Рішення № 9421334, 07.04.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.10 Справа № 18/57/10

Суддя

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “БІ ДЖИ ЕМ” (69002, м.Запоріжжя, вул. Запорізька, 4 Б/2)

до відповідача: казенного підприємства “Запорізькій титано-магнієвий комбінат” (69600, м.Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18)

про стягнення 617865,20 грн.

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: Павленко А.В., довіреність б/н від 11.01.2010 р., паспорт серія НК 227308 від 30.11.1996 р.,

від відповідача: Кіктенко О.В., довіреність № 03 від 29.013.2010 р., паспорт серія СВ 297057 від 12.12.2000 р.;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

17.02.2010 р. заявлені позовні вимоги про стягнення із казенного підприємства “Запорізькій титано-магнієвий комбінат” на користь товариства з обмеженою відповідальністю “БІ ДЖИ ЕМ” 617 865,20 грн., а саме: 360 315,00 грн. –основного боргу, 160129,17 грн. –пені, 59049,75 грн. –втрат від інфляції, 13149,33 грн. –3 % річних, 25222,05 грн. штрафу, на підставі договору № 210 від 27.03.2008 р., ст.ст. 258, 259, 625, 712 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), ст.ст. 76, 172-175, 191, 230, 231, 232 Господарського кодексу України (далі –ГК України).

22.02.2010 р. порушено провадження у справі № 18/57/10, судовий розгляд справи призначено на 10.03.2010 р., у судовому засіданні 10.03.2010 р. оголошено перерву до 07.04.2010 р.

У судових засіданнях представник позивача підтримував позовні вимоги, із підстав викладених у позові, де зазначено, що ТОВ “БІ ДЖИ ЕМ” та казенне підприємство “Запорізькій титано-магнієвий комбінат” 27.03.2008 р. уклали договір № 210. Відповідно до Договору, позивач зобов’язався поставити, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити товар (магній первинний в чушках марки МГ90 по ГОСТ 804-93) на умовах, по ціні та кількості, зазначених у додатках до договору. На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 360315,00 грн., що підтверджується видатковими документами (копії містяться в матеріалах справи). Пунктом 4.2. Договору, визначені умов оплати товару: 100% передоплата вартості партії товару протягом 2 банківських днів з моменту виставлення рахунку. Відповідач не оплатив вартість отриманого товару у сумі 360315,00 грн. Відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу річні відсотки та втрати від інфляції за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором. Крім того, згідно ст.ст. 230, 231, 232 ГК України, позивачем були нараховані пеня, штраф у зв’язку із простроченням оплати вартості поставленого товару.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.03.2010 р. надав відзив на позовну заяву, де зазначено, що казенне підприємство “Запорізькій титано-магнієвий комбінат” позовні вимоги визнав частково, а саме: в частині стягнення 360315,00 грн. основного боргу, просив розстрочити виконання рішення рівними частинами на шість місяців починаючи з 01.04.2010 р. Що стосується штрафних санкцій, то відповідач просив суд зменшити розмір пені, в задоволенні стягнення штрафу –відмовити. Судом позиція відповідача та його заперечення прийняті до уваги.

Справа розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 07.04.2010 р. закінчений розгляд справи і, за згодою представників сторін, оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.03.2008 р. товариство з обмеженою відповідальністю “БІ ДЖИ ЕМ” (продавець і позивач у справі) та казенне підприємство “Запорізькій титано-магнієвий комбінат” (покупець і відповідач у справі) уклали Договір № 210 (далі –договір).

Згідно до п. 1.1. договору, позивач зобов’язався поставити, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити магній первинний в чушках марки МГ90 по ГОСТ 804-93, надалі товар, на умовах, по ціні та кількості, зазначених у додатках до договору, які підписані уповноваженими представниками обох сторін та є невід’ємними частинами договору.

Так, сторони підписали додаток № 1 до договору, де узгодили, що постачальник зобов’язується поставити, а покупець прийняти та оплатити магній первинний в чушках марки МГ90 по ГОСТ 804-93 –товар, в кількості 20 тон, в строк до 31.03.2008 р. Вартість однієї тони товару складає 26900,00 грн. Загальна вартість товару, який поставляється по даному додатку, складає 538000,00 грн. Додаток до договору вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань за договором.

Відповідно до розділу 2 договору “Умови поставки”: обсяги поставки товару –82 тони. Позивач постачає товар відповідачу партіями на умовах FCA склад продавця м.Запоріжжя, відповідно до правил Інкотермс 2000. Партією вважається кількість товару, яке супроводжується одним комплектом товаророзпорядчих документів. Обсяги кожної партії товару зазначаються в рахунку. Позивач поставляє партію товару в узгоджені строки, але не пізніше 10 робочих днів з моменту отримання предоплати згідно до п. 4.2. даного договору. Разом із товаром позивач надає відповідачу комплект товаророзпорядчих документів: видаткову накладну, сертифікат якості, рахунок, податкову накладну на товар. Доказом отримання вказаних документів, є підпис представника відповідача на видаткових накладних. Передача товару від позивача відповідачу здійснюється на підставі видаткової накладної. Дата, зазначена позивачем на видатковій накладній, є датою поставки товару. (п.п. 2.1., 2.2., 2.3., 2.4., 2.5., 2.6. договору).

Як узгодили сторони у договорі, оплата товару відповідачем здійснюється на підставі рахунку позивача шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. Умови оплати: 100 % предоплати вартості партії товару протягом 2 банківських днів з моменту виставлення рахунку (п.п. 4.1., 4.2. договору).

Товариство з обмеженою відповідальністю “БІ ДЖИ ЕМ” за умовами договору поставило відповідачу товар, що підтверджується двосторонньо підписаними видатковими накладними, а саме: видатковою накладною № 271001 від 27.10.2008 року на суму 144990,00 грн.; видатковою накладною № 311001 від 31.10.2008 року на суму 215325,00 грн., таким чином, позивачем поставлений відповідачу товар на загальну суму 360315,00 грн.

Позивач виставив відповідачу рахунки-фактури, на оплату вартості товару: рахунок-фактура № 271001 від 27.10.2008 р. на суму 144990,00 грн. та рахунок-фактуру № 311001 від 31.10.2008 р. на суму 215325,00 грн.

Незважаючи на умови Договору та взяті на себе зобов'язання, відповідачем не було здійснено, ні 100 % передоплати поставленого позивачем товару, згідно виставлених позивачем рахунків-фактур та вказаних видаткових накладних; ні оплати товару протягом 2-ох днів з моменту отримання рахунків, що відбулося одночасно із передачею товару і підписанням накладних.

Згідно інвентаризаційного сповіщення головного бухгалтера казенного підприємства “Запорізькій титано-магнієвий комбінат” –у відповідача числиться заборгованість станом на 01.09.2009 р. на суму 360315,00 грн. на користь ТОВ “БІ ДЖИ ЕМ”. 01.03.2010 р. сторонами був підписаний акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.03.2010 р., згідно якого у казенного підприємства “Запорізькій титано-магнієвий комбінат” перед позивачем наявна заборгованість за поставлений товар по договору № 210 від 27.03.2010 р., у розмірі 360 315,00 грн.

Оцінивши надані докази, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 360 315,00 грн. основного боргу обґрунтована та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність (покупця) для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов’язання, та факт несплати відповідачем поставленого позивачем товару на суму 360315,00 грн., господарський суд вважає доведеним, підтвердженим матеріалами справи, а до того ж, визнаним відповідачем. Відповідно до ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково. Згідно зі ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Таким чином, вимога позивача, в частині стягнення з відповідача 360 315,00 грн. основного боргу, є обґрунтованою та підлягає задоволенню судом.

Відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду рівними частинами на шість місяців, починаючи із 01.04.2010 р. Представник позивача не заперечив проти розстрочення виконання рішення суду на три місяці.

Так, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення. Відповідно до пункту 2 Роз'яснення Президії ВАСУ від 12.09.1996 р. № 02-5/333, господарський суд, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суду, повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникнення спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. Підставою для відстрочення, розстрочення виконання рішення суду можуть бути певні обставини що ускладнюють виконання рішення суду чи роблять його виконання неможливим у термін або встановлений, господарським судом, спосіб. При цьому, згоди сторін на вжиття зазначених заходів, не потрібно і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Суд вважає, що виконання відповідачем рішення (в частині стягнення боргу) можливо і при умові надання розстрочки його виконання строком на 3 місяці рівними частками, а саме: до 20.04.2010 р. –120 105,00 грн., до 20.05.2010 р. –120 105,00 грн., до 21.06.2010 р. –120 105,00 грн.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача втрати від інфляції в сумі 59049,75 грн. з листопада 2008 р. по грудень 2009 р. та 3 % річних у сумі 13149,33 грн. за період часу з 30.10.2008 р. по 20.01.2010 р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних –є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена також в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Перевіривши розрахунок втрат від інфляції, суд вважає, що вимога позивача про стягненя із відповідача 59 049,75 грн. втрат від інфляції з листопад 2008 р. по грудень 2009 р. є обгрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Наданий позивачем розрахунок 3 % річних є невірним, а вимога позивача про стягнення з відповідача 13 149,33 грн. підлягає частковому стягненню, саме у розмірі 13144,60 грн. 3 % річних, в частині стягнення із відповідача 3 % річних в сумі 4,73 грн. суд відмовляє в задоволенні позову, у зв’язку з необґрунтованістю нарахування даної суми (допущена помилка у підрахунку кількості днів у високосному році).

Також позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 160 129,17 грн., а саме: за період часу з 30.10.2008 р. по 20.01.2010 р. (за видатковою накладною № 271001 від 27.10.2008 р. кількість днів прострочення складає 448 днів) у сумі 64 955,52 грн. та за період часу з 05.11.2008 р. по 20.01.2010 р. (за видатковою накладною № 211001 від 31.10.2008 р. кількість днів прострочення складає 442) у сумі 95 173,65 грн.

Позивач вказує, що сторони в п. 8.2. Договору обумовили, що розмір пені складає 0,01 % від суми не поставленого товару за кожен день прострочки оплати або поставки товару, але на більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Суд зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України). Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Проаналізувавши норми діючого законодавства України та умови п. 8.2. договору, суд дійшов висновку, що сторони не досягли згоди щодо порядку, розмірів та підстав застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені, оскільки вказаний пункт договору не відповідає передбаченим нормам чинного законодавства України, які регулюють відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, а також викладений сторонами некоректно задля застосування зазначеної штрафної санкції –встановити за яких умов та з настанням яких подій щодо відповідача він починає діяти –не можливо.

Крім того, позивач просив суд стягнути із відповідача 25222,05 грн. штрафу –7 % від загальної суми заборгованості на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України.

Так, законодавцем чітко визначено поняття штрафу та умови застосування штрафу. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. (ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України).

Згідно зі статтею 231 ГК України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З огляду на вище зазначене, вбачається, що сторони у договорі № 210 від 27.03.2008р. не передбачили стягнення штрафу з відповідача, як санкцію за невиконання зобов’язання, тому застосування позивачем приписів ст. 231 ГК України є безпідставним, оскільки неустойка, зокрема штраф, є договірною санкцією, і тому суд відмовляє у задоволенні позову, в частині стягнення із відповідача 25 222,05 грн. штрафу в розмірі 7%.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі викладеного позовні вимоги задовольняються частково.

Щодо стягнення із відповідача 63 000 грн. витрат на послуги адвоката, то, згідно зі ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи. Згідно з п. 10 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 02-5/78 від 04.03.1998 р. (зі змінами) витрати позивачів та відповідачів, пов’язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п’ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Позивач не надав суду жодного документального доказу, який підтверджує факт надання послуг адвокатом на загальну суму 63 000 грн., таким чином, обґрунтовані підстави для стягнення із відповідача витрат пов’язаних із оплатою послуг адвоката –у суду відсутні.

Позивачем при звернені до суду було сплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством –в сумі 435 грн., отже, відповідно до п. 13 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, поверненню підлягає 199 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з казенного підприємства “Запорізькій титано-магнієвий комбінат” (69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18, код ЄДРПОУ 00194731, п/р 26005976712532 в Запорізькій філії ПУМБ, МФО 313623) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “БІ ДЖИ ЕМ” (69002, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, 4 Б/2, код ЄДРПОУ 33242596, п/р 26000001198002 у ФЗДАТ «Індекс банк», МФО 313861) 360315 (триста шістдесят тисяч триста п’ятнадцять) грн. основного боргу, розстрочивши виконання рішення суду на 3 місяці рівними частками, а саме: до 20.04.2010 р. –120 105,00 грн., до 20.05.2010 р. –120 105,00 грн., до 21.06.2010 р. –120 105,00 грн. Видати наказ.

3.          Стягнути з казенного підприємства “Запорізькій титано-магнієвий комбінат” (69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18, код ЄДРПОУ 00194731, п/р 26005976712532 в Запорізькій філії ПУМБ, МФО 313623) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “БІ ДЖИ ЕМ” (69002, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, 4 Б/2, код ЄДРПОУ 33242596, п/р 26000001198002 у ФЗДАТ «Індекс банк», МФО 313861) 59 049 (п’ятдесят дев’ять тисяч сорок дев’ять) грн. 75 коп. втрат від інфляції, 13144 (тринадцять тисяч сто сорок чотири) грн. 60 коп. 3 % річних, 4 325 (чотири тисячі триста двадцять п’ять) грн. 09 коп. державного мита та 165 (сто шістдесят п’ять) грн. 20 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

4.          Повернути товариству з обмеженою відповідальністю “БІ ДЖИ ЕМ” (69002, м.Запоріжжя, вул. Запорізька, 4 Б/2, код ЄДРПОУ 33242596, п/р 26000001198002 у ФЗДАТ «Індекс банк», МФО 313861) з Державного бюджету України 199 (сто дев’яносто дев’ять) грн. зайво сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, перерахованих платіжним дорученням № 51 від 10.02.2010 р. Видати довідку.

5.          В іншій частині позову –відмовити.

Суддя В.В. Носівець

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису. Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 19.04.2010 р.