Рішення № 94322551, 22.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2021 року Справа № 160/14884/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Дніпропетровській області, в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-123-62-52/04-63У від 17.02.2020 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 11004,10грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В обгрунтування позову зазначено, що 26.05.2015 позивач отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та зареєструвалась в ДПС у встановленому законом порядку, а ІНФОРМАЦІЯ_1 в неї народився син. Отже, фактично вона не встигла розпочати адвокатську діяльність, а після народження дитини скористалась своїм правом на відпустку по догляду за дитиною до 3-х років. При цьому, вона отримувала всі передбачені законом соціальні виплати, а отже у випадку отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної соціальної допомоги (в т.ч. по догляду за дитиною), на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок у мінімальному розмірі, обов`язок сплати такою особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску не виникає. Тобто на її думку, вимога №Ф-123-62-52/04-63У від 17.02.2020 стосується періоду 2017-2018, коли дитині ще не було 3-х років.

Також позивач зазначила, що вона призупинила дію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю з 18.01.2017 і відновила лише перед виходом на роботу, а саме: 22.02.2018, тобто жодним чином не могла отримати базу для оподаткування не лише через здійснення нагляду за дитиною, а також ще й через тимчасове припинення права на здійснення адвокатської діяльності.

Від відповідача 19.01.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що ОСОБА_1 перебуає на податковому обліку в ГУ ДПС як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з 23.06.2015 по теперішній час знаходиться на загальній системі оподаткування. Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податку відображено не сплачені нарахування за: 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік на загальну суму боргу – 11004,10 грн. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що контролюючим органом 17.02.2020 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12362-52/04-63У на суму 11004,10 грн.

Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків наведених податковим органом у відзиві на позов, станом на 11.01.2021 в ІКП ОСОБА_1 обліковуються нарахування єдиного внеску, які складаються з автоматичних нарахувань:

-за 2017 рік у сумі 8448,0 грн., граничний строк сплати 02.05.2018 року, нарахування сплачені 16.07.2018, 08.10.2018 , 14.01.2019 та 12.04.2019;

-квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.04.2018 року, нарахування сплачені 13.04.2018 та 16.07.2018;

-квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.07.2018 року, нарахування сплачені 12.04.2019 та 16.07.2019;

-квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.10.2018 року, нарахування сплачені 16.07.2019 та 16.10.2019;

-квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 21.01.2019 року, нарахування сплачені 16.10.2019 та 17.01.2020;

-квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року, нарахування сплачені частково у сумі 12,62 грн.;

-квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.07.2019 року, нарахування не сплачені;

-квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 21.10.2019 року, нарахування не сплачені:

-квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 20.01.2020 року, нарахування не сплачені;

-квартал 2020 року у сумі 2078,12 грн., строк сплати до 21.04.2020 року, нарахування не сплачені;

-квартал 2019 року у сумі 1039,06 грн., строк сплати до 20.07.2020 року, нарахування не сплачені;

-квартал 2019 року у сумі 3178,12 грн., строк сплати до 19.10.2020 року, нарахування не сплачені.

Враховуючи наявність недоїмки податковим органом сформовано вимогу про сплату боргу № Ф-12362-52/04-63У від 17.02.2020 про сплату боргу (вимоги) з єдиного внеску на суму 11004,10 грн., не погодившись з якою, позивач звернулась за захистом порушеного права до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, що «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону №5076 адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076 визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону №2464 до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464 не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Тобто особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 26.05.2015 мала право на зайняття адвокатською діяльністю та була зареєстрована в ДПС у встановленому законом порядку.

Соціальні виплати підтверджено наявною в матеріалах справи індивідуальною відомістю Пенсійного фонду України про застраховану особу (форма ОК-5).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено та ГУ ДПС у відзиві на позовну заяву про наявність таких доходів не спростовано.

За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, документально підтверджені судові витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 77, 139, 241-246, 250, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-123-62-52/04-63У від 17.02.2020 у розмірі 11 004,10 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська