Рішення № 94509278, 28.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2021 року м. Київ № 640/20600/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "УКРПІДЛОГА ГРУПП" до Головного управління Держпраці у Київській області провизнання протиправним та скасування рішення,ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпідлога Групп» з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 28.05.2019 №КВ1082/1063/АВ/ТД/ФС-402 та стягнути на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2020 року прийнято справу №640/20600/19 до провадження та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що зазначені відповідачем в акті перевірки громадяни не мали і не мають нікого до нього відношення, вони ніколи не були працівниками ТОВ «Укрпідлога Групп». Окрім цього, позивач вказує, що ним не отримувався акт інспекційного відвідування, відповідачем порушено порядок розгляду справи - не повідомлено про її розгляд у порядок встановлений законом, а спірну постанову прийнято не уповноваженою на те особою.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній стверджує про правомірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову. Зокрема, представник відповідача зазначає, що позивачем не наведено жодних належних та достатніх доказів на спростування висновків акту інспекційного відвідування, який, в свою чергу, скеровувався ТОВ «Укрпідлога Групп» засобами поштового зв`язку, однак з незалежних від відповідача обставин не був вручений позивачу.

Також, в матеріалах справи містить відповідь на відзив позивача, де останній наполягає на протиправності спірної постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі наказу про проведення інспекційного відвідування №2138 від 17.04.2019 та направлення від 18.04.2019 №1048 посадовими особами Головного управління Держпраці у Київській області проведено інспекційне відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю, за наслідком якої складено акт від 07.05.2019 року №КВ1048/1063/АВ (далі - акт).

У розділі II акту зафіксовано, що під час проведення інспекційного відвідування будівельного майданчику за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, б. 68, у ТОВ «Укрпідлога Групп» було виявлено порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України, яке полягає у тому, що згідно наданих документів, пояснень працівників та керівництва підприємства громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , були допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власником або уповноваженим ним органу, та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.

Вказане стало підставою для висновку відповідача про порушення позивачем частини 1 статті 21, частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 року.

28.05.2019 Головним управлінням Держпраці у Київській області винесено постанову №КВ1082/1063/АВ/ТД/ФС-402, якою накладено на ТОВ «Укрпідлога Групп» штраф у розмірі 250380 грн. за порушення частини 3 статті 24 КЗпП України (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

При цьому КЗпП не визначає особливостей здійснення органами державного нагляду (контролю) заходів державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 № 877-V (далі - Закон №877-V).

Відповідно до статті 1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Абзацом 4, 5 статті 2 Закону №877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктом 7 Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, зокрема Головне управління Держпраці у Київській області.

У відповідності до приписів Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року № 340 (далі - Положення №340), Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Підпунктом 5 пункту 4 Положення №340 передбачено, що Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Таким чином, ГУ Держпраці у Київській області, як територіальний орган Держпраці України, наділене повноваженнями державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна постанова винесена на підставі акту інспекційного відвідування, складеного відповідачем проведеного у відповідності до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок №295), який визначає процедуру проведення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно з пунктом з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження) (пункт 3 Порядку №295).

За змістом підпункту 3 пункту 5 Порядку №295 за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

У відповідності до пунктів 19, 20, 27 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування (п. 29 Порядку №295).

Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі», яка ратифікована Законом України №1985-IV від 08 вересня 2004 року (далі - Конвенція №81), Інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою. У разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов`язків.

Стаття 16 Конвенції №81 визначає, що Інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Згідно з частинами 1, 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно з частинами 3, 4 Кодексу законів про працю України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509).

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Звідси слідує, що штрафи можуть бути накладені Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками.

Судом встановлено, що спірне рішення прийнято заступником начальника Головного управління Держпраці у Київській області, що, в свою чергу, не суперечить положенням пункту 2 Порядку №509, а тому доводи позивача щодо прийняття рішення не уповноваженою на те особою є безпідставними.

Водночас, аналізуючи наведені положення суд враховує, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). При цьому, такий вид порушення повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті перевірки та доведений належними доказами.

Водночас, при накладенні штрафу слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення та встановлення в діях підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді штрафу.

Необхідно враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Як вже було вказано судом вище, в ході інспекційного відвідування відповідачем було встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог частини 1 та 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

Так, за визначенням, наведеним у частині першій статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до частини першої статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Використання примусової праці забороняється. Особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право на працю в Україні реалізується переважно шляхом укладання трудового договору між працівником та роботодавцем.

Так, як вбачається з акту інспекційного відвідування висновки про порушення позивачем вимог частини 1 та 3 статті 24 Кодексу законів про працю України базуються, серед іншого, на отриманих поясненнях від ОСОБА_1 , який повідомив, що є працівником ТОВ «Укрпідлога Групп», графік роботи з 08:00 до 20:00 год. (понеділок - п`ятниця), субота до 15:00 год., неділя вихідний, отримує заробітну плату 2 рази на місяць готівкою у розмірі 10000 грн., інструктаж з охорони праці на робочому місці проходив, трудовий договір заключав.

Окрім цього, ОСОБА_2 у своїх поясненнях повідомив, що є працівником ТОВ «Укрпідлога Групп», офіційно не працевлаштований, інструктаж з охорони праці на робочому місці проходив, графік роботи з 08:00 до 19:00 год., заробітна плата залежить від виконаної роботи, неділя - вихідний день.

Також, у вказаних поясненнях ОСОБА_2 вказав, що не має претензій до роботодавця.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги стверджує, що вказані особи йому не відомі, вони ніколи не були працівниками ТОВ «Укрпідлога Групп», грошові кошти їм не виплачувались, з якою метою вони перебували на будівельному майданчику йому не відомо. Окрім цього, позивач зазначає, що ТОВ «Укрпідлога Групп» є одним із багатьох підрядників, які здійснюють об`єкт будівництва, а тому на території майданчика має доступ необмежена кількість осіб.

Суд критично ставиться до наведених доводів мотивуючи це наступним.

У відповідності до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В контексті положень частини 2 статті 72 КАС України ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 72 КАС України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 75 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, а питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 76 КАС України).

З пояснень фізичних осіб вбачається, що вони перебувають у трудових відносинах саме з ТОВ «Укрпідлога Групп». Водночас, жодних належних доказів на підтвердження перебування працівників, чиї пояснення наявні в матеріалах справи, у трудових відносинах з іншими юридичними особами матеріали адміністративної справи не містять.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене суд приходить до висновку про відсутність належних, достатніх доказів, які б спростовували висновок відповідача щодо порушення ТОВ «Укрпідлога Групп» вимог частини 1 та 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

Що ж стосується доводів позивача в частині порушення процедури провадження та розгляду питань, пов`язаних із притягненням юридичних осіб до відповідальності за порушення трудового законодавства суд зазначить наступне.

Так, судом встановлено, що акт від 07.05.2019 №КВ1048/1063/АВ скеровано позивачу рекомендованим листом 08.05.2019 року, однак поштовий конверт повернувся до Головного управління Держпраці у Київській області із відміткою пошти «За закінченням терміну зберігання 10.06.2019 року».

Між тим, в матеріалах справи міститься лист від 14.05.2019 №43/1/19/7631, яким відповідач повідомляє про розгляд справи про накладення штрафу 28.05.2019 о 10:00 год.

У відповідності до пункту 3 Порядку №509 справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Згідно із пунктом 2 Порядку №509 штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до висновку, що справа про накладення штрафу має бути розглянута у 45-денний строк, обчислення якого розпочинається із дня, що настає за днем отримання уповноваженою особою, серед іншого, акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.

Суд звертає увагу, що відповідачем скеровувався акт позивачу засобами поштового зв`язку, однак поштовий конверт повернувся до Головного управління Держпраці у Київській області із відміткою пошти «За закінченням терміну зберігання 10.06.2019 року».

Разом з цим, спірне рішення прийнято відповідачем 28.05.2019 року, що свідчить про порушення останнім пункту 3 Порядку №509 в частині строків розгляду справи про накладення штрафу. Суд наголошує, що відповідачем прийнято оскаржуване рішення передчасно.

Окрім цього, матеріли адміністративної справи не містять в собі належних та достатніх доказів на підтвердження направлення Головним управлінням Держпраці у Київській області листа від 14.05.2019 року №43/1/19/7631.

Таким чином, суд констатує, що відповідачем суттєво порушено процедуру провадження та розгляду питань, пов`язаних із притягненням юридичних осіб до відповідальності за порушення трудового законодавства, прийнято спірне рішення передчасно, без належного повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи, що, в свою чергу, не може свідчити, що спірне рішення прийнято в порядок та спосіб, визначений законом.

Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи вищевикладене, суд звертає увагу на те, що в ході розгляду адміністративної справи позивачем не спростовано наявність порушення трудового законодавства, однак зважаючи на суттєві процедурні порушення провадження та розгляду питань, пов`язаних із притягненням юридичних осіб до відповідальності за порушення трудового законодавства, суд вважає, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову з підстав допущення Головним управлінням Держпраці у Київській області порушень процедури провадження та розгляду питань, пов`язаних із притягненням юридичних осіб до відповідальності за порушення трудового законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов підлягає до задоволення, то судові витрати по сплаті судового збору слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-73, 77-78, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпідлога Групп» (02660, м. Київ, проспект Визволителів, б. 3, код ЄДРПОУ 42039035) до Головного управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, б. 10, код ЄДРПОУ 39794214) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 28.05.2019 року №КВ1082/1063/АВ/ТД/ФС-402.

3. Стягнути з Головного управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, б. 10, код ЄДРПОУ 39794214) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпідлога Групп» (02660, м. Київ, проспект Визволителів, б. 3, код ЄДРПОУ 42039035) сплачений ним судовий збір у розмірі 3755 (три тисячі сімсот п`ятдесят п`ять) грн. 70 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева