Рішення № 95198260, 17.02.2021, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/158/20

2/0203/73/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Биченковій Г.С.

за участю представника позивача - ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Акціонерного товариства «КРИСТАЛБАНК», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, про визнання недійсним договору факторингу в частині, визнання недійсними договорів відступлення прав за іпотечними договорами в частині, визнання припиненими зобов`язань за кредитними договорами та договором іпотеки,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому посилалась на те, що 04.08.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «М`ясний формат» було укладено Генеральну кредитну угоду №012/03-00/132-08, зі строком дії до 02.08.2013 року. Також 04.08.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «М`ясний формат» було укладено кредитний договір №012/03-00/133-08 з лімітом кредитування до 2500000 грн. 04.08.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №012/03-00/132/2-08, відповідно до якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, 04.08.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №012/03-00/132/1-08, відповідно до якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_2 .

25.06.2010 року відносно ТОВ «М`ясний формат» господарським судом Дніпропетровської області було порушено справу про банкрутство №Б34/250-10, в рамках якої ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було заявлено вимоги, у т.ч. за Генеральною угодою №012/03-00/132-08 та кредитним договором №012/03-00/133-08. Відповідно до ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2013 року в ході здійснення ліквідаційної процедури встановлена та підтверджена кредиторська заборгованість юридичної особи перед кредиторами, у т.ч. перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Таким чином, суд своєю ухвалою затвердив ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора і ліквідував ТОВ «М`ясний формат». Підставою для винесення ухвали суду від 12.03.2013 року стало завершення заходів здійснення ліквідаційної процедури та відсутність майнових активів для задоволення вимог кредиторів. Вказана ухвала набрала законної сили та з її змісту вбачається, що всі вимоги до ТОВ «М`ясний формат» вважаються погашеними. 28.03.2013 року на виконання ухвали до Єдиного державного реєстру юридичних осіб було внесено відомості про припинення ТОВ «М`ясний формат». Таким чином, з огляду на положення ст.609 ЦК України, зобов`язання ТОВ «М`ясний формат» перед банком за Генеральною угодою №012/03-00/132-08 та кредитним договором №012/03-00/133-08 є погашеними, а правовідносини - припиненими, в зв`язку із ліквідацією ТОВ «М`ясний формат» 28.03.2013 року.

02.10.2014 року Кіровським районним судом м.Дніпропетровська по справі №203/689/14 було ухвалено рішення, яким договір іпотеки №012/03-00/132/2-08 від 04.08.2008 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , було визнано припиненим з моменту внесення даних про припинення ТОВ «М`ясний формат», тобто з 28.03.2013 року. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.12.2014 року рішення суду першої інстанції було залишено без змін. Рішенням Вищого спеціалізованого суду України від 03.12.2016 року рішення суду від 02.10.2014 року та ухвала апеляційного суду від 03.12.2014 року були скасовані в частині правового обгрунтування задоволення позову ОСОБА_2 про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню. В частині вирішення позову про визнання договору іпотеки припиненим, судові рішення залишені без змін. Задовольняючи ці вимоги, суди прийшли до висновку, що оскільки кредитний договір між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «М`ясний формат» припинено в зв`язку зі ліквідацією боржника, тому в силу вимог ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку» припиненим є і договір іпотеки. Враховуючи викладене, під час розгляду цивільної справи №203/689/14 судами встановлено преюдиційні обставини про припинення зобов`язань (погашення боргу) за Генеральною угодою №012/03-00/132-08 та кредитним договором №012/03-00/133-08. В зв`язку з цим, суди прийшли до обгрунтованого висновку про припинення іпотеки за договором іпотеки №012/03-00/132/2-08, що був укладений із ОСОБА_2 . Рішення судів у справі №203/689/14 не скасовані та набрали законної сили.

В зв`язку зі погашенням боргу 24.01.2014 року за заявою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» була припинена іпотека та знято заборону на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесені на підставі договору іпотеки №012/03-00/132/2-08, укладеного з ОСОБА_2 22.09.2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу з повідомленням про повне виконання умов Генеральної угоди №012/03-00/132-08 від 04.08.2008 року та в цей же день приватним нотаріусом на підставі вказаного повідомлення було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідні зміни (припинено іпотеку та заборону, які були встановлені на підставі договору іпотеки №012/03-00/132/1-08, укладеного із ОСОБА_1 . Рішення про державну реєстрацію припинення іпотеки, реєстраційні записи - є чинними, ніким не оскаржувались та є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту припинення правовідносин за кредитним договором та договором іпотеки.

Через п`ять років після припинення зобов`язань за Генеральною кредитною угодою та кредитним договором, АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступив АТ «КРИСТАЛБАНК» за 100 грн. погашені, недійсні вимоги за кредитним договором та договорами іпотеки на підставі договору факторингу від 24.05.2017 року та договору відступлення прав за іпотечними договорами від 25.05.2017 року. З огляду на приписи ст.ст.512,514,518 ЦК України законодавець передбачив право відступлення тільки дійсною вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. В той же час, відступлення прав за іпотечним договором підлягає державної реєстрації (внесення відомостей до Державних реєстрів стосовно іпотекодержателя). АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги АТ «КРИСТАЛБАНК» по зобов`язанням, які є недійсними та припинені на момент укладання договору факторингу. Також в державних реєстрах відсутні відомості про реєстрацію в якості іпотекодержателя АТ «КРИСТАЛБАНК». Тобто договір факторингу не відповідає вимогам ст.ст.210,512,513,514 ЦК України, ст.24 Закону України «Про іпотеку» та не породжує жодних обов`язків для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед АТ «КРИСТАЛБАНК». З огляду на викладене, АТ «КРИСТАЛБАНК» не набуло прав нового кредитора, оскільки заборгованість по кредиту була погашена в повному обсязі та в Державних реєстрах відсутні будь-які відомості стосовно реєстрації іпотеки.

Відповідно до положень ст.609 ЦК України та наведену судову практику, зобов`язання ТОВ «М`ясний формат» перед банком за Генеральною угодою №012/03-00/132-08 та кредитним договором №012/03-00/133-08 є припиненими, в зв`язку зі ліквідацією ТОВ «М`ясний формат» 28.03.2013 року. До того ж, рішенням судів у цивільній справі №203/689/14 встановлено обставини припинення зобов`язань за кредитними договорами та договором іпотеки. Іпотека припиняється у той же момент, коли і основне зобов`язання (кредитний договір), оскільки іпотека не може існувати поза зв`язком (окремо) від основного зобов`язання. Таким чином, укладені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договори іпотеки не можуть в силу приписів Закону України «Про іпотеку» існувати «абстрактно».

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила визнати недійсним договір факторингу (портфельне відступлення прав вимоги) від 24.05.2017 року, укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «КРИСТАЛБАНК» в частині відступлення прав вимоги за Генеральною угодою №012/03-00/132-08 від 04.08.2008 року та кредитним договором №012/03-00/133-08 від 04.08.2008 року; визнати недійсним договір відступлення прав за іпотечними договорами від 25.05.2017 року, укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «КРИСТАЛБАНК» в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки №012/03-00/132/1-08 від 04.08.2008 року та договором іпотеки №012/03-00/132/2-08 від 04.08.2008 року; визнати припиненими зобов`язання за Генеральною угодою №012/03-00/132-08 від 04.08.2008 року та кредитним договором №012/03-00/133-08 від 04.08.2008 року, укладеним між ТОВ «М`ясний формат» та АТ «Райффайзен Банк Аваль» з 28.03.2013 року; визнати припиненими зобов`язання ОСОБА_1 за договором іпотеки №012/03-00/132/1-08 від 04.08.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» з 28.03.2013 року.

Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 21.01.2020 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено останню до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27.05.2020 року апеляційні скарги відповідачів на ухвалу суду від 21.01.2020 року про відкриття провадження було відхилено та вказану ухвалу залишено без змін.

Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30.09.2020 року, постановленою без видалення до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання, було закрито підготовче провадження по справі та призначено останню до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивачки підтримав позов та посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача - АТ «Райффайзен Банк Аваль», за викликами до суду не з`являвся, про поважність причин неявки не повідомляв. Проте, надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачка 26.09.2014 року відчужила майно, що було предметом іпотеки за договором іпотеки №012/03-00/132/1-08 від 04.08.2008 року іншій особі - ОСОБА_3 . Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 07.08.2020 року право власності на майно належить ОСОБА_4 .. Отже, у позивачки з дати відчуження майна 26.09.2014 року відсутні будь-які інтереси, права (у т.ч. майнові) та обов`язки щодо майна. Відтак, не може існувати й порушення прав позивачки та підстави для визнання недійсним договору відступлення прав вимоги в частині відступлення прав вимоги за Генеральної кредитною угодою, в рамках якої було укладено кредитний договір, а також для визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за іпотечними договорами в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки №012/03-00/132/1-08 від 04.08.2008 року. Щодо визнання недійсним договору відступлення прав вимоги в частині відступлення права вимоги за договором іпотеки №012/03-00/132/2-08 від 04.08.2008 року у позивачки також відсутнє право для заявлення будь-яких вимог, так як предметом цього договору було майно, що ніколи не належало позивачці, а належало іншій особі - ОСОБА_2 . Відповідно, заявляти про можливі порушення прав та інтересів щодо цього майна має право безпосередньо його власник. Таким чином, позивачка не є ані стороною оспорюваних договорів, ані заінтересованою особою.

Представник АТ «КРИСТАЛБАНК» в судовому засіданні 11.11.2020 року проти позову заперечував, посилаючись на ті самі підстави, що і представник АТ «Райффайзен Банк Аваль» у поданому відзиві. В подальші судові засідання не з`являвся, не повідомляючи про причини своєї неявки.

Третя особа за викликами до суду не з`явилась, пояснень по суті справи не надала.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи, викладені сторонами в заявах по суті справи та дослідивши матеріали останньої, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 04.08.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (після зміни найменування - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та в подальшому АТ «Райффайзен Банк Аваль»), та ТОВ «М`ясний формат» було укладено Генеральну кредитну угоду №012/03-00/132-08, зі строком дії до 02.08.2013 року.

В рамках вказаної Генеральної кредитної угоди 04.08.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «М`ясний формат» було укладено кредитний договір №012/03-00/133-08 з лімітом кредитування до 2500000 грн. та терміном кредитування до 03.08.2011 року.

Також 04.08.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №012/03-00/132/2-08, відповідно до якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того, 04.08.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №012/03-00/132/1-08, відповідно до якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_2 .

25.06.2010 року відносно ТОВ «М`ясний формат» господарським судом Дніпропетровської області було порушено справу про банкрутство №Б34/250-10, в рамках якої ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було заявлено вимоги, у т.ч. за Генеральною угодою №012/03-00/132-08 та кредитним договором №012/03-00/133-08.

Відповідно до ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2013 року в ході здійснення ліквідаційної процедури встановлена та підтверджена кредиторська заборгованість юридичної особи перед кредиторами, у т.ч. перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора і ліквідовано юридичну особу - ТОВ «М`ясний формат».

28.03.2013 року на виконання ухвали до Єдиного державного реєстру юридичних осіб було внесено відомості про припинення ТОВ «М`ясний формат». Таким чином, з огляду на положення ст.609 ЦК України, зобов`язання ТОВ «М`ясний формат» перед банком за Генеральною угодою №012/03-00/132-08 та кредитним договором №012/03-00/133-08 є погашеними, а правовідносини - припиненими, в зв`язку із ліквідацією ТОВ «М`ясний формат» 28.03.2013 року.

02.10.2014 року Кіровським районним судом м.Дніпропетровська по справі №203/689/14 було ухвалено рішення, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», визнано такими, що не підлягають виконанню, виконавчі написи нотаріусів вчинені 25.12.2009 року та 10.02.2011 року, про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №012/03-00/132/2-08 від 04.08.2008 року; договір іпотеки №012/03-00/132/2-08 від 04.08.2008 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , було визнано припиненим з моменту внесення даних про припинення ТОВ «М`ясний формат», тобто з 28.03.2013 року.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.12.2014 року рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.12.2016 року рішення суду від 02.10.2014 року та ухвала апеляційного суду від 03.12.2014 року були скасовані в частині правового обгрунтування задоволення позову ОСОБА_2 про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню. В частині вирішення позову про визнання договору іпотеки припиненим, судові рішення залишені без змін.

Задовольняючи ці вимоги, суди прийшли до висновку, що оскільки кредитний договір між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «М`ясний формат» припинено в зв`язку зі ліквідацією боржника, тому в силу вимог ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку» припиненим є і договір іпотеки.

24.01.2014 року за заявою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» була припинена іпотека та знято заборону на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесені на підставі договору іпотеки №012/03-00/132/2-08 від 04.08.2008 року, укладеного з ОСОБА_2

22.09.2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу з повідомленням, в якому зазначив, що 03.09.2014 року Вищим спеціалізованим судом України було залишено в силі рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 28.02.2014 року та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.06.2014 року, якими було визнано припиненим договір іпотеки №012/03-00/132/1-08 від 04.08.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». В зв`язку з цим, в повідомленні банк просив зняти в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно заборону щодо переданого в іпотеку майна - квартири АДРЕСА_2 .

На підставі вказаного повідомлення від 22.09.2014 року, в цей же день, приватним нотаріусом було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідні зміни (припинено іпотеку та заборону, які були встановлені на підставі договору іпотеки №012/03-00/132/1-08 від 04.08.2008 року).

24.05.2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КРИСТАЛБАНК» (після зміни найменування - АТ «КРИСТАЛБАНК») було укладено договір факторингу (портфельне відступлення прав вимоги), за яким, окрім іншого, на користь АТ «КРИСТАЛБАНК» було відступлено право вимоги за Генеральною кредитною угодою №012/03-00/132-08 від 04.08.2008 року, укладеною між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «М`ясний формат».

Крім того, 25.05.2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КРИСТАЛБАНК» було укладено договір відступлення прав за іпотечними договорами, згідно якого, окрім іншого, на користь останнього було відступлено право вимоги за іпотечним договором №012/03-00/132/1-08 від 04.08.2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .

Також судом встановлено, що 26.09.2014 року ОСОБА_1 відчужила належну їй квартиру АДРЕСА_2 (на теперішній час м.Дніпро), що була предметом іпотеки за іпотечним договором №012/03-00/132/1-08 від 04.08.2008 року, на користь ОСОБА_3 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2020 року з цієї ж дати право власності на зазначену вище квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 .

Згідно ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ч.1 ст.575 ЦК України одним із видів застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до термінів, наведених в ст.1 Закону України «Про іпотеку»:

-іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;

-іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Частиною 1 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

А відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Згідно ч.1 ст.593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Перевіряючи доводи та заперечення сторін, суд враховує, що в січні 2010 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №012/03-00/132/1-08 від 04.08.2008 року.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 було пред`явлено зустрічний позов до банку про визнання зазначеного вище договору іпотеки припиненим в зв`язку із припиненням основного зобов`язання за Ґенеральною кредитною угодою №012/03-00/132-08 та кредитним договором №012/03-00/133-08 від 04.08.2008 року, внаслідок ліквідації позичальника - ТОВ «М`ясний формат».

Рішення у вказаній справі неодноразово переглядались судами апеляційної та касаційної інстанції.

Так, постановою Верховного суду України від 10.02.2016 року було скасовано ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.092014 року та справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

В своїй постанові Верховний Суд України зазначив, що згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов`язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог ст.ст.526,599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов`язання, які випливають з основного зобов`язання, не повинні припиняти дію зобов`язань, які забезпечують основне зобов`язання, яке залишилось невиконаним.

За змістом ст.11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із ЄДРЮО та ФОП. Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов`язок заставодавця (іпотекодавця) з несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто, звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Змістом ч.ч.1,2 ст.590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

Таким чином, слід дійти висновку, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов`язанням та його виключення з ЄДРЮО та ФОП не тягнуть за собою припинення зобов`язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання, адже до цього іпотекодержателем було пред`явлено відповідну вимогу до іпотекодавця в позовному провадженні про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки він неналежним чином виконував взяте на себе зобов`язання по погашенню боргу.

Таких по суті висновків дійшов і суд касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги у справі №6-15893св11.

Проте у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин, не врахував визначений законодавством виняток із загального правила припинення договору іпотеки та дійшов помилкових висновків щодо припинення іпотеки в зв`язку з ліквідацією юридичної особи-боржника за основним зобов`язанням у будь-якому випадку, у тому числі й у разі, якщо до визнання боржника-юридичної особи ліквідованим і внесення запису про його припинення до ЄДРЮО та ФОП кредитор своїми діями захистив своє право на отримання коштів за договором кредиту та звернувся до суду з позовною заявою до іпотекодавця.

До аналогічних висновків прийшов і Верховний Суд в своїй постанові від 20.11.2019 року, скасовуючи рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 28.02.2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.03.2017 року у зазначеній вище справі.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини по справі, які свідчать про те, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» до припинення ТОВ «М`ясний формат», що був позичальником за кредитним договором, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , як іпотекодавця за договором іпотеки, укладеним в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також наведені вище положення ЦК України та висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду України від 10.02.2016 року та в постанові Верховного Суду від 20.11.2019 року, які підлягають врахуванню судом в силу приписів ч.4 ст.263 ЦПК України, суд приходить до висновку про безпідставність доводів позивачки щодо припинення іпотеки за відповідним договором №012/03-00/132/1-08 від 04.08.2008 року, укладеному між нею та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Також суд враховує, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до банку про визнання припиненим договору іпотеки №012/03-00/132/1-08 від 04.08.2008 року в рамках зазначеної вище цивільної справи було відмовлено рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.03.2017 року, яке в цій частині набрало законної сили.

З огляду на вищенаведене не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання припиненими зобов`язань за цим договором, що заявлені в рамках розглядаємої цивільної справи.

Крім того, розглядаючи по суті заявлені позивачкою вимоги, суд враховує наступне.

Частинами 1,2,5 ст.11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч.2 ст.16 ЦК України.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».

Відповідно до ст.ст.16,203,215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року в справі №761/26815/17 (провадження №61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Згідно ч.ч.1,2 ст.23 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Як встановлено судом, 26.09.2014 року ОСОБА_1 відчужила належну їй квартиру АДРЕСА_2 , що була предметом іпотеки за іпотечним договором №012/03-00/132/1-08 від 04.08.2008 року, на користь ОСОБА_3 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2020 року з цієї ж дати право власності на зазначену вище квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 .

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 не була стороною Ґенеральної кредитної угоди №012/03-00/132-08 та кредитного договору №012/03-00/133-08 від 04.08.2008 року, не була стороною договору іпотеки №012/03-00/132/2-08 від 04.08.2008 року, який було укладено між ВАТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_2 .

Також ОСОБА_1 не є стороною договору факторингу від 24.05.2017 року та договору відступлення прав вимоги за іпотечними договорами від 25.05.2017 року, що були укладені між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «КРИСТАЛБАНК» та на момент їх укладання, належна ОСОБА_1 квартира, що є предметом іпотеки була відчужена на користь іншої особи. Тому, в силу приписів ст.23 Закону України «Про іпотеку», будь-які права та обов`язки ОСОБА_1 , що випливають із договору іпотеки №012/03-00/132/1-08 від 04.08.2008 року припинились та відповідно перейшли до нового власника майна.

З урахуванням наведеного, враховуючи безпідставність заявлених позивачкою вимог в частині припинення іпотеки за укладеним нею з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» іпотечним договором №012/03-00/132/1-08 від 04.08.2008 року, що остання втратила статус іпотекодавця за цим договором та не мала жодних майнових прав на предмет іпотеки за цим договором на момент укладання оспорюваних договору факторингу від 24.05.2017 року та договору відступлення прав вимоги за іпотечними договорами від 25.05.2017 року, а також на момент звернення до суду з позовом, не була стороною Ґенеральної кредитної угоди №012/03-00/132-08 та кредитного договору №012/03-00/133-08 від 04.08.2008 року, а також договору іпотеки №012/03-00/132/2-08 від 04.08.2008 року, який було укладено між ВАТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_2 та не має жодних майнових прав щодо предмету іпотеки за цим договором, суд приходить до висновку про відсутність факту порушення будь-яких прав та інтересів позивачки, безпідставність заявлених нею вимог та необхідність відмови в їх задоволенні в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України та враховуючи відмову в задоволенні позову в повному обсязі, понесені позивачкою по справі судові витрати покладаються на останню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 203, 204, 215, 509, 510, 512, 526, 572, 575, 590, 593, 599 ЦК України, ст.ст. 1, 11, 23, 24 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 2-5, 10-13, 76-81, 141, 223, 263-268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Акціонерного товариства «КРИСТАЛБАНК», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, про визнання недійсним договору факторингу в частині, визнання недійсними договорів відступлення прав за іпотечними договорами в частині, визнання припиненими зобов`язань за кредитними договорами та договором іпотеки - відмовити повністю.

Понесені позивачкою по справі судові витрати покласти на останню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо або через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 26 лютого 2021 року.

Суддя С.Ю.Казак