Ухвала суду № 943109, 22.05.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2007 р. № К-11052/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Гончаренку Р.С.

за участю представників:

позивача: Боднарук В.А., дов. № 1/122 від 18.04.2007 р.;

відповідача: не зявився;

розглянувшиу відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р.

у справі№ 5/2935-26/374 господарського суду Львівської області

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Галич-Авто”

доДержавної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.11.2004 р. у справі № 5/2935-26/374, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р., задоволено позов ВАТ “Галич-Авто” до ДПІ у Галицькому районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0003362333/0/04-33-1/13796609/11159 від 11.06.2004 р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем штрафні санкції у розмірі 65 555 грн. за неоприбуткування готівки в касі підприємства в сумі 13 111 грн.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані безпідставністю висновку податкового органу про неоприбуткування позивачем готівки, оскільки останнім відображено в РРО оприбуткування готівки, яка була на залишку з попереднього дня, операцією “службове внесення”, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у Галицькому районі м. Львова оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р. та рішення господарського суду Львівської області від 23.11.2004 р. з мотивів порушення судами норм матеріального права та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач у справі - ВАТ “Галич-Авто” в запереченні на касаційну скаргу, а також його представник в судовому засіданні суду касаційної інстанції просив відмовити в задоволенні касаційної скарги як безпідставної.

Представник відповідача (скаржника) в судове засідання не зявився, своїм процесуальним правом, що передбачене ст. 49 КАС України не скористався, про причини не явки суду не вказав, не зважаючи на те, що про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що підставою для прийняття ДПІ у Галицькому районі м. Львова податкового повідомлення-рішення № 0003362333/0/04-1/13796609/11159 від 11.06.2004 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем - штрафні санкції у розмірі 65 555 грн., слугували результати перевірки дотримання позивачем порядку ведення операцій з готівкою, які викладені в акті № 1301229333 від 16.04.2004 року.

Перевіркою встановлено, що позивачем допущено несвоєчасне оприбуткування готівки в касу підприємства на повну суму її фактичних надходжень без оформлення цієї операції у встановленому порядку прибутковим касовим ордером та відображенням у касовій книзі в день одержання підприємством готівкових коштів в сумі 13 111 грн., чим порушено п. 1 п.п.1.2, п.2, п.п. 2.10, п. 5.3.4 “Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні”, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 72 від 19.02.2001 р.

Під час розгляду справи судами встановлено, що 14.11.2002 р. денна виручка позивачем проведена через РРО, зафіксована в Z- звіті і відображена в касовій книзі. Залишок в сейфі РРО в сумі 13 111 грн. разом із залишком по касовій книзі не перевищував встановленого для позивача ліміту каси в розмірі 51340 грн. Другого дня зранку сума 13 111 грн. відображена в РРО, а в кінці дня записана в касову книгу.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на слідуюче.

Відповідно до п. п. 1, 9 ст. 3 розділу IIЗакону України від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, субєкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів) при продажу товарів (послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобовязані проводити розрахункові операції на повну суму покупки через РРО; щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Абзацом 3 пункту 2.10 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні” визначено, що при проведенні розрахунків готівкою підприємств у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням є здійснення підприємствами обліку готівки через РРО або РК. Положення не зазначає, в який саме день необхідно оформити готівку прибутковим касовим ордером та записом у касовій книзі. Положення зазначає, що оформлення готівки прибутковим касовим ордером та записом у касовій книзі здійснюється в установленому порядку, який регулюється главою 3 “Порядок оформлення касових операцій”. Порядок відображення записів у касовій книзі регулюється главою 4 “Порядок ведення касової книги та обовязки касира” вказаного Положення.

Колегія суддів погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій, що оформлення готівки прибутковим касовим ордером та відповідним записом у касовій книзі здійснюється тільки у випадках, коли така готівка поступає до каси підприємства. Положення не передбачає вимог та права касира робити будь-які записи про оприбуткування готівки в касу підприємства та виписувати прибуткові касові ордери на суму коштів, яка поступає тільки до каси РРО. Даним Положенням не визначено обовязку підприємства наприкінці дня повністю здавати денну виручку з каси РРО до каси підприємства.

Пунктом 2.8 Положення визначено, що ліміт каси встановлюється підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою. Такі підприємства можуть зберігати в своїй касі готівку на кінець дня в межах затвердженого ліміту каси.

Пунктом 4.5 розділу 4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування РРО за товари (послуги), затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 р. № 614 встановлено, що внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватись через РРО з використанням операцій “службове внесення” та “службова видача”, якщо таке внесення чи видача не повязані з проведенням розрахункових операцій. Саме в такому порядку як “службове внесення” відображено позивачем в РРО оприбуткування готівки, яка була на залишку з попереднього дня.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначення відповідачем спірним податковим повідомленням-рішенням до сплати позивачу штрафу на підставі ст. 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” за порушення норм “Положенняпро ведення касових операцій у національній валюті в Україні” як податкового зобовязання в розумінні Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є безпідставним.

У преамбулі Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Також він встановлює спеціальний порядок нарахування, оскарження нарахування, процедуру сплати та примусового стягнення, яка може застосовуватися лише щодо податків і зборів (обовязкових платежів), сплата яких передбачена Законами з питань оподаткування, тобто він не регулює питання застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

У відповідності до пунктів 1.2, 1.9 статті 1 цього Закону податкове зобовязання це зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та в строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Податкове повідомлення є письмовим повідомленням контролюючих та податкових органів про обовязок платника податків сплатити суму податкового зобовязання та погасити суму податкового боргу.

Таким чином, ця форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обовязків по сплаті податків і зборів (обовязкових платежів), вичерпний перелік яких визначено у статтях 14 та 15 Закону України “Про систему оподаткування”.

У зазначених нормах штраф, накладений відповідачем на позивача за порушення, на його думку, “Положенняпро ведення касових операцій у національній валюті в Україні”, не визначений як податок або збір (обовязковий платіж), а тому податковий орган неправомірно застосував штраф, визначивши його податковим зобовязанням.

Також, судова колегія зазначає, що податковим органом штрафні санкції до позивача застосовані поза межами строку, встановленого ст. 250 ГК України.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі № 5/2935-26/374 господарські суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

В звязку з цим, касаційна скарга Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівськогоапеляційного господарського суду від 19.04.2005 р. у справі № 5/2935-26/374 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис) Рибченко А.О.

Судді (підпис) Брайко А.І.

(підпис) Голубєва Г.К.

(підпис) Карась О.В.

(підпис) Федоров М.О.

З оригіналом згідно

Суддя Рибченко А.О.