Рішення № 94617460, 29.01.2021, Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/48/2021

Справа № 679/1031/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2021 року м. Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі:

судді Гавриленко О.М.,

секретар судового засідання Василюк Л.С.,

номер справи 679/1031/20,

учасники справи:

позивач Вінницький національний медичний університет імені М.І.Пирогова,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нетішин за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Вінницького національного медичного університету імені М.І.Пирогова до ОСОБА_1 про стягнення вартості навчання,

за участю представника відповідача ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року Вінницький національний медичний університет імені М.І.Пирогова звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення вартості навчання.

В обґрунтування позову зазначено, що до Вінницького національного медичного університету імені М.І.Пирогова була зарахована на навчання ОСОБА_1 , за спеціальністю «Лікувальна справа». Надалі між Вінницьким національним медичним університетом імені М.І.Пирогова та ОСОБА_1 було укладено Угоду про підготовку лікаря №1778.

Позивач умови означеної Угоди виконав та забезпечив відповідну якісну теоретичну та практичну підготовку фахівця з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик фахівця. Відповідач закінчила навчання та отримала у позивача за рахунок коштів державного бюджету повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа», здобула кваліфікацію лікаря.

Згідно Угоди про підготовку лікаря №1778 відповідач взяла на себе зобов`язання прибути після закінчення вищого навчального закладу за місцем направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати вартість навчання.

Так, згідно Наказу №200-к від 31 липня 2017 року по КЗМ Нетішинської міської ради «Спеціалізована медико-санітарна частина м. Нетішин», відповідач була зарахована на посаду лікаря-інтерна по спеціальності «Внутрішні хвороби», 01 серпня 2017 року по 30 червня 2019 з наступним відпрацюванням трьох років.

Однак, відповідач трьох років за місцем направлення не відпрацювала та була звільнена з посади лікаря-інтерна по спеціальності «Внутрішні хвороби» за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України (Наказ №289-к від 27 вересня 2018 року). Тим самим не виконавши умови Угоди про підготовку лікаря №1778.

На підставі наведеного, позивач посилаючись на ст. ст. 11, 525, 526. 611 ЦК України, Указ Президента України від 23 січня 1996 року №77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», просив стягнути з відповідача вартість навчання в сумі 189 850 грн. 20 коп.

Відповідач відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову не надала.

28 жовтня 2020 року відповідач подала до суду заяву про залишення позову без розгляду. В обґрунтування якої остання зазначила, що в період її навчання з 01 вересня 2011 року по 24 червня 2017 рік в Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова з 01 січня 2017 року вступив в силу Закон України №1662-УШ «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо працевлаштування випускників», згідно якого, випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи, крім випадків, передбачених цим Законом. Також 31 травня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №376 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» про скасування відпрацювання студентами-медиками трьох років за державним замовленням. Згідно ч. 2 ст. 5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність. Отже внесення змін до ст. 52 Закону України « Про освіту», на переконання відповідача, має зворотну дію і скасовує цивільну відповідальність.

Окрім того, відповідач у заяві зазначає, що Указ Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23 січня 1996 року №77/96, на який посилається позивач у позовній заяві, не може бути підставою вимог до випускника про оплату вартості навчання оскільки такий був виданий під час дії Конституційного Договору від 08 червня 1995 року між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. Згідно з частини 1, 2 статті 25 вказаного Конституційного Договору, Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів. Оскільки на сьогодні відносини у сфері вищої освіти вже врегульовано відповідним законом, то на думку відповідача, зазначений Указ вже не діє.

Також відповідач зазначає, що 01 липня 2014 року прийнятий Закон України «Про вищу освіту» №1556-УІІ, яким, частина 2 статті 52 Закону України «Про освіту» № 1060-ХІІ з цього Закону була виключена. Таким чином, вважає відповідач, що обов 'язок випускників відпрацювати за направленням і в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, з прийняттям Закону «Про вищу освіту» втратив чинність. Водночас на сьогодні до обов`язків осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, стаття 63 Закону «Про вищу освіту» відносить: 1) дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу; 2) виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та інструкціями; 3) виконувати вимоги освітньої (наукової) програми. Тобто не передбачено відпрацювання чи відшкодування навчання. Поряд з цим, частини 1, 2 статті 64 цього ж Закону передбачають, що випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи, а вищі навчальні заклади не зобов`язані здійснювати працевлаштування випускників. Аналогічно і з пунктом 8 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. Так, вищевказане положення про те, що випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років, було виключене постановою Уряду від 15 квітня 2015 року №216 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992».

На підставі наведеного відповідач просила позовну заяву позивача залишити без розгляду.

25 грудня 2020 року відповідач подала до суду заяву про долучення доказів.

Будь-яких інших заяв та клопотань по суті від учасників справи не надходило.

Ухвалою судді Нетішинського міського суду Хмельницької області від 10 серпня 2020 року позовну заяву Вінницького національного медичного університету імені М.І.Пирогова прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 18 листопада 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Будь-яких інших процесуальних дій суд не вчиняв.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, останній 09 та 21 вересня 2020 року подав до суду заяви в яких просив розгляд справи здійснювати без представника позивача, в заявах також зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання в таке не з`явилась, представник останньої просив у позові відмовити з підстав зазначених відповідачем у заяві про залишення позову без розгляду.

Заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши фактичні обставини у справі, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень на них, дослідивши та оцінивши докази по справі, проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що у позові слід відмовити зважаючи на таке.

Судом установлено, що в 2011 році ОСОБА_1 , яка згідно даних свідоцтва про шлюб 03 липня 2018 року змінила прізвище на « ОСОБА_1 » (арк. спр. 39), вступила до Вінницького національного медичного університету імені М.І.Пирогова на спеціальність «Лікувальна справа». В подальшому ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) підписала з університетом Угоду про підготовку лікаря №1778 (далі Угода) за кошти державного бюджету з метою отримання вищої освіти.

За приписами даної Угоди, університет зобов`язується забезпечити якісну теоретичну та практичну підготовку фахівця з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик, після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації місцем працевлаштування в державному секторі народного господарства, де він зобов`язаний відпрацювати не менше трьох років. При цьому студент (відповідач) зобов`язується оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими кваліфікаційною характеристикою фахівця за напрямом підготовки «Медична лікувальна справа», прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. В Угоді визначено, що вона набирає чинності з моменту її підписання і діє до 01 червня 2017 року (арк. спр 9).

30 березня 2017 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) отримала направлення на роботу №232 згідно якого остання направляється в розпорядження КМЗ Нетішинської міської ради «Спеціалізована медико-санітарна частина м. Нетішин» ДОЗ Хмельнницької ОДА (арк. спр. 12).

Відповідно до витягу із наказу №383 від 23 червня 2017 по Вінницькому національному медичному університету імені М.І.Пирогова, студентку 6 курсу медичного факультету №1 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) присвоєно кваліфікацію лікаря з видачею диплома (арк.спр.15).

24 червня 2017 року оформлено пропозицію щодо працевлаштування випускника ОСОБА_1 , відповідно до якої їй запропоновано працевлаштуватися за посадою лікар-терапевт в ДОЗ Хмельницької ОДА КМЗ Нетішинської міської ради «Спеціалізована медико-санітарна частина м. Нетішин, вул. Лісова, 1 м. Нетішин, Хмельницька область, 30100 (арк.спр.14).

27 червня 2017 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) видано диплом спеціаліста серії НОМЕР_1 про те, що вона у 2017 році закінчила Вінницький національний медичний університет імені М.І.Пирогова, здобула кваліфікацію: ступінь вищої освіти спеціаліст, спеціальність «Лікувальна справа», професійна кваліфікація лікар (арк.спр.8).

Так, згідно Наказу №200-к від 31 липня 2017 року по КЗМ Нетішинської міської ради «Спеціалізована медико-санітарна частина м. Нетішин», відповідач була зарахована на посаду лікаря-інтерна по спеціальності «Внутрішні хвороби», з наступним відпрацюванням трьох років (арк. спр. 10).

Листом №03-02/2640 від 17 жовтня 2018 ДОЗ Хмельницької обласної державної адміністрації повідомила ректора Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова про звільнення ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) за власним бажанням (арк.спр.11).

Позивач у позовній заяві на обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідач не виконала умов Угоди, і як наслідок, остання повинна нести відповідальність за невиконання договірних зобов`язань, зокрема сплатити вартість навчання, оскільки не відпрацювала три роки за направленням.

Згідно з наданого суду розрахунку вартості навчання, за 2011-2017 навчальний рік випускника ВНМУ ім. М.І. Пирогова ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) за спеціальністю «Лікувальна справа» від 22 червня 2020 року (далі Розрахунок), станом на 22 червня 2020 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 складає 189850 грн. 20 коп., з яких: основна сума боргу - 149976 грн. 06 коп., індекс інфляції - 34344 грн. 52 коп., 3% річних - 5529 грн. 62 коп. (арк. спр.6).

Проте суд з такими не погоджується з огляду на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (частина 2 статті 11 ЦК України).

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої стаття 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно пунктів 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Угодою передбачено, що відповідач зобов`язується прибути після закінчення вищого навчального закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. В ній же зазначено, що зміни та доповнення до цієї Угоди вносяться шляхом підписання додаткових угод (арк. спр. 6).

Тобто, умовами Угоди передбачено відповідальність студента лише за відмову їхати за призначенням. Проте відповідач не відмовлялася їхати за призначенням, дана обставина позивачем не заперечується і підтверджена матеріалами справи, а саме: наказом від 31 липня 2017 року №203-к на підставі якого відповідач була прийнята на посаду лікаря-інтерна в Комунальний медичний заклад Нетішинської міської ради «Спеціалізована медико-санітарна частина м. Нетішин» для проходження очного та заочного навчання циклу інтернатури по спеціальності «Внутрішні хвороби» на два роки та звільнена із займаної посади 05 жовтня 2018 року. За не відпрацювання студентом трьох років за направленням жодної відповідальності Угодою про підготовку лікаря №1778 не передбачено. Змін та доповнень до угоди не вносилось.

Тому, положення Цивільного кодексу України, щодо відповідальності відповідача, у формі відшкодування вартості навчання, за невиконання договірних зобов`язань не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Одними із загальних засад цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Окрім того, в пункті другому Указу Президента України від 23 січня 1996 року №77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», на який посилається позивач у позовній заяві обґрунтовуючи свої позовні вимоги, установлено, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов`язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання. В означеному Указі Президента вказано на обов`язок особи після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки і лише у разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання. Проте, як зазначено вище, позивач не обумовив таку відповідальність в Угоді, а передбачив відповідальність у виді відшкодування вартості навчання за відмову їхати за призначенням.

Також в означеній угоді вказано, що студент зобов`язується у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку, проте позивач не вказує у позовній заяві яким порядком він керувався при нарахуванні заборгованості відповідача.

Крім того, в Угоді прописано зобов`язання відшкодувати вартість навчання, а в прохальній частині позивач просить стягнути з відповідача витрати на навчання. При цьому, Розрахунок наданий позивачем містить розмір заборгованості вартості навчання в сумі 149976 грн. 06 коп. і не містить жодних обґрунтувань нарахування саме такої суми заборгованості. Також Розрахунок не містить складові вартості навчання, зокрема, чи включена у вартість навчання стипендія.

Поряд з цим суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

При цьому підстави для виникнення зобов`язань визначені у ст. 11 ЦК України та є наступними, зокрема, договори та інші правочини.

Таким чином законодавець в у зазначені вище нормі закону чітко визначив договори та інші правочини як підставу для зобов`язання.

Проте, відповідач у позовній заяві не вказав та в Угоді не зазначено строк виконання зобов`язання, що позбавляє суд можливості визначити початок відліку прострочення зобов`язання та перевірити правильність нарахування позивачем заборгованості в частині нарахування індексу інфляції та 3% річних по ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази надсилання позивачем вимоги про сплату суми боргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).

Звертає суд також увагу на те, що Угода не містить дати укладення такої, що унеможливлює визначення моменту виникнення між сторонами договірних правовідносин і відповідно визначити правові норми, які регулювали такі правовідносини на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи встановлені фактичні обставини та вказані положення закону, суд дійшов висновку, що позивачем під час розгляду справи у встановленому законом порядку не надано належних та достатніх доказів, які підтверджують те, що відповідач порушила договірні зобов`язання, а також те, що витрати на навчання становлять ту суму, яку позивач зазначив у позовних вимогах без будь-якого обгрунтування, тому вказане свідчить про недоведеність та необгрунтованість позовних вимог.

Щодо наведених відповідачем аргументів на заперечення позовних вимог, які обґрунтовані невідповідністю позовних вимог позивача чинному законодавству то, суд вважає, що оскільки позивач при зверненні до суду свої позовні вимоги обґрунтовував лише порушенням відповідачем договірних відносин між сторонами, а не обґрунтував порушення вимог, на час виникнення спірних правовідносин, чинного законодавства, то недоцільно надавати таким оцінку.

Судові витрати у відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 слід покласти на позивача, оскільки у задоволенні позову такого відмовлено.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 19, 76, 81, 141, 211, 247, 259, 263-265, 273, 274 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У позові Вінницького національного медичного університету імені М.І.Пирогова до ОСОБА_1 про стягнення вартості навчання - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду через Нетішинський міський суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова, місцезнаходження: 21018, м. Вінниця, вул. Пирогова, 56, ЄДРПОУ 02010669.

Відповідач ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 03 лютого 2021 року.

Суддя Гавриленко О.М.