Рішення № 94990605, 09.02.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/7268/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2021 року Галицький районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Мисько Х.М.,

з участю секретаря судового засідання Волошин Ю.П.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача Шимчишина І.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Львові цивільну справу ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 , Юридичного департаменту Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл.Ринок, 1; ідентифікаційний код юридичної особи: 26360701), Державного реєстратора Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради Хміляр Христини Андріївни (79040, м.Львів, вул.Городоцька, 299) про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва на право власності на нерухоме майно та виключення з Державного реєстру прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Юридичного департаменту ЛМР, Державного реєстратора Управління державної реєстрації Юридичного департаменту ЛМР Хміляр Х.А., в якому просить визнати недійсним та скасувати Наказ №61-Ж-Г «Про передачу квартир у власність громадян» від 29.01.2018 року, визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , видане Комунальною установою «Львівський міський центр приватизації державного фонду Львівської міської ради» 29.01.2018 року на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради - Хміляр Христини Андріївни №43389131 від 02.10.2018 року та скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_3 від 08.10.2018 року.

В обгрунтування позову вказує на те, що в 28.09.1992 році йому та членам його сім`ї - дружині ОСОБА_2 та сину ОСОБА_3 було видано Ордер на житлове приміщення ГО №017036 на квартиру АДРЕСА_3 , на підставі рішення міськвиконкому №509 від 17.09.1992 року, в яку вони вселились та зареєструвались, що підтверджується Довідкою про склад сім`ї №3324 від 12.07.2016 року. Шлюб між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано в 1996 році, у зв`язку з чим, спільне перебування в спірній квартирі стало некомфортним. Відтак, ОСОБА_5 обрав спосіб роботи відрядного характеру, що передбачає тимчасову відсутність за місцем реєстрації, однак дозволяє створити умови спільного проживання у спірному житлі. Оскільки іншого житла у позивача не було та немає, останній не втрачав свого інтересу до квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується проведеними ремонтними роботами. Водночас, зазначає, що його відсутність носила тимчасовий характер. Натомість, відповідач ОСОБА_2 , скориставшись тимчасовою відсутністю позивача, звернулась до Галицького районного суду м.Львова з позовом про визнання останнього таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Заочним рішенням суду від 12.12.2016 року у справі №461/5155/16-ц позов задоволено. Про наявність вказаного рішення ОСОБА_5 дізнався в листопаді 2018 року, коли звернувся в ЛКП «Старий Львів». 04.06.2019 року Львівським апеляційним судом винесено постанову, якою скасовано вищевказане рішення Галицького районного суду м.Львова та доведено факт реєстрації та проживання в приватизованій квартирі. Оскільки на час приватизації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказаної квартири, видачі Свідоцтва про право на вказану квартиру від 29.01.2018 року, видачі Юридичним департаментом Львівської міської ради Наказу №61-Ж-Г від 29.01.2018 року та прийняття державним реєстратором Хміляр Х.А. рішення №43389131 від 08.10.2018 року, рішення суду про визнання позивача таким, що втратив право користування спірною квартирою, було чинним та в подальшому було скасоване, вважає, що приватизація квартири є такою, що проведена з порушенням права на приватизацію житла, оскільки відбулась без його згоди. Відтак, просить позов задоволити.

18.11.2019 року від відповідача - Державного реєстратора Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради Хміляр Х.А. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого остання проти позову заперечує з огляду на наступне. Так, 08.10.2018 року було прийнято рішення (індексний номер 43389131) про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_4 . Підставою виникнення права власності слугувало свідоцтво про право власності на квартиру, видане Юридичним департаментом Львівської міської ради від 29.01.2018 року. Враховуючи, що заявниками подано усі необхідні документи, державним реєстратором було прийнято рішення про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 , підстав для відмови у вчиненні реєстраційних дій не було. Крім того, просить суд врахувати те, що скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав є неналежним способом захисту прав або інтересу позивача з огляду на на те, що у разі скасування судом свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , таке буде підставою для внесення державним реєстратором до Державного реєстру прав запису про скасування права власності останніх. Отже, для скасування права власності відповідачів не потрібно скасовувати ні рішення про державну реєстрацію, ні запис про державну реєстрацію. Водночас, вказує, що державний реєстратор, який здійснює технічні функції проведення державної реєстрації не є належним відповідачем при скасуванні рішення чи запису про реєстрацію, оскільки належним відповідачем у даній категорії справ має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

08.01.2020 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Шимчишин І.С. скерував на адресу суду пояснення по справі, в якій зазначає, що позивач безпідставно ототожнює доводи по справі №461/5155/16-ц з доводами, заявленими в позовній заяві, вважаючи беззаперечним доводом свого права на приватизацію квартири відповідачів рішення апеляційного суду, яким скасовано рішення Галицького районного суду м.Львова. Вказане не відповідає дійсності, оскільки доводи в одному процесі не є переконливими доказами в іншому процесі з іншим предметом спору. Факт того, що позивач не проживає у спірній квартирі тривалий час не спростовано. Більше того, в рішенні суду апеляційної інстанції зазначено, що позивач має кілька місць проживання. Докази, які наводить позивач, стали підставою для скасування рішення про втрату права користування жилим приміщенням, однак, жодним чином не обґрунтовують заявлених позовних вимог. Жодних підстав, передбачених ст.71 ЖК Української РСР для збереження права на жиле приміщення за особою, яка тимчасово відсутня, позивачем не наведено. При цьому, позивач не зазначає того факту, що він вдруге одружився та створив іншу сім`ю, з якою постійно проживає. Крім того, зазначає, що в порушення вимог п.1 ч.4 ст.175 ЦПК України, зі змісту позовних вимог не зрозуміло, чому оскаржуваний наказ Юридичного департаменту Львівської міської ради не відповідає вимогам Закону та які підстави для визнання його недійсним, як і не зазначено, яким нормам Закону не відповідає сокаржуване Свідоцтво про право власності. Відтак, вважає позовні вимоги безпідставними, необгрунтованими, такими, що сформульовані не належним чином, оскільки не відновлюють права позивача та не спрямовані на захист його прав та інстересів.

03.03.2020 року позивач скерував на адресу суду додаткові пояснення, в яких зазначає, що питання його проживання в спірній квартирі вивчалось під час розгляду судами справи №461/5155/16-ц, в ході якого суд дійшов висновку, що відсутність ОСОБА_5 була тимчасовою, враховуючи характер його роботи. Вказаний факт також підтверджується і довідкою, виданною ПП « ОСОБА_6 » за вих.№01-10/09/19 від 10.09.2019 року, в якій зазначено, що позивач часто перебуває у відрядженнях. Відтак, враховуючи відрядний характер роботи позивача, з врахуванням положень ст.71 ЖК Української РСР, за позивачем повинно зберігатись жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_5 . Зазначає, що підставою для прийняття Наказу Юридичним департаментом Львівської міської ради №61-Ж-Г «Про передачу квартир у власність громадян» від 29.01.2018 року щодо передачі у власність квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стало рішення суду, яким позивача ОСОБА_5 було визнано таким, що втратив право користування житлом та на підставі якого, позивача було знято з реєстраційного обліку зі спірної квартири. Оскільки на даний час рішення суду скасовано, права позивача на користування вищевказаною квартирою поновлено, відтак останній на рівні з усіма наймачами має право його реалізовувати та використовувати для власного проживання. Щодо скасування рішення органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло, виданого на його підставі, зазначає, що такі є актами індивідуальної дії, порушують його права та інтереси, а тому, підлягають скасуванню. Також, ОСОБА_5 вказує, що на даний час не одружений, оскільки рішенням Галицького районного суду м.Львова від 09.07.2007 року шлюб між ним та ОСОБА_7 розірвано. Звертає увагу суду на те, що іншого житла у позивача не було і немає, інтересу до спірного житла він не втрачав, що підтверджується проведеними останнім в такому ремонтних робіт. За наведених обставин, просить позов задоволити.

Ухвалою суду від 26.09.2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 16.10.2020 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача - ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представник - Шимчишин І.С. проти задоволення позову заперечив з мотивів безпідставності та надали пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Юридичного департаменту Львівської міської ради - Феник Л.М. в судове засідання не з`явилась, однак, скерувала на адресу суду клопотання про розгляд справи без її участі. Крім того, зазначила, що проти позовних вимог заперечує, оскільки приватизація квартири здійснена відповідно до поданих документів, згідно з рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 19.12.2016 року №1200 зі змінами та доповненнями.

Відповідач Державний реєстратор Управління державної режстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради - Хміляр Х.А. скерувала на адресу суду клопотання про розгляд вказаної справи без її участі. В задоволенні позовних вимог просить відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.129 Конституції України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормами ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується Довідкою з місця проживання про склад сім`ї і прописки №2945 від 12.09.2019 року, виданої ЛКП «Старий Львів» (а.с.11).

28.09.1992 року виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів видано Ордер гр. ОСОБА_2 та її сім`ї в складі 3 осіб ( ОСОБА_2 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_3 ) на право зайняття в порядку обміну житловою площею 34,2 кв.м., яка складається з 2 кімнат за адресою: АДРЕСА_5 на підставі Рішення Міськвиконкому №509 від 17.09.1992 року (а.с.8).

Згідно Свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого Галицьким ВДРАЦСРС Львівського міського управління юстиції, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано 31.01.1996 року, актовий запис №43 (а.с.10).

Відповідно до Свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Юридичним департаментом Львівської міської ради серії НОМЕР_5 від 29.01.2018 року, квартира АДРЕСА_3 , дійсно належить на праві приватної спільної сумісної власності гр. ОСОБА_2 та членам її сім`ї: ОСОБА_3 . Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Свідоцтво видано на підставі Наказу Юридичного департаменту Львівської міської ради №61-Ж-Г від 29.01.2018 року (а.с.17).

Наказом Юридичного департаменту Львівської міської ради №61-Ж-Г від 29.01.2018 року вирішено передати у приватну спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_2 (уповноважений власник), ОСОБА_3 двохкімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 58, кв.м. (а.с.18).

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 12.12.2016 року у справі №461/5155/16-ц позов ОСОБА_2 задоволено, ОСОБА_5 , 1964 р.н. визнано таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3 (а.с.22).

Постановою Львівського апеляційного суду від 04.06.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, рішення Галицького районного суду м.Львова від 12.12.2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , за участю третьої особи - ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на корситувнаня житловим приміщенням - відмовлено (а.с.23-29).

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно зі ст.345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Згідно з вимогами ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо право власності на майно оспорюється або не визнається іншою особою, власник майна, керуючись вимогами статті 392 ЦК України може пред`явити позов про визнання його права власності.

Відповідно до ст.345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до Положення про передачу квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом 16.12.2009 № 396 (далі - Положення), передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Отже, виходячи з норм законодавства, яке регламентує приватизацію державного житлового фонду, вбачається, що участь у приватизації займаного державного (комунального) житла на підставі договору найму приймають наймач та члени його сім`ї, тобто, всі зареєстровані в цьому житловому приміщенні особи.

Як на підставу своїх позовних вимог, позивач зазначає, що Постановою Львівського апеляційного суду від 04.06.2019 року вирішено питання його проживання у спірній квартирі, зокрема встановлено, що відсутність позивача була тимчасовою, враховуючи характер його роботи.

Однак, суд не приймає такі доводи до уваги у зв`язку з наступним.

Так, в ході розгляду справи №461/5155/16-ц, у якій винесено вищевказані рішення Галицьким районним судом м.Львова від 12.12.2016 року та постанову Львівським апеляційним судом від 04.06.2019 року досліджувались докази та встановлювались фактичні обставини саме визнання особи ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.

Натомість, преметом розгляду даної справи є визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва на право власності на нерухоме майно та виключення з Державного реєстру прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності.

Таким чином, постанова Львівського апеляційного суду у цивільній справі №461/5155/16-ц не може вважатись преюдиційним підтвердженням факту проживання позивача в спірній квартирі та тимчасової відсутності останнього у зв`язку з характером його роботи.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Відповідачі - Юридичний департамент ЛМР та Державний реєстратор ЛМР до участі у вищезгаданій цивільній справі залучені не були.

Зі змісту вказаної постанови не вбачається, що ОСОБА_5 визнаний особою, за якою збережено право на жиле приміщення протягом шести місяців.

Докази, які стали підставою для скасування рішення Галицького районного суду м.Львова про визнання позивача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням не можуть бути беззаперечними доказами для надання останньому права на приватизацію такого.

При цьому, суд не бере до уваги як належний доказ надану позивачем Довідку за вих.№01-10 від 10.09.2019 року, видану Приватним підприємством «ОСОБА_6», згідно якої ОСОБА_5 дійсно працює заступником директора Приватного підприємства «ОСОБА_6» з 01.11.2013 року та часто буває у відрядженнях у м.Києві та м.Одеса, у зв`язку з місцезнаходженням в даних містах офісів ПП « ОСОБА_6 », оскільки така не містить інформації щодо дати, кількості та тривалості відряджень, у яких перебував позивач.

В той же час, ст.71 ЖК Української РСР визначено, що жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках:

1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в медичних закладах або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в медичних закладах, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою;

2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім`ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків;

5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;

6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;

7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Жодна з наведених підстав, в ході судового розгляду свого підтвердження не знайшла.

Згідно ст.3 СК України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Посилання позивача на норми ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно якого право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону є безпідставним, оскільки позивачем не доведено факту постійного проживання в спірній квартирі.

Не підлягає до задоволення вимога позивача про визнання недійсним, скасування рішення та запису державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виходячи з наступного.

Так, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно їх обтяжень», затвердженого Постановою КМУ №1127 від 25.112015 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч.1 ст.5 вказаного Закону, загальними засадами державної реєстрації прав є:

1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Частиною 1 ст.5 Закону визначено, що в Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до п.6 Порядку, державна реєстрація речових прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Згідно п.5 ч.1 ст.27 Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершенного будівництва, проводиться зокрема, на підставі свідоцтва про право власності, виданного органом приватизації наймачам житлових приміщеньу джержавному та коммунальному житловому фонді, чий ого дубліката.

Відповідно до ч.5 ст.24 Закону, відмова в державній реєстрації прав з підстав, непередбачених ч.1 ст.24 Закону - заборонена, а повноваження державного реєстратора щодо перевірки поданих для проведення державної реєстрації документів обмежені встановленням відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявниками та вже зареєстрованими правами.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, на час прийняття рішення про державну реєстрацію Державним реєстратором не порушено жодної вимоги законодавства, що регулює процедуру державної реєстрації, а рішення про державну реєстрацію прийняте на підставі чинного свідоцтва.

Відтак, підстави для визнання недійсним рішення державного реєстратора №433893131 від 02.10.2018 року - відсутні.

Крім того, при винесенні вказаного рішення, суд враховує правовий висновок Верховного суду від 22.08.2018 року у справі №925/1265/16, згідно якого, відповідно до п1 ч.1 ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому, рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Відтак, належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є документом, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Таке свідоцтво не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Відтак, суд приходить до висновку, що скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав є неналежним способом захисту прав та інтересів позивача.

Крім того, позивачем не доведено належними доказами підстав для визнання недійсними та скасування Наказу Юридичного департаменту Львівської міської ради №61-Ж-Г «Про передачу квартир у власність громадян» від 29.01.2018 року та Свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , виданого Комунальною установою «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду Львівської міської ради» від 29.01.2018 року, оскільки такі були винесені на підставі чинного той момент рішення Галицького районного суду м.Львова від 12.12.2016 року.

Суд вважає помилковим посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №644/7422/16-ц, оскільки така стосується інших правовідносин, зокрема, визнання недійсним приватизації в цілому, в той час, як предметом спору у даній справі є визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва на право власності на нерухоме майно та виключення запису про реєстрацію права власності з Державного реєстру прав на нерухоме майно.

У відповідності до вимог ст.76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст.81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, зокрема, те, що оскаржувані Наказ Юридичного департаменту Львівської міської ради, Свідоцтво про право власності на квартиру та рішення Державного реєстратора видані у встановленому законом порядку, зважаючи на відсутність у позивача доказів порушення його права на приватизацію, суд приходить до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Відповідно до положень ч.9 ст.158 ЦПК України, у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. Відтак, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду м.Львова від 30.09.2019 року.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст.141 ЦПК України, витрати позивача по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 64, 65, 98, 99, 106 ЖК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_5 - відмовити.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 30.09.2019 року - скасувати.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання рішенням суду законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Х.М. Мисько