Рішення № 9457333, 21.04.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2010 р. Справа № 50/99-09

вх. № 5547/2-50

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Заїка Я.О.,дов. від 16.09.2009 р.

відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом ВАТ "Володимир-Волинська птахофабрика"

до ТОВ "Схід Бройлер", с. Покотилівка

про стягнення 284166,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 16.07.2009 р. порушено провадження у справі за позовом ВАТ "Володимир-Волинська птахофабрика" до ТОВ "Схід Бройлер", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача 284166,69 грн. заборгованості за невиконання відповідачем договору комісії №1 від 29.08.2006 р.

Ухвалою суду від 16.07.2009 р. задоволено клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та накладений арешт на грошові кошти в межах ціни позову, які знаходяться на рахунках відповідача.

28.07.2009 р. відповідач подав касаційну скаргу на ухвалу суду від 16.07.2009 р. про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 29.07.2009 р. зупинено провадження у справі відповідно до п.1 ч.2 ст.79 ГПК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.10.2009 р. ухвалу господарського суду Харківської області від 16.07.2009 р. залишено без змін.

Під час знаходження справи на розгляді у касаційній інстанції до господарського суду Харківської області надійшла апеляційна скарга на ухвалу господарського суду від 16.07.2009 р., у зв"язку з чим після повернення справи з касаційної інстанції, вона була направлена до апеляційної інстанції.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2009 р. відмовлено відповідачу у прийнятті апеляційної скарги.

Після повернення справи з апеляційної інстанції, справу було направлено до Верховного Суду України у зв"язку з поданням боржником касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України від 13.10.2009 р.

Ухвалою Верховного Суду України від 10.12.2009 р. відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанову Вищого господарського суду України від 13.10.2009 р.

Крім того, Вищим господарським судом України розглянуто скаргу відповідача на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2009 р. та постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2010 р. ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2009 р. залишено без змін.

Враховуючи повернення справи з касаційної інстанції, суд поновив провадження у справі та призначив її до розгляду в судовому засіданні.

Під час знаходження справи на розгляді в судах вищих інстанції, до господарського суду надійшла заява відповідача про перегляд ухвали суду від 14.07.2009 р. за нововиявленими обставинами (вх. № 101 від 08.10.2009 р.), яка була повернута судом відповідачу з підстав ненадання ним доказів здійснення оплати державного мита за подання цієї заяви.

В судове засідання 21.04.2010 р. відповідач не з’явився, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував, про причини неявки у судове засідання не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом перевірена адреса відповідача та відповідно до наданого позивачем витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач зареєстрований за адресою: 62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул.Тімірязєва, б.22/1, кв.51), саме на цю адресу надсилались позовна заява та процесуальні документи, які на адресу суду не повертались та про отримання ухвали про порушення провадження у справі свідчить поштове повідомлення, яке було направлене на вказану адресу відповідача та ним отримане.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 21.04.2010 р. позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

29.08.2006 р. між сторонами укладений договір комісії №1, відповідно умов якого позивач доручив, а відповідач зобов"язався від свого імені та за рахунок позивача укласти з третіми особами угоди щодо поставці обладнання для птаховодства (далі - товар) за ціною одиниці товару, яка оговорена в специфікації до цього Договору.

Відповідно до п.1.2 Договору, загальна сума даного договору - 500000,00 грн.

Відповідно до п.1.4 Договору, до зобов"язання відповідача входить повне оформлення товару для передання його позивачу.

Відповідно до п.2.2 Договору, відповідача зобов"язаний проводити переговори з постачальниками товару, підписувати від свого імені та за рахунок позивача угоди по поставці товару на умовах FCA, прийняти від постачальників товар та організувати його передання позивачу на умовах, викладених в Договорі, передати позивачу товар по акту приймання-передачі товару, самостійно забезпечити розрахунок по угодах, укладених з третьома особами, по виконанню комісійного доручення по даному Договору, відповідач зобов"язаний надати позивачу звіт, а також всі підтверджуючи документи не пізніше 10 робочих з моменту підписання акту приймання-передачі товару.

Відповідно до п.2.3 Договору, позивач зобов"язаний перерахувати відповідачу грошові кошти в розмірі 500000,00 грн. для оплати вартості товару , вказаного в п.1.1 Договору на протязі 60 днів від дати укладання договору та прийняти від відповідача товар, поставлений згідно цього договору та спеціфікації до нього.

Позивач на виконання умов договору здійснив попередню оплату в сумі 844166,69 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

Відповідач своє зобов"язання за Договором не виконав, проте платіжним дорученням № 461_6RSD7/1 від 27.06.2008 р. повернув позивачу сплачену останнім попередню оплату на суму 560000,00 грн.

Таким чином, відповідач не виконав умови Договору в повному обсязі, а також не повернув сплачені йому позивачем грошові кошти в сумі 284166,69 грн., що стало підставою для звернення його до суду з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами .

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 1011 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 884166,69 грн., проте жодного договору на поставку товару з третьома особами не уклав, товар позивачу не поставив, однак повернув позивачу платіжним дорученням № 461_6RSD7/1 від 27.06.2008 р. грошові кошти в сумі 560000,00 грн.

Проте, відповідач продовжує користуватися грошовими коштами позивача в сумі 284166,69 грн.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що безпідставно зберігає майно позивача у вигляді грошових коштів в сумі 284166,69 грн.

          Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.                                                                                                              Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував повернення безпідставно отриманих від позивача коштів в сумі 284166,69 грн. суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення суми 284166,69 грн. правомірна та обґрунтована, як така, що не спростована відповідачем та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України, суд вважає судові витрати відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.11, ст. 610, ст. 611, 612, ст. 629, ст.693, ст. 1212 ЦК України, ст.ст. 193, 198 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст.82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Бройлер" (код 33725056, 62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул.Тімірязєва, б.22/1, кв.51) на користь відкритого акціонерного товариства "Володимир-Волинська птахофабрика" (код 00851376, 44700, Волинська область, Володимир-Волинський район, с.Федорівка, вул.Наталії Ужвій, 1) - 284166,69 грн. боргу, 2841,67 грн. державного мита та 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя