Рішення № 9500281, 01.04.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2010 р. Справа № 4/016-10          

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тесис", м. Київ

до Приватного підприємства "Лесик", м. Ірпінь

про розірвання договору купівлі-продажу від 27.11.2008р. № 142 та стягнення 40349,07 грн.

за участю представників сторін:

від позивача          Мога М.В. –предст., дов. від 31.08.2009р.

від відповідача          не з’явився;

Обставини справи:

В провадженні господарського суду Київської області перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тесис", м. Київ (позивач) до Приватного підприємства "Лесик", м. Ірпінь (відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу від 27.11.2008р. № 142, укладеного між сторонами у справі та стягнення 40349,07 грн., які складають 14820,00 грн. заборгованості за договором, 26972,40 грн. пені, 1733,81 грн. процентів за користування коштами, 1822,86 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.02.2010р. було порушено провадження у даній справі, розгляд справи призначено на 01.03.2010р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не поставив товар за договором купівлі-продажу, за який позивач перерахував авансовий платіж в розмірі 14820,00 грн.

Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце наступного судового засідання, в судові засідання 01.03.2010р., 22.03.2010р., 01.04.2010р. не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, письмового відзиву та пояснень по справі не надіслав.

01.04.2010р. позивач в порядку ст. 22 ГПК України подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просить стягнути з відповідача суму заборгованості та пеню.

Відповідно до п. 3.6 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. N 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області, -

встановив:

27 листопада 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тесис" (покупець) та Приватним підприємством "Лесик" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу №142, відповідно до умов якого відповідач зобов'язувався продати деталі (Товар), передбачені Специфікацією постачання товару, що являється невід'ємною частиною Договору, а Позивач зобов'язувався прийняти та оплатити Товар.

Відповідно до положень підпункту 2.1. Договору та Специфікації постачання продукції, постачанню підлягали 5 найменувань товару, загальною кількістю 100 одиниць та загальною вартістю 29 640,00 грн.

Порядок здійснення розрахунків (підпункт 6.1. Договору) передбачав оплату вартості Товару двома етапами: 50 відсотковий авансовий платіж протягом п'яти банківських днів з дня підписання Сторонами Договору, та остаточний платіж, протягом п'яти банківський днів з дня приймання Позивачем Товару та підписання Сторонами Акту технічного приймання.

На виконання вимог Договору, позивачем 09.12.2008р. було здійснено авансовий платіж в розмірі 14 820 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4477.

Згідно підпункту 4.1. Договору відповідач зобов'язувався поставити позивачу Товар у строки передбачені Графіком постачання товару, що являється невід'ємною частиною Договору.

В свою чергу Графік постачання товару передбачав здійснення відповідачем поставки Товару двома партіями. Перша партія Товару, у кількості 10 комплектів, що складає 50 одиниць Товару, підлягала поставці протягом 15 календарних днів з дня перерахування Позивачем авансового платежу, тобто у термін до 24.12.2008 року. Друга партія Товару, у кількості 10 комплектів, що складає 50 одиниць Товару, підлягала поставці протягом 30 календарних днів з дня перерахування Позивачем авансового платежу, тобто у термін до 09.01.2009 року.

Умовами постачання Товару (підпункти 4.1., 4.2. Договору) передбачалося, що приймання-передача Товару підлягає здійсненню позивачем на території (складі) відповідача. Витрати пов'язані із доставкою товару із складу покладалися на позивача.

Відповідач в судові засідання неодноразово не з’являвся, доказів поставки товару на суму авансу суду не подав, у зв’язку з чим судом встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором.

Згідно частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Згідно частини 1 статті 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Стаття 664 ЦК України, передбачає, що обов'язки продавця передати товар покупцеві, у разі якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (місцезнаходженням продавця), вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця. При цьому товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Станом на день подання позовної заяви, відповідачем, зобов'язання щодо поставки товару не виконані, будь-яких повідомлень про готовність товару до відвантаження позивачем отримано не було.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 26972,40 грн. пені, нарахованої відповідно до п. 8.2 договору, відповідно умов якого у разі прострочки постачання товару відповідач зобов'язаний сплатити на користь Позивача пеню, у розмірі 0,5% від суми Договору за кожний календарний день в простроченні товару.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Так, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 26972,40 грн., нарахованої за період з 24.12.2008р. по 24.06.2009р. в сумі 13486,20 грн. та за період з 09.01.2009р. по 09.07.2009р. в сумі 13486,20 грн.

Враховуючи вищезазначені норми законодавства та визначені сторонами умови договору, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем до стягнення пеня в розмірі 26972,40 грн. підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Як зазначено в договорі (п.6.1) покупець обов’язується розрахуватись з продавцем на протязі 5 банківських днів з моменту підписання цього договору у вигляді авансу в розмірі 50% вартості товару; кінцеві розрахунки в розмірі 50% проводяться на протязі 5 банківських днів після підписання сторонами актів технічної прийомки на кожну номенклатурну позицію товару, який постачається.

Оскільки відповідач прострочив терміни поставки товару, позивач нараховує суму заборгованості на суму непоставленого товару.

Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч. 3 ст. 549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

Дана позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 27.01.2009 р.за № 15/287-08.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо термінів поставки товару, суд приходить до висновку про обґрунтоване нарахування позивачем пені на суму грошового та не грошового зобов’язання.

Однак, при нарахуванні пені, позивач не врахував норми ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, відповідно до якої встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, а тому за розрахунком, здійсненим судом, встановлено, що заявлена відповідачем до стягнення пеня в розмірі 26486,20 грн. підлягає частковому задоволенню в розмірі 3526,94 грн.

В силу вимог ст.. 651 ЦК України позивачем заявлена вимога про розірвання договору купівлі-продажу № 142 від 27.11.2008р.

Згідно статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або Законом.

Істотним є таке порушення, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення , в якому одна сторона (боржник ) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Ст. 526 та ст. 527 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідально до умов договору та вимог цього кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор-прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Враховуючи дані норми законодавства, а також те, що відповідачем умови договору не виконувались, суд вважає за можливе розірвати договір купівлі-продажу № 142 від 27.11.2008р. укладений між сторонами у справі.

          За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 38 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993р. № 15, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.1993р. № 50, при зменшенні суми позовних вимог мито не повертається.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 33, 49, 82-84, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1.           Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Розірвати договір купівлі-продажу № 142 від 27.11.2008р., укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю "Тесис" та Приватним підприємством "Лесик".

3.          Стягнути з Приватного підприємства "Лесик" (08298, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул.. Залізнична, 7а, код 31119118) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тесис" (04136, м. Київ, вул.. Північно-Сирецька, 3, а/с 42, код 32960748) –14820 (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять) грн. 00 коп. авансового платежу, 3526 (три тисячі п’ятсот двадцять шість) грн.. 94 коп. пені, 268 (двісті шістдесят вісім) грн.. 47 коп. державного мита, 107 (сто сім) грн.. 31 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Відмовити в задоволенні стягнення 23445,46 грн. пені.

5.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                 О.В. Щоткін

Дата підписання повного тексту рішення: 16.04.2010р.