Вирок № 94718515, 08.02.2021, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/23569/16-к

Провадження № 1-кп/686/7/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«08» лютого 2021 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, у складі:

головуючого судді - Антонюка О.В.,

з участю секретарів: Тітова І.В., Коломієць Б.М., прокурорів - Арсенюка В.М., Шістки О.О., Якушко Н.Я., Мельничук М.В., Веделя В.А., потерпілого ОСОБА_1 , представника потерпілих - адвоката Рохова О.В., обвинуваченого - ОСОБА_2 , захисників адвокатів: Загуровського О.В., Бекалюка В.І. розглянув кримінальне провадження згідно ЄРДР №12014240000000099 від 16.10.2014 року по обвинуваченню,

ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Савинці, Ярмолинецького району, Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з вищою освітою, вдівця, пенсіонера, інваліда 2 групи, заслуженого працівника промисловості України, нагородженого орденом «Знак пошани», раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Згідно обвинувального акту зі зміненим обвинуваченням ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що він «16 жовтня 2014 року, близько 09 год. 30 хв., керуючи автомобілем «Nissan Pathfinder SE» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Володимирській міста Хмельницького в напрямку від вулиці Грушевського до вулиці Кам`янецької, в лівій смузі на ділянці, де організовано односторонній рух, порушив та не дотримався вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3 б), 2.3 д) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабунету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі по тексту - Правил), яке виразилось у тому, що під час руху він, як учасник дорожнього руху, зобов`язаний знати і неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну і створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху.

Так, рухаючись в лівій смузі руху по вулиці Володимирській, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу позначеного дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 «Пішохідний перехід» та дорожньою розміткою 1.14.1. «Зебра», перед яким в цей час в сусідній правій смузі руху зупинився автомобіль «ВАЗ 11183» р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 та пропускав пішохода ОСОБА_4 , яка перетинала проїзну частину вулиці Володимирської в межах нерегульованого пішохідного переходу та рухалась з права на ліво по напрямку руху автомобіля, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, оскільки мав намір припаркувати свій автомобіль, по ліву сторону автодороги одразу ж за нерегульованим пішохідним переходом в недозволеному для цього місці, грубо ігноруючи вимогу п.15.9 г) Правил, згідно якої зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м. від них з обох боків, перевів свою увагу ліворуч на місце де мав намір припаркуватись, також в порушення вимог п.18.1 та 18.4 Правил, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, перед яким в іншій сусідній смузі зупинився транспортний засіб та на якому в цей час перебувають пішоходи, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, щоб дати дорогу пішоходам, а також щоб переконатися, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена небезпека, не надав переваги в русі пішоходу ОСОБА_4 , яка перебувала в межах нерегульованого пішохідного переходу, внаслідок чого керованим ним автомобілем допустив наїзд на потерпілу, від якого ОСОБА_4 впала на дорожнє покриття автодороги, після чого ОСОБА_2 не зупиняючись та продовжуючи рух переднім лівим та заднім лівим колесом автомобіля допустив переїзд через тіло ОСОБА_4 .

Внаслідок наїзду керованим ОСОБА_2 транспортним засобом ОСОБА_4 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: розриву верхньочасткового бронху правої легені та розриву тканини верхньої частки правої легені з гемотораксом близько 1300 мл., крововиливу під вісцеральною плеврою задньої поверхні нижньої частки лівої легені, перелому тіла грудини, переломів I-X ребер справа та II-X ребер зліва на рівні передніх пахових ліній з крововиливами у міжреберних м`язах, переломів VII-IX ребер справа на рівні лопаткової лінії з крововиливами у міжреберних м`язах, переломів VIII та XII грудних хребців з розривами нижче розташованих міжреберцевих дисків та розривів передньої та задньої повздовжніх зв`язок хребта на рівні переломів, переломів остистих відростків VII-XII грудних хребців з крововиливами у м`яких тканинах, крововиливів передньої поверхні грудної клітки справа в проекції правого грудинно-ключичного суглобу та I-II ребер, які утворились не більше ніж за 1-5 хвилин до настання смерті, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння та у клінічному перебігу є тяжкими тілесними ушкодженнями, перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті, та від яких потерпіла ОСОБА_4 загинула на місці події.

Крім того, внаслідок наїзду потерпілій ОСОБА_4 спричинено тілесні ушкодження у вигляді:

- переломів верхньої гомілки лівої лобкової та гілки лівої сідничної кісток з крововиливами в товщі м`язів навколо переломів, крововиливів в м`яких тканинах лівої задньо-бокової поверхні тазу, закритого уламкового перелому лівої великогомілкової кістки у середній третині діафізу на відстані 28 см від підошви лівої стопи з гематомою на рівні перелому, закритого перелому малогомілкової кістки з крововиливом в м`язах навколо, крововиливу задньо-зовнішньої поверхні лівої гомілки в проекції перелому, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, у прямому причинно-наслідковому зв`язку із настанням смерті не перебувають, а також крововтрати, яка розвинулась внаслідок значних переломів і сприяла настанню смерті.

- садна правої щоки, правої вилиці, підборіддя та правої підщелепної ділянки, садна та крововиливу потиличній ділянці зліва, крововиливу в середній частині тім`яно-потиличної ділянки, крововиливу задньої поверхні грудної клітки зліва, крововиливу зовнішньої поверхні правого колінного суглобу, які мають ознаки легких тілесних ушкоджень, у прямому причинному зв`язку з настанням смерті не перебувають.

- закритого багатоуламкового перелому лівої стегнової кістки у нижній третині із розчавленням м`язів, який утворився після настання смерті ОСОБА_4 , на що вказує відсутність будь-яких крововиливів у м`яких тканин в його проекції, тому за ступенем тяжкості не кваліфікується.

Від отриманих внаслідок ДТП тілесних ушкоджень ОСОБА_4 померла на місці події.

Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.п.1.3, 1.5 ч.1, 2.3 (б, д), 15,9 (г), 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху України, дорожньої розмітки 1.14.1 та дорожніх знаків 5.35.1-5.35.2, зміст яких полягає в наступному:

1. Загальні положення.

п.1.3 Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими;

п.1.5 Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

2. Обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів.

2.3 Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.

15 Зупинка і стоянка.

15.9 Зупинка забороняється:

Г) на пішохідних переходах і ближче 10 м. від них з обох боків. Крім випадків надання переваги в русі.

18. Проїзд пішохідних переходів і зупинок транспортних засобів.

18.1 Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

18.4 Якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

33. Дорожні знаки.

5.35.1-5.35.2 «Пішохідний перехід». Знак 5.35.1 встановлюється праворуч від дороги на ближній межі переходу, а знак 5.32.2- ліворуч від дороги на дальній межі переходу.

34. Дорожня розмітка.

1.14.1 («зебра», у тому числі червоно-білого кольору) - позначають нерегульований пішохідний перехід.

Вищевказані порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_2 знаходяться в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками - заподіянням смерті потерпілій ОСОБА_4 »

Такі інкриміновані обвинуваченому ОСОБА_2 дії, органом досудового розслідування розцінено, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого і кваліфіковано за ч. 2 ст.286 КК України.

Дослідивши всі докази по справі та оцінивши кожен з них окремо, щодо належності, допустимості та достовірності, а в сукупності всі докази з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до переконання, що винуватість ОСОБА_2 у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.286 КК України поза розумним сумнівом не доведена, у зв`язку з чим він підлягає виправданню на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, тобто у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Мотиви з яких суд відкидає докази обвинувачення:

Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Зміст та форма кримінального провадження згідно ч.1 ст.7 КПК України повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, серед яких - законність.

Під законністю, в свою чергу, відповідно до ч.ч.1,2 ст.9 КПК України розуміється, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини що пом`якшують чи обтяжують покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Відповідно до приписів ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обов`язок доказування у кримінальному провадженні покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках,- на потерпілого.

Згідно з вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому, зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності - достатності для постановлення обвинувального вироку.

Відповідно до вимог ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.

Недодержання вказаних вимог має наслідком визнання доказів недопустимими, вони не можуть бути використані при прийняті процесуальних рішень, на них не може послатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно приписів ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Тобто здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.

Суд вважає достатньо аргументованими та обґрунтованими твердження сторони захисту про порушення органом досудового розслідування передбачених ч.4 ст.216 КПК України та п.1 розділу Х «Прикінцеві положення», п.1 розділу ХI «Перехідні положення» того ж Кодексу, правил підслідності у даному кримінальному провадженні, а тому погоджуючись з таким твердженням визнає, що досудове розслідування кримінального провадження відносно ОСОБА_2 проведено неуповноваженим органом - Національною поліцією, який діяв поза межами визначених КПК України повноважень. При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до чинних на час події та проведення досудового розслідування (жовтень 2014 року - листопад 2016 року) положень ч.4 ст.216 КПК України досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів, повинні були здійснювати слідчі органів державного бюро розслідувань.

Згідно п.1 розділу Х «Прикінцеві положення» частина четверта статті 216 КПК України вводиться в дію з дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п`яти років з дня набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до п.1 розділу ХI «Перехідні положення» того ж Кодексу до дня введення в дію положень частини четвертої статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначених цим Кодексом, - щодо злочинів, передбачених частиною четвертою статті 216 цього Кодексу.

Як встановлено судом і підтверджується представленими та дослідженими суду доказами, зокрема показаннями обвинуваченого та довідкою заступника начальника Державної екологічної інспекції України у Хмельницькій області №53 від 24 лютого 2020 року ОСОБА_2 з 22 грудня 2011 року так і станом на вказану дату видачі довідки працював на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Хмельницької області.

Відповідно до положень пункту 1 статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 року №3781-ХII з наступними змінами, правоохоронними органами є органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. А згідно підпунктів «е» та «є» абз.2 пункту 1 статті 2 вказаного закону захисту підлягають серед інших працівники правоохоронних органів, які беруть безпосередню участь відповідно у: «е) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України; є) нагляді і контролі за виконанням законів.»

Відповідно до ст.1 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року №964-IV правоохоронні органи - це органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.

З наведеного слідує, що законодавством України не визначено чіткого переліку всіх правоохоронних органів України. Натомість, зазначено, що крім безпосередньо перерахованих, правоохоронними є - органи державної влади, на які Конституцією України і законами України покладено здійснення правозастосовних та правоохоронних функцій.

Згідно п.2 ч.1, абз.4 ч.2 ст.17 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» №3166-VI від 17 березня 2011 року серед основних завдань центральних органів виконавчої влади є здійснення державного нагляду (контролю). У разі якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають контрольно-наглядові функції за дотриманням державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними та фізичними особами актів законодавства, центральний орган виконавчої влади утворюється як інспекція.

Відповідно до чинних на час події та досудового розслідування «Положення про Державну екологічну інспекцію України» затвердженої Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №454/2011 та «Положення про державну екологічну інспекцію в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі» затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 04.11.2011 №429, Державна екологічна інспекція України - є центральним органом виконавчої влади, а державні екологічні інспекції в областях її територіальними органами, основними завданнями яких серед іншого є реалізація державної політики зі здійснення нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів тощо.

Порівняльний аналіз судом прав які надані Держекоінспекції для виконання покладених на неї завдань відповідно до п.6 вищевказаного «Положення про державну екологічну інспекцію в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі» та відповідних прав які надані органам рибоохорони, державної лісової охорони, які в Законі України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» прямо вказані як правоохоронні органи, передбачених п.6 «Положення про органи рибоохорони Державного агентства рибного господарства України» затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 19.01.2012 року №26, п.7 «Положення про державну лісову охорону» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року №976, свідчить про їх аналогічний зміст та характер відносно сфер компетенції, в реалізації правозастосовних та правозахисних функцій. В тому числі відповідно до законодавства і щодо права носіння форми встановленого зразка та носіння, зберігання і застосування зброї.

Таким чином, з вищенаведеного на переконання суду слідує, що станом як на момент події так і досудового розслідування ОСОБА_2 являвся працівником правоохоронного органу, відтак згідно вищевказаних положень ч.4 ст.216 КПК України, прикінцевих та перехідних положень того ж Кодексу досудове розслідування у даному кримінальному провадженні повинні були здійснювати слідчі органів прокуратури.

Натомість слідчі органів Національної поліції в Хмельницькій області, які здійснювали досудове розслідування кримінального провадження відносно ОСОБА_2 діяли поза межами визначених КПК України повноважень.

При цьому суд відхиляє, як безпідставні, заперечення таких обставин прокурором, який в обгрунтування своєї позиції представив суду відповідь начальника Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області А.Мартинова №09/1-1087-14 від 27.01.2021 року на відповідний запит прокурора про те, що посада, яку займав ОСОБА_2 станом на 16.10.2014 року не відноситься та не прирівняна до посади працівника правоохоронного органу. Оскільки, висловлена у такій відповіді суб`єктивна точка зору посадової особи, яка не наділена повноваженнями тлумачити Закони України є, на думку суду з вищенаведених підстав, не обгрунтованою і помилковою.

Слід зазначити, що помилкові твердження та висновки, містяться і в самому, мотивованому запиті прокурора №09/1/2-1087-14 від 27.01.2021 року до начальника Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області ОСОБА_5 . Так вказуючи у запиті, що « на інспекторів екоінспекції не розповсюджуються гарантії захисту від посягань на життя, здоров`я чи майно - їхнє або їхніх близьких родичів, передбачені Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» прокурор не врахував, що такі твердження та висновки суперечать роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України наведеним у п.5 постанови №8 від 26.06.1992 року «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров`я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів».

Згідно вказаних роз`яснень потерпілими у справах про злочини, передбачені статтями 189-1, 189-2, 189-4, 189-5, 190-1 КК (в редакції Закону 1960 року) можуть бути крім судді, військовослужбовця та члена громадського формування з охорони громадського порядку також працівники правоохоронних органів, до яких належать особи зазначені в ч.1 ст.2 Закону України від 23 грудня 1993 року «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів».

На переконання суду, не можуть бути виправданими, залишення поза увагою та не врахування слідчим і прокурором, тієї обставини, що ОСОБА_2 являвся працівником правоохоронного органу, і з огляду на не конкретне визначення статусу правоохоронного органу за Держекоінспекцією відповідно до положень законодавства України. Оскільки, відповідно до ч.2 ст.9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. При цьому, пріоритетне і важливе значення має дотримання правил підслідності передбачених КПК, оскільки порушення таких правил тягне за собою визнання зібраних органом досудового розслідування доказів недопустимими.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні неуповноваженими на те особами (органами) істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, а всі отримані неуповноваженим органом докази не допустимими.

При цьому, суд враховує, положення ч.2 ст.218 КПК України згідно яких якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність. Зазначені положення закону, на думку суду, можуть викликати проблемні ситуації, у випадку відмови прокурора прийняти відповідне процесуальне рішення.

Однак вказані положення КПК України не перешкоджають суду визнати докази недопустимими з підстав передбачених п.2 ч.3 ст.87 КПК, тобто реалізації органами досудового розслідування чи прокурором своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Саме таку правову позицію неодноразово висловлював і зокрема в постанові від 14 квітня 2020 року справа №761/34909/17 Верховний Суд.

Окрім вищезазначеної, судом встановлено ряд і інших самостійних підстав для визнання окремих ключових доказів по справі недопустимими, у зв`язку з істотним порушенням вимог КПК України при їх здобутті.

Так, у зв`язку з порушенням слідчим Гонтарем С.В. положень ч.3 ст.214 КПК України, тобто проведення слідчої дії до внесення відомостей до ЄРДР суд визнає недопустимим протокол огляду автомобіля «Nissan Pathfinder SE» реєстраційний номер НОМЕР_1 від 16.10.2014 року.

При цьому суд відхиляє як безпідставні заяви прокурора та пояснення слідчого про те, що такий огляд автомобіля проводився в ході невідкладної слідчої дії, як то огляд місця дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП), а протокол огляду транспортного засобу є додатком до протоколу огляду місця ДТП. Оскільки, такі заяви спростовуються змістом досліджених судом документів, зокрема щодо часу складання протоколу огляду автомобіля, а саме до початку проведення огляду місця ДТП, а також відсутність у протоколі огляду місця ДТП відповідних посилань на додаток у вигляді протоколу огляду автомобіля.

Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.87 КПК України суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема такі діяння, як здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

У зв`язку з порушенням положень пункту 3 ч.1 ст.169, ч.5 ст.171 КПК України, тобто утримання органом досудового розслідування без законних підстав тимчасово вилученого майна, а саме автомобіля «Nissan Pathfinder SE» реєстраційний номер НОМЕР_1 суд визнає недопустимими протокол додаткового огляду вказаного автомобіля від 04.11.2014 року.

Відповідно до ч.3 ст.101 КПК України висновок експерта повинен грунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Відповідно до ч.5 ст.101 КПК України висновок експерта не може грунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

Враховуючи зазначені положення КПК України суд визнає недопустимими доказами висновки експертів: №569 від 10.12.2014 за результатами проведення судово-медичної експертизи; - №8/62 А від 10.04.2015 за результатами комісійної судово-медичної експертизи; - №173/15/2619/16-52 від 12.05.2016 за результатами повторної комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної та судово автотехнічної експертизи; - №397 А від 27.11.2014 року, складений за результатами проведення автотехнічної експертизи технічного стану автомобіля Nissan Pathfinder; - висновок експертів №5769/16-52 від 22.08.2016 року за результатами судової автотехнічної експертизи обставин ДТП в частині, що складені з використанням та врахуванням відомостей, які містяться у вищевказаних протоколах огляду транспортного засобу визнаних судом недопустимими доказами.

Суд визнає, що органом досудового розслідування було допущено і ряд інших, зазначених у поданих до суду відповідних клопотаннях сторони захисту вимог КПК України при здобутті доказів, однак характер таких порушень, на думку суду, є не достатнім для визнання їх недопустимими, а крім того суд враховує, що такі докази не мають вирішального впливу на рішення по справі.

Так, суд визнає порушення органом досудового розслідування вимог ч.1 ст.238 КПК України при проведенні огляду трупа потерпілої без залучення судово-медичного експерта або лікаря. Разом з тим, вважає таке порушення не достатнім для визнання протоколу огляду ДТП недопустимим доказом.

Такими, що не оспорювались сторонами, суд визнає обставини загибелі потерпілої ОСОБА_4 саме на місці пригоди внаслідок отриманих тілесних ушкоджень від наїзду автомобіля «Nissan Pathfinder SE» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням обвинуваченого ОСОБА_2 . А тому враховуючи відсутність будь-яких відомостей суд відхиляє припущення сторони захисту про можливе спричинення ушкоджень тілу загиблої після ДТП.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про виправдування обвинуваченого суд враховує, що за змістом представлені суду докази, навіть у випадку здобуття їх уповноваженим органом у встановленому КПК України порядку не підтверджують викладених у обвинувальному акті обставин, а відтак пред`явленого ОСОБА_2 обвинувачення.

Оскільки, такі докази є не конкретними, суперечливими і взаємовиключаючими, що викликає обгрунтовані сумніви в їх достовірності, а відтак і в об`єктивності встановлення органом досудового розслідування обставин пригоди викладених в обвинувальному акті.

Так, ніхто з допитаних судом свідків, які були поруч місця пригоди не бачив і не зміг пояснити суду, яким чином потерпіла ОСОБА_4 потрапила під автомобіль обвинуваченого.

Не встановлено таких обставин і в ході проведення декількох комісійних, комплексних експертиз. При цьому, експерти зазначали, як вірогідні різні механізми ДТП, розташування та місцезнаходження потерпілої в момент первинного контакту. Разом з тим, висновки експертів щодо механізму ДТП суперечать показанням свідків і зокрема місцезнаходження потерпілої в момент первинного контакту, руху автомобіля. В той же час, обгрунтовуючи неможливість більш точного встановлення механізму ДТП експерти посилались на відсутність достатньої слідової інформації, можливість здобуття якої, як і при проведенні чергових експертиз так і на момент розгляду кримінального провадження судом, навіть уповноваженим органом, очевидно втрачена.

Не встановлено згідно висновку експерта, а відтак не підтверджено доказами і порушення обвинуваченим інкримінованих йому правил Дорожнього руху України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у пред`явленому обвинуваченні не визнав. При цьому, пояснив, що рухаючись у вказаний час та місці по вул. Володимирській в сторону Майдану Незалежності у м. Хмельницький з незначною швидкістю приблизно 10 км/год. наближаючись до пішохідного переходу та проїхавши перехід потерпілої не бачив. Проїхавши пішохідний перехід, зупинився на якусь мить після чого повертаючи ліворуч розпочав рух з метою паркування автомобіля. В цей час почув крик та стуки по автомобілю, а також відчув наїзд заднім колесом на перешкоду. Вийшовши з автомобіля побачив під заднім лівим колесом потерпілу. Після цього, змістив автомобіль назад на незначну відстань. Як потрапила потерпіла під автомобіль пояснити не може. Під час витягування потерпілої з-під автомобіля сторонні особи, штовхали та зміщували автомобіль.

З наведеного слідує, що висновки органу досудового розслідування про винуватість ОСОБА_2 грунтувались виключно на припущеннях не підтверджених доказами.

Таким чином, залишились недоведеними не тільки механізм дорожньо-транспортної пригоди, а і порушення ОСОБА_2 інкримінованих Правил дорожнього руху, а відтак і причинного зв`язку між такими порушеннями та наслідками у виді смерті потерпілої.

З роз`яснень Пленуму Верховного Суду України зазначених в п.3 постанови №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» слідує що для визнання особи винною у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України необхідно встановити, у чому саме полягали допущені водієм порушення ПДР, а також причинний зв`язок між такими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до переконання про необхідність виправдання ОСОБА_2 у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України, тобто порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, тобто у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.3 ст.129 КПК України у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 325 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

Враховуючи прийняте судом рішення про виправдання обвинуваченого ОСОБА_2 на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, тобто якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до обвинуваченого ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди на суму 300000 грн. на підставі ч.3 ст.129 КПК України слід залишити без розгляду.

Процесуальні витрати по справі пов`язані із залученням експертів, в загальній сумі 4718 ( чотири тисячі сімсот вісімнадцять) грн. 23 коп. відповідно до ст.124 КПК України підлягають покладенню на рахунок держави.

Речові доказ по справі, а саме автомобіль «Nissan Pathfinder SE» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який передано на відповідальне зберігання власнику вважати поверненими за належністю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 370, 371, 373, 374, 129 КПК України, місцевий суд,-

УХВАЛИВ :

ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 286 ч.2 КК України виправдати на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Процесуальні витрати по справі в загальній сумі 4718 ( чотири тисячі сімсот вісімнадцять) грн. 23 коп. покласти на рахунок держави.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до обвинуваченого ОСОБА_2 про стягнення 300000 (трьохсот тисяч) грн. моральної шкоди - залишити без розгляду.

Речові докази по справі: - автомобіль «Nissan Pathfinder SE» реєстраційний номер НОМЕР_1 який передано на відповідальне зберігання власнику вважати поверненим за належністю.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня оголошення вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий по справі

Суддя: О.В.Антонюк