Рішення № 94661176, 28.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/3677/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року м. Львів

12 год. 26 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Гулкевича В.О., представниці позивача Юнко М.В., представниць відповідача-2 Саган Ю.В. та Флис Х.А. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби, Львівської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою Львівської митниці ДФС (далі - відповідач-1), Галицької митниці Держмитслужби (далі- відповідч-2), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » № 64-о від 13.04.2020;

- поновити позивача на посаді головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління протидії митних правопорушень та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС;

- стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Також просить допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління протидії митних правопорушень та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС та зобов`язати відповідача надати звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем порушено встановлений законодавством порядок звільнення, оскільки позивача у встановлений законодавством 2-місячний строк не повідомлено про наступне вивільнення, чим порушено вимоги ч. 1, 3 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, та не враховано його переважне право на залишення на роботі, передбачене п. 2 ч. 2 ст. 43 Кодексу законів про працю України. Зазначив, що відповідачами не було дотримано вимог законодавства про працю, яке значно покращувало умови щодо державних службовців, які підлягали вивільненню. Наказ Львівської митниці ДФС № 666 від 21.12.2019 «Про попередження про наступне вивільнення» не скасований та не визнаний нечинним. Також вказав, що внаслідок реорганізації органу не відбулося скорочення штату працівників, однак жодної вакантної посади в Галицькій митниці Держмитслужби йому запропоновано не було. Звернув увагу на те, що з позивачем не було проведено повного розрахунку при вивільненні та не проведено консультацій з профспілками.

Вважає, що такими діями відповідачів порушено гарантоване Конституцією України його право на працю, відтак позивач звернувся із цим позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідач-1 подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 29023 від 11.06.2020), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування своєї позиції вказав, що наказ Львівської митниці ДФС № 64-о від 13.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015, п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України є, на його думку, законним. Зазначив, що попередження про наступне вивільнення позивачу вручено 10.03.2020, відтак вважає, що до цих правовідносин застосуванню підлягає Закон України «Про державну службу» у редакції Закону України від «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» № 440-ІХ від 14.01.2020, що встановлює 30-денний строк для попередженню про вивільнення, а також право (не обов`язок) суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач-2 подав відзив на позовну заяву (вх. № 28948 від 11.06.2020) в якому зауважив, що до відносин, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України «Про державну службу», якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині правовідносин, не врегульованих цим Законом. Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне вивільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Щодо іншої, ніж вказано у звітах до Львівського міського центру зайнятості про заплановане вивільнення працівників, дати вказав на те, що Порядок подання форми звітності № 4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці», затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 317, регулює порядок подання звітності, а не порядок вивільнення працівників.

Щодо тверджень позивача про те, що виплата позивачу заробітної плати Галицькою митницею Держмитслужби свідчить про його перебування у трудових відносинах зазначив, що відповідно до ч. 10 ст. 51 Бюджетного кодексу України у разі ліквідації або реорганізації державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у наступних бюджетних періодах до завершення процедур ліквідації або реорганізації здійснюється в межах видатків, передбачених новим державним органам, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються.

Оскільки Галицька митниця Держмитслужби є правонаступником Львівської митниці ДФС, то й виплата заробітної плати покладається безпосередньо на неї. Вважає, що виплата заробітної плати новим органом не свідчить про виникнення трудових відносин з ним.

Просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 20.05.2020 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.11.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представниця позивача позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив (вх. № 34202 від 09.07.2020). Надала аналогічні усні пояснення, просила позов задовольнити.

Відповідач-1, Львівська митниця ДФС, у судове засідання повноважного представника не скерував, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представниця відповідача-2 проти позову заперечила, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, запереченні на відповідь на відзив (вх. № 35235 від 16.07.2020) та додаткових пояснень (вх. № 5666 від 28.01.2021). Надала аналогічні усні пояснення, просила позов задовольнити.

Суд заслухав вступне слово представників сторін, повно та всебічно з`ясував обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 працював в органах митної служби з 1992 року по 2015 рік та з 2016 року по 2020 рік, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (Т. І а.с. 18-29).

Наказом Львівської митниці ДФС «Про переведення працівників» № 764-о від 23.10.2017 (Т. І а.с. 148) позивача переведено на посаду головного державного інспектора відділу проваджень у справах про порушення митних правил управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС, звільнивши із займаної посади головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління протидії митним правопорушенням Львівської митниці ДФС.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» № 858 від 02.10.2019 утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців 14.11.2019 проведено державну реєстрацію як юридичної особи Галицької митниці Держмитслужби.

Відповідно до п. 1 наказу ДФС України «Про реорганізацію митниць ДФС» № 30-рг від 25.11.2019 розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

У Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» № 1217-р від 04.12.2019 (далі - Розпорядження № 1217-р) погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» № 227 від 06.12.2019, функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

З дня набрання чинності Розпорядженням № 1217-р (08.12.2019) повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби.

Керівником комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС 21.12.2019 прийнято наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» (далі - Наказ № 666), яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» №889-VШ від 10.12.2015 згідно зі списком, до якого включено позивача.

Наказом Львівської митниці ДФС «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» № 03 від 07.02.2020 скасовано Наказ № 666 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не було вручено ( Т. І а.с. 197).

Наказом Львівської митниці ДФС «Про попередження про наступне вивільнення» № 07 від 10.03.2020 (далі - Наказ № 07) наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VІІ та п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) згідно з списком, що додається. У додатку до вищезазначеного Наказу № 07 вказано позивача (Т. І а.с. 153-158).

Із попередженням про наступне вивільнення позивача ознайомлено 10.03.2020 (Т. І а.с. 149).

Наказом Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » № 64-о від 13.04.2020 позивача звільнено із посади головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 із змінами, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України(Т. І а.с. 31, 32).

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою та шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII).

Пунктом 1 ст. 1 Закону № 889-VIII визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами 2, 3 ст. 5 Закону № 889-VIII визначено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначено статтею 87 Закону № 889-VIII. Зокрема відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною 3 зазначеної статті (у редакції Закону України від «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» № 440-ІХ від 14.01.2020) встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 цього Закону регулюється також нормами Кодексу законів про працю України - статтями 40 та 49-2 КЗпП України.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Наказ про звільнення повинен обов`язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника.

Як видно з оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади, останній містить лише посилання на п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VІІІ від 10.12.2015 із змінами, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України без зазначення конкретної причини та підстави звільнення з посиланням на всі наявні три правові підстави, передбачені вищенаведеним Законом № 889-VІІІ (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу).

Отже, зазначене рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, натомість містить лише формальний перелік пунктів, передбачених ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VІІІ, які по своїй юридичні природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу «правової визначеності», адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.04.2019 у справі № 815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Отже, посилання відповідача в наказі про звільнення на п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» без зазначення конкретної підстави для звільнення лише з посиланням на норму Закону породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Ураховуючи викладене, оскаржуваний наказ прийнято не у спосіб та не на підставі, що визначені ст. 87 Закону № 889-VІІІ.

Щодо непроведення розрахунку з позивачем при звільненні суд зазначає таке.

Позивач у своєму позові вказує, що з ним не було проведено повного розрахунку при звільненні, що є порушенням статті 116 КЗпП України і підтверджується довідкою про доходи позивача. Копію довідки, на яку покликається як на підтвердження своїх доводів, до матеріалів справи не долучено. Також стверджує про те, що податковий агент зобов`язаний сплатити ПДФО, військовий збір та ЄСВ за кожного працівника окремо залежно від розміру його загального місячного оподаткованого доходу.

Відповідач щодо такого твердження заперечує і зазначає, що Галицькою митницею Держмитслужби платіжними дорученнями №№ 794, 795, 797 від 14.04.2020 було перераховано кошти в ЛОД АТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Львів на виплату заробітної плати за першу половину квітня 2020 та виплату розрахунку звільненим працівниками Львівської митниці ДФС (Т. І а.с. 159-161).

Крім того, позивач підставою позову і в наданих усних поясненнях зазначив те, що при звільненні позивачу виплачено заробітну плату Галицькою митницею Держмитслужби, що свідчить про виникнення трудових відносин з новим органом.

З цього приводу суд зазначає, що розмір виплаченої заробітної плати при звільненні і сплата податків податковим агентом не є предметом розгляду у цій справі.

Щодо дати звільнення та повідомлення Львівського міського центру зайнятості і виникнення трудових відносин з Галицькою митницею Держмитслужби суд зазначає таке.

Як вказав позивач, Львівською митницею ДФС 12.02.2020 подано звітність - Інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, форми № 4-ПН із вказаною датою запланованого вивільнення 13.04.2020. Вважає, оскільки Львівський міський центр зайнятості повідомлено про заплановану дату звільнення 13.04.2020, то звільнення позивача наказом Львівської митниці ДФС № 64-ос від 13.04.2020 з 15.04.2020 є протиправним у зв`язку з порушенням Порядку подання форми звітності.

Відповідно до частини 4 пункту 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Наказом Міністерства соціальної політики України № 317 від 31.05.2013 затверджено форми звітності № 4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці» та Порядок її подання.

Як встановлено судом, відповідачем подано звітність - Інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (вх. № 280 від 12.03.2020). У вказаній інформації датою запланованого звільнення зазначено 13.04.2020.

Суд критично оцінює доводи позивача про те, що наказ Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » № 64-0 від 13.04.2020 видано з порушенням Порядку подання звітності Львівському міському центру зайнятості, оскільки такий порядок регулює порядок подання форми звітності з інформацією і не є порядком, що регулює звільнення працівників. Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що наказ про звільнення ОСОБА_1 видано 13.04.2020, що співпадає із запланованою датою звільнення, відображеною у звітності.

Також суд критично оцінює доводи позивача про те, що оскільки заробітну плату при звільненні йому виплачено не Львівською митницею ДФС, а Галицькою митницею Держмитслужби, це породжує трудові відносини із Галицькою митницею Держмитслужби, яка у зв`язку з цим повинна була внести відомості у трудову книжку.

Згідно ч. 10 ст. 51 Бюджетного кодексу України у разі утворення державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у цьому періоді здійснюється в межах видатків, передбачених державним органам, які ліквідуються або реорганізовуються у зв`язку з утворенням таких нових державних органів.

У разі ліквідації або реорганізації державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у наступному бюджетному періоді до завершення процедур ліквідації або реорганізації здійснюється в межах видатків, передбачених новим державним органам, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізовуються.

Відтак суд дійшов висновку, що виплата заробітної плати у поточному бюджетному періоді новим органом до завершення процедур ліквідації чи реорганізації не свідчить про виникнення трудових відносин з новим органом.

Щодо ненадання інформації про заплановане звільнення первинним профспілковим організаціям суд зазначає таке.

Як встановлено судом з матеріалів справи, Львівською митницею ДФС надано інформацію Первинній профспілковій організації працівників у Львівській митниці листом № 41/10/13-70-04 від 12.03.2020 (Т. ІІІ а.с 9-10) і запропоновано провести консультації. У зв`язку із перебуванням голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС на листку тимчасової непрацездатності консультації було проведено 03.04.2020, що підтверджується Протоколом засідання профспілкового комітету працівників у Львівській митниці (Т. ІІІ а.с. 26-27).

Щодо реорганізації Львівської митниці як підстави звільнення позивача з посади суд зазначає таке.

За своєю суттю приєднання - це така форма реорганізації, за якої одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, яка продовжує існувати далі, але вже в більшому масштабі. При цьому, реорганізовані юридичні особи припиняють своє існування, а їх права та обов`язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися.

Як наслідок, у процесі реорганізації юридичної особи виникають правовідносини, пов`язані з припиненням трудових договорів з працівниками. У цьому контексті в роботодавця виникає обов`язок чіткого дотримання законодавства про працю в частині дотримання трудових прав працівників.

Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» № 858 від 02.10.2019 утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС.

Цією постановою, зокрема, передбачено, що Львівська митниця ДФС реорганізується шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. При цьому, Львівська митниця ДФС продовжує здійснювати свої повноваження до моменту передачі таких Галицькій митниці Держмитслужби.

Як встановлено судом, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських форсувань 14.11.2019 проведено державну реєстрацію юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 20.10.2011 (зі змінами і доповненнями) затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок № 1074). Цей Порядок визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Відповідно до пунктів 4, 5 та 6 Порядку № 1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.

Пунктом 12 Порядку № 1074 передбачено, що орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» № 1217-р від 04.12.2019 погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» № 227від 06.12.2019, функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 1074 акт Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється, видається після здійснення заходів, пов`язаних з державною реєстрацією утвореного органу виконавчої влади як юридичної особи публічного права, затвердженням положення про нього, структури та штатного розпису його апарату, кошторису та заповненням 30 відсотків вакансій.

Отже, повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби 08.12.2019.

На момент початку здійснення діяльності Галицькою митницею Держмитслужби в цьому органі було затверджено структуру, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання.

Згідно зі штатним розписом Галицької митниці Держмитслужби на 2019 рік, затвердженим головою Державної митної служби України 29.11.2019 (Т. ІІІ а.с. 30-48), штатна кількість працівників становила 1150 осіб з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 5480870 гривень.

Аналогічні показники щодо кількості посад були затверджені в організаційній структурі Галицької митниці Держмитслужби на 2020 рік.

Штатний розпис Львівської митниці ДФС на 2019 рік з урахуванням внесених змін становив 948 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 4444076 грн (Т. ІІ а.с. 123-169).

При цьому, як слідує із змісту Додатку до постанови Кабінету Міністрів України № 858 від 02.10.2019, внаслідок реорганізації до Галицької митниці Держмитслужби, крім Львівської митниці ДФС, було приєднано Івано-Франківську митницю ДФС та Тернопільську митницю ДФС.

Судом встановлено, що станом на 08.12.2019 штат Галицької митниці Держмитслужби був заповнений на понад 30 відсотків за рахунок переведення працівників з інших митниць та призначення нових працівників.

Суд також встановлено, що загальна штатна чисельність працівників Львівської (948), Тернопільської (79) та Івано-Франківської митниць ДФС (104) на момент їх реорганізації шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби (разом 1131 штатна одиниця), була меншою на 19 штатних одиниць від затвердженого штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби (1150 штатних одиниць).

Отже, загальна штатна чисельність працівників Львівської (948), Тернопільської (79) та Івано-Франківської митниць ДФС (104) на момент їх реорганізації шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби (разом 1131 штатна одиниця) була меншою на 19 штатних одиниць від затвердженого штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби (1150 штатних одиниць).

Як видно з матеріалів справи, на момент попередження позивача про наступне звільнення, а також винесення наказу про звільнення позивача з посади, у Галицькій митниці Держмитслужби було вакантними 250 посад.

Отже, кількість працівників митниці внаслідок приєднання до Галицької митниці Держмитслужби не зменшилась, а навпаки - збільшилася. При цьому, кількість працівників відділу, у якому працював позивач, також збільшилася.

Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Суд зазначає, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи.

Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення.

Відповідач як суб`єкт призначення не навів жодного аргументу як підставу для звільнення позивача та неприйняття рішення про його переведення до реорганізованого органу.

Європейський суд з прав людини у справі «Полях та інші проти України» від 17.02.2020 (набуло статусу остаточного 24.02.2020) визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.

Аналогічно в цій адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця.

Так, частиною 3 ст. 87 Закону № 889-VIII передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

Отже, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень використовувати це право обґрунтовано і мотивувати рішення про звільнення працівника з посади.

Як видно з матеріалів справи, позивач має тривалий стаж роботи в митних органах (28 років), також не надано доказів, що до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, однак відповідачі ні в рішенні про звільнення його з посади, ні при розгляді даного публічно-правового спору не довели неможливості продовження позивачем державної служби у новоствореному органі.

Отже, оскільки у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, жодних перешкод для у зайнятті такої посади відповідачем не наведено, його звільнення не може бути визнано обґрунтованим, отже оскаржуваний наказ порушує конституційне право позивача на працю.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність наказу Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » № 64-о від 13.04.2020, відтак такий підлягає скасування.

Щодо законності попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 суд зазначає таке.

Пунктом 4 наказу Державної фіскальної служби України № 30-рг від 25.11.2019 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС, який становив три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

У Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.

Отже, процедура реорганізації Львівської митниці ДФС повинна була завершитися 28.02.2020.

У подальшому наказом Державної фіскальної служби України № 14-рг від 24.03.2020 у п. 4 наказу № 30-рг від 25.11.2019 внесено зміни та замінено слова «три місяці» словами «шість місяців».

Вказане свідчить про те, що у період з 28.02.2020 по 24.03.2020 дії, які були спрямовані на реорганізацію Львівської митниці ДФС, не можуть вважатися правомірними.

З огляду на те, що позивача попереджено про наступне вивільнення 10.03.2020, тобто (як зазначено вище) у період, коли були відсутні законні підстави для вчинення дій щодо реорганізації Львівської митниці, суд доходить висновку, що позивача не попереджено про наступне звільнення у порядку, передбаченому положеннями ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України та ч. 3 ст. 87 України № 889-VІІІ.

Ураховуючи, що під час звільнення ОСОБА_1 Львівською митницею ДФС було порушено порядок, передбачений чинним законодавством, оскаржуваний наказ не відповідає критерію законності, визначеному п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Ураховуючи викладене, суд зазначає, що належним способом захисту порушених прав позивача та охоронюваних законом інтересів позивача є поновлення його на роботі.

День звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

З огляду на те, що позивача було протиправно звільнено з Львівської митниці ДФС 15.04.2020, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений - на посаді головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління протидії митних правопорушень та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС з 16.04.2020.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з поданою Львівською митницею ДФС довідкою № 13-70-05/38-277 від 29.05.2020 середньомісячна заробітна плата позивача становила 8950,00 гривень. При цьому, нарахована середньоденна заробітна плата складає 436,59 гривень.

Із урахуванням кількості робочих днів вимушеного прогулу за період з 16 квітня по 28 січня 2021 року (196 робочих днів) розмір середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу, становить 85571,64 гривень (196 робочих днів * 436,95 грн) (без відрахування податків і зборів).

Відтак за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Відтак рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; від 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; від 09.12.1994; пункт 29).

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту відповідачем суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми слідує, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов`язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись залежно від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами.

Позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що саме рішення суду у цій справі не буде виконано відповідачем, у зв`язку з чим своєчасно у межах розумних строків не буде поновлено його права. Тому така вимога позивача не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ураховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.

Щодо стягнення судових витрат у вигляді судового збору суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Суд встановив, що згідно з квитанцією № ПН703 від 15.05.2020 позивач сплатив судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Оскільки за подання цієї позовної заяви позивач не мав сплачувати судовий збір, він має право відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» подати клопотання про повернення судового збору у зв`язку з внесенням його в більшому розмірі.

З огляду на викладене та з урахуванням того, що позивач не подав клопотання про повернення судового збору, судові витрати у вигляді судового збору розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » № 64-о від 13.04.2020.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС (79000 м. Львів вул. Костюшка 1; код за ЄДРПОУ 39420875) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.04.2020 по день постановлення рішення суду в сумі 85571 (вісімдесят п`ять тисяч п`ятсот сімдесят одна) гривня 64 коп. без відрахування податків і зборів.

5. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС допустити до негайного виконання.

6. Рішення суду в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС (79000 м. Львів вул. Костюшка 1; код за ЄДРПОУ 39420875) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 8950 (вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят) гривень 00 коп. допустити до негайного виконання.

7. У решті відмовити.

8. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 05.02.2021.

Суддя Р.П. Качур