Рішення № 94661178, 05.02.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/11200/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (79017 м. Львів вул. К.Левицького 67) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі - відповідач, Личаківський відділ соцзахисту), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення відповідачем нарахування та виплати учаснику бойових дій ОСОБА_1 відповідачем одноразової грошової допомоги в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком до 05 травня за 2015-2019 роки згідно з вимогами ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату позивачу виплати учаснику бойових дій ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком до 05 травня за 2015-2019 роки згідно з вимогами ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням раніше виплаченої суми.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено виплату учасникам бойових дій щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Позивач вважає, що протягом 2015-2019 рр. виплату допомоги до 5 травня йому як учаснику бойових дій здійснено у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради із заявою з посиланням на прийняті Конституційним Судом України рішення № 5 від 20.03.2002, № 20-рп від 01.12.2004, № 5-рп від 22.09.2005, № 6-рп від 09.07.2007, № 10-рп від 22.05.2008, № 17-рп від 29.06.2010, № 23-рп від 22.12.2010, № 10-рп від 11.10.2011 та просив повідомити, з якого місяця йому як учаснику бойових дій буде перераховано та виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за період з 2015 по 2019 роки у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. У відповідь отримав лист, відповідно до якого відповідач інформував заявника про відсутність правових підстав для проведення перерахунку та виплати цієї допомоги. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо відмови здійснити перерахунок разової грошової допомоги до 5 травня за 2015-2019 роки в розмірі, встановленому частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 07.12.2020 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 14.01.2021 відповідачу продовжено процесуальний строк, встановлений ухвалою від 07.12.2020, для подання відзиву на позовну заяву на 15 днів з дня отримання копії цієї ухвали та строк розгляду справи продовжено до шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку зі складнощами із фінансовим забезпеченням діяльності судів, зокрема, відсутністю асигнувань на оплату послуг з пересилання поштової кореспонденції, копію такої ухвали 11.01.2021 скеровано за допомогою електронних засобів зв`язку на офіційну електронну адресу відповідача. Правом подати письмовий відзив встановлений судом строк не скористався. Жодних клопотань на адресу суду не надходило. Відтак суд, керуючись ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вирішив справу за наявними матеріалами.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 12.10.2011 (а.с. 5) та з 2015 по 2019 рік отримував щорічну допомогу до 5 травня на підставі статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі, визначеному постановами Кабінету Міністрів України про деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» на відповідний рік.

Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Позивач 12.11.2020 звернувся до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради із заявою, у якій просив повідомити, з якого місяця йому як учаснику бойових дій буде перераховано та виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за період з 2015 по 2019 роки у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком (а.с. 6).

Личаківський відділ соцзахисту листом № 260307-6824 від 17.11.2020 повідомив заявника, що при призначенні щорічної грошової допомоги до 5 травня органи соціального захисту керувались Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законами України про Державний бюджет на відповідний рік та постановами Кабінету Міністрів України; відсутні правові підстави для проведення перерахунку та виплати разової грошової допомоги в іншому розмірі (п`яти мінімальних пенсій за віком з врахуванням виплаченої суми), ніж визначений цими нормативними актами (а.с. 8).

Позивач вважає таку відмову у перерахунку щорічної разової грошової допомоги за 2015-2019 роки протиправною, внаслідок чого звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону № 3551-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-XIV від 25.12.1998) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону № 3551-XII фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Частиною першою статті 17-1 Закону № 3551-XII визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VІІІ від 28.12.2014 (набрав чинності з 01.01.2015) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого установлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, з 01.01.2015 Кабінету Міністрів України делеговано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII.

На виконання цих приписів Бюджетного кодексу України та з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінет Міністрів України щороку приймав постанови, якими визначав розмір та порядок виплати разової грошової допомоги до 5 травня, зокрема, учасникам бойових дій.

Так, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2015 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»» № 147 від 31.03.2015 установлено, що у 2015 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв`язку або установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), зокрема, учасникам бойових дій у розмірі 875 гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»» № 141 від 02.03.2016 визначено розмір виплати разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у сумі 920 гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»» № 223 від 05.04.2017 у 2017 році визначено розмір виплати разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у сумі 1200 гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»» № 170 від 14.03.2018 визначено розмір виплати разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у сумі 1265 гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»» № 237 від 20.03.2019 визначено розмір виплати разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у сумі 1295 гривень.

Рішенням № 3-р/2020 від 27.02.2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) Конституційний Суд України вирішив:

1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

2. Окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Суд зазначає, що аргументи позивача у цій справі зводяться до того, що частиною п`ятою статті 12 Закону № 3551-XII визначено щорічно до 5 травня виплату учасникам бойових дій разової грошової допомоги у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 (набрав чинності з 01.01.2015) доповнено розділ VІ Бюджетного кодексу пунктом 26, відповідно до якого делеговано повноваження Кабінету Міністрів України самостійно визначати розмір виплат до 5 травня учасникам бойових дій в межах наявних фінансових ресурсів бюджетів. З дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 № 3-р/2020 положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України втратили чинність.

Суд зауважує, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 чинною є частина п`ята статті 12 Закону № 3551-XII в редакції Закону № 367-XIV від 25.12.1998, що передбачає виплату учасникам бойових дій щорічно до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, у період з 01.01.2015 до 27.02.2020 була чинною та діяла законодавча норма пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VІІІ від 28.12.2014, окремим положенням якої передбачалося, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425), зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При прийнятті рішення суд враховує, що фінансування витрат на виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів (частина перша статті 17 Закону № 3551-XII).

Конституційний суд України в рішенні № 3-рп від 25.01.2012 у справі № 1-11/2012 вирішив таке:

1. В аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України у системному зв`язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

2. В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

3. В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Оцінюючи в цьому аспекті аргументи позивача про порушення його майнових прав, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), як це передбачено частиною другою статті 6 КАС України.

Релевантною до обставин цієї справи є практика розгляду скарг на порушення державою прав, гарантованих статтею 1 Першого Протоколу до ЄСПЛ (у тому числі щодо змісту застосованого в цій статті поняття «майно» в автономному тлумаченні Суду) в таких судових рішеннях ЄСПЛ: рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10) від 26.06.2014, що набуло статусу остаточного 26.09.2014; ухвала щодо прийнятності заяви № 54704/10 «Іван Миколайович СЕРЕБРЯНСЬКИЙ проти України» від 03.06.2014; ухвала щодо прийнятності заяви № 43331/12 «Валентина Ніканорівна ВЕЛИКОДА проти України» від 03.06.2014; ухвала щодо прийнятності заяви № 4519/11 «Тетяна Володимирівна ФАКАС проти України» від 03.07.2014.

Аналіз змісту цих судових рішень дозволяє зробити висновок про існування таких усталених підходів ЄСПЛ:

1) стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, носить загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (рішення у справі «Ян та інші проти Німеччини» (Jahn and Others v. Germany), заяви №№ 46720/99, 72203/01 і 72552/01, п. 78, ЄСПЛ 2005-VI);

2) що стосується соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам;

Отже, якщо право на отримання надбавки до пенсії (доплати, соціальної допомоги тощо) та критерії її надання прямо передбачені національним законодавством, а заявник відповідає цим критеріям, ЄСПЛ зазвичай вважає, що суть права заявника є достатньо чіткою для застосування статті 1 Першого протоколу та що право заявника на отримання надбавки до пенсії (доплати тощо), передбачене національним законодавством, становить «майно» у значенні цього положення Конвенції;

3) ЄСПЛ розрізняє вимоги щодо виплати певної надбавки/допомоги (як такої) і твердження заявників, що вони мають право на конкретні суми виплат; якщо заявник стверджує, що він має право на певні суми надбавки/доплати (більші, аніж ті, які він отримує), ЄСПЛ детально аналізує, чи можуть вважатися «майном» у значенні статті 1 Першого протоколу твердження заявника про те, що він має право на певні суми виплат, і якщо так - чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном.

Так, ЄСПЛ вказує, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність «законного сподівання», якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

4) ЄСПЛ не погодився із твердженнями заявників про те, що згідно з рішеннями Конституційного Суду України до відповідних нормативно-правових актів (якими передбачено певні доплати та їх розмір) не можна вносити зміни. У цих справах сама суть права заявників на соціальне забезпечення не ставиться під сумнів. Закони, якими зменшувалися розміри чи скасовувалися певні соціальні виплати, були ухвалені за звичайною процедурою демократично обраним парламентом і це явно робилося з економічних міркувань. Що стосується конкретного розміру соціальних виплат, ЄСПЛ не погодився з тим, що вимоги заявників стосовно отримання надбавки (доплати) у певному розмірі становили «законне сподівання» у значенні практики Суду з цього питання, оскільки:

- такі вимоги не мали достатнього підґрунтя у національному законодавстві;

- немає жодних доказів усталеної практики національних судів на підтримку скарг заявників.

Ураховуючи проаналізовану судову практику ЄСПЛ та вважаючи цілком виправданим процесуальний підхід, застосований у рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» (вимоги заявників стосувалися різних періодів в контексті чинності законів, що регулювали спірні правовідносини, тому ЄСПЛ розглядав скарги заявників щодо кожного періоду окремо) суд дійшов таких висновків:

У період з 01.01.2015 до 27.02.2020 (до прийняття рішення КСУ у справі № 1-247/2018(3393/18)), що охоплює спірний період 2015-2019 років, Кабінет Міністрів України на підставі наведених вище норм Бюджетного кодексу України мав повноваження визначати розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII.

За обставинами цієї справи відповідач здійснив нарахування та виплату ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у розмірах, що визначені постановами Кабінету Міністрів України № 147 від 31.03.2015, № 141 від 02.03.2016, № 223 від 05.04.2017, № 170 від 14.03.2018 та № 237 від 20.03.2019. Оскільки на момент нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учаснику бойових дій у 2015-2019 роках застосовні положення Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VІІІ від 28.12.2014), як і положення постанов Кабінету Міністрів України № 147 від 31.03.2015, № 141 від 02.03.2016, № 223 від 05.04.2017, № 170 від 14.03.2018, № 237 від 20.03.2019 були чинними, такі були обов`язковими для застосування відповідачем при визначені позивачу розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учаснику бойових дій за спірний період (2015-2019 роки).

У задоволенні позовів щодо перерахунку розміру щорічної разової допомоги за цей період (2015-2019 роки) національні суди відмовляли, що підтверджується усталеною судовою практикою, а правильність такого правозастосування підтверджується висновками касаційного суду (постанови від 07.03.2018 у справі № 348/2100/16-а, від 20.12.2018 у справі № 591/2754/17, від 13.06.2019 у справі № 564/189/17, від 31.07.2019 № 348/2005/16-а, від 07.02.2019 у справі № 750/6379/16-а).

Отже, вимоги про перерахунок розміру щорічної допомоги до 05 травня за цей період не мають ні достатнього підґрунтя в національному законодавстві, ні підтримки національних судів у формі усталеної судової практики. За таких обставин доводи позивача про те, що в нього є «законне сподівання», що може вважатися «майном» у значенні статті 1 Першого протоколу ЄКПЛ, є помилковими.

Кабінет Міністрів України втратив повноваження визначати розмір передбаченої Законом №3551-XII щорічної разової грошової допомоги до 05 травня з 27.02.2020, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18).

Оскільки дія викладеної в частині п`ятій статті 12 Закону №3551-XII норми права, що передбачає виплату учасникам бойових дій щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, відновилася з 27.02.2020 (з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18), то ця подія не створила правових підстав для перерахунку та доплати цього виду соціальної допомоги за попередній період (2015-2019 роки). Тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 за вказаний період є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на що у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до частини п`ятої статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (79017 м. Львів вул. К.Левицького 67; код за ЄДРПОУ 26180956) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.П. Качур