Постанова № 9423247, 14.12.2009, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2009 р. м.Чернівці Справа № 9/53

Суддя господарського суду Чернівецької області Скрипничук Iван Васильович

при секретарі Добровольській А.Я., розглядаючи справу

за позовом Державної податкової інспекції в м.Чернівці

до Спільного українсько-італійського підприємства "Сузір'я" з іноземнимиінвестиціями;

приватного підприємства "Сузір"я"

про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемними правочинами

за участю представників:

позивача – Ткач Д.Б., довіреність від 13.11.09р. № 39070-02

відповідача - 1 Задорожній Р.Г., довіреність від 21.03.08р.

відповідача – 2 не з’явився

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у м. Чернівці звернулась з позовом до спільного Українсько-італійського підприємства «Сузір’я» м.Чернівці та приватного підприємства «Віктор» м.Хоростків Густинського району Тернопільської області про стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 в дохід держави коштів по 11277грн., отриманих за нікчемною угодою, та як вартість товару за нікчемною угодою.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним.

У грудні 2003р. ПП «Віктор» звернулось до податкового органу із заявою форми 8-ОПП про зняття його з обліку платників податків. На підставі зазначеної заяви приватне підприємство було знято з обліку платників податку на додану вартість та виключено з реєстру платників ПДВ 31.12.2003р. Остання звітність по ПДВ подана 18.12.03р. з прочерками.

В свою чергу, СП «Сузір’я» у вересні та жовтні 2005 року до податкового кредиту включено суму ПДВ згідно податкових накладних:

- № 55 від 23.09.2005р. на суму 675,00грн.;

- № 61 від 11.10.2005р. на суму 1204,50грн.

на загальну суму 11277,0грн., в т.ч. 1879,5грн. ПДВ

У відповідності до п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97, податкова накладна є звітним податковим документом та одночасно розрахунковим документом, а згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону, податкова накладна надає право покупцеві віднести відповідну суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.9.8 ст.9 зазначеного Закону, у разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов’язаним погасити суму податкових зобов’язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

Крім того, згідно з тією ж статтею, рішення про анулювання реєстрації, за заявою платника податку, приймається у строки, визначені цією статтею, для податкової реєстрації. Платник податку зобов’язаний повернути податковому органу реєстраційне свідоцтво, якщо анулювання реєстрації здійснюється за ініціативою платника податку, разом з наданням заяви про таке анулювання.

Пунктом 9.7 Закону передбачено, що копії свідоцтва про реєстрацію, засвідчені податковим органом, мають бути розміщені в доступних для огляду місцях у приміщенні платника податку та в усіх його відокремлених підрозділах.

Приватне підприємство «Віктор» здало свій оригінал свідоцтва платника ПДВ при подачі заяви форми 8-ОПП про зняття з обліку платника податків, а отже, на момент складання податкової накладної ПП «Віктор» не мало його наявності, не було зареєстроване у податковому органі як платник податку на додану вартість та не звітувало, але в порушення вищезазначених норм законодавства виписало податкову накладну, тобто вчинило неправомірні дії.

Оскільки, у відповідності до норм Закону України «Про податок на додану вартість» закріплені певні вимоги до податкової накладної, а отже, не можна розраховувати на податковий кредит в разі відсутності такої податкової накладної та в разі виписки податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник ПДВ.

Зазначені дії ПП « Віктор» на укладення угоди між вищезазначеними підприємствами та видача податкової накладної на виконання такої угоди є підтвердженням мети завідомо суперечної інтересам держави та суспільства.

Пунктом 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХІІ від 04.12.1990 року (із змінами та доповненнями) визначено право органів державної податкової служби подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін, у разі виконання зобов’язання обома сторонами, в дохід держави, за рішенням суду, стягується все одержане ними за зобов’язаннями, а у разі виконання зобов’язання однією стороною, з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін все одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Оскільки приватне підприємство «Віктор» виписало податкову накладну в порушення норм чинного законодавства, не будучи належно зареєстрованим платником ПДВ, та не сплатило до бюджету суму податку на додану вартість з ціни товару, а СП «Сузір’я» заявило, відповідно, таку суму ПДВ до відшкодування, то намір на настання неправомірних наслідків мали обидва контрагенти.

Відповідач-1 заперечує позовні вимоги, посилаючись на їх безпідставність.

Відповідач-2 пояснення на позов не подав, свого представника у засідання суду не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи.

Розпорядженням голови господарського суду Чернівецької області від 06.05.08р. справу до провадження передано судді Скрипничуку І.В.

Ухвалою суду від 17.06.2009р. задоволено клопотання позивача та зупинено провадження до отримання позивачем з відповідних органів, до яких зроблено запит ДПІ у м. Чернівці, додаткових доказів.

03.11.20 позивач звернувся з клопотанням про поновлення провадження у справі у зв’язку з отриманням довідки Державного реєстратора про наявність (відсутність) у державному реєстрі приватного підприємства «Віктор» (Тернопільська область, Густинський район, м. Хоростків, вул. Сагайдачного, 12 , код 31878155).

Ухвалою суду від 09.11.2009р. провадження у справі поновлено та призначено її до розгляду на 25.11.2009р.

Однак, відповідач (СП «Сузір’я») звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю забезпечити участь повноважного представника у засідання суду.

Ухвалою суду від 25.11.09р. розгляд справи відкладено на 03.12.09р.

У засіданні суду 03.12.09р. оголошено перерву до 07.12.09р.

При розгляді справи 07.12.09р. оголошено перерву до 14.12.09р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з урахуванням наступного.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», платником податку є будь-яка особа, яка здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку і підлягає обов’язковій реєстрації як платник цього податку.

Відповідно до п. 1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку – особа, яка, згідно з цим Законом, зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. «а, в, г, д» п. 10.1 ст.10 вказаного Закону відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до Закону.

Як зазначає позивач у позовній заяві, що підтверджується відповідними доказами, у грудні 2003 року приватне підприємство «Віктор» (відповідач-2) звернулось до податкового органу із заявою форми 8-ОПП про зняття з обліку платників податків. На підставі зазначеної заяви приватне підприємство було знято з обліку платників податку на додану вартість та виключено з реєстру платників ПДВ 31.12.2003р.

Остання звітність з податку на додану вартість ПП «Віктор» подана 18.12.2003р. з прочерками.

Проте, 25.08.2005р. приватне підприємство «Віктор» та спільне українсько-італійське підприємство «Сузір’я» уклали контракт № 5 на виготовлення швейних виробів, у якому в пп.. 5.1 п.5 зазначено, що при оплаті товару його вартість вказується в специфікаціях в цінах, у т.ч. ПДВ.

Крім того, приватне підприємство «Віктор», не будучи зареєстрованим у податковому органі як платник податку на додану вартість, у порушення податкового законодавства виписало податкові накладні від 23.09.2005р. за № 55 та від 11.10.2005р. за № 61.

Зазначені дії приватного підприємства «Віктор» при укладенні контракту № 5 від 25.08.05р. та видача податкових накладних на виконання вказаного у контракті є підтвердженням того, що господарське зобов’язання з його сторони вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та укладене відповідачем-2 з порушенням Закону, а тому може бути визнано судом недійсним.

Положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства і порушує публічний порядок, а тому, згідно з ч.1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч.2 ст. 228 ЦК України, є нікчемним і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Податковий орган, відповідно до абз. 1 ст. 10 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні», на підставі п. 11 цієї статті звернуся до суду з позовом про стягнення з відповідача-1 та відповідача -2 в дохід держави коштів, одержаних за правочином (контракт № 5 від 25.08.05р.), вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства з посиланням на його нікчемність.

Одночасно посилається на те, що сторони виконали правочин повністю, що підтверджується поданими доказами.

При цьому податковий орган не наводить жодних беззаперечних доказів, що у відповідача-1 при укладенні господарського зобов’язання (контракту) був намір на вчинення його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ухиленні від сплати податків).

Отже податковий орган, як випливає з вищенаведеного, не може накладати санкції на покупця при несплаті податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та застосування санкцій за відсутності умислу (мети) СП «Сузір’я» (відповідач-1).

Отже, в даному випадку суд вбачає лише у відповідача-2 (ПП «Віктор») наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки, знаючи, що він не є платником податку на додану вартість, навмисно укладає контракт з відповідачем-1 (СП «Сузір’я») на виготовлення швейних виробів, що є порушенням податкового законодавства.

Таким чином, суд вважає, що при зазначених обставинах позов підлягає задоволенню частково в частині стягнення з приватного підприємства «Віктор» (відповідач-2) в дохід держави – 11227грн.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст.71, 86, 159, 160, 161, 162, 163, 167, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства «Віктор» (Тернопільська область, Густинський район, м. Хоростків, вул.Сагайдачного,1, код 31878155) у дохід держави 11277грн., одержаних за нікчемним правочином.

3. У решта позовних вимог відмовити.

Постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Порядок і строки апеляційного оскарження.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                             І.В. Скрипничук