Вирок № 94979506, 17.02.2021, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Справа №243/3791/20

Провадження №1-кп/243/256/2021

В И Р О К

І м е н е м У к р а ї н и

17 лютого 2021 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області в складі :

головуючого судді Воронкова Д.В.

при секретарі Нікіфоровій В.В., Янчевського В.Ю.

за участю прокурора Чорного В.В., П`ятницина В.Л.,

представника потерпілої Керанчука В.Б.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Лещенко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області кримінальне провадження № 12020050510000368 від 17.02.2020 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Микільське Слов`янського району Донецької області, громадянина України, який має неповну середню освіту, не одруженого, на утримані неповнолітніх дітей не має, який не працює та не навчається, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

27.04.2020 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за ч. 3 ст.185 КК України до покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, на підставі ст.ст.75, 76 КК України від відбуття покарання звільнено з випробуванням строком на 2 роки;

01.02.2020 року до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області направлено обвинувальний акт за ч. 4 ст. 246 КК України;

в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,

В С Т А Н О В И В:

17 лютого 2020 року, приблизно о 01-00 год. ОСОБА_1 знаходився поряд з домоволодінням АДРЕСА_1 , побачив автомобіль марки «ВАЗ 2109» в кузові червоного кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що на праві власності належить ОСОБА_2 , який знаходився поряд з вказаним домоволодінням. В цей час у ОСОБА_1 виник протиправний умисел, спрямований на незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом.

Реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, 17.02.2020 року, приблизно о 01-00 год., ОСОБА_1 , діючи умисно, повторно, таємно, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, підійшов до автомобілю марки «ВАЗ 2109», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходився поряд з домоволодіння АДРЕСА_1 , та, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає та його дії залишаються непоміченим для оточуючих, розуміючи протиправний характер своїх дій, відчинив незамкнені водійські двері автомобіля, сів за кермо та за допомогою ключів, які знаходились в автомобілі, привів у дію двигун вказаного транспортного засобу та покинув місце вчинення кримінального правопорушення, тим самим, заволодів транспортним засобом, що належить ОСОБА_2 . Після чого, 17.02.2020 року, близько 04 год. 00 хв. ОСОБА_1 , рухаючись на зазначеному автомобілі по автодорозі М03Е40 «Київ – Довжанський», на ділянці відкритої місцевості, яка розташована поруч з поворотом в бік м. Святогірськ, допустив виїзд за межі проїжджої частини та здійснив ДТП, внаслідок чого автомобіль «ВАЗ 2109», отримав механічні пошкодження.

Внаслідок даного кримінального правопорушення потерпілій ОСОБА_2 спричинено реальну матеріальну шкоду на суму 33246,58 грн.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину, у вчинені інкримінованого правопорушення, не визнав в повному обсязі, цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 визнав в частині матеріальної шкоди та показав, що 16-17 лютого 2020 року, точну дату він не пам`ятає, до їх будинку прийшов в гості ОСОБА_3 , який підтримує дружні стосунки з його батьком. Відносини між ним (обвинуваченим) та ОСОБА_3 дружніми не були. Він ( ОСОБА_1 ) попросив у ОСОБА_3 автомобіль ВАЗ 2109 покататися, на що той відмовив. Через деякий час ОСОБА_3 погодився надати йому автомобіль та вони домовилися, що ОСОБА_1 забере автомобіль пізно вечором біля будинку ОСОБА_3 , ключі будуть в салоні. 17.02.2020 року, об 00-30 год., як було договорено, він взяв автомобіль ОСОБА_3 , що стояв біля будинку останнього, та поїхав до сусіднього села, де зустрівся зі своєю дівчиною й вони поїхали кататися. Рухаючись по трасі, при повороті в напрямку м. Святогріськ він не впорався з керуванням та машина перевернулася. Він відразу зателефонував ОСОБА_3 та розповів про аварію, а потім пішки пішов до дому. Також повідомив суд, що після аварії ОСОБА_3 з застосуванням насильства примусив його казати, що ключі від автомобілю він йому не давав; вимагав 200 000 грн., погрожував зверненням до поліції, намагався збити його машиною.

Потерпіла ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги та показала, що 16.02.2020 року її чоловік - ОСОБА_3 приїхав до дому об 23- 00 годин та залишив автомобіль ВАЗ 2109, який належить їй на праві власності, на вулиці біля їх будинку № 2 по вул. Миру с. Микільське Слов`янського району. В ранку 17.02.2020 року машини на місті вже не було. Об 11-00 год. зателефонував її чоловік та повідомив, що автомобіль знайшли в пошкодженому стані через ДТП. Вказала, що її чоловік з ОСОБА_1 не дружив, третім особам автомобіль у користування ні коли не давав. Через протиправні дії обвинуваченого вона зазнала матеріальної шкоди та моральних страждань, перенесла сильні хвилювання, уклад її життя був змінений, вона не мала можливості використовувати автомобіль у справах, для організації відпочинку та ін.

Представник потерпілої – адвокат Керанчук В.Б. у судовому засіданні підтримав цивільний позов у повному обсязі, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні показав, що є чоловіком потерпілої та підтримує дружні стосунки з батьком обвинуваченого – ОСОБА_4 16-17 лютого 2020 року, точну дату він не пам`ятає, він перебував в гостях у ОСОБА_4 . В той вечір ОСОБА_1 з ним не розмовляв, з ніякими проханнями надати автомобіль до нього не звертався. Близько 23-00 години він приїхав до дому на автомобілі дружини – ВАЗ 2109 червоного кольору, який залишив біля подвір`я, двері не зачиняв, ключі залишив в салоні. Наступного дня об 9-30 год. він побачив, що автомобіля на місті не має. Через деякий час йому зателефонували працівники поліції, які повідомили, що автомобіль знайдений, але він пошкоджений у ДТП. Вказав, що ніколи не надавав ОСОБА_1 дозволу (ключів) на користування автомобілем, оскільки у ОСОБА_1 погана репутація, як у особи, що вчиняла кримінальні правопорушення. Номеру телефону ОСОБА_1 він не знає, останній йому в ніч події не телефонував. Відшкодувати завдану шкоду ОСОБА_1 та його батьки відмовилися.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні показав, що є батьком обвинуваченого, а з чоловіком потерпілої підтримує дружні стосунки. Вечором 16.02.2020 року до нього прийшли друзі, у тому числі ОСОБА_5 та вони грали в карти в приміщенні гаражу, що розташований на подвір`ї його (свідка) будинку. В той день об 23-45 год. його син – ОСОБА_1 перебував вдома. 17.02.2020 року зранку, коли його син також перебував вдома, йому (свідку) зателефонував ОСОБА_3 та розповів про ситуацію з машиною, що сталася. Після цього приїхала поліція, від працівників якої він дізнався, що його син підозрюється у вчиненні угону автомобіля ОСОБА_3 , на що син пояснив, що автомобіль та ключі від нього він взяв у ОСОБА_3 за згодою останнього. Про ранішні факти надання ОСОБА_3 свого автомобіля його синові йому відомо лише зі слів останнього. 16.02.2020 року передачі ключів ОСОБА_3 його синові він не бачив.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показав, що перебуває у дружніх стосунках з ОСОБА_4 16.02.2020 року він був в гостях у останнього та вони грали в карти у гаражі. Разом з ними також був ОСОБА_3 . Вказав, що автомобіль ОСОБА_3 завжди залишав на вулиці біля свого подвір`я, ключі зберігав в салоні автомобілю. Про те, що ОСОБА_1 угнав автомобіль ОСОБА_3 йому відомо з чуток.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні показав, що в холодну пору 2020 року, точніше не пам`ятає, він бачив на перехресті дороги, що веде до м. Святогірськ перевернутий автомобіль марки ВАЗ 2109 червоного кольору, що належить ОСОБА_3 . Автомобіль був пошкоджений.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засідання показала, що ОСОБА_1 є її сином. 17-18 лютого 2020 року, точну дату вона не пам`ятає, об 21-22 годині її син перебував вдома. Ранком наступного дня, об 4-40 год. вона бачила, що її син спить в залі на дивані. Про угон автомобілю вона дізналася від свого чоловіка. Її син наполягав, що взяв автомобіль за згодою ОСОБА_3 . Вказала, що ОСОБА_3 та її син дружніх стосунків не підтримували, про ранішні факти користування її сином автомобілем ОСОБА_3 їй не відомо. Дозволу ОСОБА_3 на користування автомобілем її сином в той день вона не чула.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні показав, що його сестра зустрічалася з ОСОБА_1 , а тому йому відомо, що зимою 2020 року напередодні аварії, об 23-24 год. його сестра вийшла з будинку та об 2-3 годин ночі, коли він лягав спати, ще не повернулася. Наступного дня від матері він дізнався що сестра разом з ОСОБА_1 потрапила у аварію через те, що останній не впорався з керуванням. Зі слів сестри, ОСОБА_1 взяв автомобіль у друга.

Свідок ОСОБА_10 показав, що є сусідом ОСОБА_3 та підтримує з ним дружні стосунки. Зранку одного з днів в середині лютого 2020 року він возив ОСОБА_3 по справах. Об 08 – 00 годині він висадив ОСОБА_3 біля його будинку. Через деякий час ОСОБА_11 зателефонував та повідомив про угон його автомобілю ВАЗ 2109 червоного кольору. Через деякий час ОСОБА_3 зателефонували з поліції та повідомили, що автомобіль знайдено у перекинутому стані на перехресті по дорозі до м. Святогірськ. Напередодні вечором вони з ОСОБА_12 були в гостях у ОСОБА_4 , але ОСОБА_1 ключі від автомобіля у ОСОБА_12 не просив. Вважав абсурдною думку, що ОСОБА_11 міг надати ОСОБА_1 свій автомобіль.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні показала, що вечором 16 лютого 2020 року їй зателефонував її хлопець ОСОБА_1 та пообіцяв приїхати до неї на автомобілі друга. 17.02.2020 року, об 01 годині ОСОБА_1 приїхав до неї на автомобілі червоного кольору та вони поїхали «кататися». На трасі біля повороту на м. Святогірськ ОСОБА_1 не впорався з керуванням та автомобіль перекинувся. Вони вилізли з автомобілю та пішли до дому. Вона не чула, щоб ОСОБА_1 комусь телефонував з приводу аварії.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні показала, що потерпіла є її донькою. У лютому 2020 року, точну дату вона не пам`ятає, близько 21-30 год. вона виходила з подвір`я на вулицю та бачила автомобіль її доньки ВАЗ 2109, який стояв біля їх подвір`я. Ранком наступного дня машини вже не було. Через декілька годин зателефонували працівники поліції та повідомили, що автомобіль знайдено. Вказала, що ОСОБА_3 з ОСОБА_1 не дружив, ніколи автомобіль ОСОБА_1 у користування не давав; машину завжди залишав біля подвір`я не зачинену.

ОСОБА_15 , допитаний у якості свідка, в судовому засіданні, показав, що потерпіла є його донькою. 16 лютого 2020 року об 22-00 год. машина його доньки ВАЗ 2109 червоного кольору була припаркована на вулиці біля їх будинку № 2 по вул. Миру с. Микільське Слов`янського району. Об 04 год. ранку наступного дня автомобіля вже не було. 17.02.2020 року вони дізналася, що автомобіль знайшли біля повороті на м. Святогірськ у перекинутому положенні. Вказав, що автомобіль третім особам у користування дочка та зять ні коли не давали. Автомобіль завжди стояв біля подвір`я не зачинений, ключі були в салоні.

Не зважаючи на заперечення обвинуваченим своєї вини, суд вважає, що вина останнього у повній мірі підтверджується показаннями свідків, потерпілої, а також письмовими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, а саме:

- витягом з ЄРДР № 12020050510000368 від 17.02.2020 року, з якого вбачається факт внесення до ЄРДР відомостей за заявою ОСОБА_3 про те, що невстановлена особа заволоділа транспортним засобом «ВАЗ 2109» (а.с.59);

- протоколом огляду від 17.02.2020 року з фото таблицею до нього, в ході якого була оглянута відкрита ділянка місцевості біля території домоволодіння № 2 по вул. Миру в с. Микільське Слов`янського району Донецької області, де був припаркований автомобіль «ВАЗ 2109», д.р.н. НОМЕР_1 (а.с.62-65);

- протоколом огляду від 17.02.2020 року з фото таблицею до нього, в ході якого була оглянута відкрита ділянка місцевості траси «Київ – Довжанський», в 100 метрах від повороту до м. Святогірськ Донецької області, де на узбіччі дороги виявлено автомобіль «ВАЗ 2109», д.р.н. НОМЕР_1 , з механічними ушкодженнями (а.с.66-70);

- постановою про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 17.02.2020 року, згідно якої було визнано речовим доказом легковий автомобіль марки ВАЗ 2109 червоного кольору, д.р.н. НОМЕР_1 (а.с.74);

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 19.02.2020 року, в ході якого свідок ОСОБА_13 впізнала ОСОБА_1 (довідка до протоколу пред`явлення особи а.с.77), як хлопця, який 17.02.2020 року приїхав до неї на автомобілі червоного кольору, та на якому в подальшому вони пересувались (катались) по Слов`янському району Донецької області (а.с.75-76);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 19.02.2020 року, за участю свідка ОСОБА_13 , її законного представника ОСОБА_16 , в ході якого ОСОБА_13 показала та уточнила на місці відомості, що були надані нею під час її допиту в якості свідка (а.с.78-81);

- висновком експерта № 1468 за результатами проведення судової авто товарознавчої експертизи від 24.02.2020 року з фото таблицею до нього, згідно якого залишкова вартість автомобіля ВАЗ 2109 д.р.н. НОМЕР_1 , червоного кольору, 1992 року випуску, який належить ОСОБА_17 , на момент скоєння кримінального правопорушення у стані на момент огляду, без врахування пошкоджень аварійного характеру становить 33246,58 грн. (а.с.85-112);

- висновком експерта № 2031-2032 за результатами проведення додаткової судової авто товарознавчої експертизи від 11.03.2020 року та фото таблицею до нього, згідно якого матеріальні збитки завдані власнику автомобіля ВАЗ 2109 д.р.н. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження станом на 17.02.2020 року складають 33246,58 грн. Вартість відновлювального ремонту на транспортному засобі ВАЗ 2109 в результаті його пошкодження станом на дату дослідження складає 35344,07 грн. (а.с.114-134);

- висновком судово-психіатричного експерта № 35 від 31.03.2020 року, згідно якого як в період часу, відповідний інкримінованому діянню, та і на момент обстеження ОСОБА_1 будь-яким хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом душевної діяльності, недоумством не страждав та не страждає. Виявляв та виявляє недоумство у формі легкої розумової відсталості з поведінковими порушеннями. В період часу, який відповідає інкримінованому правопорушенню ОСОБА_1 в стані тимчасового розладу психічної діяльності не знаходився. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує, потребує амбулаторного нагляду лікаря-психіатра у місцях перебування (а.с.150-155);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 22.04.2020 року з фото таблицею до нього, за участю свідка ОСОБА_3 , в ході якого останній показав та уточнив на місцевості відомості, які надавав під час допиту у якості свідка (а.с.156- 159);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 22.04.2020 року з фото таблицею до нього за участю потерпілої ОСОБА_17 , в ході якого остання уточнила відомості, надані під час допиту у якості потерпілої (а.с.160-163).

Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Аналізуючи вищезазначені докази відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, приходить до переконання, що вказані письмові докази та усні показання свідків та потерпілої є належними, допустимими, достовірними, перебувають між собою у взаємозв`язку, доповнюють один одного, не суперечать між собою.

Доводи обвинуваченого про те, що автомобіль потерпілої він взяв у користування за згодою чоловіка останньої – ОСОБА_3 не є слушними, оскільки у повному обсязі спростовані показаннями самого свідка ОСОБА_3 , який заперечував факт надання ним дозволу ОСОБА_1 на користування автомобілем.

На підтвердження вищевказаного висновку також свідчать і показання потерпілої та свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , які показали, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 дружніх стосунків не підтримували; ОСОБА_3 ні коли третім особам автомобіль дружини не давав.

Також ставлять під сумнів позицію обвинуваченого і його показання, що ОСОБА_3 , погодившись надати автомобіль у тимчасове користування, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу йому не передавав, ключі залишив в машині замість прямої передачі з рук в руки.

Доводи обвинуваченого про те, що він повідомив ОСОБА_3 в ночі відразу після ДТП, також спростовуються показаннями вищевказаних свідків, з яких вбачається, що про угон автомобіля та ДТП ОСОБА_3 дізнався в ранку 17.02.2020 року.

Зазначені вище обставини не свідчать про невинуватість обвинуваченого ОСОБА_1 , а , на думку суду, є спробою останнього уникнути відповідальності.

Таким чином, суд, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, вважає, що в судовому засіданні вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні навмисних, протиправних дій, що виразилися у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненого повторно, доведена у повному обсязі та суд вважає правильною кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 289 КК України.

Обговорюючи питання про призначення покарання, суд враховує ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особистість винного та обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченому, судом не встановлені.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлені.

Дані про особистість обвинуваченого ОСОБА_1 свідчать про те, що він раніше судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у спецмедичних закладах не перебуває, не працює, інвалідності не має.

При сукупності обставин скоєного кримінального правопорушення та особистості обвинуваченого, суд приходить до переконання про те, що виправлення та перевиховання обвинуваченого не можливо без його ізоляції від суспільства та вважає, що обвинуваченому доцільно призначити покарання у вигляді позбавлення волі.

При визначенні остаточного покарання обвинуваченому застосуванню підлягає ч. 4 ст. 70 КК України, оскільки ОСОБА_1 засуджується за кримінальне правопорушення, яке він вчинив до ухвалення вироку Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27.04.2020 року, яким його було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки.

По справі потерпілою ОСОБА_17 заявлено цивільний позов про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди у розмірі 33246,58 грн. та моральної шкоди у розмірі 20000 грн.

Враховуючи повне визнання обвинуваченим цивільного позову в частині матеріальної шкоди та те, що таке визнання позову не суперечить нормам закону та моралі, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги ОСОБА_17 в цій частині та стягнути з ОСОБА_1 на користь останньої матеріальну шкоду у розмірі 33246,58 грн.

Що стосується позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, то відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У відповідності до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, на що вказує й постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Завдану моральну шкоду потерпіла оцінює у розмірі 20000 грн., яку вона обґрунтовує тим, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого вона зазнала негативних наслідків, які виразилися емоційних та душевних стражданнях, хвилюваннях, порушенням сну.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди із змінами та доповненнями, внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 року, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи, судом встановлено наявність безпосереднього причинного зв`язку між протиправними діями обвинуваченого і шкодою, заподіяною потерпілій ОСОБА_17 та наявністю вини ОСОБА_1 у заподіянні цієї шкоди, характер немайнових втрат, яких потерпіла понесла, зокрема стан її здоров`я, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, суд набуває висновку, що потерпілій дійсно була заподіяна моральна шкода, яка виразилась у душевних та фізичних стражданнях.

Проте, суд вважає, що сума моральної шкоди, яка заявлена ОСОБА_17 в розмірі 20000 гр., є зайво завищеною та, з врахуванням вимог розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню в розмірі 5000 грн.

Арешт, накладений ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21.02.2020 року на речові докази, слід зняти.

Долю речових доказів по справі слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Під час досудового розслідування по справі були проведені експертизи, витрати за які складають 7845,12 грн., які, на підставі положень частини 2 статті 124 КПК України, підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 368-376 КПК України , суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, і на підставі цього закону призначити йому покарання у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 ч. 4 КК України, за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань за цим вироком та вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27.04.2020 року, остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у виді 7 (семи) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід ОСОБА_1 не обирати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати у розмірі 7845,12 грн. за проведення експертиз: висновок експерта № 1468 від 18.02.2020 року – 3922,56 грн., висновок експерта № 2031-2032 від 05.03.2020 року – 3922,56 грн.

Зняти арешт, накладений ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21.02.2020 року на: автомобіль марки ВАЗ 2109, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_17 .

Після набрання вироком законної сили речові докази по справі: автомобіль марки ВАЗ 2109, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_17 , повернути останній за належністю.

Цивільний позов ОСОБА_17 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_17 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) матеріальну шкоду у розмірі 33246 (тридцять три тисячі двісті сорок шість) грн. 58 коп., моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Слов`янський міськрайонний суд, протягом тридцяти днів з дня його проголошення всіма учасниками судового розгляду, а засудженим з моменту отримання ним копії вироку.

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду Д.В. Воронков