Рішення № 94509277, 28.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2021 року м. Київ № 640/8769/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛ ТЕХНОЛОДЖИ" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ ТЕХНОЛОДЖИ» з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 року №03782615050101, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 року №03792615050101, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві;

- стягнути з відповідача витрати на правову допомогу та понесені витрати по сплаті судового збору.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що висновки акту перевірки від 24.02.2020 №123/26-15-05-01-01/41943031 є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях без дослідження всіх обставини справи, що має своїм наслідком, безпідставне прийняття контролюючим органом спірних рішень. Представник позивача наполягає на реальності господарської операції ТОВ «МЕТАЛ ТЕХНОЛОДЖИ» з ТОВ «ТД «ГАЗ ТРЕЙД».

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній стверджує про правомірність прийнятих ним рішень та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ ТЕХНОЛОДЖИ», з наслідком якої складено акт перевірки від 24.02.2020 №123/26-15-05-01-01/41943031 (далі - акт перевірки).

У висновках акту перевірки відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем податкового законодавства, а саме:

- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 24639 грн., в тому числі за січень 2019 року у сумі 24639 грн. та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21) в загальному розмірі 58695 грн., в тому числі за січень 2019 року у сумі 58695 грн.

На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 року №03782615050101, яким ТОВ «МЕТАЛ ТЕХНОЛОДЖИ» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за податковими зобов`язаннями у розмірі 24639 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 6160 грн. (далі - спірне та/або оскаржуване рішення №1);

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 року №03792615050101, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення за січень 2019 року на загальну суму 58695 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №2).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). .

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу норми пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Між тим, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 статті 198 ПК України).

Згідно положень пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Приписами пункту 123.1 статті 123 ПК України встановлено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Аналізуючи наведені положення суд приходить до висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (далі - Наказ №88).

Відповідно до пункту 1.2 Наказу №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу №88).

Згідно з пунктом 2.4 Наказу №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (ліцензій, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Сама по собі наявність первинних документів (актів надання послуг та податкових накладних) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

З цього приводу також звертається увага, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб`єктом, який зменшує суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід враховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Отже, надаючи оцінку правомірності винесення оскаржуваних рішень судом підлягає дослідженню факт реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ГАЗ ТРЕЙД».

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ГАЗ ТРЕЙД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ ТЕХНОЛОДЖИ» укладено договір купівлі-продажу природного газу №1/26-12 від 26.12.2018 року, у відповідності до якого оптовий продавець зобов`язується передати у власність покупця природний газ, який належить оптовому продавцю та знаходиться в підземному газосховищі АТ «УКТРАНСГАЗ» в розмірі 50,000 тис. куб.м, а оптовий покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ, в порядку та на умовах, визначених в договорі (далі - договір).

У відповідності до пункту 1.2 договору оптовий продавець здійснює передачу газу оптовому покупцю по договору в звітному місяці грудні 2018 року.

Згідно із пунктами 1.3, 1.4 договору ціна за 1000 кубічних метрів газу становить 8333,35 грн., крім того ПДВ 20% - 1666,67 грн. Всього ціна з ПДВ 20% за 1000 куб.м. складає 10000,02 грн. Загальна вартість газу, що передається за договором становить 416667,50 грн., а також ПДВ 83333,50 грн., разом з ПДВ 20%: 500001,00 грн.

Пунктами 1.5, 1.6 договору встановлено, що передача газу відбувається в підземному сховищі природного газу (ПСГ) АТ «УКРТРАНСГАЗ» шляхом підписання відповідних актів прийому-передачі природного газу між оптовим продавцем та оптовим покупцем. Оплата за газ проводиться оптовим покупцем грошовими коштами на банківський рахунок оптового продавця шляхом перерахування грошових коштів у повному обсязі в строк до 30.12.2020.

Відповідно до пункту 1.8 оптовий покупець купує газ для його подальшої реалізації та не використовує як паливо або сировину газ, отриманий за цим договором.

Згідно пунктів 2.1, 2.3 договору строки передачі газу у відповідному місці передачі визначають сторонами у пункті 1.2 договору. Обсяги природного газу у відповідному місці передачі газу визначаються в актах приймання-передачі газу.

Разом з цим, у відповідності до пункту 5.1 договору оплата за газ проводиться оптовим покупцем грошовими коштами на банківський рахунок оптового продавця, зазначений у розмірі 11 цього договору, шляхом перерахування у розмірі 100% від загальної вартості газу, що передається у відповідному місці, в порядку визначеному сторонами в пункті 1.6 договору.

На виконання вищевказаного договору сторонами складено акт прийому-передачі природного газу від 29.12.2018 року №948/04-18, від 14.01.2019 року, у відповідності до якого позивачу передано у грудні 2018 року природний газ у розмірі 50,000 куб.м.

Окрім цього, позивачем до суду надано докази на підтвердження зберігання природного газу, а саме договір №1809000222 зберігання (закачування, відбору) природного газу від 14.09.2018, укладеного між позивачем та ТОВ «Укртрансгаз», акт №120/12-18 про рух природного газу в газосховищах, що обліковується на рахунку зберігання замовника від 31.12.2018, акт наданих послуг від 31.12.2018 №20002/01/ 1809000222 /ІРОміс, заявка на розподіл потужностей від 31.01.2019.

Разом з цим, позивачем надано до суду податкову накладну №1 від 14.01.2019 та платіжні доручення, у тому числі виписки порахункам.

Також судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «ІННГАЗ» укладено договори купівлі-продажу природного газу від 31.01.2019 №01-1/ПТ та від 04.02.2019 №02-19/ПТ, у відповідності до яких ТОВ «ІННГАЗ» придбало у ТОВ «МЕТАЛ ТЕХНОЛОДЖИ» 15,000 куб.м. та 35,000 куб.м. природного газу за ціною 9900 грн. за 1 куб.м. природного газу з урахуванням ПДВ. На виконання вказаних вище договорів сторонами складено та підписано акти приймання-передачі природного газу у віртуальній торговій точці від 31.01.2019, від 08.02.2019 №93/14-19, акти наданих послуг щодо надання АТ «Укртрансгаз» індивідуального робочого обсягу, акти про рух природного газу в газосховищах, що обліковуються на рахунках зберігання замовника від 31.01.2019 №122/01-19, від 28.02.2019 №121/02-19, податкові накладні від 31.01.2019 №1, від 28.02.2019 №1.

Водночас, при вирішенні спору по суті суд не враховує посилання контролюючого органу на наявність протоколу допиту свідка від 04.02.2019 року громадянина ОСОБА_1 , де останній повідомляє про те, що не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ "ТД "Газ Трейд", наявність кримінального провадження №32019100000000102 від 05.02.2019, мотивуючи це наступним.

В силу частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 КК України.

Частиною 1 статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частиною 1 статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України).

У частині 1 статті 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина 2 цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічний правовий підхід застосовано в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 року у справі №822/551/18, від 24.01.2019 року у справі №804/15563/15.

Крім цього, суд наголошує, що доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не було надано, сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі №826/6280/13-а.

Таким чином, наявний протокол допиту директора та головного бухгалтера в одній особі Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ГАЗ ТРЕЙД» не може бути самостійною та безумовною підставою для висновку про відсутність реальності вчинення господарської операції із позивачем, і як наслідок неправомірного формування ним податкового кредиту.

Також суд відхиляє посилання відповідача на проведений аналіз Єдиного реєстру податкових накладних, за наслідком чого неможливо ідентифікувати фактичний рух активу по ланцюгу постачання товару та, й відповідно походження, мотивуючи це наступним.

Згідно правової позиції Верховного Суду у постановах від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 03 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа № 814/2412/17), від 02.04.2020 у справі № 160/93/19), від 13.08.2020 року (справа № 520/4829/19), Верховний Суд зауважив, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.

Єдиний реєстр податкових накладних містить відомості щодо операцій з придбання та реалізації, які супроводжувались оформленням податкових накладних. Разом з тим, платник податків не позбавлений можливості придбавати той чи інший товар у постачальників, які не є платниками ПДВ, і в такому випадку відомості щодо господарських операцій в ЄРПН не відображаються.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерії оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення такої аналітичної інформації будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, про що свідчить відсутність актів зустрічної звірки контрагента позивача з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів, оскільки така також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/16272/13-а.

Суд наголошує, що дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов`язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

Варто відмітити, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі №811/217/17.

Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09 березня 2019 року у справі №810/302/15.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що будь-які посилання контролюючого органу на надання оцінки ланцюгу постачання товару не можуть бути покладені в основу для притягнення до відповідальності платника податку, в даному випадку позивача, без встановлення наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій останнього з ТОВ «ТД «ГАЗ ТРЕЙД» з метою отримання незаконної податкової вимоги.

З урахуванням наведеного, оцінені судом доводи відповідача не можуть свідчити про порушення позивачем податкового законодавства - заниження податку на додану вартість та завищення від`ємного значення по взаємовідносинам з ТОВ «ТД «ГАЗ ТРЕЙД».

Проте, при вирішення спору суд враховує посилання представника ГУ ДПС у Києві у відзиві на позовну заяву щодо відсутності ділової мети укладеного договору позивачем із ТОВ «ТД «ГАЗ ТРЕЙД» мотивуючи це наступним.

Судом встановлено, що ТОВ «МЕТАЛ ТЕХНОЛОДЖИ» придбало у ТОВ «ТД «ГАЗ ТРЕЙД» газ за ціною 10000,02 грн. за 1000 куб.м. у тому числі з ПДВ, який в подальшому реалізувало ТОВ «ІННГАЗ» за 9900 грн. за 1000 куб.м., що свідчить про реалізацію позивачем придбаного товару (природний газ) за ціною нижчої від його собівартості.

Варто відмітити, що за умовами договору, укладеного між ТОВ «МЕТАЛ ТЕХНОЛОДЖИ» та ТОВ «ТД «ГАЗ ТРЕЙД» позивач купує газ для його подальшої реалізації та не використовує як паливо або сировину.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Згідно із підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте із визначеного в ПК України поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.

З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 липня 2019 року у справі №826/10852/15.

Суд звертає увагу, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Тобто, право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №826/10104/16.

Зважаючи на те, що в ході розгляду справи судом встановлено, що придбаний позивачем природний газ у його контрагента реалізовувався ним в подальшому за ціною нижчою від собівартості, суд вважає, що ділова мета при укладені ТОВ «МЕТАЛ ТЕХНОЛОДЖИ» договору з ТОВ «ТД «ГАЗ ТРЕЙД» відсутня. Тобто, суд акцентує увагу, що позивачем фактично доходу не отримано, а тому відсутня економічна причина укладання відповідного договору.

Суд відмічає, що жодних пояснень в цій частині ТОВ «МЕТАЛ ТЕХНОЛОДЖИ» до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що у ТОВ «МЕТАЛ ТЕХНОЛОДЖИ» не виникло право на формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «ТД «ГАЗ ТРЕЙД», адже у вказаних господарських операціях відсутня ділова мета.

Отже, підсумовуючи вищевикладене суд погоджується зі висновками відповідача про порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201, пункту 200.1 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 24639 грн., в тому числі за січень 2019 року у сумі 24639 грн. та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21) в загальному розмірі 58695 грн., в тому числі за січень 2019 року у сумі 58695 грн.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку відповідність спірних рішень, критеріям/, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, з огляду на що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову в цілому.

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір та витрат понесених на правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ ТЕХНОЛОДЖИ» (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, б. 12Ж, код ЄДРПОУ 41943031) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева