Рішення № 94286257, 13.01.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 січня 2021 року Справа № 903/601/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Костюк С. В., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі позивачів:

1) Головного управління Держгеокадастру у Волинській області

2) Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Спектрум Агро”

2) Державного підприємства “ГрінЕнерго”

про визнання недійсним інвестиційного договору,

за участю представників-учасників справи:

від позивача-1: н/з;

від позивача-2: н/з;

від відповідача-1: Якименко З. С., ордер серія ВЛ № 000,074793 від 06.11.2020;

від відповідача-2: н/з;

від прокуратури: Присяжнюк І. Б., посвідчення № 057384 від 09.10.2020.

Права та обов`язки учасникам судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Встановив:

заступник прокурора Волинської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі позивачів: Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та просить визнати недійсним інвестиційний договір № 19/02-01/а укладений 20.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Спектрум Агро” та Державним підприємством “ГрінЕнерго”.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу вказує, що окремі пункти договору (1.2, 1.3, 1.4, 2.1, 2.2.1, 4.1.1, 4.2.3, 5.1.6, 6.4, 7.1, 8.1, 9.1, 9.2, 11.1, 14.2) свідчать про удаваність правочину, наявність ознак договору емфітевзису та оренди землі; спірний договір не відповідає нормам статей 395, 407, 408 Цивільного кодексу України, статей 92, 102-1 Земельного кодексу України; посилаючись на положення ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» зазначає, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний ефект та екологічний ефект, такими цінностями можуть бути, зокрема, права користування землею; ст. 4 даного закону дано визначення об`єктів інвестиційної діяльності, а ст. 5 - суб`єктів інвестиційної діяльності (інвестори і учасники); вважає, що виходячи з аналізу даних статей ДП «ГрінЕнерго», якому земельна ділянка належить на праві постійного користування, як учасник інноваційного проекту, повинно самостійно займатись виробництвом ягідної та сільськогосподарської продукції, однак спірним договором не передбачено практичних дій державного підприємства для реалізації інвестиційного проекту; тому вважає, що даний є договором оренди земельної ділянки або емфітевзису, оскільки за його умовами ДП «ГрінЕнерго» фактично передало в користування інвестору земельну ділянку за плату та передбачило умови її використання; за договором ТзОВ «Спектрум Агро» здійснює використання об`єкту інвестування та інвестиції, хоча за приписами ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» саме учасник забезпечує реалізацію інвестиції, а не безпосередньо інвестор; посилаючись на бізнес план інвестиційного договору, який є додатком до інвестиційного договору вказує, що метою проекту є отримання прибутку інвестора - ТзОВ «Спектрум Агро» за рахунок ефективного виробництва, реалізації, зберігання та переробки ягідної продукції та зернових культур на земельних ділянках ДП «ГрінЕнерго», єдиним доходом якого є отримання щоквартального платежу в розмірі 330 тис. грн, який значно менший від розміру квартальної земельної плати, що повинна дорівнювати 1340430,00 грн і не покриває навіть частини заборгованості державного підприємства по земельному податку, яка за інформацією ДПС становить понад 20 млн. грн; згідно аналізу спірного договору та бізнес плану інвестиційного проекту, розробленого працівниками факультету економіки та управління Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, очікувані показники надходжень виручки, прибутків, рентабельності, визначених у бізнес плані інвестиційного проекту, є недостатньо обґрунтованими і завищеними, інвестиційний проект не є привабливим для потенційного інвестора; зазначає, що оскільки спірний договір не містить ознак інвестиційного, фактично є договором про передачу в користування земельних ділянок є підстави для визнання його недійсним за ч.1 ст. 215 ЦК України; а саме недодержання сторонами правочину вимог, що встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 цього Кодексу; вказує, що договір про інвестиційну діяльність є удаваним правочином та вчинений з метою приховати інший правочин оренди землі, оскільки містить ознаки договору оренди; посилаючись на положення статуту, а саме п. 10.2.12, 10.2.13 ДП «ГрінЕнерго» та норми Господарського кодексу України (ч.1 ст. 136) вказує на необхідність погодження з уповноваженим органом управління будь-яких договорів щодо передачі майна, в т.ч. земельних ділянок; ДП «ГрінЕнерго» віднесено до сфери управління Мінекономрозвитку, наказом якого від 13.08.2019 № 1389 надано згоду на вчинення-укладення спірного договору інвестування в агропромисловий проект; вважає, що при наданні згоди Міністерством не враховано умови договору та норми Земельного кодексу України; наказ Мінекономрозвитку є актом ненормативного характеру та втратив свою дію з моменту укладення договору, тобто порушено порядок укладення інвестиційного договору.

Також зазначає, що укладенням інвестиційного договору порушено право власника – держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на раціональне використання земельних ділянок, оскільки зазначене управління, як розпорядник земельних ділянок, жодних рішень щодо передачі спірних земель у користування ТзОВ «Спектрум Агро» не приймало, а тому вважає, що спірний договір суперечить приписам ч. 2 ст. 203 ЦК України і підлягає визнанню недійсним на підставі п.1 ст. 215 ЦК України.

Обґрунтовуючи підстави представництва, посилається на положення ч.ч.3,4 ст. 53 ГПК України, норми Закону України «Про прокуратуру»; а саме ч.3 ст.23 даного закону, рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99. Зокрема зазначає, що управлінням Держгеокадастру у Волинській області, як розпорядником земель, не вживались жодні заходи щодо захисту інтересів держави, а у листі-відповіді на запит прокуратури повідомило про неможливість пред`явлення позову у зв`язку з обмеженням фінансування на оплату судового збору та не заперечило щодо представництва інтересів держави прокуратурою; вказує, що невжиття заходів зі сторони Мінекономрозвитку, як уповноваженого органу управління державним підприємством в частині дослідження умов інвестиційного договору та планів його реалізації призвело до безпідставної передачі у користування ТзОВ «Спектрум Агро» земель площею понад 5 тисяч га, що позбавило підприємство можливості самостійно здійснювати господарську діяльність та отримувати прибутки, а тому вважає, що такі дії підприємства є неналежним захистом інтересів держави з боку органу державної влади до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, зазначене дає право прокурору звернутись до суду за захистом інтересів держави. Також зазначає, що визнання недійсним інвестиційного договору становить суспільний інтерес, оскільки земля перебуває під охороною держави, є об`єктом права власності українського народу, органи державної влади і місцевого самоврядування приймають рішення щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, тому згідно ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявні підстави представництва за даним позовом.

Щодо підсудності справи вказує на те, що ТзОВ «Спектрум Агро» зареєстроване в с.Печихвости, Горохівського району, Волинської області, а тому позов подається до Господарського суду Волинської області, тобто за місцезнаходженням одного із відповідачів (ч. 2 ст. 29 ГПК України).

Ухвалою суду від 26.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.09.2020, запропоновано відповідачам надати відзив на позов, прокурору та позивачам – відповідь на відзив.

Згідно довідки про неможливість проведення судового засідання від 22.09.2020 судове засідання по справі № 903/601/20, призначене на 22.09.2020 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Костюк С. В. у відпустці.

Ухвалою суду від 05.10.2020 повідомлено сторін про проведення підготовчого засідання 19.10.2020; ухвалою суду від 19.10.2020 продовжено строк підготовчого провадження до 26.11.2020 та відкладено підготовче засідання на 10.11.2020, запропоновано відповідачам надати відзив на позов, прокурору та позивачам – відповідь на відзив.

10.11.2020 ДП «ГрінЕнерго» (відповідач-2) по електронній пошті направило відзив на позов, в якому не погоджується з вимогою прокурора вказуючи, що оспорюваним інвестиційним договором не порушені інтереси держави, оскільки зазначені в договорі землі взагалі не використовувались і не оброблялись, укладення даного договору навпаки сприяє інтересам держави, оскільки за його умовами передбачено отримання ДП «ГрінЕнерго» прибутків; підписання договору не позбавляє український народ та державу в особі уповноваженого державного органу управління правомочностей власника землі в обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідної державної власності та сприяє зайнятості населення, залучення громадян до виконання робіт, освоєнню запущених земель і отримання державою інвестиційного прибутку; вказуючи на відсутність порушення інтересів держави, вбачає незаконним представництво прокуратурою інтересів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, якими не було допущено бездіяльність та які діяли в межах наданих законодавством повноважень. Також зазначає, що підстави для визнання інвестиційного договору недійсним відсутні, оскільки його підписанню передувало погодження інвестиційного проекту Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, оскільки зважаючи на великі боргові зобов`язання та обмежені фінансові можливості підприємством вирішено залучити інвестиційні кошти для покриття боргових зобов`язань сума яких складає 18091875,00 грн та приведення фінансового стану підприємства придатного для ведення господарської діяльності; вказує, що оспорюваний договір є саме інвестиційним, не відповідає істотним умовам договору оренди землі та не приховує в собі інший правочин.

ТзОВ «Спектрум Агро» (відповідач-1) 10.11.2020 подано відзив на позов, в якому вважає вимоги прокурора необґрунтованими, вказуючи, що прокурором жодним чином не доведено порушення інтересів держави спірним інвестиційним договором; також посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, вказує на відсутність підстав представництва прокуратурою інтересів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Також вказує на те, що при вирішенні спору про визнання недійсним правочину в судовому порядку вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (постанови Верховного суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 06.07.2016 у справі № 910/1891/14, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15); вказує, що підписанню інвестиційного договору передувало погодження інвестиційного проекту Міністерством економічного розвитку і торгівлі України; а вказаний в п.п. 9.1, 9.2 договору платіж ДП «ГрінЕнерго» не відноситься до орендної плати, оскільки згідно із ст. 286 ГК України орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від своєї господарської діяльності; заперечуючи доводи в частині того, що інвестиційний договір є удаваним правочином, посилаючись на п.25 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначає, що специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він існуючи «в парі» з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним, другий же правочин (прихований) може бути як дійсним так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам правочинів, що містяться в ст. 203 ЦК України, удаваний правочин – це правочин з дефектами волі такого правочину та мети, водночас, інвестиційний договір відповідає Закону України «Про інвестиційну діяльність»; Мінекономрозвитку діє згідно Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства, затв. постановою КМУ № 459 від 20.08.2014 та відповідно до повноважень наданих даним Положенням проводить оцінку економічної ефективності інвестиційних пропозицій, і саме за результатами такого висновку було підписано інвестиційний договір. Також наказом Мінекономрозвитку від 13.08.2019 № 1389 надано згоду ДП «ГрінЕнерго» на укладення договору на інвестування в агропромисловий проект з ТзОВ «Спектрум Агро»; щодо доводів в позовній заяві про укладення договору 20.04.2019, а прийняття наказу про надання згоди на його укладення 13.08.2019, вказує, що висновок було надано ще у квітні 2019, однак в зв`язку з необхідністю доопрацювання проекту інвестиційного договору та часу на його узгодження в департаменті Міністерства, згода на укладення надається після подачі підписаного договору; щодо доданого наукового висновку інвестиційного договору та бізнес плану, який надано деканом факультету та управління Східноєвропейського національного університету, вважає, що даний є неналежним доказом, оскільки зазначена особа не наділена повноваженнями оцінювати інвестиційні проекти. Також зазначає, що в п. 2.3 договору передбачено графік інвестування, тому твердження про те, що інвестиційний договір не передбачає результатів інвестиційної діяльності для сторін не відповідає дійсності, вказує, що спірний договір є саме інвестиційним, не відповідає істотним умовам договору оренди землі та не приховує в собі інший правочин, відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочинів, з врахуванням зазначеного у відзиві просить в позові відмовити та зазначає, що орієнтовний розмір витрат на правничу професійну допомогу становить 12000,00 грн. до відзиву долучає копії: листа Мінекономрозвитку до ДП «ГрінЕнерго» № 19/04-16/д від 22.04.2019, листів прокуратури від 27.09.2019, 20.09.2019 адресованих ДП «ГрінЕнерго».

Ухвалою суду від 10.11.2020, за клопотанням прокурора, відкладено підготовче засідання на 25.11.2020.

17.11.2020 Волинською обласною прокуратурою подано відповідь на відзиви ДП «ГрінЕнерго» та ТзОВ «Спектрум Агро», де зазначено, що підставою позову є удаваність інвестиційного договору та наявність ознак договору емфітевзису та оренди землі, договір суперечить вимогам статей 92, 95, 102-1 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України. В частині доводів відповідачів щодо недоведеності порушень інтересів держави та необхідності здійснення представництва позивачів за даним позовом, посилається на положення Закону України «Про прокуратуру» (ст. 23) вказуючи, що позивачами, як уповноваженими державної влади, не вживались жодні заходи по захисту інтересів держави, а тому позов пред`явлено прокурором, який діяв на захист інтересів держави; водночас зазначає, що прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивачі не здійснюють захист своїх інтересів, а невжиття компетентним органом заходів протягом розумного строку має кваліфікуватись як бездіяльність.

Вважає, що передача у фактичне користування ТзОВ «Спектрум Агро» земель державної власності на підставі удаваного правочину для вирощування сільськогосподарської продукції, включаючи будівництво інфраструктурних об`єктів для обслуговування, зумовить настання негативних наслідків, оскільки наявність нерухомого майна в майбутньому стане підставою для припинення права користування землями ДП «ГрінЕнерго»; також вказує, що зазначений в договорі авансовий платіж в сумі 330 грн та «можливий» чистий прибуток у розмірі 10 % інвестиційної діяльності є неспіврозмірними заходами з огляду на незаконність користування землями державної власності площею 5361,7207 га; наголошує, що прокурор набув право на представництво, оскільки уповноважені органи самостійно не звертались до суду за захистом інтересів держави.

Спростовуючи доводи відповідача-2 про відсутність підстав для визнання інвестиційного договору недійсним у зв`язку з дотриманням вимог чинного законодавства, вказує, що спірний договір укладено 20.04.2019, а наказ Мінекономіки про надання згоди на його укладення 13.08.2019, тобто через чотири місяці після укладення договору, тому також вважає порушеним порядок укладення договору; а наявність в ДП «ГрінЕнерго» фінансових та боргових зобов`язань не є підставою вчинення порушень вимог чинного законодавства при його укладенні; зазначає, що інвестиційний договір містить істотні умови договору оренди землі та має ознаки договору емфітевзису, а тому є удаваним правочином, в зв`язку з чим просить позов задоволити та визнати недійсним інвестиційний договір від 20.04.2019 № 19/02-01.

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (позивач-1) 25.11.2020 подало відповідь на відзиви відповідачів, де вказує, що управління діє відповідно до Положення, затв. наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308; відповідно до ч. 13 п.4 даного Положення управління згідно покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку визначеному чинним законодавством, на території Волинської області; вважає, що інвестиційний договір є удаваним правочином, вчинений з метою приховати інший правочин, тобто фактично існує два правочини; передача у користування ТзОВ «Спектрум Агро» земель площею понад 5000 га позбавила ДП «ГрінЕнерго» здійснення господарської діяльності та отримання прибутку та сприяння їх використанню у спосіб, що суперечить законодавству; з наведених у відповіді обставин просить позов заступника прокурора задоволити – визнати недійсним інвестиційний договір від 20.04.2019 № 19/02-01.

Ухвалою суду від 25.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.11.2020.

Ухвалою суду від 26.11.2020 відкладено розгляд справи по суті на 22.12.2020.

30.11.2020 ТзОВ «Спектрум Агро» подано заперечення на відповідь на відзив прокуратури, де зазначено, що відповідач-1 не заперечує положень Закону України «Про прокуратуру» та можливість представляти інтереси державного органу, який проявляє бездіяльність, коли при цьому страждають інтереси держави, однак звертає увагу на те, що Головне управління Держгеокадастру у Волинській області є органом, який від імені держави здійснює право володіння щодо спірних земельних ділянок, постановою КМУ від 14.01.2015 № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), який є центральним органом виконавчої влади і діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства, і саме з Мінекономрозвитку узгоджувалось укладення інвестиційного договору, водночас Держгеокадастр не є стороною договору і не має права перекладати на себе функції Міністерства, тому вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, яке листом дало дозвіл представляти прокурору інтереси в суді, є неналежним позивачем у даній справі.

Вказує, що доводи прокуратури відносно того, що Міністерство не дослідило умови інвестиційного договору на відповідність вимогам чинного законодавства та його економічної обґрунтованості не відповідають дійсності, оскільки прокуратура перевищила свої повноваження надаючи неналежні висновки щодо економічної обґрунтованості договору та створює перешкоди у співпраці суб`єктів господарювання зазначених у договорі; підписанню договору слугувало погодження інвестиційного проекту Мінекономрозвитку, в якому зроблено висновок про фінансову окупність проекту, що підтверджено у відповіді на лист № 19/04-16/д від 22.04.2019; в п. 2.1 договору визначено фінансовий та економічний стан ДП «ГрінЕнерго» і саме з врахуванням цього передбачалось залучити інвестиційні кошти по оспорюваному договору; вказує на відсутність порушень порядку укладення договору, оскільки наказ на погодження укладення договору видається саме після його погодження у всіх департаментах Міністерства на що потребується відповідний проміжок часу; зазначає, що інвестиційний договір є основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності; укладення таких договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності, водночас втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб`єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається; з врахуванням зазначеного в заперечені на відзив, просить в позові відмовити.

Міністерство будь-яких пояснень по даному позову не надавало.

В судовому засіданні 22.12.2020, зі стадії дослідження доказів, оголошена перерва до 13.01.2021.

В судовому засіданні 13.01.2020 прокурор позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві та відповіді на відзиви відповідачів, представник відповідача-1 позов заперечив з підстав зазначених у відзиві та заперечені на відповідь на відзив прокурора, просить приєднати до матеріалів справи письмові судові дебати.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

Між ТзОВ «Спектрум Агро» (Інвестор – сторона-1 по договору) в особі директора Бранчука В. Г., який діє на підставі Статуту та ДП «ГрінЕнерго» (Замовник – сторона-2) в особі в.о. директора Коваля В. М., який діє згідно Статуту, 20.04.2019 було укладено інвестиційний договір № 19/02-01/а (а.с.24-32 т.1).

Відповідно до п.1.1 предметом даного договору є інвестування в агропромисловий проект з метою вирощування сільськогосподарської продукції, включаючи будівництво інфраструктурних об`єктів для обслуговування.

В п. 1.2 вказано, що під інвестуванням в агропромисловий проект Сторони розуміють вирощування ягідників, сої, ріпаку, кукурудзи, гречки та луб`яних культур на земельних ділянках загальною площею 5361,7207 га, які перебувають на правах постійного користування Сторони-2, на території Любомльського, Ратнівського, Маневицького, Камінь-Каширського та Любешівського районів Волинської області, перелік яких зазначений у Додатку 1 до цього Договору, шляхом залучення інвестиційних ресурсів та інших матеріальних і нематеріальних актів.

Згідно із п. 1.3 виробничі площі, які мають бути використані у інвестиційній діяльності, мають недоліки, що перешкоджають їх використанню за цільовим призначенням, а саме - земельні ділянки тривалий час, на протязі 20 років не оброблялись та не використовувались у веденні товарного сільськогосподарського виробництва, поросли щільними самосійними чагарниками та дрібноліссям, потребують виконання робіт щодо їх зачистки від самосіву та підготовки під сільськогосподарський обробіток, що потребує залучення значних фінансових ресурсів та є одним із факторів, який вказує на необхідність інвестиційної діяльності.

В п. 1.6 договору вказано, що конкретні виробничі, операційні, технологічні, маркетингові, фінансові, якісні, кількісні та інші характеристики агропромислового проекту визначаються проектно-технічною документацією та бізнес планом, які погоджуються протягом 10 робочих днів обома сторонами з дати завершення їх розробки. Проектна документація щодо будівництва інфраструктурних об`єктів для обслуговування затверджується у встановленому законодавством порядку.

В розділі 2 визначено «Порядок здійснення інвестицій» договору.

Згідно з п. 2.1 інвестиційний внесок Сторони-1, а саме:

п.п. 2.1.1. фінансування проведення сільськогосподарських робіт щодо вирощування сільськогосподарської продукції в сумі 782 970 124 грн;

п.п. 2.1.2 фінансування внесення змін та коригування наявної проектної документації за згодою сторін;

п.п. 2.1.3. забезпечення виконання робіт з покрашення земельних ділянок, щознаходяться на праві постійного користування у Сторони-2, шляхом проведення корчування пнів та коренів;

п.п. 2.1.4. за домовленості зі Стороною-2, виконувати функції Замовника щодо виконання промислового проекту з вирощування сільськогосподарської продукції, яка згідно бізнес плану буде розташовано па земельних ділянках Сторони-2;

п.п.2.1.5. Сторона-1 за погодження зі Стороною-2 може укладати договори про залучення до участі у виконанні робіт щодо вирощування сільськогосподарської продукції, третіх осіб – співінвесторів;

п.п. 2.1.6 частка внеску Сторони-1 складає 94,8 %.

Згідно п. 2.2 інвестиційний внесок Сторони-2, а саме:

п.п.2.2.1. право постійного користування земельними ділянками, зазначеними в Додатку 14 до цього договору, вартість якого відповідно до експертної грошової оцінки становить 42 644 169,00 грн;

п.п. 2.2.2. забезпечення розробки проектної документації необхідної для реалізації агропромислового проекту, експертизи проектної документації, погодження в установленому порядку з відповідними контролюючими, експлуатуючими і ресурсопостачальними службами й організаціями;

п.п.2.2.3 залучення на договірних засадах інших інвесторів для фінансування проектів, не покритих обсягом фінансування Сторони-1;

п.п.2.2.4.частка внеску Сторопн-2 складає 5.2 %.

В п. 2.3 «Графік інвестування»: продовж 2019 - 2020 років з моменту підписання договору - 325 263 012,00 грн; продовж 2021 року – 257707112,00 грн; продовж 2022 року – 200000000,00 грн.

Взаємні зобов`язання сторін визначено р.3 договору.

Права та обов`язки Сторони-1 визначено р.4 договору.

Зокрема, згідно із п. 4.1 Сторона-1 зобов`язується: п.п.4.1.1 здійснювати інвестиційну діяльність у відповідності до цільового призначення земельних ділянок шляхом вкладення коштів, власних позичкових та/або залучення матеріальних і нематеріальних активів в земельні ділянки, а також - в будівництво інфраструктурних об`єктів обслуговування, які згідно агропромислового проекту будуть розташовані на земельних ділянках визначених Додатком 1 до цього Договору; п.п. 4.1.2. – у термін протягом 15 днів після підписання цього Договору приступити до реалізації бізнес плану, передбаченого умовами даного договору; п.п. 4.1.3. - забезпечити виконання робіт з покращення земельних ділянок відведених під інвестиційну діяльність, шляхом очищення від самосівів.

Згідно із п.п. 4.2.2. Сторона-1 має право доступу до земельних ділянок, що визначені Додатком 1 до цього договору.

Права та обов`язки Сторони-2 визначено р.5 договору.

Відповідно до п.п. 5.1.4. зобов`язується у термін протягом 15 днів після укладення даного Договору надати завірені копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права правокористувачем яких є Сторона-2 та копії графічних документів (кадастровий план, план перенесення меж земельної ділянки в натурі, акт визначення меж по кожній земельній ділянці з проектів землеустрою, що за даними Договором відводяться під агропромисловий проект; по п.п. 5.1.6. не перешкоджати використанню земельних ділянок, визначених Додатком 1 до цього Договору, у відповідності до цільового призначення цих земельних ділянок та умов даного Договору.

Згідно із п.п. 5.2.2. п. 5.2. має право без втручання у господарську діяльність Сторони-1 здійснювати моніторинг (шляхом проведення переговорів, нарад, отримання письмових пояснень) за виконанням Стороною-1 умов цього договору, в тому числі проводити наради, отримувати на свої запити пояснення, звіти в строк, що не перевищує 5 робочих днів після отримання Стороною-1 відповідного запиту.

В п. 8.1. договору зазначено, що вироблена у результаті інвестиційної діяльності (реалізації агропромислового проекту) продукція та одержані від такої діяльності доходи є спільною частковою власністю Сторін. Частка в Сторони-1 складає 90 %. Частка Сторони-2 складає 10%.

Згідно із р.9 «Порядок розрахунків», а саме п. 9.1. незалежно від фінансових результатів інвестиційної діяльності за рік по агропромисловому проекту з вирощування сільськогосподарської продукції підлягає обов`язковому перерахуванню Стороні-2 Стороною-1 сума коштів не .менше як 3% від експертної грошової оцінки земельних ділянок, зазначених у Додатку 1 до цього Договору (з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості землі без урахування індексів інфляції), якаутримується з доходу Сторони-1.

Відповідно до п. 9.2 після покриття витрат та збитків Сторони-2, Стороною-1 в термін визначений в п. 8.4. цього Договору перераховується 10% чистого прибутку від інвестиційної діяльності за цим Договором.

По п. 11.1 даний договір набуває чинності з дати його підписання та у зв`язку з повним циклом вирощування ягідних та енергетичних культур в 49 років, діє до 31 грудня 2068 року, а в частині розрахунків до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

В п. 11.4. зазначено, що в разі переходу прав на земельні ділянки чи їх частини, до будь яких третіх осіб, ніж Сторона-2, дія цього договору зберігається, при цьому проводиться перерахунок інвестиційних часток кожної з Сторін, в зв`язку з зменшенням інвестиційної частки Сторони-2.

Згідно із п. 12.1 земельні ділянки, визначені Додатком 1 до цього договору, є державною власністю, знаходяться в постійному користуванні Сторони-2 і підлягають використанню за призначенням, передбаченим чинним законодавством України. Статус земельних ділянок залишається незмінним весь період дії цього договору.

Додатком № 1 до договору сторони визначили перелік виробничих площ (земельних ділянок), які мають бути використані у інвестиційній діяльності (п. 1.2, 1.3 договору).

Діяльність сторін щодо впровадження агропромислового проекту здійснюється відповідно до бізнес плану (Додаток 2), що додається до цього договору та є його невід`ємною частиною, у якій Сторони визначають порядок, терміни, етапи та інші умови інвестування (а.с.45-78 т.1).

Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) від 13.08.2019 № 1389 за підписом першого віце-прем`єр-міністра України – Міністра економічного розвитку і торгівлі України надано згоду на вчинення ДП «ГрінЕнерго» значного господарського зобов`язання – укладення договору на інвестування в агропромисловий проект з метою вирощування на земельних ділянках, які перебувають на праві постійного користування в підприємства, сільськогосподарської продукції між підприємством та ТзОВ «Спектрум Агро» на загальну вартість 825614293,00 грн, що становить понад 10 % вартості активів підприємства за даними останньої річної фінансової звітності (а.с.80-81 т.1).

Відповідно до Статуту ТзОВ «Спектрум Агро», зареєстрований 03.02.2011 за № 11811050012000395, засновником товариства є громадянин республіки Польща ОСОБА_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , гміна Вербковіце, Хрубешівського повіту, Люблінського воєводства, Польща. В переліку видів діяльності товариства: вирощування сільськогосподарських культур, фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв прянощів, оптова торгівля фруктами та овочами.

Згідно витягу з ЄДРПОУ ДП «ГрінЕнерго» створено 09.08.2011, його засновником є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (а.с.134-137 т.1). відповідно до Статуту, затв. наказом Мінекономрозвитку від 30.01.2018 № 103, ДП «ГрінЕнерго» засноване на державній власності, належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (уповноважений орган управління) та є державним комерційним підприємством (а.с.102-119 т.1).

Згідно із п. 1.2. Статуту підприємство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, наказами Уповноваженого органу управління, нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими державними органами, а також цим Статутом.

Пунктом 5.1 передбачено право підприємства укладати договори та вчиняти інші правочини згідно із законодавством.

Повноваження Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, як уповноваженого органу управління, визначено р.10 Статуту ДП «ГрінЕнерго».

Зокрема, згідно з п. 10.2.12 Статуту уповноважений орган управління приймає рішення у випадках, визначених законами України, про надання згоди на вчинення підприємством господарського зобов`язання, щодо якого є заінтересованість, та значного господарського зобов`язання, про відмову в наданні такої згоди та несе встановлену законами України відповідальність за прийняття таких рішень.

Тобто, Мінекономрозвитку, приймаючи наказ № 1389 від 13.08.2018 «Про надання ДП «ГрінЕнерго» згоди на вчинення значного господарського зобов`язання» - укладення договору на інвестування в агропромисловий проект з метою вирощування на земельних ділянках, які перебувають на праві постійного користування підприємства, сільськогосподарської продукції між підприємством та ТзОВ «Спекрум Агро» діяло в межах наданих Статутом повноважень.

Предметом спору у справі за позовом прокуратури, заявленого в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, є визнання недійсним інвестиційного договору № 19/02-01/а від 20.04.2019, укладеного між ТзОВ «Спектрум Агро» та ДП «ГрінЕнерго», як такого, що суперечить вимогам статей 395, 407, 408 ЦК України, статей 92, 102-1 Земельного кодексу України та порушенням порядку укладення, за відсутності на укладення повноважень ДП «ГрінЕнерго», також вказує, що оспорюваний договір є удаваним правочином, оскільки містить істотні умови договору оренди землі та договору емфітевзису.

Відповідачі заявлену в позові вимогу заперечують, вказуючи що прокурором не доведено порушення інтересів держави при укладені інвестиційного договору, також вважають, що спірним договором не порушено інтересів позивачів по справі та чинного законодавства.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в позові виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частинами другою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом, зокрема, пунктів 1, 6, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

У справі, що розглядається, заступник прокурора звернувся до суду в інтересах держави в особі позивачів: Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (уповноважених розпоряджатися землею державної власності), у правовідносинах, що випливають з інвестиційного договору № 19/02-01/а від 20.04.2019, укладеного між ДП «ГрінЕнерго» та ТзОВ «Спектрум Агро», тобто позивачі не є сторонами договору щодо якого заявлено вимогу про визнання його недійсним.

Водночас, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (позивач-1) у відповіді на відзив не вказує, яким чином порушуються його права спірним договором; з його відповіді слідує, що управління діє згідно Положення, затв. наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308 (у редакції наказу Держгеокадастру від 20.02.2020 № 53), останній є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства; в матеріалах справи відсутні докази про те, що дане Міністерство уповноважувало позивача-1 здійснювати представництво у даній справі; щодо листа від 13.07.2020 № 10-3-0.6-4783/2-20, на який посилається прокурор, то даний може бути лише підставою для представництва прокурора та не підтверджує порушення інтересів управління Держгеокадастру у Волинській області.

Щодо посилання в частині того, що управління не приймало рішення по передачі зазначених у договорі земельних ділянок, то суд вважає, що оскільки земля перебуває в постійному користуванні ДП "ГрінЕнерго", то управління не мало повноважень приймати будь-які рішення.

Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (позивач-2) в інтересах якого також заявлено позов прокурором, пояснень на позов суду не надано, водночас своїми діями, а саме наказом № 1389 від 13.08.2019 надано згоду на вчинення інвестиційного договору.

Доводи прокурора в частині того, що наказ прийнято після укладення договору, на думку суду не впливають на його законність, оскільки, як слідує з матеріалів справи, підписанню договору передувало погодження інвестиційного проекту з Мінекономрозвитку, умови інвестиційного проекту відповідають умовам інвестиційного договору; наказом Міністра міг погоджуватися уже підписаний сторонами договір, а тому твердження прокурора щодо розбіжності в часі підписання сторонами договору та погодження укладення не можуть бути підставою визнання договору недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В частині 2 статті 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, яким може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірних договорів, а тому потребують захисту.

Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, і у випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Як зазначалось вище позивачі не є сторонами інвестиційного договору, не набули будь-яких прав та обов`язків за ним, також матеріалами справи не доведено порушення їх прав та інтересів даним договором, що в силу статей 15, 16 ЦК України, ст. 2 ГПК України унеможливлює задоволення позовних вимог про визнання договору недійсним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 23.12.2020 у справі 910/7579/16, відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивачів є самостійною підставою для відмови в позові.

Щодо доводів прокурора про порушення законодавства, на підставі якого ставиться вимога визнати інвестиційний договір недійсним.

Правовідносини сторін інвестиційного договору регулюються нормами Господарського та Цивільного кодексів України, Законом України «Про інвестиційну діяльність».

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушення хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Так в силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які г обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України визначено, що договір с обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи. спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог Закону України "Про інвестиційну діяльність", основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Об`єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі і земельна ділянка.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.

Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиції, що спрямовуються на створення (придбання), реконструкцію, технічне переоснащення основних засобів. очікуваний строк корисної експлуатації яких перевищує один рік, здійснюється у формі капітальних вкладень.

За приписами частини 1 статті 326 ГК України інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об`єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту (частина).

З вищезазначеного слідує, що Сторона-2 договору передаючи Інвестору право на земельну ділянку не порушила чинного законодавства.

Згідно з частинами 1, 3 статті 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.

Статтею 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» встановлено, що суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Недержавні пенсійні фонди, інститути спільного інвестування, страховики та фінансові установи - юридичні особи публічного права здійснюють інвестиційну діяльність відповідно до законодавства, що визначає особливості їх діяльності. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Доводи прокуратури про те, що зі сторони Мінекономрозвитку, як уповноваженого органу управління державним підприємством, було порушено порядок укладення договору та не було досліджено умов інвестиційного договору та планів його реалізації , що призвело до сприяння безпідставності передачі у користування Інвестору земельних ділянок та позбавило ДП «ГрінЕнерго» можливості здійснювати господарську діяльність на даних землях та отримувати від неї прибутки, спростовуються наступним.

Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України діє відповідно до Положення затвердженого постановою КМУ № 459 від 20.08.2014 (надалі Положення).

Відповідно до п.1 Положення Мінекономрозвитку забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ветеринарної медицини, безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, у сфері карантину та захисту рослин, у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Основними завданнями Мінекономрозвитку, як передбачено п.3 Положення є: здійснення державної реєстрації інвестиційних проектів, для реалізації яких може надаватися державна підтримка, та проектних (інвестиційних) пропозицій, на основі яких готуються інвестиційні проекти, для розроблення яких може надаватися державна підтримка, а також інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки; веде Державний реєстр інвестиційних проектів та проектних (інвестиційних) пропозицій і Державний реєстр інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки; проводить моніторинг та аналіз ефективності використання державної підтримки інвестиційної діяльності; забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, проведення оцінки економічної ефективності проектних (інвестиційних) пропозицій та інвестиційних проектів, експертизи та відбору інвестиційних проектів, що потребують державної підтримки.

Тобто, виходячи з наданих згідно Положення повноважень, саме Мінекономрозвитку надано право проводити оцінку економічної ефективності інвестиційних пропозицій і тільки після погодження інвестиційного проекту може бути укладено інвестиційний договір, що відповідає Порядку укладення договорів державними підприємствами, установами, організаціями, затв.постановою КМУ № 296 від 11.04.2012.

Доводи в частині того, що укладенням спірного договору позбавлено ДП «ГрінЕнерго» здійснювати господарську діяльність, на думку суду, безпідставні, оскільки за умовами інвестиційного договору (п.1.3) земельні ділянки, які є об`єктом інвестиції тривалий час – протягом 20 років не оброблялись та не використовувались у веденні товарного сільськогосподарського виробництва, поросли щільними самосійними чагарниками та дрібноліссям, потребують виконання робіт щодо їх зачистки від самосіву та підготовки під сільськогосподарський обробіток, що потребує залучення значних фінансових ресурсів та є одним із факторів, який вказує на необхідність інвестиційної діяльності, а як слідує з відзиву на позов державне підприємство із-за відсутності власних коштів, трудових ресурсів та засобів виробництва для самостійного освоєння земель та проведення робіт, позбавлено можливості здійснювати господарську діяльність на земельних ділянках, наданих в постійне користування, тому вважає, що залучення інвестора згідно спірного договору дасть змогу освоїти занедбані землі та отримати державою прибуток.

Щодо доводів про порушення умовами інвестиційного договору положень ст. ст. 395, 407, 408 ЦК України, ст. ст. 92, 102-1 Земельного кодексу України.

Згідно вимог ч.1, 3 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Частиною 1 ст. 408 ЦК України визначено строк дії договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб для земельних ділянок державної або комунальної власності, який не може перевищувати 50 років.

Відповідно до ст. 410 ЦК України землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору; землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом; землекористувач зобов`язаний ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

Стаття 92 Земельного кодексу України визначає природу права постійного користування як права володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною 1 ст. 95 Земельного кодексу України унормовано, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Проаналізувавши норми матеріального права, на порушення яких вказує прокурор в позовній заяві, відповідях на відзиви відповідачів, суд дійшов висновку, що окремі пункти інвестиційного договору (а саме: 1.2, 1.3, 1.4, 2.1, 2.2.1, 4.1.1, 4.2.3, 5.1.6, 6.4, 7.1, 8.1, 9.1, 9.2, 11.1, 14.2) не суперечать ні нормам Земельного кодексу України, ні вимогам статей 395, 407, 408 Цивільного кодексу України, після підписання інвестиційного договору державне підприємство не втратило право користування земельними ділянками, земля знаходиться у державній власності, а тому правові підстави для визнання договору недійсним за ч.1 ст. 203 ЦК України відсутні.

Твердження в частині того, що інвестиційний договір є удаваним правочином, оскільки окремі його пункти містять істотні умови договорів оренди землі та емфітевзису спростовується наступним.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 цього кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статею 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він існуючи «в парі» з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним, другий же правочин (прихований) може бути як дійсним так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам правочинів, що містяться в ст. 203 ЦК України.

Тобто, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини – прихований і удаваний – такий, що прикриває перший правочин.

Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину.

З учиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце.

Виходячи з положень Закону України «Про інвестиційну діяльність» слідує, що для виконання інвестиційного договору повинна відбуватись відповідна інвестиційна діяльність, якою, є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій, у даному випадку щодо реалізації права користування землею і інвестор може виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Враховуючи положення статей 627, 628 ЦК України, суд вважає, що інвестиційний договір не є удаваним правочином, повністю відповідає вимогам Закону України "Про інвестиційну діяльність".

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

21.01.2021.

Суддя С. В. Костюк