Постанова № 9455943, 21.04.2010, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2010 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-637/10/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Слободянюк Н.І.,

за участю секретаря Дрижирук М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в Пирятинському районі Полтавської областідо Приватного підприємця ОСОБА_1про стягнення боргу по сплаті страхових внесків, -

В С Т А Н О В И В:

16 лютого 2010 року Управління Пенсійного фонду України в Пирятинському районі Полтавської областізвернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного підприємця ОСОБА_1про стягнення боргу по сплаті страхових внесків в сумі 1463,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на наявність у відповідача заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування на загальну суму 1463,28 грн, яку підтвердив даними карток особового рахунку страхувальника-відповідача.

Позивач свого уповноваженого представника в судове засідання не направив, надавши суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча у справі наявні докази, що він належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, про що маються докази в матеріалах справи. За таких обставин, суд приходить до висновку, що спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі та зібраних судом доказів, оскільки вони повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, а недобросовісна правова поведінка відповідача не може бути перешкодою для відправлення правосуддя.

Оцінивши надані та зібрані судом докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, як того вимагають приписи статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, та керуючись принципом законності відповідно до статей 7, 9 цього Кодексу, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на дату судового розгляду справи відповідач включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та має правовий статус платника внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до статті 1 Основ законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 № 16/98-ВР (далі по тексту Основ) загальнообовязкове державне соціальне страхування це система прав, обовязків та гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі-роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 цих Основ одним із видів загальнообовязкового державного соціального страхування є пенсійне страхування.

Відносини, що виникають між субєктами системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування, регулює Закон України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058.

Статтею 2 цього Закону передбачено, що система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів: перший рівень солідарна система загальнообовязкового державного пенсійного страхування, другий рівень накопичувальна система загальнообовязкового державного пенсійного страхування, третій рівень система недержавного пенсійного забезпечення; перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообовязкового пенсійного страхування.

Відповідно до частини першої статті 3 цього ж Закону субєктами солідарної системи є зокрема застраховані особи та страхувальники.

Статтею 15 названого Закону визначено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, зокрема роботодавці - підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи. Страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.

Судом встановлено, що відповідач є платником страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 17 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» страхувальник зобовязаний подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом.

Порядок подачі такої звітності встановлений Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за №64/8663 (далі - Інструкція).

Пунктом 11.11 Інструкції встановлено, що платники щомісяця складають у двох примірниках розрахунок суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у якому зазначають самостійно обчислені суми страхових внесків.

Суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати статтю 20 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”, так як положеннями цієї статті закону унормовані правовідносини з приводу сплати страхових внесків, а саме: встановлено, що страхові внески повинні сплачуватись не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення базового звітного періоду, а в разі, коли до настання зазначеної дати відбувається одержання (перерахування) коштів на оплату праці (виплати доходу), то одночасно з таким одержанням (перерахуванням); страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Як зясовано судом на підставі даних карток особового рахунку відповідача та листа позивача від 14.04.2010 № 831/06-18, ФОП ОСОБА_1 обовязку по сплаті нарахованих внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування за період з 01.11.2008 по 01.01.2009 не виконала.

Крім суми заборгованості по оплаті страхових внесків, спірна сума заборгованості складається також із суми заборгованості по оплаті штрафу згідно рішень про застосування фінансових санкцій за неподання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством, від 10.02.2009 №28 та від 06.05.2009 №121.

Фінансові санкції накладені на відповідача на підставі частини 2 та пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” в редакції Закону, діючій до 11.06.2009.

Згідно з цими нормами суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій /частина 2/; за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян /пункт 5 частини 9 зазначеної статті/.

Вказаними рішеннями про застосування фінансових санкцій встановлено, що штраф мав бути оплачений відповідачем в десятиденний термін від дня отримання рішення. Матеріали справи містять докази отримання відповідачем зазначених рішень 13.02.2009 та 08.05.2009.

07.06.2009 позивач надав відповідачеві вимогу від 05.06.2009 № Ф-4 на загальну суму 1463,28 грн, про що свідчить підпис відповідача на ній.

Пунктом 3 статті 106 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження має право на оскарження вимоги в судовому порядку. Узгодження здійснюється на підставі заяви страхувальника. У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього штрафною санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу судовому порядку, а також у разі, якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається у встановленому законом порядку і подає вимогу про оплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.

Доказів оплати вказаної вимоги або направлення її до органів державної виконавчої служби України, скасування цієї вимоги або її невідповідність закону та фактичним обставинам сторонами до матеріалів справи не надано, а судом самостійно при виконанні приписів статті 11 КАС України в частині офіційного зясування всіх обставин у справі не встановлено.

Підпунктом 7 пункту 5 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2000, передбачено, що Пенсійний фонд України має право стягувати з платників несплачені суми страхових внесків.

Підпунктом 6 пункту 2.3 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.05.2002 № 442/6730, передбачено право управлінь Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах стягувати з платників страхових внесків несплачені суми.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що відповідач зобовязаний сплатити недоїмку за страховими внесками до Пенсійного фонду України на загальну суму 1463,28 грн, тому позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини 4 статті 94 КАС України судові витрати, здійснені позивачем-субєктом владних повноважень, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в Пирятинському районі Полтавської області до Приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу по сплаті страхових внесків в сумі 1463,28 грн задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Управління Пенсійного фонду України в Пирятинському районі Полтавської області (пл. Борців Революції, 2, м. Пирятин, Полтавська область, р/р 25602312294 в ОПЕРВ Полтавського облуправління ВАТ "Державний ощадний банк України", МФО 331467, код 22532692) борг по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 1463 (одна тисяча чотириста шістдесят три) грн 28 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10 - денний строк з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 26 квітня 2010 року.

СуддяН.І. Слободянюк