Рішення № 94352512, 25.01.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2021 р. Справа№200/8876/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до Адміністрації Державної прикордонної служби України (01034, місто Київ, вул. Володимирська, 26)

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1566) про визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості з 26 грудня 2019 року по 4 березня 2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості з 26 грудня 2019 року по 4 березня 2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Ухвалою від 30 вересня 2020 року Донецький окружний адміністративний суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/8876/20-а за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 25 листопада 2020 року суд замінив відповідача - Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1566) (код ЄДРПОУ 41777533, 84307, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, 10) на його правонаступника - Адміністрацію Державної прикордонної служби України (01034, місто Київ, вул. Володимирська, 26), зобов`язав Адміністрацію Державної прикордонної служби України надати суду належним чином засвідчені копії довідки про розмір середньоденної заробітної плати позивача та довідки про розмір середньої заробітної плати за повні два останні місяці, що передували звільненню, а також інформацію, коли саме було проведено з позивачем повний остаточний розрахунок після звільнення.

Ухвалою від 28 грудня 2020 року суд витребував у відповідача: пояснення з приводу надходження 4 березня 2020 року на банківський картковий рахунок позивача суми у розмірі 14 765 грн. 24 коп. від В/Ч 2382 з коментарем до платежу «zarobitna plata», а також запропонував позивачу надати суду пояснення з приводу того, яку саме компенсацію йому не було виплачено своєчасно відповідачем, а також виписку по всім надходженням на його власний картковий банківський рахунок за період з 1 грудня 2019 року по 31 грудня 2019.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу у військовій частині 1566 Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України. 26 грудня позивача звільнено зі служби в запас. Відзначає, що відповідно до змісту наказу № 401-ОС від 19 грудня 2019 року йому належало до виплати грошова компенсація за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року за 42 календарні дні в сумі 13 719 грн. 48 коп. Проте, відзначив позивач, в день звільнення остаточний розрахунок в порядку ст. 116, 117 Кодексу Законів про працю України з ним проведено не було. Остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 4 березня 2020 року, тобто, звертає увагу суду позивач, через 69 днів з дня звільнення. Підсумовуючи позивач звертає також увагу суду на правові позиції, що викладені у постановах Верховного Суду від 1 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

У додаткових поясненнях позивач відзначив, що 19 грудня 2019 року від військової частини 1566 ним було отримано 19 грудня 2019 року грошові кошти в сумі 3748 грн. 76 коп. та 22 грудня 2019 року грошові кошти в сумі 17878 грн. 56 коп. За твердженнями позивача інших грошових коштів ним у грудні 2019 року від військової частини 1566 отримано не було. 4 березня 2020 року, вже після звільнення позивача зі служби, від військової частини 2382 йому надійшли кошти у розмірі 14 765 грн. 24 коп., проте правова природа ані коштів, яки надійшли позивачу 19 грудня 2019 року, 22 грудня 2019 року та 4 березня 2020 року йому невідомо, оскільки у примітках до всіх платежів зазначалось лише «Zarobitna plata». У військовій частині, за твердженнями позивача, його було повідомлено, що 14 765 грн. 24 коп. це кошти за невикористане речове майно, які мали бути йому виплачені у день звільнення, однак своєчасно виплачені не були.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, зазначає, що згідно витягу з Наказу Начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 19 грудня 2019 року № 401-ОС грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки позивача як учасника бойових дій за період з 2017 року за 42 календарні днів становила 13 719 грн. 48 коп. Також зазначає, що згідно копії особистої картки грошового забезпечення позивача за 2019 рік у грудні 2019 року йому була нарахована компенсація за невикористану відпустку як учаснику бойових дій в розмірі 13 719 грн. 48 коп. відповідно до витягу з Наказу № 401-ОС від 19 грудня 2020 року. З даної суми, відзначає відповідач, відповідно до абзацу 4 пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проведено відрахування за три дні відпустки, що була використана в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилась після звільнення військовослужбовця в сумі 979 грн. 96 коп. Згідно копії архівної відомості № 13976 з січня 2019 року по грудень 2019 року позивачу у грудні 2019 року виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку як учаснику бойових дій в розмірі 12 739 грн. (13 719 грн. 48 коп. - 979 грн. 96 коп. = 12 739 грн. 52 коп.). Відповідач рахує, що виплата компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій позивачу була проведена своєчасно, а тому доводи позивача, викладені ним у позові вважає безпідставними. У зв`язку із чим просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_2 , що виданий Слов`янським міським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області 9 грудня 2019 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Позивач є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_3 , що видане 26 травня 2017 року.

Згідно витягу із наказу Начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 401-ОС від 19 грудня 2019 року старшину ОСОБА_1 , з 26 грудня 2019 року, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Донецько-Луганського регіонального управління від 22 листопада 2019 року № 356-ОС за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Поряд з цим, у витязі з наказу, поряд з іншим, зазначено, що відповідно до абзацу четвертого пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» із грошового забезпечення позивача необхідно провести відрахування за 3 дні відпустки, що була ним використана в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилась після звільнення військовослужбовця в сумі 979. Виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року за 425 календарні дні в сумі 13 719 грн. 48 коп. За безпосередню участь позивача у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплатити позивачу винагороду за 26 днів грудня 2019 року. Остаточною датою закінчення проходження ним військової служби вважати 26 грудня 2019 року.

Як вбачається із виписки по надходженням по картці/рахунку, що належить ОСОБА_1 за період з 1 грудня 2019 року по 31 січня 2019 року позивач, поряд з іншими, 11 грудня 2020 року отримав грошові кошти у розмірі 487 грн. 95 коп., що були зараховані на його картковий рахунок від ДЛ РУ ДПСУ з коментарем до платежу «Zarobotnaia plata», 13 грудня 2020 року отримав грошові кошти, що були зараховані на його картковий рахунок від ДЛ РУ ДПСУ з коментарем до платежу «Zarobotnaia plata», 19 грудня 2020 року отримав грошові кошти у розмірі 3 738 грн. 76 коп., що були зараховані на його картковий рахунок від ДЛ РУ ДПСУ з коментарем до платежу «Zarobotnaia plata», 24 грудня 2020 року отримав грошові кошти у розмірі 17 878 грн. 56 коп., що були зараховані на його картковий рахунок від ДЛ РУ ДПСУ з коментарем до платежу «Zarobotnaia plata».

Як вбачається із виписки по надходженням по картці/рахунку, що належить ОСОБА_1 за період з 1 січня 2020 року по 1 квітня 2020 року позивач, поряд з іншими, 4 березня 2020 року отримав грошові кошти, що були зараховані на його картковий рахунок від військової частини 2382 з коментарем до платежу «Безготівкове поповнення,

На підставі наданої суду особистої картки грошового забезпечення № 13976 за 2019 рік відносно позивача встановлено, що позивачу, зокрема: 9 грудня 2019 року було виплачено винагороду КМУ 18 у сумі 4 050 грн.; 17 грудня 2019 року було виплачено додаткову винагороду КМУ 18 у сумі 129 грн. 03 коп., у сумі 1866 грн. 67 коп. та у сумі 1 677 грн. 42 коп., додаткову винагороду КМУ 18 у сумі 1 800 грн.; 19 грудня 2019 року було виплачено - премію ДЛРУ у сумі 200 грн. та у сумі 730 грн., компенсацію невикористаної відпустки у сумі 13 719 грн. 48 коп., а також винагороду КМУ 18 у сумі 3 774 грн. 19 коп. Також з компенсації за невикористану відпустку 19 грудня 2019 року було відраховано 979 грн. 96 коп.

Із архівної відомості № 13976 з січня 2019 року по грудень 2019 року відносно позивача вбачається, що, зокрема, у грудні 2019 року на його банківський картковий рахунок було відраховано грошові кошти у сумі 14 011 грн. 98 коп., у сумі 3 738 грн. 76 коп., 17 878 грн. 56 коп. та 487 грн. 95 коп. Разом сума відрахувань за грудень 2019 року склала 36 046 грн. 44 коп.

У довідці Адміністрації державної прикордонної служби України від 10 грудня 2020 року «Про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 » поряд з іншим, зазначено, що розмір грошового забезпечення позивача у жовтні 2019 року склав 14 206 грн. 35 коп., а у листопаді 2019 року 10 296 грн. 67 коп.

У довідці Адміністрації державної прикордонної служби України від 10 грудня 2020 року «Про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 » зазначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 401 грн. 02 коп.(24 503, 02:61=401 грн. 02 коп.).

Судом також на підставі довідки, що була надана відповідачем на вимогу суду, встановлено, що у березні 2020 року відповідно до платіжного доручення від 3 березня 2020 року № 446 колишньому військовослужбовцю Донецько-Луганського регіонального управління ДПСУ старшому сержанту ОСОБА_1 на його банківський картковий рахунок у КБ «Приватбанк» 4 березня 2020 року було зараховано компенсацію за не отримане речове майно звільненим військовослужбовцям у розмірі 14765 грн. 24 коп.

Надаючи правову оцінку даним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1).

Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України застосовує до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як встановлено судом, позивача виключено зі списків особового складу Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України з 26 грудня 2019 року, тоді як фактичний розрахунок з грошової компенсації за не отримане речове майно було проведено 4 березня 2020 року.

Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок з вказаної виплати, зокрема з виплати грошової компенсації за не отримане речове майно в сумі 14765 грн. 24 коп., то відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 26 грудня 2019 року по 4 березня 2020 року.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).

Відповідно до довідки Адміністрації державної прикордонної служби України від 10 грудня 2020 року сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням, тобто жовтень-листопад становить 24503 грн. 02 коп., розмір одноденного заробітку - 401,02 (25503,02/61 день) грн.

Кількість днів, впродовж яких затримано виплати при звільненні з 26 грудня 2019 року по 4 березня 2020 - 68, ані 69 як помилково вважає позивач.

Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку становить 27269 грн. 36 коп. (401,02х68 днів) грн.

Із наведеного вище суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З огляду на наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 в справі №821/1083/17 мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Таке зменшення повинно відбуватися з врахуванням: розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інших обставин справи, встановлених судом, зокрема, дій працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Судом встановлено, що позивач, який був звільнений 26 грудня 2019 року, звернувся до суду з позовом у даній справі 28 вересня 2020 року, при цьому, грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 14 765 грн. 24 коп. виплачена позивачу 4 березня 2020 року.

Тобто протягом тривалого часу жодних дій щодо відновлення порушеного права не вчиняв.

Також, судом враховується, що розрахований середній заробіток за час затримки вказаної виплати, яку просить стягнути позивач, є неспівмірним з розміром компенсації за не отримане речове майно, невиплачений позивачу при звільненні.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи: розмір простроченої заборгованості з виплати компенсації за не отримане речове майно; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача і до моменту його звернення до суду, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, дії сторін у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявленої позивачем вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає, що підлягає до зменшення розмір відшкодування, передбачений статтею 117 Кодексу законів про працю України до 20% середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період затримки компенсації за не отримане речове майно в сумі 5453 грн. 87 коп. з 26 грудня 2019 року по 4 березня 2020 року (27269,36*20%).

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Позивач відповідно до норм Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі не вирішується.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (01034, місто Київ, вул. Володимирська, 26) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по час фактичної виплати заборгованості з 26 грудня 2019 року по 04 березня 2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України (01034, місто Київ, вул. Володимирська, 26) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості з 26 грудня 2019 року по 04 березня 2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення у розмірі 5 453 грн. 87 коп. (п`ять тисяч чотириста п`ятдесят три) грн. 87 коп. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 25 січня 2021 року. Повне судове рішення складено 25 січня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар