Рішення № 94661180, 05.02.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/10655/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу ОСОБА_1 до військової частини А0284 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А0284, у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0284 щодо не проведення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 червня 2019 року по 21 серпня 2020 року включно;

- зобов`язати нарахувати та виплатити військову частину А0284 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 червня 2019 року по 21 серпня 2020 року включно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у день звільнення з військової служби відповідачем не проведено з позивачем остаточного розрахунку, а саме невиплачено грошову компенсацію за невикористанні ним календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій станом на день звільнення з військової служби. Виплату відповідної компенсації здійснено лише 21.08.2020, що є підставою для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 червня 2019 року по 21 серпня 2020 року включно.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі. Так, відповідач вказує, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини А0284 та всіх видів забезпечення з 27.06.2019, тоді як фактичний розрахунок, зокрема виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій проведена 21.08.2020 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі №380/4558/20. На переконання відповідача за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними. За викладених підстав просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій просив позов задовольнити, оскільки відзив на позов не спростовує доводи позивача наведені у позовній заяві. Зазначив, що невиплати належних позивачу сум при звільненні з вини відповідача у строки зазначені ст.116 КЗпП України є підставою для застосування визначеної частиною 1 статті 117 КЗпП України відповідальності - виплати на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Підстави для зменшення розміру середнього заробітку, визначені чинним законодавством відсутні.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Додатково заначив, що відсутні підстави для прийняття до розгляду вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 10.11.2020 залишено позовну заяву без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

02.12.2020 ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

28.01.2021 ухвалою Львівського окружного адміністративного суду відмовлено військовій частині А0284 у задоволенні заяви про залишення позовної заяви без розгляду.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, заперечення відповідача та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у лавах Збройних сил України та є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 17.09.2015.

02.05.2019 наказом Командувача Десантно-штурмових військ Збройних сил України №45 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту); згідно з наказом командира військової частини А0284 №146 від 27.06.2019 позивача з 27.06.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

22.07.2020 рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/4558/20 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 : визнано протиправною бездіяльність військової частини А0284, що полягала у нездійсненні нарахування та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 27.06.2019; зобов`язано військову частину А0284 (79026, Львівська область, місто Львів, вул. Стрийська, буд. 88, ідентифікаційний код 08474967) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2019.

25.08.2020 рішення суду у справі № 380/4558/20 набрало законної сили.

На виконання вказаного рішення позивачу 21.08.2020 виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки в сумі 37552, 44 грн., що підтверджується копією банківської виписки.

17.11.2020 позивач звернувся до військової частини А0284 із заявою про нарахування та виплату йому середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 27.06.2019 по день фактичної виплати 21.08.2020.

Проте, як стверджує позивач відповіді на відповідне звернення так і не отримав.

Позивач, вважаючи наявним у нього права на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Такої самої позиції дотримується Верховний Суд у постанові №620/1982/19 від 22 січня 2020 року. Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, Провадження №11-1329апп18 наведена наступна правова позиція:

«... Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21 -1765а15, зазначивши, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум...»

«...При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)...»

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Під час розгляду даної справи суд встановив, що відповідачем було порушено право позивача на отримання належного йому розміру компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, що встановлено у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі №380/4558/20.4

В рамках розгляду справи №380/4558/20 судом визнано протиправною бездіяльність військової частини А0284, що полягала у нездійсненні нарахування та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2019, та як наслідок встановлено наявність підстав для зобов`язання військової частини А0284 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2019.

Матеріали справи свідчать, що 21.08.2020 на картковий рахунок позивача було зараховано суму заборгованості відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі №380/4558/20 у розмірі 37552, 44 грн.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що військовою частиною А0284 було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік не у строк, встановлений положеннями статті 116 КЗпП.

Відтак, не здійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тому позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки на підставі статті 117 КЗпП України.

Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом: визнання протиправною бездіяльності військової частини А0284 щодо не проведення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 червня 2019 року по 21 серпня 2020 року включно та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 червня 2019 року по 21 серпня 2020 року включно.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви.

Щодо стягнення судових витрат за надання правової допомоги у сумі 2000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1).

При цьому, стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 143 КАС України передбачено, що: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 143 КАС України).

Відповідно до частини 5 статті 143 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із частиною 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 КАС України щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Верховним Судом, у своїх постановах від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання правової допомоги № 3/05/1-10/20-юп від 05.10.2020 (який укладений між ТОВ «Подільський юридичний центр» та ОСОБА_1 ), акт приймання-передачі наданих послуг від 23.12.2020, рахунок-фактуру № 0510 від 05.10.2020, квитанцію №N1DUC4980OM від 08.10.2020 про оплату правничої допомоги у розмірі 2000, 00 грн за договором про надання правової допомоги № 3/05/1-10/20-юп від 05.10.2020.

Судом встановлено, що згідно з акту приймання-передачі наданих послуг згідно з договором про надання правової допомоги № 3/05/1-10/20-юп від 05.10.2020, останній містить опис найменування послуг та розрахунок їх вартості. Загальна сума наданих послуг складає 2000,00 грн.

Відповідачем у запереченні у відповіді на відзив вказано, що відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем не надано ордера.

Однак, суд не приймає до уваги такі доводи відповідача, оскільки підтвердженням витрат, понесених на професійну правничу допомогу є договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Таким чином, враховуючи докази, надані представником позивача на підтвердження витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд дійшов висновку, що вищенаведені документи можуть слугувати належними та допустимими доказами для підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 2000,00 грн.

Зважаючи наведене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0284 щодо не проведення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 червня 2019 року по 21 серпня 2020 року включно.

Зобов`язати військову частину А0284 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 червня 2019 року по 21 серпня 2020 року включно.

Стягнути з військової частини А0284 (вул. Стрийська, 88, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 08474967) за рахунок її бюджетних асигнувань 2000 (дві тисячі) грн витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.М. Брильовський