю.

Правові підстави для застосування положень ч.1 ст.139 КАС у суду відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1671 (вул. Соборна, 231, м.Рівне, 33000, код ЄДРПОУ 07726579) про визнання протиправною бездіяльність відповідача, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1671 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.10.2018 по 06.08.2020.

Зобов`язати Військову частину А1671 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.10.2018 по 06.08.2020 в сумі 3495,82 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 17 лютого 2021 року.

Суддя Н.С. Гудима