Рішення № 94323649, 12.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року справа №380/9856/20

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Ізьо М.І.

за участю:

представника позивача - Меленя М.П.

представника відповідача 1 - Болотіна М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової інспекції України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду скарги,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової інспекції України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0014933-5706-1311 від 17.03.2020 та рішення про результати розгляду скарги № 4258/П/99-00-06-02-04-09 від 29.09.2020.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу податкового зобов`язання за податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за податковий період 2019 року у сумі 23295, 48 грн. Позивач вважає спірне рішення протиправним, оскільки він є співвласником будівель промисловості, які використовуються за їх функціональним призначенням, що звільняє його від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. З аналогічних підстав вважає скаргу на спірне рішення протиправною та просить скасувати її. Просив позов задовольнити.

Відповідач 1 у встановлений судом строк подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що у спірне податкове повідомлення рішення є правомірним та не підлягає скасуванню, оскільки підпунктом «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Проте, у разі якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а податок повинен нараховуватися та сплачуватися на загальних підставах відповідно до норм чинного законодавства. З огляду на те, що промислова будівля належить позивачу, а не промисловому підприємству, відсутня друга обов`язкова умова, що виключає можливість застосування підпунктом «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Щодо скасування скарги, то відповідач 1 зазначив, що рішення про результати розгляду скарги не відповідає критерію юридичної значимості, не створює для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжує для такого будь яких обов`язків. З наведених підстав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач 2 у встановлений судом строк відзив на позовну заяву суду не надав, в судове засідання не з`явилися.

Позивач у встановлений судом строк подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що відзив на позов не спростовує доводи позивача наведені у позовній заяві.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві та відповіді на відзив, просив позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позову з підстав наведених у відзиві на позов та додаткових поясненнях, просив відмовити у задоволенні позову.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 09.11.2020 залишено позовну заяву без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

27.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 10.12.2020 о 09:45 год.

У підготовчому засіданні 10.12.2020 суд протокольною ухвалою закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Заслухавши доводи представника позивача та відповідача 1, з`ясувавши обставини, на які позивач та відповідач 1 посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив такі правовідносини.

Суд встановив, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 30.04.1998 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 18 вересня 2008 року, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів за №733, НАК «Надра України» продала, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Квадрига-4» купило 63/100 частин будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного договору купівлі-продажу від 18 вересня 2008 року та у відповідності до статей 328, 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, до ТОВ «Квадрига-4» перейшло право власності на 63/100 частин вказаного нерухомого майна, а також право користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 13 липня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я. та зареєстрованого в реєстрі за №1931, ТОВ «Квадрига-4» продало ОСОБА_1 вищезазначені 63/100 частин будівель та споруд, які розташовані за цією ж адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з цим договором ТОВ «Квадрига-4» передало ОСОБА_1 63/100 частини будівель та споруд, які складаються з: контори бази з підвалом (літ. «А-1») площею 374,7 кв.м.; прохідної для охорони «ВОХР» (літ. «Б-1») площею 24,2 кв.м.; вагової (літ. «В-1») площею 19,8 кв.м.; складу матеріального з підвалом (літ. «Г-1») площею 636,8 кв.м.; контори під навісом (літ. «Д-1») площею 20,1 кв.м.; будівлі обеззаражування води (літ. «Є-1») площею 8,7 кв.м.; столярної майстерні (літ. «Ї-1») площею 85,4 кв.м.; складу сипких матеріалів (літ. «И-1»); побутових приміщень (літ. «Н-1») площею 158,6 кв.м.; насосної (літ. «О-1») площею 53,4 кв.м.; слюсарної майстерні (літ. «П-1») площею 45,9 кв.м.; компресорної з побутовими приміщеннями (літ. «Р-1») площею 126,5 кв.м.; складу для зберігання матеріалів (літ. «Т-1») площею 218,1 кв.м.; вбиральні (літ. «С»), огорожі (1), огорожі (9), огорожі (12), воріт (10), воріт (11), складу №4 для матеріалів (незавершене будівництво 71% готовності) (літ. И-1), ємкостей сипучих матеріалів (№13-15), ємкостей сипучих матеріалів (№17-19), ємкостей сипучих матеріалів (№25-27), ємкостей сипучих матеріалів (№30-32), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (вісімнадцять), а саме: «А-1», «Б-1», «Г-1», «Д-1», «Й-1», «Н-1», «О-1», «П-1», «Р-1», «Т-1», які складають 63/100 (шістдесят три сотих) ідеальних часток про що свідчить договір купівлі-продажу 63/100 часток будівель та споруд від 13 липня 2011 року, який зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 05 грудня 2011 року.

05 грудня 2011 року, тобто з моменту державної реєстрації зазначеного договору купівлі-продажу від 13 липня 2011 року ОСОБА_1 перейшло право власності на 63/100 частин нерухомого майна, зокрема 63/100 часток будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається із змісту листа ГУ ДПС України у Львівській області від 26.06.2020, ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець у період з 01.01.2019 по 31.12.2018 здійснював господарську діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування та сплачував єдиний податок. Відповідно до податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця від 05.02.2020 №5742 в 2019 році ОСОБА_1 використовував КВЕД 16.10 (Лісопильне та стругальне виробництво).

17.03.2020 ГУ ДПС у Львівській області прийняло податкове повідомлення-рішення №0014933-8706-1311, яким відповідно до підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання за податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (18010300) за податковий період 2019 року у розмірі 23295, 48 грн.

Вищезазначене податкове повідомлення-рішення позивач оскаржив до Державної податкової служби України.

29.09.2020 Державна податкова служба України рішенням №4258/П/99-00-06-02-04-09 про результати розгляду скарги залишила без змін податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 17.03.2020 №0014933-8706-1311, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Позивач вважає вищезазначені податкове повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду скарги протиправними, що зумовило звернення його до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України.

Пунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Згідно з п.265.1 ст.265 та п.10.1 ст.10 Податкового кодексу України, податок на майно, складовою якого є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком. Специфіка місцевих податків полягає в тому, що їх встановлюють місцеві ради (сільські, селищні або міські) відповідно до вимог та в межах, визначених Податкового кодексу України.

Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено ст.266 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, згідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України, податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Таким чином, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим, конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

В законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття «промислове підприємство».

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість»; D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії - це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Підприємство - це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки (стаття 62 Господарського кодексу України).

При цьому, застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування це наявність спеціального статусу будівлі, а саме - статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги, шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема, виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти), який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Водночас, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Зазначена позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17 (№ К/9901/23672/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

У цій постанові судова палата вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 (справа №806/2676/17) щодо того, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувала новий правовий висновок, відповідно до якого визначила, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Отже, з наведеного слідує, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе лише у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Так, позивач стверджує, що будівлі і споруди за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Сколівська, 18, позивачем використовуються за їх функціональним призначенням, зокрема для лісопильного та стругального виробництва та виробництва інших гумових виробів.

На підтвердження використання позивачем вказаних об`єктів нерухомого майна у своїй підприємницькій діяльності за їх функціональним призначенням, останній надав виписки по рахункам та фотографії.

Так, статтею 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Зважаючи на вищенаведене, суд вважає, що виписки по особовим рахункам свідчать про рух коштів на рахунках позивача, а не підтверджують те, що майнові комплекси (частини будівель та споруд), що знаходяться за адресою: Львівська обл., м. Стрий, вул. Сколівська, 18, використовуються позивачем за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Щодо наданих позивачем фотографій на підтвердження використання позивачем вказаних об`єктів нерухомого майна у своїй підприємницькій діяльності за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже з вищенаведених норм права слідує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Водночас, статтею 75 КАС України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Однак, із наданих позивачем до матеріалів справи фотографій неможливо встановити де їх зроблено (місце), коли саме (дата та час), а відтак неможливо стверджувати, що надані позивачем фотографії зроблено саме у майнових комплексах (частини будівель та споруд), що знаходяться за адресою: Львівська обл., м. Стрий, вул. Сколівська, 18, що свідчить про неналежність та недостовірність доказів у розумінні ст.ст 73, 75 КАС України.

Зважаючи на вищенаведене, надані позивачем докази до матеріалів справи не є достатніми для того, щоб встановити, що позивач використовує вказані об`єкти нерухомого майна у своїй підприємницькій діяльності з виробництва власної продукції.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено протиправність спірного податкового повідомлення-рішення № 0014933-5706-1311 від 17.03.2020, тому позов у цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги № 4258/П/99-00-06-02-04-09 від 29.09.2020, суд зазначає наступне.

Пунктом 56.10 ст. 56 Податкового кодексу України передбачено, що рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Приписами п.55.1 ст.55 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Згідно з п.п.56.2-56.3 ст.56 ПК України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Також, п.56.6 ст.56 ПК України визначено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Згідно з п.п.56.8-56.9 ст.56 ПК України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Водночас, відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами п.8 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Згідно з ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Разом з тим, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

З огляду на викладене, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи, шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Суд зазначає, що оскарження рішення контролюючого органу до органу вищого рівня в порядку ст.56 Податкового кодексу України є лише процедурою адміністративного оскарження, можливістю досудового врегулювання спору.

Зі змісту оскаржуваного рішення, як уже зазначалося вище, вбачається, що останнім залишено без змін спірне податкове повідомлення-рішення.

Таким чином, вказане рішення саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки немає безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача, шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, відтак, рішення Державної фіскальної служби України № 4258/П/99-00-06-02-04-09 від 29.09.2020 безпосередньо не порушує права та інтереси позивача, відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Суд зазначає, що решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Оскільки суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог, підстави, передбачені статтею 139 КАС України для вирішення питання щодо розподілу судових витрат, відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43143039), Державної податкової інспекції України (04053, м. Київ, пл. Львівська, 8, код ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду скарги – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.01.2021.

Суддя Р.М. Брильовський