Рішення № 94234184, 18.01.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2021 року Чернігів Справа № 620/4239/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лобана Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації в Чернігівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою при виході у відставку;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну неоподатковану допомогу судді у зв`язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 232000 (двісті тридцять дві тисячі) грн;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що при звільненні у відставку з посади судді Корюківського районного суду Чернігівської області він мав право на вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою. Проте, вихідну допомогу після звільнення позивач не отримав, оскільки статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010, відповідно до якої мала б бути виплачена вихідна неоподатковувана допомога, було виключено на підставі положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України № 1166-VII від 27.03.2014 «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

Разом із тим, рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України №1166-VII від 27.03.2014 «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Таким чином, позивач вважає, що зазначеним Рішенням Конституційного Суду України поновлено його право на отримання вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Однак, звернувшись до відповідача із заявою про виплату вихідної допомоги, він отримав відмову, яка мотивована відсутністю правових підстав для здійснення відповідної виплати.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки на момент прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача не передбачалась виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку. Представник також зазначив, що прийняття Конституційним Судом України рішення №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 не може бути підставою для виплати позивачу вихідної допомоги, так як воно не поширюється на правовідносини, які виникли до дня ухвалення відповідного рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позов та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України від 04.08.2003 № 802/2003 ОСОБА_1 , призначений на посаду судді Семенівського районного суду Чернігівської області строком на п`ять років.

Відповідно до Указу Президента України від 17.01.2006 № 09/2006 позивач переведений на посаду судді Корюківського районного суду Чернігівської області з Семенівського районного суду Чернігівської області.

Постановою Верховної Ради України від 04.06.2009 № 1455-VI позивача обрано на посаду судді Корюківського районного суду Чернігівської області безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 № 1600-V-III ОСОБА_1 звільнено з посади судді Корюківського районного суду Чернігівської області у зв`язку з поданням заяви про відставку. Зі штату з посади судді Корюківського районного суду Чернігівської області відраховано на підставі наказу в.о. голови суду від 30.09.2016 № 35-ос.

Останнім робочим днем є 30 вересня 2016 року.

При звільненні з роботи питання про нарахування і виплату позивачу вихідної допомоги Територіальним управлінням державної судової адміністрації України в Чернігівській області вирішено не було.

Територіальним управлінням ДСА України в Чернігівській області листом №01-18/79/17-вих. від 20.01.2017 було залишено заяву позивача про виплату вихідної допомоги без виконання, роз`яснено про те, що на суддів, звільнених з посади постановами Верховної Ради України прийнятими до 30.09.2016, не поширюються норми Закону України від 02.06.2016 року №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів», тому підстави для виплати вихідної допомоги суддям у зв`язку з відставкою відсутні, крім того, зазначено про те, що відповідно до ст.122 Закону України від 07.07.2010 №2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів» повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

В зв`язку з рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2- р(ІІ)/2020, 18 травня 2020 року позивач повторно звернувся до ТУ ДСА в Чернігівській області про виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою - судді Корюківського районного суду Чернігівської області (а.с. 12).

Листом ТУ ДСА в Чернігівській області від 27 травня 2020 року за вих. № 01- 18/668/20-вих (а.с. 13) у виплаті вихідної допомоги позивачу відмовлено із-за відсутності правових підстав для цього, оскільки суддям, які виходили у відставку з 01.04.2014 по 30.09.2016, виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою законодавством не передбачена. Також зазначено про те, що рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 не є підставою для виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді у зв`язку з виходом у відставку в первинній редакції, так як зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. У зв`язку з зазначеним ТУ ДСА в Чернігівській області залишив заяву позивача від 18.05.2020 про виплату вихідної допомоги - без виконання.

Не погоджуючись із такою відмовою у виплаті вихідної допомоги, позивач звернувся до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено приписами ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно із ч. 3 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ зі змінами (далі - Закон України №2862-ХІІ) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ (далі - Закон України №2453-VI).

При цьому, Законом України №2453-VІ було змінено розмір суддівської винагороди, а саме встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв`язку з виходом у відставку.

Відповідно до положень ст. 136 Закону України №2453-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв`язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється.

В подальшому, відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014, із Закону України №2453-VІ, зокрема, виключено статтю 136, яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Судом встановлено, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VII виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою було відновлено, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного закону становить 3 місячних суддівських винагороди за останньою посадою.

З аналізу вищевикладеного суд доходить висновку, що судді, щодо яких в період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року було прийнято рішення Верховною Радою України про звільнення з посади у відставку, до складу яких входить і позивач, були позбавленні права на отримання вихідної допомоги.

Як уже було встановлено судом вище, 22.09.2016 Верховною Радою України прийнято постанову №1600-V-III "Про звільнення суддів", відповідно до якої позивача звільнено з посади судді Корюківскього районного суду Чернігівської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Таким чином, не дивлячись на те, що із заявою про виплату грошової допомоги позивач звернувся до відповідача 18.05.2020, однак, враховуючи обставини того, що позивача було звільнено з посади судді постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VIII, то при вирішенні питання щодо виплати позивачу вихідної допомоги слід керуватись положеннями нормативно-правових актів, які діяли саме на час прийняття такого рішення стосовно позивача.

При цьому, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII.

Водночас, відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відтак, суд зазначає, що вказані положення застосовуються з 15.04.2020, та не поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до 15.04.2020 включно.

Крім того, суд зазначає, що Конституційним Судом України в п.3.2 рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 зазначено, що за своєю юридичною природою така допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні та вказано на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, відповідно до якої за своєю юридичною природою "вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір" (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду, а саме у постанові від 23 травня 2018 року у справі №802/1490/17-а (адміністративне провадження №К/9901/119/18), у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №642/6354/17 (адміністративне провадження №К/9901/57267/18).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача підстав для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги судді при звільненні його у відставку.

Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на ту обставину, що право на виплату вихідної допомоги суддя набув не у зв`язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв`язку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді, тобто, саме із прийняттям відповідного нормативного акту про звільнення судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, законодавець пов`язував виплату цієї допомоги, а не набуття права на неї.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Власне з цього приводу Європейський суд з прав людини у рішеннях від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 у справі «Кйяртан Асмундсон проти Ісландії» висловив позицію, яка зводиться до того, що реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася в державі.

Окрім того, у п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Механізм захисту права власності передбачений статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952. Положеннями цієї статті закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ці положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Як стверджує Європейський суд з прав людини (надалі також - ЄСПЛ) у низці своїх рішень, держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їхню виплату, уносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їхньому наданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункт 23 рішення від 10 березня 2011 року в справі «Сук проти України» (заява №10972/05); пункт 23 рішення від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» (заява №63134/00).

Отже, ЄСПЛ визначив, що обов`язковою умовою визнання існування у особи легітимних сподівань (legitimate expectations) має бути чинність законодавчої норми, якою передбачаються певні доплати. Особа має легітимні сподівання лише за умови, якщо законодавча норма, якою передбачаються певні виплати, є чинною. Тому, позивач не мав легітимних сподівань отримати задекларовану державою вихідну допомогу при виході у відставку, оскільки на час його звільнення виплата вихідної допомоги при виході у відставку не передбачалася.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Судові витрати у відповідності до ст. 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до територіального управління Державної судової адміністрації в Чернігівській області (вул. Кирпоноса, 16, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 26295412), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача – Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601), Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6 м. Київ, 01601), про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено 18 січня 2021 року.

Суддя Д.В. Лобан