Постанова № 9493932, 15.04.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2010 р. № 2а- 42697/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Самойлової В.В.

при секретарі-Скляр С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за адміністративним позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання податкових повідомлень-рішень нечинними,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення: №0000040818/0 від 16.06.2009 р. та аналогічні №0000040818/1 від 01.07.2009 р., №0000040818/2 від 31.07.2009 р. та №0000040818/3 від 15.10.2009 р. про визначення ТОВ «Котельні лікарняного комплексу» суми податкового зобовязання за платежем на податок на додану вартість у сумі 476133,14 грн., в тому числі: 317422,09 грн. за основним платежем та 158711,05 грн. за штрафними санкціями.

Позивач свої позовні вимоги обгрунтовує наступним.

Не погоджуючись з висновками відповідача щодо нікчемності угод, укладених товариством з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" з ПП «Торгова фірма «Агроеліта» посилається на те, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2009р. у справі № 2-а-246/09/2070,яку залишено в силі ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010 р., встановлено неправомірність висновку, зробленого в акті перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо нікчемності угод, укладених ПП «Торгова фірма «Агроеліта» з контрагентами, в тому числі і їх товариством.

У судовому засіданні представник позивача за довіреністю Вишневецька Т.А. підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі, пояснивши, що на всю суму ПДВ у ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" маються податкові накладні, які за формою та змістом відповідають вимогам законодавства, а саме: п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Окрім того, факт виконання робіт підтверджується іншими первинними документами, зокрема, актами виконаних робіт.

Водночас, звернула увагу на те, що в основу оскаржуваних рішень відповідачем повинні були покладені, встановлені під час проведення невиїзної (камеральної) перевірки, тільки арифметичні та методологічні помилки у поданій платником податку декларації, що в даному випадку не було дотримано відповідачем.

Представник відповідача за довіреністю Черніченко Т.А. проти позову заперечувала та просила в його задоволенні відмовити, вважаючи що податкові повідомлення - рішення, винесені за результатами перевірки та внаслідок апеляційного оскарження є обґрунтованими та правомірними.

Відповідач стверджує, що договір укладений між позивачем та ПП «Торгова фірма «Агроеліта» не відповідає вимогам законодавства, так як, не містить всіх необхідних реквізитів.

Також не відповідають вимогам акти приймання виконаних робіт за цим договором та податкові накладні.

Щодо неправомірного включення позивачем вартості монтажно-будівельних робіт до складу податкового кредиту, відповідач вказує на порушення позивачем вимог п. п. 7.4.4. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки використання позивачем результатів таких робіт у господарській діяльності не підтверджено.

Відповідач з посиланням на п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» вказує на правомірність винесення оскаржуваних рішень за наслідками невиїзної перевірки.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить висновку про задоволення позову, як законного та обґрунтованого з наступних підстав.

Встановлено, що фахівцями СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Котельні лікарняного комплексу» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Торгова фірма «Агроеліта», за результатами якої складено акт перевірки № 1750/18-010/31555944 від 03.06.2009 р.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0000040818/0 від 16.06.2009 р., яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 476133,14 гривень, у тому числі: 317422, 09 грн. за основним платежем та 158711,05 грн. за штрафними санкціями.

Під час перевірки відповідною стороною встановлені порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, 7.4.5, 7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216 та ст.228 Цивільного Кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за березень-травень 2008 р. на суму 317422,09 грн.

Не погодившись із даним податковим повідомленням - рішенням, позивач розпочав процедуру апеляційного оскарження шляхом подачі первинної та повторних скарг відповідно до СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові, ДПА у Харківській області, ДПА України.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові від 01.07.2009 р. №8430/10/25-010 податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а первинну скаргу - без задоволення, а також відповідачем надіслано на адресу позивача аналогічне податкове повідомлення-рішення №0000040818/1 від 01.07.2009 р.

Рішенням ДПА у Харківській області від 01.07.2009 р. №8430/10/25-010 оскаржуване податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а первинну скаргу без задоволення та прийнято відповідною стороною аналогічне податкове повідомлення-рішення №0000040818/2 від 31.07.2009 р. стосовно товариства.

Рішенням ДПА України від 07.10.2009 р. №10046/6/25-0515 зазначене податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а первинну скаргу - без задоволення, а також надіслано на адресу ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" аналогічне податкове повідомлення-рішення №0000040818/3 від 15.10.2009 р., з чим суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що 01.02.2009 р. між ТОВ «Котельні лікарняного комплексу» та ПП «Торгова фірма «Агроеліта» укладено договір підряду, згідно якого ПП «Торгова фірма «Агроеліта» взяла на себе обов"язки виконати будівельно-монтажні роботи по реконструкції приміщень за адресою: вул. Плеханівська, 117 на суму 1904532,56 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (виконати роботу, надати послугу тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Як підтвердження виконання зазначеного вище договору позивачем надані акти приймання виконаних підрядних робіт, акти приймання-передачі векселів, податкові накладні та платіжні доручення.

В акті перевірки міститься висновок про порушення ТОВ «Котельні лікарняного комплексу» положень п.п.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до вимог якої, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання у господарській діяльності такого платника, то сума податку сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до податкового кредиту.

Відповідно до п. 1 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 р. № 288/4509, основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Враховуючи викладене, суд вважає, що порушень п.п.7.4.4. п.7.4. ст.7 з боку позивача немає, так як результати виконаних будівельно-монтажних робіт були використані безпосередньо для поліпшення основних засобів і подальшого їх використання у господарській діяльності.

Відповідно до п.п.7.7.1 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпункт 7.4.1 вказаного закону встановлює, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.2.3 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Визначаючи вказану вище суму податкового зобов'язання, податковий орган виходив з того, що податкові накладні №14 від 31.03.2008 р. та №64 від 30.05.2008 р., оформлені неналежним чином, а саме: відсутня дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку, як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці та відсутня дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт платником податку ПП «ТФ «Агроеліта». За податковою накладною № 17 від 30.04.2008р. зазначено номенклатуру «Будівельно-монтажні роботи по вул. Плеханівська, 117 по акту № 20», а в акті приймання виконаних робіт за квітень 2008р. № 20, що підписано підрядником 30.04.2008р. зазначено «Реконструкція будівлі на території заводу «Холодмаш» по вул. Плеханівській, 117 в м. Харкові», за податковою накладною № 18 від 30.04.2008р. зазначено номенклатуру «Будівельно-монтажні роботи по вул. Плеханівська, 117 по акту № 21», але в акті приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2008 р. №21 зазначено «Гаражі на території заводу «Холодмаш» по вул. Плеханівській, 117 в м. Харкові.

Відповідач також виходив з того, що позивачем безпідставно прийнято до податкового обліку податкові накладні, складені ПП «ТФ «Агроеліта» при відсутності моменту виникнення податкових зобовязань продавця послуг, с чим суд не погоджується, оскільки згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статі 7 Закону N 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпункт 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону N 168/97-ВР передбачає, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити передбачені цим підпунктом реквізити.

Підпунктом 7.2.4 статті 7 даного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 року N 165, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідачем в ході розгляду справи не було доведено, що податкові накладні, по яких ним зроблено донарахування, видані не платником податку на додану вартість. Не надано також доказів, що контрагент позивача не включив відповідні суми податку на додану вартість до складу його податкових зобов'язань.

Судом встановлено, що на дату укладання договору з позивачем та складання податкових накладних, ТОВ «Котельні лікарняного комплексу» та ПП «Торгова фірма «Агроеліта» були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Вищезазначені недоліки податкових накладних не свідчать про неможливість ідентифікувати контрагента позивача та за безспірного факту придбання позивачем зазначених в них робіт самі по собі не позбавляють позивача права на податковий кредит щодо зазначених в цих податкових накладних сум податку.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що позивачем правомірно прийнято до податкового обліку зазначені податкові накладні.

Судом також встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2009р. у справі № 2-а-246/09/2070, залишеною в силі ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010 р., встановлено неправомірність висновку, зробленого в акті перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо нікчемності угод, укладених ПП «Торгова фірма «Агроеліта» з контрагентами, в тому числі і з позивачем.

Суд також зазначає, що СДПІ ВПП м. Харкова, зазначаючи в акті перевірки, що укладені позивачем з ПП «Торгова фірма «Агроеліта» правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не звертає уваги на те, що згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним ; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; ч. 2 ст. 228 ЦК України, відповідно до якої нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок тощо.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правова природа договорів підряду визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у замовника - на отримання результатів певної роботи, у підрядника - на отримання оплати за виконану роботу. Ні якої іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків з боку продавця та «штучне» зменшення бази оподаткування з боку покупця) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобовязання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договору внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними закінчуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим субєктним складом: між покупцем і державою та продавцем і державою.

Поза увагою СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові залишився той факт, що як ТОВ «Котельні лікарняного комплексу», так і ПП «Торгова фірма «Агроеліта» виконали умови договорів підряду, чим і підтвердили факт їх укладання, зокрема, сторонами договору були підписані акти виконаних робіт, Замовником оплачені виконані Підрядником роботи, що підтверджується відповідними первинними документами.

Тому, суд не приймає до уваги твердження відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем з ПП «Торгова фірма «Агроеліта», оскільки вони зроблені на підставі необгрунтованих висновків, викладених в акті перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова.

Щодо посилання на ч.1 ст.203 Цивільного Кодексу України (надалі ЦК України) суд зазначає наступне.

Вказаною частиною ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У акті перевірки відсутні посилання на наявність обставин та документів, які є доказами того, що вищевказані правочини суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Висновки акту ґрунтуються виключно на особистих припущеннях фахівців податкового органу, що проводили перевірку без урахування наступного.

Згідно роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалась, і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Таким чином, для висновку про нікчемність угоди необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу керівників вищевказаних контрагентів нашого підприємства на момент укладання, спірних правочинів. Таким доказами має бути вирок суду за кримінальною справою, власні пояснення керівників підприємств-контрагентів, пояснення свідків, які попереджені про кримінальну відповідальність за ст.384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиві показання (при розгляді адміністративної та цивільної справи), якщо така справа розглянута судом та рішення набуло законної сили.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного Кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). Відповідно до частини 3 вказаної статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, твердження відповідної сторони щодо порушення позивачем вищезазначених норм закону є безпідставним, так як в даному випадку відсутні докази щодо порушення останнім норм Закону України „Про податок на додану вартість".

Відповідно до положення ст. 19 ч.2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАСУ, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що відповідачем в даному випадку не доведений факт порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними.

При таких обставинах, оскаржувані рішення не можуть вважатися законними і обгрунтованими та на думку суду маються правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 159 КАСУ, ст. 19 Конституції України, Законом України "Про податок на додану вартість", суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000040818/0 від 16.06.2009р. та аналогічні повідомлення-рішення: № 0000040818/1 від 01.07.2009р., № 0000040818/2 від 31.07.2009р., № 0000040818/3 від 15.10.2009р., прийнятті Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Харкові, про визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Котельні лікарняного комплексу» суми податкового зобов'язання за платежем податку на додану вартість у сумі 476133,14 грн., у тому числі: 317422,09 грн. за основним платежем та 158711,05 грн. за штрафними санкціями.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, шляхом подання заяви про апеляційне оскарження, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлено 20.04.10р.

Суддя Самойлова В.В.